Проблеми незалежності та процесуальної самостійності слідчого

Донецький юридичний інститут

Міністерство внутрішніх справ України

Кафедра кримінального процесу

 

 

 

 

 

Проблеми незалежності та процесуальної самостійності слідчого

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                   Підготував

                                                                                                  

 

 

 

 

Донецьк 2011

ПЛАН

1. Вступ
2. Процесуальна самостійність та незалежність слідчого як об’єкти правового захисту.
3. Значення правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого.
4. Процесуальна самостійність слідчого – декларативна чи діюча норма КПК України.
5. Висновок
6. Перелік літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У теперішніх умовах формування правоохоронної системи України  методичні засади здійснення досудового розслідування об’єктивно набувають  все більшого значення. Це зумовлено  не лише значимістю для сучасного  суспільства проблем боротьби зі злочинністю, але й необхідністю удосконалення кримінально-процесуального законодавства в сфері діяльності органів досудового слідства. Актуальність теми дослідження визначається колом проблем правового та організаційного характеру, пов’язаних із забезпеченням гарантій процесуальної самостійності та незалежності слідчого як центральної фігури досудового слідства. Особливої уваги набувають питання призначення та звільнення слідчих з посади, притягнення до відповідальності; реагування на випадки втручання в їх процесуальну діяльність; удосконалення процедури провадження досудового слідства; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов й ін.

Гарантії незалежності слідчого, включаючи заходи щодо правового  захисту, матеріального і соціального  забезпечення, повинні поширюватися на всіх слідчих. При цьому не можна  обійтися без кримінально-процесуальних  гарантій правового захисту процесуальної  самостійності та незалежності слідчого.

Незважаючи на те, що у  теорії кримінального процесу проблема правового забезпечення процесуальної  самостійності та незалежності слідчого привертала увагу багатьох науковців, практична реалізація цілого ряду пов’язаних з нею питань залишається далекою  від вирішення.

Саме недосконалість правових гарантій захисту процесуальної  самостійності та незалежності слідчого, які раніше майже не зазнавали  наукового дослідження, створює  суттєві перепони на шляху реалізації кожним слідчим своїх процесуальних  повноважень при розслідуванні  злочинів. На досудових стадіях судочинства  виникають певні непорозуміння  щодо основного призначення слідчого, його місця і ролі в системі  правоохоронних органів, що в цілому заважає досягненню загальних завдань  кримінального процесу.

 

 

 

 

 

1. Процесуальна самостійність та незалежність слідчого як об’єкти правового захисту.

               “Поняття процесуальної самостійності” та “процесуальної незалежності” слідчого не є синонімами, а тому їх не варто ототожнювати. Вказані категорії взаємодоповнюють, але не покривають одна одну. Ці поняття іноді не розмежовують, оскільки немає чіткого їх визначення в законі. Таку думку поділяють 65,4% опитаних слідчих органів внутрішніх справ та 72,2% слідчих прокуратури, зазначаючи, що процесуальна самостійність та незалежність слідчого є самостійними категоріями кримінального процесу.

                  Внутрішнє переконання слідчого, є проявом формування його суб’єктивного погляду на фактичні обставини справи, визначення особистого ставлення до сукупності доказів і їх процесуальних джерел з позиції достовірності, допустимості, належності й достатності. Своєрідною підвалиною внутрішнього переконання слідчого є його правосвідомість, адже обсяг набутих індивідуальних знань виступає в якості вихідного матеріалу для розумових операцій.

                  Процесуальна самостійність слідчого виявляється у можливості згідно з чинним законодавством самостійно, за особистим внутрішнім переконанням, проводити усі необхідні та можливі слідчі дії, приймати відповідні процесуальні рішення, а також нести особисту відповідальність за порушення норм закону. Саме із цим пов’язане вирішення ключових питань під час досудового слідства: кваліфікація злочинного діяння та обсяг обвинувачення, притягнення як обвинувачуваного, направлення справи до суду або закриття справи тощо.

                 Щодо процесуальної незалежності, то вона є важливим елементом статусу владного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності, що полягає в його відповідному положенні по відношенню до інших державних органів, службових осіб, підприємств, установ, організацій та громадян. Процесуальна незалежність характеризує організаційну сторону діяльності слідчого та безпосередньо впливає на забезпечення його процесуальної самостійності.

                 Правовий захист- передбачена нормами законодавства система правових заходів регулювання щодо забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого, засобів державного реагування на втручання в його практичну діяльність.

 

 

2.Значення правового  захисту процесуальної самостійності  та незалежності слідчого.                

                   Значення правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого проявляється, передусім, у виділенні правових умов процесуальної діяльності слідчого через сприяння і зміцнення його самостійності та незалежності, нормативному врегулюванні відносин з різними суб’єктами процесу, необхідності державного реагування на факти неправомірної поведінки. Критерієм виділення таких умов діяльності є не сам факт закріплення того чи іншого інституту в чинному кримінально-процесуальному законодавстві, а його значення для слідчої практики.

                 Необхідно законодавчо закріпити пряму заборону залучення слідчих до виконання не властивих їм функцій. Запропоновано статтю 114 КПК України “Повноваження слідчого” та статтю 37 проекту КПК України “Обов’язки слідчого” доповнити такою нормою: “На слідчого не може бути покладено виконання функцій, не передбачених кримінально-процесуальним законодавством”.

             Юридичний зміст правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого відображається в наступному:

– правовий захист процесуальної самостійності та незалежності слідчого забезпечується реалізацією системи нормативно передбачених засобів;

– правовий захист охоплює тільки правову форму впливу на випадки небажаної поведінки (втручання, перешкоджання, ін.);

– правовий захист процесуальної діяльності слідчого розповсюджується не тільки на випадки, коли вже мають місце факти порушення його процесуальної самостійності та незалежності, а діє з моменту прийняття того чи іншого нормативно-правового документу, у якому встановлюються відповідні гарантії щодо їх забезпечення.

              Суспільно-політичне значення правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого полягає у забезпеченні об’єктивності та всебічності розслідування кримінальних справ, підвищенні довіри до слідчих підрозділів, підтриманні авторитету держави через діяльність її правоохоронних органів, зменшення витрат тощо. 

 

 

 

 

 

3.Процесуальна  самостійність слідчого – декларативна  чи діюча норма КПК України.

             Удосконалення діяльності слідчого має важливе значення для вирішення проблеми встановлення істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.

           Проблемам діяльності слідчого приділяють увагу науковці як Росії , так і України . Вченими-юристами висловлені пропозиції та сформульовані проекти щодо реформування слідчих підрозділів.Разом із тим, як зауважують деякі дослідники, наявність розгалуженої системи слідчих підрозділів у різних відомствах теж має свої переваги – між ними виникає конкуренція, яка може бути використана на користь справі. При цьому важливо забезпечити гарантії процесуальної самостійності й незалежності слідчого.

             Але як слідчий може забезпечувати швидке й об’єктивне розслідування, коли чинний закон надає право підслідній особі оскаржити постанову про порушення справи до суду? Що робити слідчому, доки розглядається скарга? Як йому забезпечувати захист прав інших учасників процесу – наприклад, потерпілого? Розслідування за таких обставин (враховуючи ще й апеляційне оскарження) може взагалі блокуватись. І для чого така норма, коли існує інститут прокурорського нагляду (з тими самими повноваженнями)? Зазначимо, що Конституція України орієнтує суд лише на здійснення контролю за захистом прав і свобод людини, а не уповноважує його на тотальне втручання у слідство.

             Проблема недосконалості статусу слідчого особливо гостро проявляється у правовідносинах учасників процесу при затриманні підозрюваного. Цьому питанню хоч і приділялась увага в літературі , але вона ще не була проаналізована з урахуванням чинного законодавства.

             Згідно зі ст. 114 чинного КПК України, слідчий усі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли закон передбачає одержання санкції суду або згоди прокурора. До таких винятків належить і прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-2 КПК).Виходячи з норм КПК, рішення про затримання особи слідчий або орган дізнання приймає самостійно і несе повну відповідальність за законність та своєчасність проведення цієї слідчої дії (ч. 1 ст. 114 КПК). У ст. 106 КПК України міститься перелік підстав для затримання підозрюваного в скоєнні злочину.

             Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий доставляє затриманого до судді з поданням, складеним згідно зі ст. 165-2 КПК України, про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

           Нібито все зрозуміло: рішення про затримання приймає слідчий, рішення про взяття підозрюваного під варту приймає суддя шляхом винесення відповідної постанови.Тоді незрозумілою є позиція прокурора як проміжної ланки між перетворенням рішення та переконання слідчого в рішення та переконання судді. Згідно зі ст. 14 КПК, прокурор має негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі. Згідно з вимогами цієї статті, негайно після затримання підозрюваного копія протоколу надсилається прокурору, і на його вимогу направляються матеріали, які стали підставою для затримання.

            Подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути узгоджене з прокурором (на практиці – до доставлення затриманого до суду для вирішення питання про його арешт), матеріали кримінальної справи надають прокурору для отримання його згоди.

          Проблема в тому, як діяти слідчому в ситуації, коли прокурор не згоден підписати подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Закон не містить пояснень щодо цього, мабуть, законодавець вважав, що думка прокурора співпадатиме з думкою слідчого чи навпаки. Є ситуації (і їх дуже багато), коли слідчий переконаний у тому, що для особи після її затримання в порядку ст. 115 КПК України слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Він готує матеріали до суду і їде з ними до прокурора міста або району, щоб отримати згоду останнього, завізувати його підписом подання згідно зі ст. 165-2 КПК України. Прокурор має особливі повноваження у кримінальному процесі, і часто він не дає згоди на обрання такого виду запобіжного заходу, а ставить на поданні візу, де пише, що, на його думку, підстав для обрання запобіжного заходу немає. Як далі діяти слідчому, якщо його думка не співпадає з думкою прокурора?

           Якщо ми звернемось до ст. 165-2 КПК України, то встановимо, що прокурор при дачі згоди має ознайомитись з усіма матеріалами, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення. Тобто прокурор має виходити з того, чи достатньо доказів для обвинувачення і чи належать вони до справи, чи є законними й допустимими. Метою ж обрання запобіжного заходу взагалі є перешкоджання обвинуваченому ухилитись від слідства та суду, встановленню істини у справі, займатися злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку. Тобто у ст. 148 КПК не вказано, що запобіжний захід може бути обраний тільки за наявності достатніх доказів для пред’явлення обвинувачення. Функції прокурора, вказані у ст. 165-2 КПК, співпадають з основними функціям прокурора в кримінальному процесі – функцією нагляду за законністю дій слідчого, до яких належить і перевірка законності отримання доказів.

                Пленум Верховного Суду у своїй постанові ”Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” від 25 квітня 2004 р. № 4 на це питання відповідає однозначно: суди не повинні брати до провадження подання, винесені відповідно до ст. 165-2 КПК, якщо на порушення ч. 2 цієї статті вони не були погоджені з прокурором, або той з ним не погодився, або з подання незрозуміло, який саме прокурор дав згоду.