Поняття і значення криміналістичної ідентифікації

 

Криміналістичну ідентифікацію як дослідницьку діяльність поділяють на два види:

• ідентифікація за матеріально фіксованим відображенням;
• ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявними образами, слідами пам'яті).

Розрізняють такі сфери застосування криміналістичної ідентифікації.

Сфера процесуальної діяльності, що охоплює:

- дізнання і досудове слідство;

• судовий розгляд кримінальної справи. Сфера непроцесуальної діяльності, що охоплює:

• оперативно-розшукову діяльність;

• адміністративну діяльність.

 

 Для кожної сфери застосування ідентифікації є характерними відповідні її форми.

Так, формами ідентифікації під час процесуальної діяльності можуть бути:

• пред'явлення для впізнання;
• ідентифікаційні експертизи;
• слідчі та судові огляди, освідування;
• обшуки і виїмки;
• очні ставки, допити;

Формами ідентифікації для непроцесуальної діяльності є:

• криміналістичні та оперативні обліки;
• ідентифікаційні дослідження за оперативними матеріалами;
• перевірка (встановлення) особи за документами;
• різноманітні оперативно-розшукові міроприємства та заходи.

 

 А тепер стисло охарактеризуймо суб'єктів ідентифікації. Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

• експерт;
• слідчий, суддя, працівник органу дізнання;
• спеціаліст;

- будь-який інший учасник кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

Але обсяг і значення ідентифікаційних дій цих суб'єктів не є однаковими.

 

Експерт. Проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його висновок щодо проведеної ідентифікаційної експертизи.

Висновок про наявність або відсутність тотожності внаслідок дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єкта має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

Слідчий і суд (суддя). Можуть здійснювати криміналістичну ідентифікацію як у процесуальній, так і в не процесуальній формі.

 

Наприклад, коли слідчий або суд перед початком процесуальної дії впевняються, що перед ними саме викликана ними особа,- має місце елементарний акт криміналістичної ідентифікації. Вилучення з місця обшуку шуканих речей, ознаки яких відомі слідчому з матеріалів справи,- теж не процесуальна ідентифікація.

 

Ідентифікація може проводитись і спеціалістом (не експертом).

У такому разі вона може відбуватись як у процесуальній, так і в не процесуальній формі.

Якщо спеціаліст дає усний висновок, що фіксується в протоколі відповідної слідчої дії, до якої він залучався слідчим, то результати такої криміналістичної ідентифікації матимуть процесуальну форму.

Якщо висновки мають консультативний характер - то вони використовуються лише для конструювання версій, вибору тактики, організації оперативно-розшукової діяльності тощо.

Свідки, потерпілі та інші учасники процесу, що залучаються, проводять ідентифікацію наприклад, під час впізнання об'єктів, зіставлення опису ознак предмета з самим предметом у натурі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Встановлення групової належності

 Отже, групофікація є ідентифікаційним процесом установлення групової належності, окремою криміналістичною теорією, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати не тотожність, а схожість однорідних об'єктів і на цій підставі відносити їх до класу, виду, роду, групи.

Клас - це сукупність предметів, явищ, що мають спільні ознаки, однакові якості (по-іншому - розряд, підрозділ). У логіці це - сукупність однорідних предметів, явищ за спільними ознаками, що входить до складу загального вищого розділу - роду.

Тип - це зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ.

Група - це сукупність предметів, явищ, речовин і т. ін., внутрішньо об'єднаних на основі спільності, подібності властивостей, ознак.

Однорідні об'єкти - такі, що попри певні відмінності, наділені сукупністю певних збіжних групових ознак (наприклад, ножі мають однакові зовнішні параметри, цільове призначення і т. д.).

Установлення родової (групової) належності у криміналістиці запропоновано проф. М. В. Терзієвим 1948 р. у праці «Физи-ческие исследования в криминалистике».

Визначення групи може бути як початковим етапом ідентифікації, так і самостійним завданням (методом дослідження), тобто віднесенням конкретного об'єкта до відповідної групи.

Тобто, групофікація завжди буде першою стадією ідентифікації об'єктів, якщо стосовно їх є вірогідність установлення тотожності.

8. Поняття і завдання криміналістичної  діагностики

 Слово «діагностика» - грецького походження і означає здатність до «розпізнавання», «розмежування», «визначення», «встановлення».

Діагностувати буквально означає: встановити схожість ситуації, що досліджується, з деякою типовою моделлю чи виявити щось конкретне, притаманне лише цій ситуації.

Термін «криміналістична діагностика» було запропоновано 1972 р. проф. В. О. Снетковим, який разом із Ю. Г. Коруховим і С. В. Дуброві ним розробили окрему теорію криміналістичної діагностики. *

Теорія криміналістичної діагностики - це система правил і понять, необхідних для здійснення процесу діагностичного пізнання у рамках провадження у кримінальній справі.

Криміналістична діагностика - процес дослідження властивостей і стану об'єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін та їх зв'язок із учиненим злочином.

Іншими словами, кримінальна діагностика - це уявна реконструкція вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки «зворотного напряму»: від наслідку - до причини, від явища - до його суті, від відображення - до аналізу властивостей і стану відображення об'єкта.

У криміналістичних дослідженнях діагностика зазвичай передує ідентифікації.

 

 Завдання криміналістичної діагностики полягають у вивченні:

• внутрішніх властивостей і стану об'єкта;

• зовнішніх властивостей та умов обстановки (місця, часу, функціонування) об'єкта;
• властивостей і умов механізму та розвитку процесів взаємодії об'єктів між собою.

Завдання кримінального діагностування можуть бути: прості та складні (складені); прямі та зворотні.

Прості діагностичні завдання полягають у дослідженні (вивченні) окремо взятого об'єкта.

Складні - утворені множиною діагностованих об'єктів і процесів у їх взаємодії:

• встановлення механізму події в його динаміці;
• визначення можливості (неможливості) вчинення певних дій за певних умов;
• встановлення відповідності (невідповідності) діянь (дій) спеціальними правилами;
• визначення умов (обстановки); часу (періоду) або хронологічної послідовності дії (події);
• встановлення місця події (діянь), їх локалізації, меж, позиції учасників, їх розташування;
• з'ясування інших схожих умов;
• з'ясування причипно-наслідкових зв'язків між діяннями та їхніми наслідками (результатом).

Прямі діагностичні завдання - рух від причини до наслідку (результату).

Це зазвичай прості діагностичні завдання типу:

• який склад конкретного об'єкта або його структура;
• за якої температури може мати місце самозагорання конкретної речовини.

6. Методика ідентифікаційних досліджень

 Процес (процедура) ідентифікаційного дослідження за мате-ріально-фіксоваиими відображеннями охоплює такі стадії та етапи:

I стадія - попереднє дослідження, утворене етапами:

• ознайомлення з матеріалами;
• з'ясування завдань;
• загальний огляд об'єктів, що підлягають ідентифікації, і тих, якими буде проводитись ототожнення;
• роздільне дослідження.

II стадія - детальне дослідження, утворене етапами:

• виявлення, аналіз і дослідження ознак;
• експертний експеримент (факультативний етап) (наприклад, сліди бойка та зуба викидувача (зачіпки) відтворюються виконанням експериментальної стрільби з ототожнюваної (шуканої) зброї);
• порівняльне дослідження, яке може здійснюватись такими способами: зіставленням, суміщенням, накладенням.

Зіставлення - коли порівнювані об'єкти розташовуються поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати їхні ознаки.

Порівняння здійснюється або через безпосереднє зіставлення ознак ідентифікованого та ідентифікувального, або проектуванням ознак, що порівнюються на один екран чи їх розміщують в одному полі мікроскопа.

Суміщення - коли порівнювані об'єкти розміщуються в одному полі так, щоб ознаки одного об'єкта становили продовження ознак іншого.

Цей спосіб частіше за все застосовується для порівняння слідів ковзання, що є чередуванням борозенок і валиків.

Суміщення ^можна здійснювати розрізанням зображень ознак, що порівнюються, за однаковими лініями та поєднаннями розрізаних частин за ознаками, що збігаються.

З цією метою застосовують спеціальні прилади - порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення ~ коли порівнювані об'єкти розміщують так, щоби вони контактували один з одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі («на просвіт»).

Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал скло, плівка) і, накладаючи один на одного, досліджують їхні форму, розміри і розташування ознак у прохідному світлі.

Таким чином установлюють дописки і вставки на окремих документах, виконані через копіювальний папір в одну закладку.

Для застосування накладення в експертній практиці сконструйовано спеціальний прилад оптичного накладення («ПОН»).

Головною умовою об'єктивності ідентифікаційного дослідження та обґрунтованості висновків є порівнянність ознак і властивостей об'єктів за формою і станом.

Тому згідно з методикою дослідження матеріал, що порівнюється, повинен відповідати таким вимогам:

• зразки мають бути одержані на однаковому або схожому копіювальному матеріалі ототожнюваного об'єкта;
• порівнювані об'єкти мають бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі та освітленні;
• вираженість ознак, що порівнюються, повинна мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний тощо);
• ознаки, що зберігаються, мають показувати однакові результати за різних способів і засобів порівняння.

/// стадія - оцінювання результатів і формулювання висновків, що їх можна класифікувати на види.

 

 

 

 

7. Види висновків та  їх значення 

 За природою на:

стверджувальні (що стверджують факт тотожності);

• заперечувальні (що виключають тотожність). За формою вираження на:

• категоричні (достовірні);

• імовірні (припускні).

За характером відносин між об'єктом дослідження і тим, що стверджується (або заперечується) на підставі процесу ідентифікації па:

• асерторичпі;
• проблематичні;
• розмежувальні;
• умовно визначені.

Асерторичний висновок констатує факт, що мав місце в дійсності. Наприклад: «...кулю вистрілено у дулі пістолета Макарова №...», або «...рукописний текст у документі виконано гр. Н.» тощо.

Проблематичні висновки містять припущення можливості існування певного факту в минулому. Наприклад, можливість пострілу з мисливської зброї без натискування на спусковий гачок; можливість відмикання замка відмичкою.

Розмежувальні - допускають рівну можливість залишення відображення одним із двох об'єктів, заперечуючи всі інші об'єкти, однорідні з ними.

Звичайно, що такого висновку, наприклад, експерт доходить тоді, коли наявні вочевидь два надзвичайно схожі об'єкти: дві особи з дуже подібними (схожими) почерками; фотографії близнят.

Умовно визначені висновки формулюються тоді, коли судження експерта будується за відсутності у нього інформації про фактори, що можуть впливати на кінцевий результат (досліджуваний факт).