Специфіка радянської пропаганди за часів ВВВ

На початку війни було створено два нових пропагандистських  відділення - по Німеччині та її союзникам  і по роботі з населенням окупованих німцями країн.

25 червня 1941 відбулося рішення  Політбюро ЦК ВКП (б) та уряду  про систематичному проведенні  пропаганди серед військ і  населення супротивника і було  створено Радянське бюро військово-політичної  пропаганди, якому ставилося в  обов'язок визначати зміст, форми  і методи пропаганди серед  військ і населення супротивника.

Вже в липні 1941 року видавалося 18 газет на іноземних мовах, з  них 10 - на німецькому, видавалися інформаційні листівки типу «Що відбувається в  Німеччині», «Як живуть військовополонені  в Радянській Росії».

Вся ця робота серед військ і населення супротивника поділялась на загальнополітичну й оперативну. Радянська пропаганда для досягнення своїх цілей нерідко зверталася до німецьких авторитетам. Наприклад, наводилися слова Фрідріха II Великого: «Всяка ворожа армія, яка відважилася  б проникнути в Росію і піти далі Смоленська, безумовно, знайшла  б там, у степах, свою могилу». На одній з листівок наводилися слова  О.Бісмарка про неприпустимість  війни з Росією, про те, що завоювання цієї країни неможливо через її величезних просторів, життєстійкості й витривалості її народу.

Однією з головних причин невдач радянської пропаганди серед  військ противника було недостатнє знання Німеччині. З цією метою було залучено велику кількість спеціалістів-германістів  різного профілю і були заведені формуляри на кожне конфронтуюче вороже з'єднання.

Велася робота і серед  населення окупованих німецькими військами  радянських областей. Вже в директиві  РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941 року партійна і радянським організаціям прифронтових областей, доведеної до населення в промові Й.Сталіна 3 липня 1941, вказувалося на необхідність «роз'яснити трудящим їх обов'язки і положення, що створилося ... організувати беспощадну боротьбу зі всякими ... панікерами і розповсюджувачами чуток ... »[5].

З перших днів війни виникла  необхідність видання спеціальних  газет для населення, що залишилося на захопленій ворогом території, політорганами  СРСР. Тому політоргани видавали і  поширювали в тилу противника велику кількість листівок, плакатів, звернень та інших друкованих матеріалів. Так, тільки з 22 червня по 1 серпня 1941 видали 9 листівок загальним тиражем 1300000 екземплярів. За підрахунками за роки війни загальне число видань для населення окупованих територій (в тому числі і партизанів) склала 3 млрд. примірників. Однак доставка в тил противника цих видань не завжди здійснювалася регулярно. Було чимало випадків, коли видрукувана  література залежувалася на аеродромах і застарівала. Газета, листівки, які  надходили за лінію фронту, нерівномірно розподілялися по всій окупованій території. Тиражі газет і листівок були невеликими, їх поліграфічне виконання недосконале. Вони не завжди відгукувалися на всі  животрепетні питання, що вставали перед  населенням і партизанами в районах, окупованих супротивникам. Більш ефективним був вплив листівок або газет, що видаються в підпіллі. Вони окупували  в чужому місці, в потрібний час  і відповідали на запитання, які  хвилювали людей.

Пріоритетне значення мали фронтові листівки. Вони випускалися  в зв'язку з найважливішими подіями  на фронтах, присвячувалися воїнам, які  вчинили подвиги. Листівки, які призначалися для особового складу фронту, армії, друкувалися великими тиражами. Наприклад, перед початком наступу військ 1-го Українського фронту в січні 1944 року листівка зі зверненням командування фронту була видана накладом у 200 тисяч примірників [6].

З початком війни при відділах по роботі серед військ противника політуправління фронтів були розгорнуті 18 щотижневих газет на іноземних  мовах, з них 10 на німецькому.

Початковий період війни  показав, що листівки володіли рядом  переваг в порівнянні з іншими видами друкованої продукції. Вони були оперативніше, їх легше було заховати, передати кому-небудь, зберегти як пропуск  для здачі в полон. Листівки були різних видів: листівки - звернення  командування, листівки-накази, листівка-памфлет, «сентиментальні» листівки, листівки від військовополонених, листівка-діалог, листівка-вірш, листівка питань - відповідей, листівки-відозви, листівка-лист, листівка- інформація, листівки-цитати, листівки від імені загиблих, наприклад, «Мертві говорять живою», листівка-повідомлення, листівка-відповідь, наприклад, «Відповідь Верховного Головнокомандування німецької армії», де велася полеміка з німецькою пропагандою, і інші.

У пропагандистській роботі чимало уваги приділялося виданню  брошур, значних за обсягом публіцистичних матеріалів, випуску радіопередач, в тому числі і на німецькій  мові.

Таким чином, засоби масової  інформації в роки Великої Вітчизняної  війни відіграли величезну мобілізуюче, організуючий, виховне, психологічний  вплив на формування патріотичних, високоморальних почуттів радянського  народу. Саме вони вселяли надію  і впевненість у перемогу над  фашистською Німеччиною, зміцнювали віру і любов до своєї Батьківщини.

2. 3 Радянська військова радіопропаганда

До початку другої світової війни публіцисти і пропагандисти  всіх країн сходилися до одного думку, що пропаганда буде грати у війні  вирішальну роль. Це думка з'явилася  завдяки майже неймовірного успіху пропаганди, яка поширювалася Антантою в першу світову війну, а також  під впливом величезного технічного прогресу у розвитку засобів зв'язку, і в першу чергу в розвитку радіо. Чимале значення мав і досвід ідеологічного керівництва великими масами, накопичений за минулий період між двома війнами. До початку другої світової війни угруповання супротивників були майже такими ж, як і перед першою світовою війною, але тепер супротивники вже знали, що пропаганда є потужним зброєю. Не було майже ніякого сумніву в тому, що в разі війни весь цей багаторічний досвід буде використаний в повній мірі [7].

Пропаганда, спрямована проти  Німеччини, здійснювалася, по-перше, у  формі фронтової пропаганди, тобто  у вигляді мільйонів листівок і плакатів, звернених до солдатів (через солдат листівки проникали  і на територію Німеччини). По-друге, у формі кампанії, розгорнутої  в пресі, яка завдяки своїй  організації та методів психологічного впливу доносила свої ідеї до найвіддаленіших  куточків світу.

Психологічні та технічні передумови для пропаганди в другій світовій війні були принципово новими. Радянське керівництво володіло вже великим досвідом військової пропаганди, але через раптовості наступу Німеччини ми не змогли застосувати  методи антифашистської пропаганди в повній мірі в перші дні війни. Відділ ТАРС з пропаганди на адресу супротивника являло собою таку організацію, яка могла з'явитися дуже потужним важелем влади авторитарного  держави. Виникаючі тут ідеї в  основному поширювалися за допомогою  радіо. Але такий же технічною  можливістю в рівній мірі володів  і противник, тому для війни в  ефірі кордону СРСР були з самого початку абсолютно відкриті. Закрити  доступ в СРСР чужої інформації у  вигляді газет, журналів і т.п. не представляло великої праці, але  обмежити проникнення радіохвиль і  зробити їх нешкідливими було набагато важче. Для цього в нашому розпорядженні  було два засоби: заважають радіостанції та офіційну заборону слухати іноземні радіопередачі. Звичайно, обидва ці кошти  далеко неповноцінні і, по суті, абсолютно  не виключають можливості проникнення  ворожої пропаганди. Цю задачу можна  вирішити і примусовим вилученням так  званих «народних радіоприймачів», що володіють незначною потужністю прийому. Вже на початку війни  здійснюється повний переклад радіомовлення  на УКХ (ультракороткі хвилі). Але  все ж неуспіх радіопередач супротивника пояснюється не цим. Заходи, спрямовані на заборону слухати радіопередачі  супротивника, часом проводилися дуже інтенсивно. Порушення заборони тягло за собою самі різні покарання: від тюремного ув'язнення до смертної кари в залежності від того, слухалися передачі поодинці або колективно, і передавалося чи почуте іншим.

Невеликого додаткового  пристосування було досить, щоб слухати  радіопередачі супротивника на більшій  частині території СРСР навіть за допомогою малопотужного «народного приймача». Радіо дозволило об'єднувати в певний і самий короткий час  мільйони людей в один, напружено  слухає колектив. Як показав досвід, психологічно найбільш дієвою була та форма, в якій передавалися особливо важливі повідомлення (перед початком передачі оркестр фанфаристів з 100 чоловік виконував певну мелодію). Таке оформлення змушувало прислухатися до голосу диктора навіть тих, хто не виявляв до цього ніякого інтересу і хто повністю відкидав всяку пропаганду, в якій би формі вона не поширювалася. Сильно театралізована передача особливих повідомлень (повторювані позивні з проміжками в кілька хвилин, переривання програми маршової музикою, паузи і т. п.) стала основною формою всіх пропагандистських передач аж до самого кінця війни. Крім того, кожен день, починаючи з 5:00. 30 хв. ранку і до опівночі, радіослухач регулярно прослуховував передачі останніх вістей "Від радянського Інформбюро ...". Головна передача останніх вістей починалася о 20 годині і тривала нерідко до 20 хвилин. Практикувалися також і регулярні огляди радіокоментаторів сухопутних сил, військово-морського флоту і авіації, а також фронтові репортажі пропагандистів з передової лінії, з підводних човнів і бомбардувальників, що знаходяться в момент передачі над територією супротивника. Оскільки ці репортажі були вміло організовані і подавалися у вигляді радіомонтажу, вони виробляли дуже сильний ефект. Абсолютна централізація і високий рівень цензури радіомовлення не давали можливості громадянам отримати достовірну інформацію з фронту [8].

3. Зображення ідеологічних супротивників в 1941 - 1945 рр.

3. 1 Образ ворога в радянському плакаті

Антинімецькі образи ворога в дореволюційній Росії майже не були поширені в плакаті. Німеччина тривалий час служила для Росії позитивним культурним орієнтиром, німецька культура і німецьку мову були значимі для дореволюційної інтелігенції. У російському лубку в роки Першої світової війни карикатурно зображувалися німецькі солдати, і перш за все кайзер Вільгельм ΙΙ. Лубочні за стилістикою роботи Малевича, Лисицького, Шагала, Маяковського не переслідували агітаційні цілі і не були спрямовані на створення навідних жах образів ворога, супротивника лише виставляли на посміховисько, він був для глядача об'єктом гумору, а не предметом фанатичною ненависті.

Російська образотворча традиція ґрунтувалась на перебільшенні іронічних і карикатурних ознак, що було живильним середовищем для розвитку раннього радянського плакату. Незабаром після Жовтневої революції в радянському плакаті сформувався образ ворога, обумовлений політичними й ідеологічними причинами. Він був повністю спрямований проти капіталізму, проти інтервенції з боку Антанти. Якщо плакати періоду Громадянської війни мали на меті викликати почуття ненависті до супротивника і підняти бойовий дух Червоної армії, то це робилося з ідеологічних міркувань, при цьому приналежність ворога до певної національності або раси не бралася до уваги.

Агітація і пропаганда повинні були створювати просту, наочну знакову символіку, викликати ненависть  і відраза до "капіталістичної  експлуатації" - в цьому полягала головна задача радянського агітпропу. З 1930-х років ця тематика більшою  мірою перемістилася в зовнішньополітичну область, в якій починаючи з кінця 1920-х переважала теорія "двох таборів", що ділила світ на ворожий "агресивний табір капіталізму" і мирний, вільний  від експлуатації табір "- СРСР. У цьому біполярному світогляді і знайшов своє місце новий образ ворога - "фашизм".

Для радянської пропаганди були характерні загострилися в 30-і  роки протиріччя між сталінізмом  і фашизмом, які призвели до створення  образу ворога під назвою "німецький  фашизм", але цей образ залишався  в більшій мірі формальним і невизначеним. З початком же військових подій змінилося  і політичне становище речей: з'явився справжній окупант рідної країни. Не дивно, що більшість радянських плакатів військового часу несло  в собі ідею оборони та захисту. Плакат служив однією, зрозумілою народу і  армії, цілі - відображенню ворога, ворожість  якого щодня підтверджувалася в  реальному житті. Створюваний в  цій ситуації образ ворога був  пов'язаний з конкретною дійсністю, що дозволяло інтерпретувати і загострювати реальні факти в агітаційних  цілях.

Виниклий в 30-і роки образ  фашизму зайняв значне місце в  ідеологічному протистоянні "капіталізм - соціалізм". Політичне тлумачення фашизму як "вищої форми" капіталізму  істотно спотворило розуміння історичної реальності і нової якості загрози. "Фашизм" в основному передавався  алегоріями смерті, сценами лих на тлі маршируючих колон, карикатурним зображенням Японії, Німеччини, Італії. Війна в Іспанії (1936-1939) поклала початок формуванню прийомів зображення фашизму як ворога.

Центральним мотивом цього  образу стала змія, яка в російській іконографічної традиції вважається символом нещастя, гріха і зла. Застосування стандартного символу, який бере початок  в релігійній та народно-міфологічної області, свідчить про те, що специфічно німецького візуального представлення  ворога не було.

Наступний тип, особливо поширений  в "вікнах ТАРС", грунтувався на стилістиці карикатури і був пов'язаний з традиціями часів Першої світової війни: "образ потворного німця" конкретизировался в особистостях Гітлера, Гебельса і Геринга і, як правило, не ніс емоційного компонента "загрози", скоріше навпаки, незначність фігури ворога виставлялася на посміховище.

Псевдореалістичний тип втілився на плакатах В. Корецького. Німецький солдат зображувався там реальною людиною, якого впізнавали в житті.

Образи ворога в радянській плакатної пропаганди були побудовані на традиційних мотивах початку  ХХ століття, їх можна вважати результатом  радикалізації цих мотивів. Радянський образ ворога володів високою  здатністю до розвитку. Відсутність  націоналістичних елементів і концентрація на ідеологічних установках давали можливість використовувати "народну" тему і  після війни. Німець як ворог не був  злим від народження. Образ ворога в СРСР залишався, незважаючи на реальний хід війни і нанесений нею  шкоду, помірним і в кінцевому  підсумку не був антинімецьким. Починаючи з 1943 року в радянському плакаті все більшу роль відігравало очікування перемоги: відображення військових успіхів у пропагандистській картині війни швидше протидіяло радикалізації образів ворога. "Сяючий переможець" 1945 року не особливо потребував в образі ворога. Радянський плакат робив ставку на ідентифікацію з перемагаючої сторони, а не на ефект залякування і посилення агресивного фанатизму [9].

всього ж за роки війни  художник виконав не менше 35 плакатних  листів.

3. 2 Образ ворога в радянській пропаганді

У ХХ столітті Росія і  Німеччина двічі опинялися в  смертельному протистоянні. Багатовіковий  досвід взаємовпливу культур створив  ситуацію, коли для формування образу ворога були потрібні продумані пропагандистські зусилля. Незважаючи на істотні відмінності  в ідейному наповненні образу ворога в Першій і Другій світових війнах, він мав єдину основу: психологію ставлення особистості до моральних цінностей в умовах війни, коли всіма засобами виправдовується вбивство людини людиною [10].