Думки та вислови мислителів давнього світу про риторику,оратора та красномовство

Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб – може і нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора – виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній із вшануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті  певного питання;

- акцентування на  основному;

- висловлення свого  ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи  навпаки);

- підкріплення своїх  доказів прикладами (посиланнями  на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання. Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.

Висуваючи якусь тезу, обов'язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні свої докази.

Найважливіше в науковій дискусії – точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.

 

3. Думки та вислови мислителів давнього світу про риторику,оратора та красномовство

Красномовство є мистецтво управляти умами. Платон казав: «Заговори, щоб я тебе побачив.». Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!

Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.(Сократ) [2]

Тобто ,кінцевою метою красномовства — є  переконувати людей. Так вважав і Цицерон.

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути. (Б. Паскаль)

А істинним красномовством,як казав Ларошфуко,може бути лише вміння сказати все, що треба, і не більш, ніж треба.

 Істинне красномовство  виникає самим природним способом  із того, що говорять, про те, що  думають і чим щоденно живуть,—  з думок і уявлень, для нас  цілком буденних.( К. Гільті)

Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно. (Ж.Лайбрюйєр) . Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги.[3]

Відомі мислителі часто висловлювалися про якості якими повинен володіти оратор Цицерон наприклад казав наступне [1]: «Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба.

Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь, яка надається слухачу, справляти ж сильне враження — необхідність. 

Балакучих людей знав я декількох, а красномовної людини — досі жодної. Балакучою тут я називаю таку людину, яка може досить розумно й ясно говорити перед пересічними людьми, керуючись загальновживаними поняттями, а красномовною — тільки ту, яка будь-який обраний нею предмет може розкрити й прикрасити так, щоб він став більш вражаючим і пишним, і яка засвоїла і запам'ятала всі ті знання, що можуть служити джерелом красномовства.»

Демосфен  ж вважав,що оратор користується народною прихильністю лише тоді, коли завчасно продумує, що буде говорити: лише цим доводить він свою відданість народу, а той, хто не турбується, як буде сприйнята його промова, діє... як людина, яка більше спирається на силу, ніж на переконання.

Він вважав,що головне для ораторе – це не брехати:«Ні, нічим не можна принести більшої шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою?»

Оратор повинен стояти, як озброєний воїн у лаві, розв'язувати справи великої важливості і завжди прагнути перемоги». Оратор є красномовним тільки тоді, коли здається всім, що він говорить правду. (Квінтіліан)

Не може бути оратором і ніколи ним не був той, хто, наче воїн, який вступає у всеозброєнні в битву, не з'являвся на форум, озброєний усіма знаннями. (Таціт)

 
 

 

Висновки

Найвизначніші оратори і теоретики красномовства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму змогли проникнути в таємниці слова, розширити межі його пізнання, висунути теоретичні та практичні принципи ораторської мови я кмистецтва, грунтуючись на власному багатому досвіді і на аналізі численних блискучих промов відомих ораторів. У їхніх роботах настільки цікавий і глибокий аналіз мистецтва переконання, що багато століть тому, у наші дні, фахівці з пропаганді знаходять там ідеї, вважалися досягненням тільки нового часу.

В наші часи усне публічне мовлення набуло широкого використання, що зумовило детальне вивчення і створення видів та жанрів цього мистецтва. Воно набуває ролі засобу, який застосовують , щоб полонити серця та розум людей. Рівень вивчення і використання публічного мовлення значно розширився , через що змінилися основи і закони «мистецтва говорити»,проте ми не повинні забувати думки та вчення мислителів давнього світу про публічне мовлення та риторику. Тому що саме вони запровадили та розширили мистецтво володіти словом.

 

 

Список використаних джерел

1. Сагач Г.М. Золотослів. - К., 1993

2. Об ораторском искусстве. - М., 1980.

3. Риторика / За ред. Молдован В. – К., 2005.

4. Античные риторики - М., 1978.

5. Електроний ресурс/[Режим доступу]:

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0#.D0.A0.D0.B8.D1.82.D0.BE.D1.80.D0.B8.D0.BA.D0.B0_.D0.90.D1.80.D0.B8.D1.81.D1.82.D0.BE.D1.82.D0.B5.D0.BB.D1.8F

6. Риторика как подход к обобщению действительности // Поэтика древнегреческой литературы. — М.: Наука, 1981. — С. 15-46

7. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера, 2000. — 480 с.

8. Потелло Н. Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посібник.— К.: МАУП, 1999.— 132 с.— Бібліогр.: с. 129.

9. Електроний ресурс/[Режим доступу]:

http://helpstudenty.at.ua/publ/katalog_dlja_studenta/ukrainskij_jazyk/usne_publichne_movlennja/19-1-0-481