Соціальна диференціація мови

                                 Міністерство освіти і науки України

 

Миколаївський Національний університет імені В.О. Сухомлинського

 

 

Факультет

Філології та журналістики

 

 

Реферат

на тему:

«Соціальна диференціація

мови»

 

 

 

 

 

Виконала:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2013

 

                                       Вступ

             Тема, розкрита у рефераті, є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день. Кожна людина, як і все суспільство, має свої певні особливості. В чомусь люди подібні, в чомусь відмінні. І ця відмінність виявляється не лише на психологічному, а на соціальному, політичному і інших сферах людської діяльності. Такий розподіл населення за певними показниками називається диференціацією.

Споконвіків люди займаються певними видами діяльності, одержують від них певні результати. На сучасному етапі розвитку суспільства за певну виконану роботу людини одержує певний дохід. Він залежить від праці, розвиненості галузі промисловості чи сільського господарства, потрібності певної професії на ринку робочої сили та багатьох інших показників. Отож, одержуваний дохід різниться, а отже є і різниця у статусі людей. Цей зв’язок прямо пропорційний. Чим вищий дохід, тим вищий статус людини у суспільстві. Хоча не завжди люди з вищим статусом (багаті, привілейовані особи) трудяться більше, ніж прості, пересічні громадяни.

             Статус визначає певне місце людини у суспільстві, яке вона має посідати. Чим вищий дохід, вищий статус, тим краще місце людини. І це місце дає певні можливості, перспективи людині. Багаті люди мають змогу краще харчуватись, одержати кращу освіту, мати достатній і різноманітний відпочинок, отримувати кращу медичну допомогу, в той час як багато бідних людей ледь зводять кінці з кінцями, не говорячи вже про освіту та медицину. Життя дорожчає, а заробітні плати не поспішають, росте бідність та безробіття. Що призводить до ще глибшої диференціації населення усіх країн світу, в тому числі і в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціальна диференціація суспільства як економічна категорія

           Все наше людство існує і розвивається відповідно до закону соціальної диференціації, тобто поступовим збільшенням кількості та якості різних соціальних спільностей: класів, станів, каст, груп, професій, спеціальностей, партій і т. д.

            Диференціація - це розподіл суспільства на спільності, фрагментація людської життєдіяльності на безліч відносно обмежених культурних просторів, конкретних функцій і соціальних занять. Іншими словами, соціальна диференціація - це процес появи функціонально спеціалізованих інститутів і поділу праці.

            Ще в давні часи люди виявили, що розподіл функцій і праці підвищує ефективність суспільства. Саме з цього абсолютно у всіх суспільствах існує поділ статусів і ролей. Всі члени товариства розподіляються всередині соціальної структури таким чином, що всі різні статуси заповнюються і виконуються всі відповідні їм ролі.

           У різні історичні проміжки часу існували і різні критерії відмінності індивідів. Спочатку це були антропологічні та демографічні відмінності. Суспільство поділялося за ознаками статі, віку, раси, етносу і т. д. Пізніше з'явилися відмінності соціального характеру, тобто поділ суспільства на класи, касти, стани, за приналежністю до тієї чи іншої професії і т. д.

           Сучасна соціологія виділяє чотири групи чинників, що визначають соціальну диференціацію людей:

1. Антропологічні

          Дані чинники мають на увазі формування рас, а в їх межах - етносів, націй, національностей, народів. Групи, на які ділиться суспільство, об'єднуються з природничих ознаками.

2. Демографічні

          Тут мається на увазі поділ людей за статтю та віком, що також відбувається природним чином, тому що в природі є два різних статі: чоловічий і жіночий. Також природно і віковий поділ на групи: немовлят, дітей, підлітків, молодь, зріле покоління, літніх людей та людей похилого віку.

3. Професійно-технологічні

Відбувається суспільний поділ праці (працівники розумової та фізичної праці), виникнення різноманітних професій, спеціальностей і спеціалізацій. За цими підставами люди діляться не тільки природним чином, але і за допомогою сили, впливу, добробуту і т.п.

4. Соціально-економічні

Товариство поділяється на касти, стани, класи тощо. Тут мають місце також і природні, і соціальні відмінності. Підстави, за якими суспільство ділиться на групи, визначаються багатством, доходом, соціальним статусом кожного окремого індивіда. Все суспільство являє собою як би якусь піраміду, розділену по горизонталі на частини. Верхівка - це еліта, як правило, самий нечисленний шар населення. Низ піраміди - це люди (стани, касти, класи і т.п.), що живуть у злиднях, за межею бідності. Ну а середина - це, відповідно, середній клас населення.

          Хоча соціальна диференціація і здійснюється за цими чотирма домінуючими чинникам, існують ще безліч різних підстав для її здійснення. Так, соціальна диференціація може здійснюватися за відмінностей між людьми, обумовленим їх фізіологічними і психічними особливостями. Наприклад, можна розділити людей на групи по їх зростанню, характером, темпераментом, кольором волосся, на їхню талановитості, обдарованості та іншими ознаками, які можна перераховувати до безкінечності.

             Всі ці статуси, що утворюють соціальну структуру, розрізняються, але вони не обов'язково займають певне місце по відношенню один до одного. Наприклад, статуси брюнетки і блондинки диференційовані, але жоден з них не вважається вищий від другого - вони просто різні.

           Виходячи з усього вищесказаного, можна зрозуміти, що соціальна диференціація як би представляє соціальний матеріал, який може стати, а може і не стати основою соціальної градації. Таким чином, у соціальній стратифікації виявляється соціальна диференціація.

           Соціальна рівність - характеристика певного суспільного стану, складова частина багатьох соціальних ідеалів. Вимоги політичної і соціальної рівності грали активну, часто революційну роль в історичному процесі. Стоїцизм виробив поняття рівності всіх людей, що корениться в їх загальній розумній природі. Теоретики природного права затверджували рівність як рівноцінність і рівноправ'я всіх людей, в т.ч. рівність всіх перед законом. В Ж.-Ж. Руссо рівність (в т.ч. рівність виховання) виступає необхідною передумовою свободи; в протилежність цьому А. Токвіль вважав, що установка на рівність соціальних умов життя веде до деспотичного егалітаризму і втрати особистої свободи. З критикою обмеженості юридичної рівності і вимогами майнової, економічної рівності як реалізації соціальної справедливості виступали представники різного перебігу соціалістичної думки 19-20 вв. У сучасній суспільній думці піддаються критиці примітивні принципи зрівняльного розподілу і встановлення повної рівності; найбільшого поширення набули концепції, в яких обґрунтовується необхідність забезпечення рівних умов старту для вступаючих в життя поколінь.

           Головними показниками, що впливають на диференціацію населення є зайнятість, безробіття, бідність, розподіл доходів та заробітної плати, рівень життя та інші.

Диференціація доходів населення

            Однією з найважливіших проблем соціальної політики держави є політика доходів населення, яку можна визначити як напрям соціально-економічної політики, який забезпечує в цілому зростання реальних доходів всіх громадян країни з метою забезпечення нормальних умов розширеного відтворення людини, покращення якості життя і розвитку творчої особистості кожного члена суспільства.

Основними каналами доходів населення є:

• трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
• доходи від підприємництва (прибуток);
• доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
• доходи від індивідуальної трудової діяльності;
• інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

         Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

           Частина доходів населення поступово перетворюється на предмети споживання і різноманітні послуги. Саме на стадії споживання виявляється диференціація доходів.

           Диференціація доходів – (лат.differential – різниця) – різниця в рівні грошових доходів різних класів, верств і груп населення, зумовлена не однаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо.

          Диференціація доходів населення - важливий елемент внутрішньої політики держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у суспільстві. Диференціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних чинників. Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

            Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10 % найзаможніших і 10 % найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт).

Соціальний захист населення

         Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.

            З рахуванням кризового стану економіки метою державного регулювання доходів та споживання є соціальний захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Для цього вживають таких заходів:

• визначають мінімальні споживчі бюджети, прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату;
• створюють пенсійні фонди і фонди соціальної допомоги;
• змінюють умови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допоміг, стипендій, ставок і окладів у бюджетних організаціях з їхнім фінансовим забезпеченням;
• запроваджують систему індексації зарплати, доходів і збережень населення у зв'язку з інфляцією;
• розробляють загальнодержавні і регіональні програми допомоги окремим верствам населення;
• реалізують заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;
• створюють в окремі періоди систему нормованого розподілу продуктів за картками або бонами;
• формують державні страхові фонди продовольства і промислових товарів, якщо б виникла потреба запровадити карткову систему.

            Соціальний захист населення - законодавче закріплена система державних гарантій та реалізації прав усіх політичних, соціально-демографічних груп громадян, окремих осіб щодо соціального забезпечення їх нормального прожитку та життєдіяльності.

 

Засобами й умовами реалізації державного соціального захисту (підтримки) населення є такі:

• прийняття відповідних законодавчих актів;
• формування соціальних прогнозів;
• визначення показників соціально-економічних нормативів і показників соціального захисту й рівня життя в державних індикативних планах;
• розробка та реалізація соціальних цільових комплексних програм;
• удосконалення системи оподаткування доходів населення;
• регулювання відсоткових ставок на вклади, запровадження системи фіксованих або граничних цін на деякі види товарів і послуг населенню.

          Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

            Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.