Прикметникова антонімія у романі Ю. Яновського «Вершники»

ВСТУП

 

Найкращим способом дати вичерпну характеристику явищам дійсності  є зіставлення і порівняння, а  контрастність значень найяскравіше виражають лексичні антоніми. Лексичні антоніми поряд із синонімами, омонімами, багатозначними словами належать до яскравих засобів стилістики. Тому письменники широко використовують антонімію у своїх творах. Антонімія дає змогу через контрасти більш точно виразити свої почуття та переживання, болі та радощі.

Проте, антонімія ще залишається  не достатньо дослідженим мовним явищем. Багато мовознавців звертались до вивчення даної проблеми. Зокрема, В.М. Коміссаров, Л.Ю. Максимов, В.А. Михайлов, Л.М. Полюга досліджують структурні типи антонімів. Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, Дж. Лайонз, Л.А. Лисиченко, Л.О. Новиков, О.О. Тараненко, М.І. Фоміна, Д.М. Шмельов визначають семантичні типи антонімічних слів. Аналізові розвитку та функціонування антонімічних відношень між багатозначними словами присвячені наукові розвідки О.О. Тараненка, Л.А. Лисиченко. Особливості антонімічних властивостей фразеологічних одиниць виступають предметом дослідження у роботах В.С. Калашника, Є.М. Міллера, Л.П. Зиміної.

Серед праць, що стосуються теоретичних засад антонімії, слід назвати дослідження О.О. Тараненка, Л.А. Лисиченко, Л.М. Полюги, Л.О. Новикова, Л.О. ВВеденської, В.М. Коміссарова, Е.Н.Міллера, Д.Н. Шмельова, А.О. Уфімцевої, Н.Д. Арутюнової, В.А. Іванової та інших. Вперше ідея структурності значення слова була запропонована Л. Єльмслєвом, продовжили досліджувати семантичну структуру слів Б.Н. Головін, О.С. Ахманова, Ю.Д. Апресян, В.Г. Гак, М. В. Нікітін та інші. А.М. Шрамм досліджував семантичну структуру якісних прикметників. Р. Сирбу здійснив семантичний аналіз іменникових антонімів.

Але точки зору з деяких питань, стосовно антонімів, дуже різняться. Тому дослідження антонімів було і залишається об’єктом пильної уваги вчених.

Мета роботи – проаналізувати та класифікувати типи прикметникових антонімів у романі «Вершники».

Для реалізації мети ставляться такі завдання:

• простежити різні погляди вчених-мовознавців на проблеми антонімії;
• провести аналіз антонімів з погляду їх семантичних та структурних особливостей;
• простежити стилістичне використання прикметникових антомімів та їх роль у романі.(???)

Об’єктом дослідження є прикметникові антоніми у романі Ю. Яновського «Вершники».

Предмет дослідження – особливості класифікації антонімів у романі Ю. Яновського «Вершники».

У досліджені використаний описовий метод та елементи зіставного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ АНТОНІМІЇ

1. Антонімія як лексико-семантичне явище

Функціонування слів з протилежними значеннями – це лексико-семантичне явище, яке ґрунтується на спільних причинах, прихованих у самому характері людського мислення. Протилежність значень слів може виявитися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачає існування в кожному з них спільної семантичної основи.

 

Незважаючи на те, що антонімічні  слова були предметом аналізу ще з Античності, і сьогодні немає єдиного визначення антонімів.

М. М. Шанський зазначає, що антонімами слід вважати «слова, різні за звучанням, які виражають  протилежні, але співвідносні поняття» (26,63). Дослідник перший чітко сформулював  положення про обов’язкову наявність у протиставних слів логіко-семантичної співвіднесеності понять.

О.О. Реформатський, визначаючи антоніми як слова з протилежними значеннями, наголосив на тому, що таке співвідношення семасіологічне: воно ґрунтується на протиставленні понять. Вчений зазначив, що найбільше антонімів серед якісних прикметників, оскільки для виникнення протиставних відношень «необхідна наявність ознаки у значенні слова, яка може шляхом градації доходити до протилежної» [18, 101].

18. Реформатский А.А. Введение в языковедение / Под ред. В.А. Виноградова. – М.: Аспект Пресс, 1999.- 536с.

Д.М. Шмельов кваліфікував антонімію  як найповніше протиставлення слів. Антонімічними є такі лексеми, які «протиставляються за найзагальнішою і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому, перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми» [28,131].

28. Шмелев Д.Н. Проблема ссемантического  анализа лексики (На материале  русского языка). М.: Наука, 1973. – 280 с.

За традиційним тлумаченням антоніми – це слова однієї частини мови, які мають протилежне значення [6,17; 20,62].

6. Ганич Д.І. Олійник І.С. Словник  лінгвістичних термінів. – К.: Вища  школа, 1985. – 360 с.

20.Соколовская Ж.П.  « Картина мира» в значениях слов. «Семантические фантазии» или «катехизис семантики»?. – Симферополь: Таврия, 1993. – 233 с.

 

На мій погляд, найбільш точно і всебічно дав визначення антонімам Є.М.Міллер:"Антоніми —  це взаємопротилежні за значенням номінативні  одиниці мови, які служать для  позначення взаємопротилежних односуттєвих явищ об'єктивної реальності. Антоніми — це клас слів, фразеологізмів і нефразеологічних сталих словосполучень, які володіють семантичними і структурними особливостями, що відрізняють їх від інших семантичних класів слів тощо. Між антонімами, як і між синонімами, існує сильний семантичний зв'язок, який має концептуальну природу — предметно-речові позначення "ототожнених" контрастів викликають у свідомості найбільш сталі асоціативні зв'язки. Основні якості антонімів: наявність антонімічного заперечення (в опозиції антонімів — граничного); здатність викликати асоціації за тотожністю і відмінністю значень. Антоніми виникають, функціонують, ровиваються у мовленні, утворюють антонімічні опозиції. Антонімічні відносини охоплюють всю систему номінації, тобто антонімічність є внутрішня фундаментальна властивість мови. Антонімія слів реалізується (виникає) тільки у мовленні. Клас антонімів безперервно зростає, змінюється, не має чітких меж, носить відкритий характер. Антонімія — абсолютна мовна універсалія." [13]

13. Миллер Е.М. Межчастеречная  антонимия. - Изд-во Сарат. ун-та., 1983.

Для визначення антонімічних слів використовуються такі критерії: 1) антоніми, слова з протилежними значеннями, розрізняються за вираженням протилежності, що передбачає одночасно тотожність в якомусь відношенні. Наприклад: великий - малий ; 2) антоніми регулярно вживаються в типових синтаксичних конструкціях у взаємному протиставленні; 3) антоніми мають однакову сферу лексичної сполучуваності, наприклад: новий костюм — старий костюм, прокидатися рано — прокидатися пізно; 4) антоніми означають якісні ознаки, наприклад: широкий — вузький, довгий — короткий; 5) антоніми утворюють словотворчі гнізда: веселий, весело, веселитися — сумний, сумно, сумувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Етапи розвитку  антонімії

Теорія антонімії пройшла  чотири етапи свого розвитку. Перший із них позначений відсутністю спеціальних  досліджень, присвячених цьому питанню. Про антоніми згадується у підручниках  з лексикології та загальному мовознавстві. Антоніми визначають, як слова протилежного значення.

Для другого етапу  характерна поява спеціальних праць, у яких робляться спроби розкрити суть антонімії за допомогою логічних критеріїв на основі класифікації несумісних понять. Представники цього напрямку визначають антоніми як слова, що виражають протилежні поняття.

Для третього етапу типові роботи, автори котрих підходять до антонімії як до характерної риси нашої свідомості. Підхід до антонімії  з позиції логіки і психології неодноразово піддавався критиці. Загальне зауваження до названих теорій в тому, що жодна з них своїм визначенням антонімів не охоплює всіх слів, які сприймаються як антоніми.

Найбільшу увагу привертає  до себе четвертий етап розвитку теорії антонімії. На цьому етапі об'єкт  кожного дослідження звужується до певної лексико-семантичної групи слів-антонімів на матеріалі конкретної мови, а завданням є розкриття основних власне лінгвістичних особливостей даної групи слів. Визнано, що початок сучасному етапу в розвитку теорії антонімії було покладено працями В.М.Комісарова. Він вважає антонімами ті "слова, у котрих протилежність одне одному відображена у лексичному значенні". Дослідник особливо наголошує на важливості регулярного відтворення слів-антонімів у мовленні, як фактора, необхідного для їх існування у мові.

 

 

 

 

 

1.3. Типи антонімів

За своєю суттю антоніми неоднорідні. Слушною в галузі науки  про антонімію є передмова  до словника антонімів М.Р.Львова, в  якій він виділяє такі різновиди  протилежності:

1. Контрарну протилежність  виражають, крайні симетричні члени впорядкованої більшості, між якими існує середній, проміжний член: молодий не старий, не молодий, літній - старий.

2. Контрадикторна —  між протилежними членами, які  доповнюють один одного до  єдиного цілого і є за своєю  природою граничним, між ними немає; ніякого проміжного члена: живий — мертвий, разом — нарізна.

3. Векторна протилежність  - протилежність різноспрямованих  дій, рухів, ознак: підніматися  - опускатися.

4. Окремо виділяються  антоніми, що вказують на участь  у дії двох сторін, і кожна з яких виконує протилежну функцію: давати — брати, купувати — продавати.

Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Три основні різновиди антонімічних лексико-семантичних відношень виділяють  за такими критеріями:

1) наявність ознаки — відсутність ознаки: рух — спокій, веселий — сумний, логічний — алогічний;

2) початок дії або  стану — припинення дії або  стану: влетіти — вилетіти, заснути  — прокинутися.

3) більший ступінь  вияву ознаки— менша кількість  або ступінь вияву ознаки (тип  "більше — менше"): високий — низький, широкий — вузький.

Відомі також й інші принципи виділення антонімів.

 

Антоніми можуть позначати  абсолютні або відносні протилежності. Хоча треба зазначити, що на рівні буденної свідомості протилежності значень можуть сприйматися без розрізнення.

До першої групи можна  віднести два різновиди антонімів:

1. Антоніми, які означають  протилежні явища, процеси, властивості  та ін., що існують у об'єктивній  дійсності матеріального світу,  наприклад: виділення — поглинання (енергії); прискорення — гальмування (процесу); замерзання — танення (грунту); підвищення — зниження (густоти тіла); розділення — з'єднання (елементів речовини).

2. Антоніми, які позначають  протилежні явища, процеси, події,  факти, властивості, що існують  у суспільстві, наприклад: питання — відповідь, ворожнеча — дружба, згадувати — забувати, виграти — програти (в шахи)., входити — виходити (з дому), віддавати — одержувати (книгу), друг — ворог (кращий, таємний), зав'язати — розв'язати (вузол) та інші.

Розділення антонімів першої групи на дві підгрупи умовне: протилежності значень, які утворюють антоніми першої підгрупи, можуть передавати протилежності, існуючі в суспільному житті, наприклад: підвищення — зниження, роз'єднання — об'єднання, і навпаки.

Друга група включає в себе теж два різновиди антонімії.

1. Антоніми, що означають  або характеризують реально існуючі  незалежно від свідомості людей  явища, процеси, факти, події,  речі, властивості, між якими відношення  протилежності обмежені якимись  рамками; протилежність значень таких антонімів є відносною і має конкретний характер — стосовно до конкретної сфери дійсності й у певному відношенні, наприклад: бідний — багатий (селянин, поміщик), ближня — дальня (сопка, зірка), високо— низько, кінець — початок (мотузки, пшеничного поля), крупний — мілкий (горох, картопля), новий — старий (костюм, завод), молодість — старість (людини, гірського хребта), тепло — холод ( для мешканців тундри і тропіків).

2. Антоніми, що позначають  чи характеризують явища, процеси,  факти, події, речі, властивості, об'єктивна різниця між якими сприймається свідомістю суб'єктивно як протилежність у підпорядкованості усталеним в суспільстві нормам оцінки явищ, фактів, процесів, властивостей тощо, зважаючи на конкретні умови життя людини, на багатовікові звичаї, традиції, звички, на ті чи інші ситуації тощо, наприклад: потворний — гарний (малюнок), гіркий — солодкий (смакове відчуття), грішний — святий (чоловік), вдалий — невдалий (дослід) та ін.

Між двома різновидами  другої групи не можна, звичайно, ставити глуху стіну: головне тут те спільне між ними, що їх об'єднує в одну групу, а саме — позначення відносних протилежностей.

Розробка питань взаємозв'язку мови з об'єктивною дійсністю, що нас  оточує, має велике теоретичне та практичне  значення. Вона допомагає правильному розумінню багатьох процесів, які відбуваються у мові, та сприяє успішному проведенню лінгвістичних досліджень.

 

На думку А.П. Грищенка [23, 121] та багатьох дослідників антонімії, антоніми поділяються за двома основними  різновидами показників — семантичними і структурними.

Із структурного погляду  розрізняють два типи антонімів: різнокореневі (темний — світлий) та однокореневі (надія — безнадія). У праці Л.А.Новікова "Типи антонімів  в російській мові" розглянута структурна класифікація антонімів, яка заснована на словотворчих зв'язках слів. Дослідник виділяє такі різновиди:

1) різнокореневі (лексичні). Вони є найпоказовішим класом  мовних одиниць з протилежними  значеннями й охоплюють найважливіші  лексико-граматичні класи слів (частини  мови), особливо прикметники, іменники, прислівники та дієслова: високий — низький, швидко — повільно, день — ніч, любити — ненавидіти, всі — ніхто, так — ні, в — із.