Молодограматизм: основні недоліки та зв'язок з постмолодограматизмом

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту

Донецький національний університет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Контрольна робота

З дисципліни: «Актуальні питання  сучасної української лінгвістики»

На тему « Молодограматизм: основні недоліки та зв'язок з постмолодограматизмом»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 1 курсу магістратури

Заочного відділення

Овчарова Олександра

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк, 2012

 

 

Молодограматизм: недоліки та зв'язок з постмолодограматизмом.

 

Течію молодограматиків, яка виникла в 70х роках 19 століття, вважають третьою генерацією представників порівняльно-історичного мовознавства ( перша – романтична, друга – натуралістична). Процес оформлення молодограматизму в самостійну наукову течію пов'язаний з іменами таких видатних німецьких вчених, як Августа Лескін (1840—1916), Карл Бругман (1849— 1919), Герман Остгоф (1847—1909), Герман Пауль (1846—1921), Бертольд Дельбрюк (1842—1922). Згодом до них приєднались датські дослідники Карл Вернер (1846—1896), Вільгельм Томсен (1842—1927), норвежець Софус Бугге (1833—1907), француз Мішель Бреаль (1832—1915), італієць Граціадно-Ізая Асколі (1829—1907), росіянин Пилип Фортунатов (1848— 1914), американець Вільям-Дуайт Уїтні (1827—1894) та ін.

У 1878 році вийшов перший том  «Морфологічних досліджень у галузі індоєвропейських мов», який став своєрідним маніфестом молодограматиків. «Передмова» до цієї праці була написана  Германом Остгофом і Карлом Бругманом, і саме в ній були викладені основні ідеї молодограматизму. Також ці ідеї наявні в працях Пауля «Принципи історії мови» (1880) та Дельбрюка «Вступ до вивчення мови. З історії й методології порівняльного мовознавства» (1880) і «Основні питання дослідження мови» (1901).

Основним для концепції  молодограматиків є бачення мови як індивідуальної психофізичної діяльності. Перше місце в їх працях займає фонетична система мови.  Також ними було зроблено великий внесок у компаративістику – дослідження  проблеми джерел вивчення iсторiї мови. Теоретично обґрунтовуючи прiоритетність сучасних дiалектних даних як джерела вивчення iсторiї мови, вони у практиці своїх досліджень зверталися насамперед до матерiалу давнiх писемних пам'яток.

Звичайно, молодограматичний напрям вніс багато нового і цінного в науку про мову, однак деякі його твердження були суперечними і навіть помилковими. Одним з основних їх недоліків було те, що вони вважали, що реально існують лише мови окремих індивідів, вони фактично утвердили індивідуальну психологію як теоретичну основу мовознавства, що унеможливлювало опрацювання проблеми онтології мови. Їх суто емпіричний підхід до мовного матеріалу, відмова від постановки кардинальних теоретичних проблем і яскраво виражене психологічне забарвлення мовознавчих студій заслонили власне лінгвістичний аналіз. Також до недоліків молодограматичного напряму можна зарахувати такі:

• їх діяльність обмежувалася розділами фонетики і морфології і обмежено вивчали лексикологію, семасіологію, синтаксис і явища словотвору;
• вони не розглядали мову як систему;
• вони не мали досягнень у сфері загальної теорії мови;
• специфічно витлумачували співвідношення індивідуального та колективного;
• недооцінювали значення позамовних чинників,взаємодію мов і діалектів, вплив писемної традиції тощо;
• хоч і закликали вивчати живі мови, але вивчали їх побіжно.

Саме через ці всі недоліки наприкінці XIX — початку XX ст. виникають нові лінгвістичні школи, які виступають із критикою молодограматизму.

Школа «слів і речей»  Одним із перших напрямів, що намагався цілком порвати з традиціями молодограматиків, була Школа «слів і речей». Їх основним завданням було замість абстрактної  «історії звуків»  молодограматиків вивчати історію слів.  На противагу молодограматикам, які всю свою увагу зосереджували на фонетиці, представники цієї школи звертаються до семантики слова.

Один із засновників школи  «Слів і речей», Туго Шухардт, висунув низку загальнотеоретичних положень, у яких він наголошував, що на відміну від мовного індивідуалізму молодограматиків, мова має все ж таки суспільний характер.

Шухардт критикує теорію родовідного дерева й стверджує, що строго генеалогічна класифікація мов взагалі неможлива. Виходячи з концепції схрещування мов, можна припускати, що одна й та сама мова може мати кілька предків. Оскільки змішування зближує різні мови, то «спорідненими» є всі мови світу. Це дає підстави для порівняльних досліджень неспоріднених мов. Подібність мовних структур та однорідність розвитку різних мов зумовлені ще і спільністю психічної природи людей. 

Школа естетичного ідеалізму. Представники цієї школи виступали із критикою молодограматизму з позиції естетичної філософії мови, і розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Карл Фосслер, засновник цієї школи, виступав із різкою критикою молодограматизму. Представників цього напряму він називав позитивістами, а представників своєї школи – ідеалістами. На його думку ідеалізм – це творче начало, що протиставляється задубілому і обмеженому позитивізму. 

На відміну від молодограматиків, які звертались до фонетики, школи  «Слів і речей», представники якої звертались до семантики, Фосслер вважав, що справжнім мовознавством є лише стилістика, бо саме вона охоплює всю лінгвістику.

Неолінгвістика. Опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму. 

Представник цього напряму, Маттео Бартолі, зазначає, що молодограматики досліджували тільки граматику, а неолінгвісти хочуть бути лінгвістами, тобто вивчати всі мовні проблеми. Звідси і назва напряму.

Неолінгвісти активно виступали проти загальнотеоретичних положень молодограматиків. Вони звинувачували їх у вузькості проблематики і відсутності «живої ідеї». Також не погоджувались представники цього напряму з членуванням мови молодограматиками на фонетику, морфологію й синтаксис, зазначаючи, що люди говорять реченнями, а не фонемами.

На противагу теорії полігенезу мов, висунутої молодограматиками ( походження мов світу від декількох прамов), А.Тромбетті, представником неолінгвістів, була висунута теорія моногенезу (всі мови світу мають одного предка).

Неолінгвісти, на противагу діахронному вивченню мови молодограматиками, наголошували на синхронно-діахронній взаємодії різних мовних фактів, досліджували живі реальні діалекти, удосконалили методику лінгвістичної географії, пов'язали її з проблемами порівняльно-історичного мовознавства.