Голограма як вид документа

Зміст

Вступ

1. Електронні засоби  документування інформації

2. Голографія

3. Історія голографії

4. Голограма як  вид документа

5. Захисні властивості  голограм

   5.1. Кінетичні  ефекти

   5.2. Кодування  кольором

   5.3. «Муаровий»  ефект

   5.4. Мікротексти

   5.5. Гільйошні сітки

   5.6. Приховані  («закриті») зображення

   5.7. Індивідуальна  нумерація

   5.8. Лазерна  деметалізація

6. Види голограм

   6.1. Індивідуальні голограми

   6.2. Стандартні  голограми

7. Типи голограм

8. Голограма як  спосіб захисту від підробки

Висновок

Список літератури

 

Вступ

   Від форми та способу документування залежить рівень інформативності документа, віднесення його до того чи іншого виду, типу, різновиду.

   Спосіб документування - це дія, чи сукупність дій, які використовуються для запису інформації на матеріальному носії (січення, тиснення, різьблення, фарбування, перфорування, фотохімічний, електромагнітний, оптичний, електричний, механічний способи її нанесення). На сучасному етапі бурхливого розвитку інформаційного суспільства важливе місце посідає голографічний документ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Електронні засоби документування інформації

   В сучасному світі широко використовуються електронні засоби документування інформації, і з кожним роком вони стають все більш розповсюдженими. Культура їх використання займає одну з провідних ролей у розвитку інформаційної культури суспільства, а згідно з цим і у світовому культурному розвитку.

   Вивчення електронних засобів документування інформації є на сьогодні актуальною темою, особливо, беручи до уваги те, що дуже багато документів представлено саме в електронному вигляді. Великі об'єми інформації, наявні на даному етапі, зручніше за все зберігати в електронній формі, а використання електронних носіїв дозволяє вирішувати основні проблеми забезпечення довготривалого зберігання цифрової інформації.

   Інформаційну культуру суспільства в різний час приголомшували інформаційні кризи, які призводили до появи нової форми фіксації інформації.

   Остання інформаційна криза викликала до життя комп'ютерні технології, що модифікували носій інформації і автоматизували деякі інформаційні процеси.

   В даний час інформаційна культура все частіше  формується під впливом інформаційних технологій і відображає нові зв'язки і стосунки інформаційного суспільства .

   Вперше проблему електронних засобів документування інформації почали розглядати у другій половині ХХ сторіччя, після так званого інформаційного „вибуху”. На конгресі 1988 р. в Парижі, головною темою були „архівні документи нового типу”. На захист цієї ідеї був представлений доклад Т.Пітерсона. Специфічні особливості машиночитаємих документів були сформульовані в докладі П.Рене-Базін.

   На сьогодні розробкою проблеми електронних засобів документування інформації займаються багато науковців. Серед українських та російських дослідників можна виділити таких як: Г. М.Швецова-Водка, Н.М.Кушнаренко, Ю.І.Палеха, Д.А.Романов, Ю.М Столяров., Г. Асєєв.

   Електронні засоби документування з'явилися відносно нещодавно, в середині ХХ століття. Одним з найбільш поширених електронних засобів документування насьогодні є оптичний диск. Перші оптичні диски почали з'являтися на початку 1950-х років. В 1962 р. в США були втілені перші розробки в області оптичних дисків, які почали упроваджуватися в промисловість на початку 1970-х років. Проте широке промислове виробництво почалося лише в 1980-ті роки.

   Виділимо три хронологічних періоди розвитку технології оптичних носіїв інформації.

    Перший період (1980-1985) ознаменувався створенням стандарту цифрового запису звукової інформації й випуском першого програвача дисків.         

    Другий період  (1985-1994) характеризувався подальшим удосконаленням портативних музичних систем на компакт-дисках і початком розробки стандарту CD-ROM, що був анонсований у 1985 р. Третій період характеризувався появою стандарту DVD дисків об'ємом 4,7 ГБ. DVD диски швидко стали одними з найрозповсюдженіших засобів документування, але з появою флеш-пам'яті вони стали різко здавати свої позиції.

    На відміну від жорсткого диска флеш-пам'ять витримує обмежену кількість циклів стирання та запису. Перевагами флеш-пам'яті є: відсутність рухомих частин, що дозволяє зробити записану інформацію більш компактною й доступною для користувача.

   На сьогодні флеш-пам'ять є  найбільш поширеним та доступним у використанні новітнім електронним засобом документування. Ємність флеш-накопичувачей з кожним роком збільшується, та дозволяє зберігати великі об'єми інформації на одному носії, а матеріальний носій є надійним та зручним у використанні. Найбільша ємність флеш-пам'яті на сьогодні складає 128 Гб, але в перспективах значне збільшення ємності.

   Завдяки світовому культурному розвитку з'являються нові засоби документування. Одним з найперспективніших засобів документування є голограма.

   Голограма - документ, що містить зображення, запис та відтворення якого проводиться оптичним способом за допомогою лазерного променя без використання лінз.

   Якість зображення голограми залежить від монохроматичності випромінювання лазера та роздільної здатності фотоматеріалів, що використовуються при одержанні голограм. Якщо спектр випромінювання широкий - інтерференційна картина буде нечіткою та розмитою. Тому при виготовленні голограми застосовують лазери з дуже вузькою спектральної лінією випромінювання.

    Голограма може бути плоскою та об’ємною. Чим більше об’єм, тим краще реалізуються всі її якості. Голограму можна використовувати для найрізноманітніших цілей.

   Зараз голограми використовують для реєстрації печатних документів, шляхом нанесення на них голографічних малюнків та написів, які свідчать про справжність документу, а також для виготовлення кредитних карток. Але вони можуть бути набагато кориснішими. Вже отримані експериментальні результати для голографічної мініатюризації документів з кратністю зменшення 200´. Теоретично, тисячі цифрових сторінок, кожна з яких містить до мільйона біт, можна помістити в пристрій розміром зі шматочок цукру. Причому теоретично очікується щільність даних у 1TБ на кубічний сантиметр (TB/sm3). Практично ж дослідники очікують досягнення щільності порядку 10GB/sm3, що теж дуже вражає, якщо порівнювати з використовуваним сьогодні магнітним способом - порядку декількох MB/sm2 - це без обліку самого механічного пристрою. При такій щільності запису оптичний шар, що має товщину близько 1cm, дозволить зберігати близько 1ТВ даних. А якщо врахувати, що така запам'ятовуюча система не має частин, що рухаються, і доступ до сторінок даних здійснюється паралельно, можна чекати, що пристрій буде характеризуватися щільністю в 1GB/sm3 і навіть вище.

   Голограма має свої недоліки, такі як: пошук придатного матеріалу для носія, складність використовуваної оптичної системи,  також голограми змінюють властивості матеріалу, у результаті образи голограм стають тьмяними, що може привести до перекручування даних при читанні. Цим і порозумівається обмеження обсягу реальної пам'яті, який володіє матеріал.

   Отже переваг у нової технології більше ніж недоліків: крім того, що інформація зберігається і зчитується паралельно, можна досягти дуже високої швидкості передачі даних і, в окремих випадках, високої швидкості довільного доступу. А найголовніше те, що в голограми практично відсутні механічні компоненти, властиві нинішнім засобам документування інформації. Це гарантує не тільки швидкий доступ до даних, меншу імовірність збоїв, але і більш низьке споживання електроенергії, оскільки сьогодні твердий диск - один з найбільш енергоємних компонентів комп'ютера.

   Таким чином голограми це майбутнє бібліотечних установ та інформаційних центрів.

2. Голографія

   Голографія (від грецького Όλος—holos — повний + γραφή—graphe — запис) — набір технологій для точного запису, відтворення і переформатування хвильових полів. Це - спосіб одержання об'ємних зображень предметів на фотопластинці (голограми) за допомогою когерентного випромінювання лазера. Голограма фіксує не саме зображення предмета, а структуру відбитої від нього світлової хвилі (її амплітуду та фазу). Для отримання голограми необхідно, щоб на фотографічну пластинку одночасно потрапили два когерентних світлових пучки: предметний, відбитий від об'єкта та опорний – що приходить безпосередньо від лазера. Світло обох пучків інтерферує, створюючи на пластинці чергування дуже вузьких темних і світлих смуг - інтерференційну картину.

3. Історія голографії

   Метод запропоновано у 1948 р. Деннісом Габором, він же застосував термін голограма. За цей винахід він одержав Нобелівську премію.

Голографія почала бурхливо розвиватися та набула велике практичне  значення після того, як в результаті фундаментальних досліджень з квантової  електроніки, виконаних радянськими  фізиками - академіками М.Г. Басовим  і О.М. Прохоровим - і американським  ученим Чарльзом Таунсом, в 1960 р. був створений перший лазер. У тому ж році професором Т. Маймамом був сконструйований імпульсний лазер на рубіні. Ця система (на відміну від безперервного лазера) дає потужні і короткі, тривалістю в кілька наносекунд (10-9 сек), лазерні імпульси, що дозволяють фіксувати на голограмі рухомі об'єкти. Перший портрет людини був знятий з допомогою рубінового лазера в 1967 році.

   Початок образотворчої голографії було покладено роботами Емметта Лейт і Юріс Упатніекса з Мічіганського Технологічного Інституту (США), що одержали в 1962 р. першу об'ємну голограму, що відновлюється в лазерному світлі. Схема запису голограм, запропонована цими вченими, тепер використовується в голографічних лабораторіях у всьому світі.

   Вирішальне значення для розвитку образотворчої голографії мали роботи академіка Ю.Н. Денисюка, виконані в 60-70-х роках. Він вперше отримав голограми, що дозволяють відтворювати об'ємні зображення в звичайному, білому світлі. Практично вся сучасна образотворча голографія базується на методах, запропонованих Денисюком.

   Перші високоякісні голограми за методом Ю.Н. Денисюка були виконані в 1968 р. в СРСР - Г.А. Соболєва та Д.А. Стаселько, а в США - Л. Зіберт.

   В 1969 р. Стівен Бентоніт з Polaroid Research Laboratories (США) виготовив голограму, видиму в звичайному білому світлі. Голограми, винайдені Бентоніт, були названі райдужними, оскільки вони переливаються всіма кольорами веселки, з яких складається біле світло. Відкриття Бентоніт дало змогу розпочати масове виробництво недорогих голограм шляхом "штампування" інтерференційних картин на пластик. Голограми саме такого типу застосовуються сьогодні для захисту від підробок документів, банківських карток і т.д. Завдяки Бентоніт голографія здобула популярність в широких верствах суспільства.

   У 1977 р. Ллойд Кросс отримав мультиплексну голограму, що складається з безлічі звичайних фотографій об'єкта, знятих з багатьох точок зору, що лежать в горизонтальній площині. При переміщенні такої голограми в полі зору можна побачити всі зазняті кадри.

   З середини 70-х років ведуться розробки систем голографічного кінематографа. У Росії значні успіхи в цьому напрямку були досягнуті фахівцями Науково-дослідного кіно-фото інституту (НІКФІ) в Москві під керівництвом В.Г. Комара. В даний час голографія продовжує активно розвиватися, і з кожним роком в цій області з'являються нові цікаві рішення. Немає сумніву, що в майбутньому образотворчій голографії належить зайняти в житті людей ще значніше місце.

4. Голограма як вид документа

   Голограма (грец. holo - весь, повний; graph - запис і gramma - письмовий, риса, лінія) - новітній носій об'ємного зображення.

   Голограма - документ, що містить зображення, запис і відтворення якого виробляється оптичним способом за допомогою лазерного променя без використання лінз.

   Голограма створюється за допомогою голографії - методу точного запису, відтворення і перетворення хвильових полів. Він заснований на інтерференції хвиль - явищі, що спостерігається при додаванні поперечних хвиль (світлових, звукових і ін.) або при посиленні хвиль в одних крапках документа й ослабленні в інші в залежності від різниці фаз інтерферуючих хвиль. На фотопластинку одночасно з "сигнальною" хвилею, розсіяної об'єктом, направляють "опорну" хвилю від того ж джерела світла. Виникаюча при інтерференції цих хвиль картина, що містить інформацію про об'єкт, фіксується на світлочутливій поверхні (голограмі). При опроміненні голограми або її ділянки опорною хвилею можна побачити об'ємне зображення об'єкта.

   Особливістю голографії є одержання видимого образу предмета, який має всі ознаки оригіналу. При цьому досягається повна ілюзія присутності предмета.

   На голограмі запис і відтворення зображення виробляються за допомогою лазера. Якість зображення залежить від монохроматичності випромінювання лазера і здатності фотоматеріалів, які використовуються при отриманні голограм. Якщо спектр випромінювання лазера широкий, то результуюча інтерференційна картина буде не чіткою і розмитою. Тому при виготовленні голограм застосовують лазери з дуже вузькою спектральною лінією випромінювання. На якість голографічного зображення впливають умови зйомки, яку дозволяє здатність фотоматеріалів. Зовні голограма нагадує засвічений фотографічний негатив, на якому немає ніяких ознак "фотографуючого" предмета. Однак досить освітити голограму променем лазера як з'являється об'ємне зображення. Предмети знаходяться в глибині фотопластинки, як відображення в дзеркалі.

   За допомогою голографії можна одержувати такі об'ємні зображення, що створюють повну ілюзію реальності предметів, що спостерігаються - зорове відчуття об'ємності, кольору (включаючи усі відтінки квітів) і ракурсу. На голограмі зображення предмета настільки правдоподібно, що спостерігач сприймає його як реально існуючий предмет.

   Голограма може бути плоскою або об'ємною. Чим більше обсяг голограми (товщина світлочутливої плівки), тим краще реалізуються всі її властивості.

   Голограма відрізняється від звичайної фотографії так само, як скульптура від картини. У звичайній фотографії крапка зображення на фотопластинці відповідає деякій крапці об'єкта. У голографії кожна крапка об'єкта випускає розсіяну хвилю, що падає на всю поверхню голограми. У результаті будь-яка крапка об'єкта відповідає всієї поверхні голограми: якщо розбити фотопластинку, на якій зареєстрована голограма, будь-якої її частини досить для того, щоб відновилося зображення розсіюючого об'єкта в трьох вимірах. Це нагадує ситуацію, коли розбивається об'єктив. За допомогою будь-якого з його осколків можна одержати зображення предмета.