Жорстока циганська доля

       Жорстока циганська доля    

     Що може почувати ні в чому не винна людина, котра дізнається, що доживає останні дні? Біль та розпач? Розчарування та страх? Тривожність та   гнів? Коли ніхто нічого не пояснює, а просто виносить тобі смертний вирок      тільки за те, що ти людина, яка хоче жити. 
     Сандармох – місце масового розстрілу 1111 в’язнів соловецького етапу 1937 року. Видатні майстри культури, вчені, державні діячі, священнослужителі. Нищили всіх. 
     Перші розстріли пройшли не гладко. Були спроби втечі: люди не вірили, що не мають шансів врятуватися. Та після цього нових смертників везли на вантажівках зі зв’язаними руками і ногами. Кожна партія приречених не знала ні прізвищ своїх катів, ні справжніх масштабів їхніх злочинів. Тільки зараз стало відомо, що в 1937-38 роках землі Сандармоху прийняли близько 9500 чоловіків та жінок багатьох національностей. Ми знаємо, що виконавцями були Матвеєв та його помічник Алафер. Страшно навіть уявити, що в одну з цих ночей ці нелюди вбили 442 чоловіки. Серед осуджених були представники всіх шарів суспільства: від селян до інтелігенції. Та якщо філософи, вчені і колишні офіцери не будували ілюзій, бо давно відчували, що більшовики зволіють позбавитись від них, то були і люди, котрі до кінця взагалі не розуміли, що відбувається. Передусім, я маю на увазі румунські циганські табори. Здавалося б, з того часу, як прогнали багатих, все в цій країні для простих трудівників. Але ж вони і є трудівники (!): кожен з них вмілий мідник. Арешт на початку тридцятих, мабуть, був помилкою. Не розібралися. Прийняли за ворогів. За рік до того чотирьом з них зачитали рішення, за яким термін знижений кому на 2, а кому і на 3 роки. І після цього вбивати? 
Колишній ув’язнений Ю.Чирков згадує у своїх мемуарах про те, що з Москви було привезено немало «російських шпіонів». Старостою циганської камери був призначений табірний вожак Гого Станеско. Його і засудили на розстріл найпершим, коли в 1937 році за розпорядженням Єжова почалася чистка таборів від «антирадянських елементів». Вибір жертв здійснювали трійки НКВС. Виконуючи розпорядження Москви, місцеві чекісти додали в рокові списки циган. 
     Гого Парфентевич йменувався в паперах сталінських катів «виборним королем московського циганського табору». Чекісти не підозрювали, що в Росії у циган ніколи не було монархічної влади. Присвоюючи собі на слідстві пишний титул, вожак розраховував на особливе відношення тюремщиків, причому, в якійсь мірі, так і сталося. «Королю» Станеско на Соловках доручили організацію циганського ансамблю. Це рішення таке природне в очах тюремного начальства. Та Гого Станеско не був російським циганом і його етнічна група займалася виключно ремеслом, практично не маючи у своєму середовищі професійних музикантів. Звичайно, вони мали власний фольклор, та для російського вуха він був неймовірно одноманітним, так як являв собою довгі балади на російській музичній основі. Голова табору взявся за незвичну для себе справу виключно через бажання вижити і залишається лише дивуватися, як він, практично не розуміючись на російсько-циганських піснях, разом зі своїми співкамерниками зумів заслужити визнання спадкових артистів. Такі чудеса можливі тільки в умовах радянського концтабору і тільки перед обличчям смерті. Гого Станеско був розстріляний першого листопада 1937 року, не маючи права навіть на останнє слово.  Залишається лише дивуватися, як життя може бути настільки жорстоким до невинних людей. 
     У 1998 році було відкрите меморіальне кладовище «Сандармох», на якому встановлено гранітний пам’ятник з написом «Люди, не убивайте друг друга!»