В чому полягало «велике переселення народів»

В чому полягало «велике переселення народів»

Велике переселення  народів – це умовна назва сукупності етнічних переміщень в Європі в IV-VII століттях, головним чином з периферії  Римської імперії на її територію. Велике переселення можна розглядати в  якості складової частини глобальних міграційних процесів, що охоплюють  сім-вісім століть. Характерною особливістю  переселення був той факт, що ядро Західної Римської імперії (включаючи  в першу чергу Італію, Галлію, Іспанію і частково Дакію), куди попрямувала  в кінцевому рахунку маса германських  переселенців, до початку V століття нашої  ери вже була достатньо густо  заселена самими римлянами і романізованими кельтськими народами. Тому Велике переселення народів супроводжувалося культурними, мовними, а потім і  релігійними конфліктами між  германським і романізованим  населенням. Велике переселення народів  заклало основу протистояння між  германськими і романськими народами, що в якомусь сенсі дійшло і  до наших днів. В переселенні активно  брали участь слов’янські народи, тюрки, іранці (алани) і фінно-угорські племена.

Більшість дослідників  називають в якості причин великих  переселень втеча зі збіднілих і  несприятливих регіонів в пошуку більш привабливих земель для  проживання. Однією з головних причин, стало загальне похолодання клімату, у зв’язку з чим населення  територій з континентальним  кліматом кинулися в райони з більш  м’яким кліматом.

Поразка хунну  в Китаї призвела до відкочування хунну (гунів) в сучасну Хунгарію. А також до ефекту доміно на шляху  кочівлі, коли переселення гунів  викликало переселення народів, які випадково опинилися на їхньому шляху, що в свою чергу викликало переселення вже інших народів.

Однією з основних причин середньовічного  Великого переселення народів стало  ослаблення Римської імперії, викликане  цілим комплексом етнічних, географічних, кліматичних та економічних факторів. У політичному житті панував  деспотизм імператорської влади  і боротьба за владу претендентів на престол з числа видатних воєначальників, що вилилося в масштабну смуту  часів «солдатських імператорів» 3 ст. н. е. Армія з ополчення громадян перетворилася на професійне об’єднання з усе більшим відсотком присутності  представників варварських народів. Зростання населення в середземноморському  ядрі імперії призвело до втрати лісових  угідь, поступового опустелювання, розвитку ерозії, переорієнтації господарства на дрібне скотарство (кози, вівці), примітивізації побуту. Змінювалися життєві засади і цінності римлян. Римська імперія  пізнього часу – це типова середземноморська  держава зі слабкою армією та зміщенням  центру громадського життя із зовнішньої політики (війна, торгівля, експансія) на святкування, застілля, тобто в  бік насолоди життям.

До кінця IV століття ставлення варварського світу до Римської імперії стає відверто ворожим. Слабкість імперії дозволила  варварським племенам посилити набіги на її межі і захоплювати її території. Парадоксальне становище імперії  полягала в тому, що стримуючи натиск варварських племен, вона змушена  була шукати опору в самих варварів, що робило її існування особливо безнадійним. Союзники-федерати розуміли, що сили римлян тануть, і з союзників вони ставали  явними ворогами Римської імперії. Щоб  хоч якось утримати їх як союзників, Рим був змушений постійно йти  на нові поступки.

До IV століття германські племена зазнали серйозні трансформації в порівнянні з  тими часами, про які писали Цезар  і Тацит: у них почалося об'єднання  племен у великі союзи, тобто йшло оформлення переддержавних утворень. На нижньому Рейні і в Ютландії оформилися союзи англо-саксонських  племен; на середньому Рейні – франкський союз племен; на верхньому Рейні - алеманський  союз племен (він включив в себе племена квадів, маркоманів і частково свеів). У басейні Ельби утворилися союзи лангобардів, вандалів і бургундів. У Причорномор’ї вже існували два великих і сильних політичних союзи: остготський і вестготський.

З кінця IV і  особливо в V столітті починається стрімкий натиск варварів на територію Римської імперії та її завоювання. Почалася епоха Великого переселення народів. Завоювання імперії розтягнулося більш  ніж на сторіччя (IV-V століття).

Багато племен формально вважалися союзниками імперії. Імператори йшли на подібні  союзи свідомо, щоб запобігти  катастрофі. Але ці спроби ні в кого не залишали ілюзій. Прийдешнє падіння  Західної Римської імперії було очевидним.

Завоювання імперії супроводжувалося імміграцією варварів. З кінця IV століття весь євразійський варварський  світ почав рухатися. Причин було багато: одні племена виштовхували інші з  їх територій (гуни зі східних степів тіснили слов’ян, слов’яни, пересуваючись  на захід, змушували пересуватися на захід германські племена), потреба  в нових, більш родючих землях, суворий клімат. Варварський світ об’єднувала загальна ненависть  до Римської імперії. Епоха кінця IV - початку VI століття отримала назву  Великого переселення народів.

Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230-200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного  моря), згодом у 113 році до нашої ери  з півночі (Ютландії) в Римську  імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої  ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням  Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок  поразок Квінтілія Вара від херусків (9 рік до нашої ери), проте кордони  вздовж Рейну - Дунаю римляни втримують,пізніше  навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів на дунайському кордоні.

Наслідки цього : Західна Римська імперія перестає існувати. На її місці виникають держави германців. Германців навертає до аріанського християнства гот Вульфіла (жив близько 310-382/383 років), котрий переклав Біблію на готську мову. Залишену германцями місцевість на схід від Ельби заселяють слов'яни.