Українське питання напередодні Першої світової війни

Решетнікова. О. СГ-31

Українське питання  в європейській політиці в період Першої світової війни

 

ХХ століття двічі вибухнуло світовими війнами, в результаті яких у тодішньому світоустрої відбулися кардинальні зрушення. 

Оминаючи все розмаїття проблем,

пов’язаних з Першою  світовою війною, визначимо  суть українського

питання: міжнародний статус України, його ідеологічне й орга-

нізаційне оформлення, засоби реалізації.

 

Привабливе геостратегічне розсташування України робило її

предметом зазіхань з боку різних держав задовго до ХХ ст.

Однак в епоху імперіалізму її значення особливо зросло:

економічний потенціал, географічне місцезнаходження

визначили українським етнічним територіям роль “яблука

розбрату.” В українських землях були зацікавлені Німеччина, Австро-Угорщина, Росія. Лише українців ніхто не запитував, чого вони прагнуть та чого чекають від урядів зазначених країн.

 

Таким чином події Першої світової війни застали

український політикум роздробленим. На підавстрійських українських землях виникло кілька

об’єднань, які по-різному бачили шляхи розв’язання

“українського питання”. Головна українська рада (ГУР), що

постала у серпні 1914 р. у Львові, у своєму маніфесті

наголошувала, що перемога у війні Росії “ принесе

українському народові Австро-Угорської монархії те саме

ярмо, в якім стогне 30 мільйонів українського народу в

Російській імперії. Перемога Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою.

І чим більша буде поразка Росії, тим швидше виб’є година

визволення України”

Такий вияв підкресленої лояльності не залишився

непоміченим і Відень санкціонував створення національного

збройного формування з українців, чого домагалася ГУР.

Щоправда, розуміючи кінцеву мету даної акції, австрійський

уряд обмежив його чисельність.

 

На початку серпня 1914 р. участю В. Дорошенка, Д. Донцова, О. Назарука у Львові

виник Союз визволення України, який також зайняв

провіденську позицію.

 

Водночас москвофільські сили, об’єднані довкола Руської

народної партії та “Общества им. Качковского,” 

цілковито орієнтувалися на Росію як єдиного

захисника й консолідуючу силу всього слов’янства.

 

Українська політична еліта також неоднозначно постави-

лася до початку війни. С. Петлюра, який був редактором

журналу “Украинская жизнь”, у статті “Війна і українці”

запевняв, що українці одностайно сповнені бажання виконати

свій громадський обов’язок перед Батьківщиною.

Натомість лідер українських соціал-демократів В. Винниченко ініціював у Катеринославі

видання кількох нелегальних відозв під гаслами “Геть війну!”,

“Хай живе автономія України!” Третю позицію обстоювало

Товариство українських поступовців (ТУП), яке закликало

українців дотримуватися нейтралітету позицію.

 

Неможливо обійти увагою

проблему ставлення українців до окупаційної адміністрації.

Для українського люду Галичини окупантами стали російські

Війська. 

Згідно спостережень посла Франції

в Росії М. Палеолога: “Щойно російська влада

встановилася в Галичині, як одразу

запровадила в ній найгіршу практику русифікації, ...адмі-

ністративна влада зосереджена в руках графа Бобринського, що додержується таких поглядів:

“У Східній Європі є тільки три релігії: православна,

католицька й іудейська. Уніати ж — зрадники православ’ю”. Отже, негайно почалися переслідування:

арешт митрополита А. Шептицького, вигнання уніатських

монахів, конфіскація церковного уніатського майна,   

звільнення галицьких урядовців і заміна їх

росіянами.”

Якщо австрійські власті кинули до концтаборів тисячі галичан, які

здавалися їм “неблагонадійними” з причин їх промосковської

орієнтації, то російська військова адміністрація здійснювала

масові арешти активістів українського руху. 

 

Поразки на фронті змусили російський царат

змінити позицію в “українському питанні”. Якщо на початку

I світової уряд заборонив українські громадські та політичні

товариства, то з кінця 1915 р. поновлюється діяльність

українських наукових товариств, книгарень, кооперативів,

випуск деяких газет. Координаційним центром українського

табору поступово стає ТУП, лідери якого пропагували ідею

конституційного правління в імперії й автономію для України.  

Восени 1915 р. кілька депутатів

Державної думи піддали гострій критиці національну

політику царизму, порушувалися питання про

рівноправність українського народу, державно-правові

гарантії його свободи і культурно-національного розвитку.

 

Загалом характеристика подій Першої

світової у контексті українського питання

дозволяє простежити наступне: 

український народ був розчленований кордо-

різних держав,  важливою рисою була відсутність

єдиного центру, який би відігравав роль консолідуючого

чинника, розрахунки на сприяння зовнішньополітичних

факторів.

 

 

 

Використана література:

• Реєнт о. Україна в імперську добу(кін.ХІХ- поч.ХХ)