Історія Олімпійських ігор

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

“Історія Олімпійських ігор”

 

Виконав

 

студент групи П-11

 

Кіндратський О.Д.

 

Перевірив викладач:

 

Ткачук О.І.

 

Коломия

 

2001

 

План.

 

Культ гармонії і краси.

 

Шана переможцям.

 

Почесті героям.

 

 

1.  Хто з вас, юні друзі, цікавиться історією фізичної культури та

спорту, той, напевне, знає, що про досконалість свого фізичного стану

люди почали дбати ще на межі палеоліту і неоліту. Про це переконливо

свідчать написи та малюнки, виявлені на стінах печер. Пізніше кам'яні

плити, глиняні таблички, папіруси етрусків, хеттів, ассірійців, єгиптян

розповіли вже про певну  систему фізичного гарту. Однак  лише за часів

Стародавньої Греції, де .наука, освіта, культура, мистецтво та філософія

набули найвищого розквіту, фізичне виховання  було  проголошене  основою

життя і доведене до рівня культу.

 

Саме звідти пішли такі слова, як олімпіада, стадіон, атлет, гімнастика

тощо. Найбільшою образою  для себе житель Еллади вважав, якщо його

зараховували до тих, хто  не вміє писати або плавати. Філософ  Платон

називав кульгавою кожну  людину, в якої тіло і розум не були однаково

розвинені. У V столітті до нової ери, коли Олімпійські ігри стали

традиційними, спартанський цар Архідам був покараний радою старійшин за

шлюб з жінкою малого зросту.

 

В Афінах навчання велося одночасно  в трьох школах: граматичній, музичній

і гімнастичній. В останню, так звану палестру, учень вступав у

шестирічному віці. Тут  він перебував більшу частину  дня — займався

фізичними вправами і брав участь у змаганнях. Причому, фізичне

навантаження збільшувалось  з кожним роком, враховуючи змужніння  юнака.

 

Грецькі діти ледь не з молоком  матері всотували в себе дух суперництва

та боротьби. Вже змалку вони знали секрети бою «півників», коли,

підстрибуючи на одній нозі, треба було збити суперника, змусивши його

втратити при цьому  рівновагу.

 

Гімнасії (від слова «гюмнос» — голий, непокритий) приймали юнаків віком

14—16 років. У цих навчальних  закладах юні елліни прилучалися  до

боротьби, бігу, метань списів і дисків, ігор з м'ячем, вивчення основ

військової справи.

 

Любов греків до змагань, що прищеплювалась з ранніх дитячих  років,

залишалася на все життя. Змагалися не лише атлети на аренах, але й

музики, співаки, художники, актори, промовці. Рідко який тиждень минав

без проведення поєдинків.

 

Як переказують легенди, ці змагання греки запозичили від  самих богів,

життя яких було сповнене війнами, суперечками, подвигами. З легенд та

міфів ми знаємо про існування могутніх Зевса, Посейдона, Плутона,

Аполлона, Артеміди, Гермеса, Діоніса та інших богів. Захоплюють і

вражають героїчні вчинки їхніх дітей —Геракла, Прометея, Персея, Пелопа,

Паріса, Ахілла та інших міфічних для, нас персонажів.

 

2. Саме боги, як переконують  легенди, поклали початок Олімпійським

іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовержець на честь

своєї перемоги над батьком  Кроном, який поїдав своїх власних дітей, аби

ті не заволоділи його троном.

 

На легендарному Олімпі перемогу виборювали бог мистецтв та світла

Аполлон, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та

інші.

 

Серед героїв, які продовжили традиції богів, називають то Геракла

Ідейського, то Пелопа, який переміг сильного і підступного Еномая,

батька прекрасної Гіпподамії. Стверджують, що саме на честь Пелопа один

з грецьких островів дістав назву Пелопоннес.

 

В «Іліаді» Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені

пам'яті свого друга  Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися

в їзді на колісницях, кулачному бої, звичайному бігу, метанні важкого

диска, списа, стрільбі з лука. Поема Гомера— перше літературне джерело,

що розповіло людству  про спортивні змагання в Стародавній  Греції.

 

А як було в самій Олімпії, в долині ріки Алфею, де жили та змагалися

прості її мешканці? Хто  перший запропонував проводити змагання, які

згодом привернули до себе загальну увагу?

 

В одному з джерел сповіщається, що ще у 884 році до н. е. правителі

Еліди Іфіт та Спарти Лікург, стурбовані постійними війнами між своїми

народами, уклали угоду про  перемир'я. На честь цієї події було вирішено

провести Олімпійські  ігри.

 

Ще один документ також  називає цю дату, її підтверджують й інші джерела.

Відомо, що в Греції задовго  до Іфіта та Лікурга відбувалися різноманітні

свята. Вони здебільшого присвячувались богині Деметрі, покровительниці

землеробів. Ці свята та змагання, без яких греки не уявляли свого життя,

тривали між жнивами та збиранням винограду.

 

Людству відома ще й хроніка  Малаласа із Сірії. Вона згадує царя Саула,

який жив ще в XI віці до н. е. Він теж був палким прихильником

різноманітних змагань, серед яких Олімпійські ігри займали не останнє

місце.

 

Та повернемося знову  до Іфіта та Лікурга. Разом вони виробили статут

священного перемир'я, взявши за основу проведення ігор чотирирічний

цикл. Найголовніша умова  складеної угоди — заборона усіх військових дій.

Порушників ухвалено було карати великими грошовими штрафами, їх не

допускали до змагань. У ті часи це вважалося найбільшим приниженням.

Ізольованих від суперництва  на аренах сторонилися навіть найближчі

друзі.

 

Місцем змагань було обрано долину ріки Алфею — Олімпію, де знаходився

священний гай — Алтій. Тут відбувалися обряди посвячення та вибори

царів, здійснювались різноманітні культові ритуали. Згідно з міфологією

тут знаходились могили Пелопа і Тераксіпа. Але найголовнішими

торжествами вважалися свята  на честь Зевса — наймогутнішого грецького

бога.

 

Однак учені датою проведення перших Олімпійських ігор обрали 776 рік до

н. е. Переконав усіх елідський  математик та філософ Пп-пій, який жив у V

віці до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім'я першого

олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар Коройб, переможець

змагань з бігу. До речі, через  фонетичні особливості мови різних народів

та різні підходи до тлумачення знаків на камені ім'я елідського кухаря

вимовляється та пишеться по-різному. Незмінним лишається лише корінь

слова «кор».

 

Саме з 776 року до н. е. Гіппій склав список усіх переможців Олімпіад,

що відбулися за два  століття до нього. Зрозуміло, що в цих  списках століття до нього. Зрозуміло, що в цих списках

багато білих плям. Це підтверджує випадок з ім'ям першого чемпіону.

 

Тому Гіппій наполягає, що Ігри, на яких переміг Коройб, були лише 27-ми.

Так зазначено на камені. З них починається літопис Олімпіад, оскільки

відсутні відомості про  переможців та програми попередніх змагань.

Погодимося з цим і  ми.

 

Пізніше, у IV віці до н. е., списки переможців, складені Гіппієм,

перевірив та доповнив великий Арістотель.

 

Що ж являли собою спортивні  споруди давньої Олімпії? Проведені  вченими

розкопки в середині XVIII — на початку XIX століть показали, що там було

п'ять стадіонів, послідовно споруджених один за одним. Вони мали вигляд

прямокутника або видовжену  підковоподібну форму. Вздовж арен

розміщувались трибуни для  глядачів, яких іноді збиралося до 50 тисяч.

 

Змагання з бігу відбувалися  не на крутих доріжках, як це прийнято зараз,

а по прямій — туди і назад. По сусідству розміщувались місця  для

поєдинків борців, метальників, кулачних бійців, ігор з м'ячем. Тут були

також лазні, кімнати для  масажу, інші приміщення. Неподалік  височіло

кілька приміщень «олімпійського селища», де розташовувались атлети —

учасники ігор.

 

Змагання розпочиналися  урочистими парадами, релігійними обрядами,

посвяченням у ранг олімпійців.

 

На перших Олімпіадах спортсмени вели боротьбу з бігу на один стадій

(звідси — стадіон). Не  у всіх місцях стадії були однакові. Найбільший

дорівнював 192,27 метра і  практикувався саме в Олімпії. Допускають, що

він дорівнював 600 ступеням Зевса і був відміряний самим  Гераклом.

 

Нам нічого невідомо про  секунди атлетів під час забігів. Досить було

прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право

запалити священний вогонь.

 

Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від

зайця. Спартанець Ладас, наприклад, бігав, не залишаючи на піску слідів.

Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав  на горах,

і навіть ловив зайців.

 

З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін —

приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий  з переказів

воїн полководця Мільтіада  — Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх

земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у

490 році до н. е. Коли  Фідіппід прибіг на міську  площу, він зміг

вимовити лише двоє слів: «Ми перемогли!» і впав мертвий.

 

Не злічити кількості  спортсменів, які долають сьогодні марафонську

дистанцію. Та славнозвісний  Фідіппід перед тим, як виконати доручення

полководця, збігав через  гірський перевалку Спарту і назад, бився на

полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через  це йому

й доручили принести радісну  звістку до Афін. Не кожному до снаги  таке

навантаження! 

 

3. Для відзначення героїв  змагань існувало багато почестей. На їхню

честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні.

Експансивні та темпераментні  греки над усе цінували благородство та

мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.

 

Водночас не дозволялося  сміятися над переможеними. Учасникам  та 

волялося сміятися над  переможеними. Учасникам  та 

глядачам   Олімпійських ігор показували статуї, присвячені визначним

атлетам. Як було не захоплюватись  силою славнозвісного Мілона

Кротонського! Він шість  разів перемагав на Олімпійських іграх, десять —

на істмійських, дев'ять  — на німейських, шість — на піфійських. Ще

хлопчиком у 532 році до н. е. він  здобув свою першу перемогу. А через 20

років, на 63-й Олімпіаді, піддавши на плечі забитого на честь його

шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по

стадіону. А ввечері, на бенкеті, він самотужки з'їв засмаженого  бика.

 

Протягом ЗО років перемагав  у кулачних двобоях атлет Феаген. На

Олімпійських та інших  іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко

зараз повірити такому досягненню спортсмена.

 

На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з

острова Родосу. Чемпіонами ставали також три його сини та два онуки. Цей

рекорд «сімейності» не перевершено  й досі.

 

Одного разу, коли сини Діагора, Дамагет та Акузілай, стали чемпіонами у

боротьбі з п'ятиборства, вони поклали свої вінки на голову батька і на

руках понесли його по стадіону.

 

— Що тобі ще чекати від життя, Діагоре? — запитували глядачі. Щасливий

батько помер на руках  синів від радощів, що переповнили його серце.

 

Зрозуміла сьогоденна зацікавленість офіційними нагородами, які 

одержували чемпіони Олімпійських ігор у Стародавній Греції. По-перше, як

зазначалося, на всіх чекали почесті та загальне визнання. В перший день

перемоги атлет діставав з рук суддів пальмову гілку, а в останній —

оливковий вінок, скріплений стрічкою.

 

До рідних місць переможців відряджали скороходів або найвитриваліших

бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч

олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили

в місто на кріслах-носилках, возили на розфарбованих колісницях.

 

Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які

тривали по декілька днів. Олімпіоніка  нагороджували цінними подарунками,

грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне

забезпечення та інші блага.

 

Але й тоді траплялися прикрі випадки. Так борець із Сікіфона Сократе,

щоб виграти двобій

 

 

Література.

 

Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

 

А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

 

Спортивна газета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Існує безліч міфів про виникнення Олімпійських ігор. Найпочеснішими їхніми родоначальниками вважають богів, міфічних героїв, царів і правителів. Точно встановлено, що перша відома нам Олімпіада відбувалася в 776 р. до н. є. Кожні Олімпійські ігри перетворювалися на свято для народу, служили свого роду конгресом для правителів і філософів, конкурсом для скульпторів і поетів, драматургів і співаків. Це був час загального перемир’я між ворожими полісами. 
 
Олімпіади звеличували людину, тому що вони відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ досконалості духу і тіла, ідеалізація гармонійно розвинутої людини — мислителя й атлета. Олімпіонику — переможцеві ігор — співвітчизники відплачували почестями, яких удостоювалися боги. Олімпійський герой, увінчаний вінком, одягнений у пурпурні шати, урочисто в’їжджав у рідне місто на колісниці, але не через звичайні ворота, а через пролам у стіні, який того ж дня городяни зашпаровували, щоб олімпійська перемога, яка ввійшла в місто, ніколи не покидала його. У місті встановлювалася статуя на честь переможця, складалися хвалебні оди, влаштовувалися бенкети. Окремо потрібно сказати про статуї. Це не були точні портрети переможців; особистість переможця увічнювалася тільки через ім’я, написане на постаменті. Уже значно пізніше допускалося зображення не божества або обожненого героя, а реальної людини. 
 
Але не тільки фізична краса і пропорційність частин тіла служили «пропуском» для участі в Олімпіаді. Враховувався і духовний елемент. Учасник змагань повинен був бути морально бездоганним, з незаплямованою репутацією. Ця вимога пояснювалася культовим характером свят — можна образити бога, допустивши до змагань непорядну людини, що порушить святість його храмових володінь. Тому допущені до ігор юнаки символізували собою гармонію, красу, доблесть, моральність і духовність. Справедливим є твердження, що перемогу приносить не тільки фізична підготовка, але й морально-вольові якості учасника. 
 
Центром олімпійського світу давнини був священний округ Зевса в Олімпії — гай уздовж ріки Алфей, недалеко від струмка Кладей, що впадає в неї. У цьому прекрасному місці Еллади майже триста разів улаштовувалися традиційні загальногрецькі змагання на честь бога-громовержця. Вітри іоніч-ного моря хитали могутні сосни і дуби на вершині пагорба Кронос. Біля його підніжжя розкинулася заповідна територія, тишу якої раз на чотири роки порушувало олімпійське торжество. Такою була Олімпія, про велич якої нагадують нам античні автори, а картину олімпійських видовищ передають статуї і зображення на вазах і монетах. Згодом біля священної Олімпії виросло однойменне містечко в оточенні апельсинових і маслинових гаїв. 
 
Нині Олімпія — типове провінційне містечко, що живе на прибутки від туризму. У ньому абсолютно все є олімпійським: назви вулиць і готелів, страви в тавернах, сувеніри в численних магазинчиках. Визначною пам’яткою міста є археологічний і Олімпійський музеї. За містом протікає струмок Кладей, через який перекинуто кам’яний місток, що виводить до заповідної Олімпії. Нічим не примітний вхід до священного гаю. Під ногами почорнілий мармур сходин і плити священного черепашнику. Росте дика олива, гілками якої вінчали колись голови олімпійників. До неба тягнуться могутні сосни і дуби, а над ними — блакитне небо, під яким були побудовані величні споруди. На жаль, їх не пощадили ні розливи рік, ні землетруси, ні час. Але якими урочистими є залишки колишньої величі! 
 
Своєю донині збереженою славою Олімпія повністю зобов’язана Олімпійським іграм, що проводилися там раз на чотири роки і тривали лічені дні. У перервах між іграми безлюднів величезний стадіон, заростала травою бігова доріжка стадіону, вкривалися дикою порослю схили пагорба і насипів, що служили для глядачів трибуною. 
 
Не лунав стукіт копит і гуркіт колісниць на сусідньому іподромі. Не тренувалися атлети на просторій площі гімнасії та в монументальному будинку палестри. Не лунали голоси в леонідайоні — готелі для почесних гостей. 
 
Зате під час Олімпійських ігор усе навколо оживало, кипіло життя. Прибували десятки тисяч атлетів і гостей, вщерть заповнювалися грандіозні на ті часи спортивні споруди, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від сучасних спортивних комплексів. На Олімпіадах виявляли лише переможця в окремих видах змагань — олімпіоника. Але в основному збиралися для того, щоб узяти участь в обрядовому святі, присвяченому Зевсу. 
 
До 776 р. до н. є. усі держави, розташовані на Пелопоннеському півострові, почали брати участь в Олімпіадах і саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців. 
 
 
Офіційно свято тривало п’ять днів. Напередодні урочистого відкриття Олімпійських ігор на березі ріки Алфей поблизу стадіону розкидали намети. Сюди, крім численних шанувальників спорту, прямували торговці різними товарами і власники розважальних закладів. Так, ще в давні часи, в організа-ційну підготовку Ігор втягувалися різні соціальні прошарки населення Греції. 
 
Олімпійські ігри зі зростанням їхньої популярності впливали на центр Олімпії — Альтис. Більше 11 століть в Олімпії проводилися ігри, у яких брали участь жителі всієї країни. Подібні ж ігри відбувалися також в інших центрах країни, але жодні з них не могли зрівнятися з Олімпійськими. 
 
У грецькій міфології вважалося, що всі мистецтва в людей від Прометея. У міфології Прометей був протипоставлений Зевсу, займав позицію мученика, який пожертвував собою заради людей. Підступний і жорстокий Зевс діяв проти суперника, використовуючи грубе насильство. Одна з найкрасивіших легенд минулого оповідає про богоборця і захисника людей Прометея. Прометей, благодійник людей, дарував людству незалежність від природи. Він викрав вогонь з Олімпу, приніс його в очереті й навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс звелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, яка щодня виростала знову. Прометей був врятований Гераклом. Греки вміли любити своїх богів, вони хотіли висловити свою вдячність цьому титанові, тому культ Прометея втілився в одному з видів Олімпійських ігор — змаганні бігунів з палаючими смолоскипами. 
 
Фігура цього титана залишається і сьогодні одним із найяскравіших образів у грецькій міфології. Вираз «вогонь Прометея» означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той самий зміст вкладали і древні, коли близько трьох тисячоріч тому запалювали Олімпійський вогонь у гаю Альтиса? 
 
Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і вболівальники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань із бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. Блиск цього вогню припиняв на час війни, приводив до згоди ворогуючі сторони, суперництво віталося тільки на бігових доріжках. От чому потім була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше і доставки його до місця проведення змагань. Церемонія запалювання вогню, який проноситься не тільки через країни, але й континенти — особливий олімпійський ритуал. 
 
Вперше Олімпійське полум’я спалахнуло в перший день ігор на стадіоні Амстердама в 1928 р. Однак не залишилося жодних свідчень, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція, естафетою з Олімпії. Початок смолоскиповим естафетам, що приносили вогонь з Олімпії у міста проведення Олімпіад, було покладено в 1936 р. Біг факелоносців — один із найбільш урочистих моментів Ігор. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що подолав потім 3075-кіломе-тровий шлях дорогами Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини й Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше здійснив морську подорож. 
 
В епоху Ренесансу, коли знову виник інтерес до мистецтва Давньої Греції, згадали і про Олімпійські ігри. На початку XIX ст. спорт у Європі одержав загальне визнання, тому природно, що виникло прагнення організувати щось подібне й грандіозне, де спортсмени з різних країн світу могли б показувати високі результати. Передісторією, своєрідним поштовхом до цього стало проведення локальних ігор у Греції (1859, 1870, 1875, 1879 pp.). В організації міжнародного Олімпійського руху активну участь брав французький суспільний діяч, педагог та історик П’єр де Кубертен. Наприкінці XVIII ст. зростання економіко-культурного спілкування між державами було настільки високим, що заклик П’єра де Кубертена «Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри!» знайшов належний відгук у багатьох країнах. 
 
23 червня 1894 р. у Парижі у Великому залі Сорбонни зібралася комісія з відродження Олімпійських ігор. її генеральним секретарем став П’єр де Кубертен. Потім оформився Міжнародний олімпійський комітет — МОК, до якого увійшли найбільш авторитетні й незалежні громадяни різних країн. За рішенням МОК ігри І Олімпіади повинні були відбутися у квітні 1896 p. y столиці Греції. Енергія Кубертена й ентузіазм греків подолали багато перешкод, про які буде сказано нижче, і дозволили виконати намічену програму. Перші Ігри викликали в публіки неймовірний інтерес, трибуни стадіону, розраховані на 70 тисяч місць, вмістили в себе 80 тисяч глядачів. Усі присутні на стадіоні побачили барвисті церемонії відкриття і закриття відроджених Ігор, нагородження переможців змагань. Про успішно проведені Олімпійські ігри усьому світі розповіла преса, і громадськість зі схваленням зустріла починання. 
 
 
Ще на початку підготовки Ігор в Афінах виникли фінансові труднощі, пов’язані з економікою Греції. Прем’єр-міністр країни Триконіс відразу ж заявив Кубертену, що Афіни не в змозі здійснити настільки великий міжнародний захід, пов’язаний з великими фінансовими витратами й обсягами робіт для перебудови міста і підготовки спортивних споруд. Лише підтримка населення допомогла подолати цю перешкоду. Провідні суспільні діячі Греції утворили Організаційний комітет і відшукали кошти. До фонду підготовки Ігор надходили внески від приватних осіб, що склали великі Суми. Були випущені поштові марки на честь Олімпійських ігор. Дохід від їхньої реалізації пішов у фонд підготовки. Енергійна робота Оргкомітету й участь усього населення Греції принесли бажаний результат. 
 
Сьогодні організація сучасних Олімпійських ігор під силу лише економічно розвинутим країнам. Для проведення цього заходу обираються тільки ті міста, що мають необхідні спортивні споруди, а також можуть належним чином прийняти необхідну кількість гостей. Така честь випала не багатьом містам нашої планети: Парижу, Лондону, Антверпену (Бельгійському місту), Амстердаму, що в Нідерландах, Лос-Анджелесу, Берліну, Гельсенкам, Риму, Мехіко, Москві та Сіднеї. І нам, українцям, хочеться вірити, що в недалекому майбутньому Олімпійський вогонь засяє в нашому краї. А наші спортсмени принесуть славу своїй державі, завоювавши високі місця. Але все це можливо за однієї умови – розквіту нашої України-неньки. 
 
З давнини Олімпійські ігри були головною спортивною подією всіх часів і народів. На період проведення Ігор усі країни припиняли війни, на землі панувала згода. Боротьба за звання найкращого велася гідними людьми і тільки в чесній боротьбі. 
 
Багатовіковий Олімпійський рух подолав чимало перешкод на своєму шляху, перебував колись навіть у забутті. Але незважаючи ні на що Олімпійські ігри живі й донині. Звичайно, це вже не ті змагання, не те вшановування переможців. Важко сьогодні уявити, наприклад, в’їзд чемпіона в рідне місто через пролам у стіні. 
 
У наші дні Олімпіади — одна з найбільших подій у світі Ігри технічно оснащені — за результатами стежать комп’ютери і телекамери, час визначається з точністю до тисячних часток секунди. Аматори спорту в будь-якому куточку світу можуть приєднатися до всесвітнього свята — супутникові антени спрямовані на всі сторони світу. З удосконалюванням спортивного устаткування, удосконалюються і види спорту. До розряду олімпійських вводяться нові спортивні ігри. 
 
За останні роки олімпійський рух набув грандіозних масштабів, і столиці Ігор на час їхнього проведення стають столицями світу.