Історіографія та джерела дослідження правової культури Литовсько-Польського періоду (XIV – XVI ст.)

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ 

ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ 

(XIV – XVI ст.)

Дослідження державно-правового  життя Великого князівства Литовського  набуло системного характеру у 60-х  рр. ХІХ ст. Насамперед це було пов’язано  з Київським університетом, де в другій пол.  ХІХ – на початку ХХ ст. працювали вчені – історики і правознавці – представники школи західноруського права. Вагомим підґрунтям до їх студій стала діяльність Київської Археографічної комісії. Працівниками останньої були,  зокрема,  В.  Антонович,  В.  Іванишев,  М.  Владимирський-Буданов.  Вже з 40-хроків комісія видавала збірники документів та матеріалів  "Памятники Киевской Археографической комиссии", а з кінця 50-х років почала видавати  "Архив Юго-Западной России". Зокрема, акти судів, що діяли в українських землях (Волині, Київщині і Брацлавщині), вміщені в томі ІV, матеріали про боярство, акти про міста, селянство, колонізацію, вміщені в V-VIII томах [1]. 

Значна частина  виданих комісією матеріалів стосуються не лише українських, а й литовських і білоруських земель Великого князівства Литовського.  Зокрема,  це люстрації,  грамоти-пожалування,  прохання і клопотання до великого князя різних представників груп населення,  купчі,  дарчі,  доручні записи, заповіти, тексти угод, вінові записи, письмові зобов’язання, боргові розписки тощо. Аналогічні документи містяться також у томі І  "Актов, относящихся к истории Южной и Западной России", виданих Археографічною комісією в Санкт-Петербурзі, "Українських грамотах XIV ст.", "Грамотах XV ст.",  "Волинських грамотах XVІ століття", "Грамотах великих князів Литовських", актах Литовської Метрики.

Документи, які  стосуються торгівельних відносин, видані в збірнику "Торгівля на Україні" [8]. В другій половині XIX – початку XX ст. з’явилися праці М. Владимирського-Буданова [15], М. Ясинського [51], О. Малиновського [36], М. Максимейка [35], Г. Демченка [21], Ф. Леонтовича [32], В. Антоновича[12], М. Довнара-Запольського [22], М. Любавського [34] та ін. В їхніх дослідженнях вивчалося і аналізувалося суспільне і державне життя Великого князівства Литовського, його економіка, литовсько-руське право взагалі та вплив руських звичаїв на формування та розвиток литовської культури.

Формування  соціально-економічних, суспільно-політичних взаємовідносин з російських державницьких позицій на історію розвитку руського права на теренах української землі вивчалося М. Вла-димирським-Будановим [15].  Він практично відкрив наукову сторінку дослідження правових аспектів литовсько-руського періоду нашої історії.

Питанням правного устрою і суспільних відносин русько-литовської держави присвятив свої численні розвідки Ф.  Леонтович.  Серед  них робота,  присвячена праву  литовсько-руських євреїв,  та джерелам литовсько-руського права, соціальним прошаркам Литовської держави [32].

Головну роль у  джерелознавчій діяльності відіграв В. Антонович, який заснував українську історичну  школу документалістів. Впродовж 20 років він був головою Історичного  товариства Нестора Літописця та продовжував розробку проблеми правового поля литовсько-руського періоду [5].

Економічне,  культурне та національне життя  українського народу протягом XIV-XVI ст.ст. досліджував М.  Грушевський у  своїй монографії,  присвяченій  містам Великого князівства Литовського [18]. Загальна картина устрою і побуту в українських землях у складі Великого князівства Литовського в XIV-XVI ст., князівська влада й органи центральної і краєвої управи, Пани-рада, Литовський статут і копні суди відтворюється також у працях М. Любавського, Ф. Леонтовича, М. Довнара-Запольського,  М. Максимейка, Д. Дорошенка [22; 23; 32; 34; 35]. Вони досить ґрунтовно дослідили умови розвитку українців у складі Литовсько-Руської та Польської держав. Історію та зміст обласних привілеїв, зокрема Волинського та Київського, детально проаналізував М. Ясинський у студії  "Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства" [51].

Значна увага  була приділена впливу магдебурзького права в містах Великого князівства Литовського,  в тому числі розташованих в українських землях  (М.  Владимирський-Буданов,  М.  Довнар стосовно трактування ступеня впливу,  характеру, особливостей прояву, функціонування магдебурзького права. Так, М. Владимирський-Буданов зазначав, що магдебурзьке право негативно вплинуло на розвиток українських земель, штучно накинувши їм чуже за духом право. М. Довнар-Запольський навпаки стверджував про його позитивний вплив. Цікаво, що С. Соловйов, не аналізуючи функціонування магдебурзького права в українських землях, відзначив його роль як позитивну у формуванні правосвідомості литовськоруського суспільства, хоча в цілому порівняння суспільного і правового життя Московської Русі й Литовської, на його погляд, було не на користь останньої [43].

Разом з тим, В. Антонович стверджував, що з магдебурзького права в українських землях було взято лише форму, провідною ж нормою життя залишався місцевий звичай [12]. М. Владимирський-Буданов не погоджувався з даною тезою і вважав, що в українських магдебургіях засадами права були саме іноземні джерела, тобто німецьке право цілком витіснило місцеве [15]. Намагаючись примирити ці діаметральні погляди, О. Кістяківський зазначав, що магдебурзьке право в українських містах було не номінальним, а діючим, тобто воно діяло шляхом застосування судами ручних книг польських юристів,  однак воно змінювалось від місцевих звичаїв,  які часто діяли паралельно [27]. Дане твердження підтримав Ф.  Тарановський [45].  Загальна характеристика культурного життя в українських землях за часів Великого князівства Литовського дається також у працях провідних українських істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст. – зокрема О. Єфименко [26]. 

Окрім вітчизняних  авторів питанням  культури Великого князівства Литовського і Польщі займалися і польські дослідники другої половини ХІХ – поч. ХХ ст. Відзначимо, насамперед, А.  Яблоновського [56],  П.  Дубковського [55],  В.  Мацейовського [64],  В.  Камінєцького [59],  О.  Бальцера [53], C. Kyтшебу [62]. Ними були проаналізовані також документи, які регламентували становище іноземців у Речі Посполитій, проведений порівняльний аналіз окремих інститутів права слов’янських народів.

Отже, протягом ХІХ – початку ХХ ст. на основі безпосереднього аналізу значної  за обсягом кількості зібраних документів і матеріалів почалось досить інтенсивне вивчення державного, суспільного,  економічного та культурного життя Литовсько-Руської держави,  але правова культура досліджувалась лише у контексті загального аналізу епохи. Робились деякі спроби узагальнити зібрані факти, але тодішній рівень розвитку теоретичної бази суспільствознавчих наук не дав змоги зробити висновки про характер та загальні тенденції розвитку української правової культури XIV – першої половини XVI ст.

Отже, характерною  ознакою даного періоду вивчення історії права в українських  землях Великого князівства Литовського  є прагнення дослідників не тільки поглибити знання про окремі елементи правової культури, а й узагальнити і систематизувати зібраний попередніми поколіннями вчених фактичний матеріал, який стосувався саме правового поля. Більш високий рівень теоретичних положень правознавчих і суспільствознавчих наук дозволив вперше зробити деякі висновки про характер і тенденції розвитку українського права кінця XIV – першої пол. XVI ст., однак щодо впливу звичаїв і традицій на формування і розвиток української правової культури висновків зроблено не було. 

Разом з тим  у Радянському Союзі з 30-х рр. дослідження історії, державності, права і культури Великого князівства Литовського набуло деяких особливостей. З одного боку, панівна ідеологія  не моглане залишити свого відбитку на загальних концепціях досліджень і теоретичних висновках авторів. Правова система, правова культура Великого князівства Литовського трактувалися з позицій класовості; наголос робився на національному і соціальному гнобленні українського і білоруського народів іноземними поневолювачами

У повоєнний  період розширилася географія досліджень литовсько-польської доби.  Внесок у розробку питання зробили вчені  України, Білорусії, Росії, а з кінця 50-х рр. – і Литви. Це дозволило  уточнити картину економічного, політичного, суспільного, державного, і культурного розвитку різних регіонів князівства, дало матеріали для порівняльного аналізу розвитку українських, білоруських,  литовських,  російських земель XIV – XVІ ст.,  для проведення більш ретельних досліджень.

Вивчення різних аспектів середньовічної історії князівства стало більш інтенсивним у 60-і – 80-і рр.  Серед найвагоміших праць, присвячених соціально-економічному, політичному та культурному життю українських земель в литовський період,  слід відмітити студії українських істориків К. Гуслистого, Д.  Мишка, Ф. Шабульдо [20; 37; 47] Суспільні і правові процеси на білоруських землях вивчали А. Грицкевич, В. Дружчиць, З. Кописський, Д. Похилевич, І. Юхо [17; 24; 28; 40; 46]. Серед вчених Литви, які працювали над періодом XIV – XVI .ст., варто відмітити С. Лазутку, В. Рауделюнаса, С. Вансевічюса,  А. Васіляускене, І. Валіконіте, Ю. Юргиніса, М. Юкаса, В. Андрюліса [11; 29; 48; 58; 59; 67-69]. Безперечно, вказані дослідження зробили суттєвий внесок у вивчення суспільного, державного і культурного життя Великого князівства Литовського,  його культурних пам’яток,  але питання звичаєвої правової культури у них були відсутні. 

У праці П. Саса  "Феодальные города Украины XV-XVI веков" [42] подано всебічну і досить неупереджену картину життя українських магдебургій кінця XIV – першої пол. XVI ст. Одним із перших серед дослідників він проаналізував архівні документи  (судові акти Луцького і Володимирського судів)  та відзначив подібність міського громадського суду у Володимирі-Волинському з копним судом.  Це дало підставу зробити висновок про трансформацію магдебурзького права в українських землях під впливом місцевих правових традицій.

Цікавим є науковий доробок польських дослідників  історії правової культури Великого князівства Литовського. Як і в СРСР, у Польщі інтерес до права XIV – XVI ст.ст. активізувався в 60-і – 80-і рр. минулого століття. Праці Ю. Бардаха, Х. Ковалевича, В. Курашкевича, Х. Ловмяньського, С. Касперчака, Є. Мулярчика [54; 60; 61; 63; 65] стосуються джерел права Великого князівства Литовського, впливів на нього римського права, правового становища окремих верств населення князівства. 

Принципово  новий виток вивчення українського суспільного, державного, правового  і культурного життя розпочався зі здобуттям Україною незалежності. При всій різноманітності тем досліджень основний напрямок пошуків можна визначити як вивчення духовного і матеріального життя доби XIV – XVI ст. Протягом останніх років з’явилися праці, в яких аналізується процес формування станів, проблеми розстановки станових сил, основні тенденції і напрямки еволюції державного життя, характер і ступінь іноземних впливів на суспільний, державний і культурний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського,  дані економічного життя держави,  особливості приватного життя українського населення Великого князівства Литовського, формування української ментальності, уточнюються деякі деталі епохи [16; 19; 38; 43; 44; 50]. Хоча вказані дослідження безпосередньо не торкаються питань звичаєвої культури,  вивчення творчого доробку сучасних дослідників дозволило нам доповнити і уточнити картину правової культури в українських землях литовської доби, а також зробити висновки щодо характеру і основних напрямків їх розвитку в світлі сучасних теоретичних надбань.

ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКА ДОБА В ДОКУМЕНТАХ

Городельський Привілей (1413 рік)

1. Насамперед, у той  час, коли з допомогою животворного  духа, сприйнявши світло католицької  віри, поклали ми корону королівства  Польського, то для збільшення християнської віри, доброго становища і користі земель наших Литви, їх самих з землями і володіннями, їм підпорядкованими і з ними зв'язаними, названому королівству нашому Польському присвоїли, інкорпорували, сполучили, об'єднали, приєднали, союзом зв'язали, за згодою одностайною нашою і інших братів наших і всіх панів, шляхтичів і бояр тієї ж землі Литовської з волі і згоди.¹ Проте, бажаючи названі вище землі литовські, ради ворожих нападів і підступів хрестоносців і тих, що до них приєднуються, і всяких інших ворогів, які прагнуть розорити названі землі литовські і королівство Польське і руйнування їх замишляють, у певності, безпеці і кращому догляді зберегти і про постійну для них користь подбати: ті ж самі землі, як і завжди, в повному пануванні, на праві чистому й мішаному, досі держали і держимо від предків наших по праву народження, як державці законні, з волі, схвалення і згоди панів, шляхтичів і бояр, в назване королівство Польське знову інкорпоруємо, впроваджуємо, присвоюємо, сполучаємо, приєднуємо, союзом зв'язуємо і назавжди скріплюємо, визнаючи їх самих з усіма їх володіннями, землями, панствами, князівствами, волостями, маєтками, і на всякому праві, чистому і мішаному, завжди бути єдиними безповоротно і непорушне з короною королівства Польського.

2. Також усі церкви і весь  клір названих вище земель  Литви, як соборні, монастирські, парафіальні, общинні, віленські  та інші у тих (землях) споруджені  і які будуть споруджені, засновані,  в усіх свободах, імунітетах, привілеях,  винятках і звичаях загальних зберігають, згідно з звичаєм королівства Польського.

3. Пани (i) також бояри-шляхта земель  наших, названих вище, дареннями,  привілеями і пожалуваннями, ним  нами дарованими, даними, приділеними,  тільки католики і римської  церкви підвладні і кому герби  пожалувані, господарюють, володіють і користуються, як пани і шляхта королівства Польського своїми володіють і користуються.

4. Також пани і шляхтичі, названі  вище, своїми вотчинами (батьківськими  маєтками) на рівному праві володіють,  як пани королівства Польського своїми звичайно (як прийнято) володіють і пожалуваннями нашими, на які мають грамоти, від нас діючі і затверджені твердістю вічної сили, подібним чином будуть володіти і мати вільну змогу їх продавати, міняти, відчужувати, дарувати і на користь свою повертати, однак, з нашої згоди, особливо для кожного випадку даного, як для їх відчуження, обміну або даріння перед нами або нашими урядовцями, за звичаями королівства Польського, буде визначено.