Історичний портрет Петра Дорошенка

3.1. Об'єднання з Лівобережжям

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко  на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег  Дніпра, де в цей час відбувалось  антимосковське повстання. В ході нього  у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

Проте гетьманування  Дорошенка на Лівобережній Україні  тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні  Москва та Кримске ханство взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. Дорошенко, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Д. Многогрішного, був змушений повернутися у Правобережну Україну. На початку 1669 Дорошенко при допомозі запорожців під проводом І. Сірка вдалося розгромити Суховієнка і його союзників - кримських татар.

3.2. Союз з Османською імперією

У 1669 році у м. Глухові на основі Глухівських статей 1669 року противники Дорошенка проголошують гетьманом Д.Многогрішного. Опинившись в дуже складному становищі (необхідно нейтралізувати ворожі дії Криму, отримати допомогу проти Речі Посполитої та Московського царства), Петро Дорошенко у вересні 1669 року укладає з Туреччиною. Виникає питання, на яких умовах, засадах уряд Петра Дорошенка погоджувався на протекторат Туреччини? Політичний задум Дорошенка передбачав велику автономію для України, питання іншого характеру, що, як показали наступні події, турецький уряд далеко не всі їх задовольнив, а ті, що схвалив, часто порушував. Це не є виною українського гетьмана, а трагедія його, як політичного і державного діяча козацької України.  Гетьман, розуміючи ситуацію, намагається уникати початку воєнних дій з Польщею і Росією, проте вже навесні окреслюється загроза можливого наступу польського війська на козацьку Україну. В пошуках союзників Дорошенко наприкінці березня звертається з листом до бранденбурзького електора Фрідріха Вільгельма з проханням про допомогу, проте лист до адресата не дійшов...  Згодом Правобережна Україна знову переходить під владу П. Дорошенка.  Проте ситуація на Правобережжі була дуже складною...Майже повне спустошення її території...Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну...Вцілілі селяни, міщани й козаки, проклинаючи гетьмана, масово переселялися на Правобережжя, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя.

3.3. Війна з Польщею

У вересні 1670 П.Д. Дорошенко, як cанджакбей турецького султана, був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником М. Ханенком. Протягом 1671 призначений Дорошенко наказним гетьманом О. Гоголь вів воєнні дії проти польської армії і українських загонів М. Ханенка. 1671 пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 польська армія на чолі з Яном III Соб'єським повела наступ на Поділля і захопила Брацлав, Могилів, Вінницю.

Навесні 1672 розпочалися  широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Туреччини, перейшов у наступ. В липні козацькі полки, під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони М. Ханенка. 27 серпня 1672 об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мохамед IV, кримський хан Селім-Гірей, та гетьман Дорошенко здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 українсько-турецько-татарськи війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.

3.4. Бучацький мирний договір

Укладання Бучацького договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. В червні 1673 замість скиненого з гетьманства Д. Многогрішного лівобережним гетьманом було обрано І. Самойловича , якого 17 березня 1674 було проголошено гетьманом всієї України.

В червні 1674 московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю - Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенко під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візиря Кара-Мустафи, яка змусила І. Самойловича і московські війська відступити.

5. Зречення з гетьманства

Згодом Правобережна Україна знову переходить під  владу П.Дорошенка. Проте ситуація на Правобережжі була дуже складною. Майже повне спустошення її території. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Вцілілі селяни, міщани й козаки, проклинаючи гетьмана, масово переселялися на Правобережжя, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. 

Влітку 1675 року становище Дорошенка в політичному плані стає безнадійним. Потік переселення біженців на Лівий берег не припинявся. Дорошенка залишали не лише підрозділи вірних серденят, а навіть рідні. 

10 жовтня Петро  Дорошенко присягнув Росії, та  не перед Ромодановським та  І.Самойловичем (кандидат на гетьманську  булаву), а кошовому І.Сіркові.  Є припущення, що вони домовилися  про скликання козацької ради  у 1676 році для обрання гетьмана  України, адже запорожці Самойловича не визнавали. Це була остання надія Дорошенка Проте, російський уряд категорично відмовився визнати чигиринський акт присяги дійсним, і вимагав їхати до Москви. 

Ситуація була катастрофічно. Поставлений у безвихідь Петро Дорошенко капітулював. Коли у вересні 1676 року під стіни Чигирина під'їхали війська Самойловича і Ромодановського, гетьман вирішив здати місто без бою. Дорошенко присягнув на вірність цареві у Москві. Йому видали "статті", у яких було зазначено, що жити він може "где он хочет" і йому "пробачалися" усі минулі проступки. 

У 1677 році надійшло розпорядження з Москви, що Дорошенко  має прибути до Росії. Згодом, він  з сім'єю був поселений недалеко від Москви (135 км) у с. Ярополчому. Петро Дорошенко звертається  в листах до І.Самойловича з проханням переселити його на Батьківщину, проте все безнадійно, адже це не входило в плани російського уряду. Вони боялися, що на політичному небосхилі може знову зійти, засіяти вже могутніша зірка Петра Дорошенка. 

Решту свого  життя Дорошенко прожив у маєтку, де й помер 1698 року. Ще на початку XIX століття на цвинтарі, біля церкви святої Параскеви, зберігалася надмогильна кам'яна плита з написом: «Лета 7206, ноября 9 день преставився раб Божий, гетьман войска запорожского Петро Дорофеевич Дорошенко, а поживе от рождества своєго 71 год й положен бысть на сем месте».  З Дорошенкової родини відомі: його мати, яка стала черницею під іменем Митродори, та два брати: Григорій — Брацлавський полковник, та Андрій—Паволоцький полковник. Гетьман був одружений із дочкою родича Богдана Хмельницького Павла Яненка-Хмельницького, але дітей не мав. Од другого шлюбу в Ярополчому походила дружина Олександра Пушкіна, правнучка гетьмана Наталія Гончарова.

Висновок:

"Сонцем Руїни"  назвав Дорошенка український народ, який завжди високо цінував честь, звитягу та мудрість своїх героїв. На тлі Руїни, коли країну очолювали то слабкодухий Юрасик Хмельницький, то відверті кар'єристи Павло Тетеря та Іван Брюховецький, Петро Дорошенко став символом боротьби за єдність та окремішність українського народу. "Цілість отчизни" та прагнення того, "щоб в одній раді, а не в розбитті Україна перебувала" були визначальними в політиці Дорошенка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Отже, можемо зробити  висновок, що Петро Дорофійович Дорошенко був яскравим представником національно-патріотичних сил, котрі намагалися зупинити руйнівні тенденції в суспільстві, об’єднати українські землі в єдину соборну державу. Намагаючись зміцнити внутрішні позиції гетьманату, Петро Дорошенко здійснює кілька реформаторських кроків. Також П. Дорошенко, зміцнивши свої позиції на Правобережжі, разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у червні 1668 р. проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Це був час найбільшого тріумфу П. Дорошенка, але, на жаль, успіх не був тривалим. У середині 1675 р. ситуація стає критичною, гетьмана покидають майже всі прибічники. Перебуваючи у безвихідному становищі, П. Дорошенко склав свої повноваження на користь І. Самойловича (вересень 1676 р.).

Як слушно зауважив історик  В. Антонович, “незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю…” Якраз все це і дало підстави назвати П. Дорошенка “сонцем Руїни”.

 

 

Список літератури

1. http://pidruchniki.ws/12810419/istoriya/petro_doroshenko_getman_ukrayini
2. http://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-44CDD55F1EAC7/list-172F3738327
3. http://www.br.com.ua/referats/ukrainoznavstvo/15093.htm
4. http://myreferatik.in.ua/load/referat_1_kurs/istorija_ukrajini/zhittja_ta_dijalnist_petra_doroshenka/8-1-0-2945
5. http://narodna.pravda.com.ua/history/4b1f597dd4a46/
6. http://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/getmanstvo-petra-doroshenka

 

 

Драматичні події кінця 50 - початку 60-х pp. XVII вимагали такої  політичної постаті, яка б змогла боротися за соборність українських земель. Нею став наступний гетьман Правобережжя — Петро Дорошенко. 

Внутрішня політика 
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, П. Дорошенко за підтримки київського митрополита Й. Тукальського провів низку важливих реформ: 
• щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тис. військо з найманих частин, так званих серденят (сердюків), які відзначалися хоробрістю в бою та особистою відданістю гетьманові; 
• для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету; 
• проводячи політику колонізації незаселених земель, на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк; 
• намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків. 
 
Зовнішня політика

Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко  розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики гетьмана було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України.

Після підписання між Московською  державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно  нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, П. Дорошенко  на початку літа очолив козацьке військо  й перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалося антимосковське повстання. У ході цього повстання у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 року проголосили Петра Дорошенка гетьманом усієї України. 
Проте його гетьманування на території Лівобережної України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників П. Дорошенка й прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка. 
Призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, П. Дорошенко був змушений повернутися на територію Правобережної України. На початку 1669 року, за допомогою загону запорожців під проводом І. Сірка, гетьманові вдалося розгромити П. Суховієнка і його союзників — кримських татар. 
Відсутністю П. Дорошенка на Лівобережжі скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 року в Глухові на основі Глухівських статей 1669 року проголосили гетьманом Д. Многогрішного. 
Українсько-турецький договір. У складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму й отримати допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царства, П. Дорошенко восени 1669 року уклав з Туреччиною союзний договір. 10-12 березня 1669 року цей договір затвердила Генеральна військова рада в Корсуні. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 1651 року між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором: 
• територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля; 
• підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно; 
• українська православна церква зберігала автономію в складі константинопольського патріархату; 
• українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької скрабниці; 
• на українських землях турки й татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир; 
• Туреччина й Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею та Московією без згоди гетьмана; 
• султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Після підписання цієї угоди  Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 року П. Дорошенко змушений був розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником Михайлом Ханенком. Протягом 1671 року призначений П. Дорошенком наказним гетьманом Остап Гоголь вів воєнні дії проти польської армії та загонів М. Ханенка.