Стародавня Грецыя

1111 У Стародавній Греції, яка складалася з невеликих  рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами виховання були Спартанська та Афінська.

 

Афінська система

 

Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток особистості Форми та зміст: 0-7 р. — сімейне виховання;

 

7-13 р. - мусична школа: школа  граматиста (навчання грамоті і  лічбі); школа кефариста (літературно-музичне виховання);

 

13-18 р. - гімназійні школи: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (риторика, гімнастика, музика);

 

18-20 р.- ефебія Традиційні  цінності полісного виховання:  єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служінню рідному.

 

Спартанська система

 

 

Мета виховання: підготовка мужніх, дисциплінованих, загартованих Форми навшгавя і виховання: 0-7 р. - сімейне виховання; 7-18 р. агелли (військові загони); 18-20 р. - військова служба

 

(ефебія).

 

Зміст навчання і виховання: володіння зброєю, розвиток сили і витривалості; елементарне навчання читанню й письму, розвиток кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці, розвиток почуття краси тіла.

 

Методи виховання: особистий  приклад, змагання, формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.

 

В Афінах зародилися перші  педагогічні теорії. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками  педагогічних ідей античного світу.

 

Сократ (469-399 до н. е.) Заперечував  пізнання світу і природи через їх недоступність людському розуму, намагався довести, що люди повинні пізнавати лише самих себе і вдосконалювати свою мораль. На його думку, це і було метою виховання. Започаткував новий стиль ведення бесіди – еврістичний (сократівський).

 

Платон (427-347 до н. е.) - видатний давньогрецький філософ, учень Сократа. У творах "Держава"', "Закон" Платон накреслив проект нової системи  виховання дітей і молоді в  рабовласницькій державі. Діти до 7 років повинні виховуватись на "майданчиках" біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивають їх за допомогою  ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу. Для дітей 12-16 років пропонується школа фізичного виховання -палестра - з гімнастичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років -ефебія - посилена військово-гімнастична підготовка. З 20-ти років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїнами, а ті, що залишилися, до 30 років вивчають такі науки, як арифметика, геометрія, астрономія і музика. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від 30 до 35 р., найздібніші і найдоброчесніші, можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керівниками держави. Після 50-ти років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватись. Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таке ж саме, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендує ставитись до них суворо, не ніжити, карати за будь-які проступки, об'єднувати в групи за ознакою різномов'я, щоб вони не спілкувалися між собою.

 

Платон висунув ряд  цікавих думок, зокрема про необхідність виховання дітей дошкільного  віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної  системи виховання, освіти для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

 

Аристотель (384-322 до н. е.) - учень  Платона, давньогрецький філософ і  педагог, заснував в Афінах філософську  школу - Лікей.

 

На його думку, метою виховання  є розвиток в людині вищих якостей  душі-розумової і вольової. Виховання повинно здійснюватись державою, якавизначає його мету, завдання і зміст.

 

Аристотель пропонує власну вікову періодизацію: від народження до 7 років; від 7 до 14 років (початок  статевої зрілості); від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дитина виховується в сім'ї, де батьки повинні її загартовувати, виховувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мали відвідувати державні школи, в яких займатимуться фізичними вправами, музикою, вчаться читати, лічити. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літератури, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель пропонував для хлопчиків. Проте для дівчат ця програма навчання була обмеженою.

 

Платон і Аристотель дотримувались  думки, що естетичне, моральне виховання  є свідченням гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

 

Демокрит (460-370 до н. е.) - відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; великого значення надав  трудовому вихованню дітей і  молоді, використанню вправ у вихованні  моральної поведінки. Мета виховання, на думку Демокрита, -підготувати молодь до реального життя на землі._Основним у вихованні має бути овішодшня знаннями. про природу.

 

Стародавній Рим

 

Сімейне виховання (від народження до 7 років)

 

Елементарна школа (від 7 до 11-12 років) - з V ст. н. є. - мала суто практичний характер (хлопчаків і дівчат навчали читанню, письму, лічбі).

 

Граматична школа (від 11 до 12-15 років) - передбачалося вивчення латинської і грецької мови та літератури (граматика, поетика, стилістика на основі творів Гомера, Вергілія, Теренція) (оволодінню основами "вільних мистецтв" приділялось другорядне значення), здійснювалося формування "досконалого оратора»

 

Школа ритора (від 15 до 20 років) - незначна кількість юнаків теоретично і практично детально вивчала  ораторське мистецтво за зразком  промов Цицерона для підготовки до судо-

 

вої діяльності.

 

Найбільш відомим педагогом  у Древньому Римі був Марк Фабій Квінтіліан. Зокрема, у своєму творі "Про виховання оратора" він вперше визначив якості викладача школи риторів. Доречними є його думки щодо утвердження рівних взаємин з учнями, виявлення поваги до них.

 

3333 Коменський. Заперечує можливість думки, знання, ідеї. Він стверджує, що розум є тільки "tаbиlа rаsa", або "чиста дошка", де ще нічого не написано, але на якій з часом може бути написано все. Великий дидакт бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до його особистості.

 

У відповідності з основною метою виховання Коменський виділяє  суттєві елементи виховання: створити людину, яка знає всі речі, яка є володарем речей і самої себе, яка є такою, що себе і все підводить до Бога, джерела всіх речей, яка має здорове тіло. На думку вченого, цьому відповідає: наукове виховання; доброчесність чи моральність, релігійність, фізичне виховання. Розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди по 6 років у кожному. І для окремого періоду пропонується своя школа: дитинство - від народження до 6-ти років - материнська школа; отроцтво - від 6-ти до 12-ти років - школа рідної мови; юність - від 12-ти до 18-ти років - латинська школа чи гімназія; змужнілість - від 18-ти до 24-х років - академія чи університет.

 

У "Великій дидактиці" Я. Коменський не тільки розробив чітку  систему навчання і виховання, але  й розкрив суть основних її принципів, таких як: наочність; свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і на­вичками. Природно, що керуючись відчуттями, як основою пізнання, вчений основним у навчанні визначав наочність. Говорячи про виховання людяності в людині, виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями – вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов'язана, з вихованням мудрості і любові до неї в учнів. Поряд з головними доброчесностями, рекомендував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, доброзичливість до інших людей, повагу до старших, працелюб­ність. Великого значення він надавав у моральному вихованні позитивному прикладу вчителів, батьків, товаришів, бесідам з дітьми на морально-етичні теми.

 

Основним у шкільному  вихованні дітей вважав дисципліну. Тут він керувався чеською  говіркою: "Школа без дисципліни, що млин без води".

4444Основна мета виховання за Й. Песталоцці - розвиток природних здібностей людини, що закладені в ній, постійне їх удосконалення Він проповідує "гармонійний розвиток сил і здібностей людини", всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинуті. Центром виховання є формування людини, її морального обличчя, дійової любові до людей. Працював над проблемою взаємозв'язку сім'ї і школи. Суспільне виховання повинно йти за сімейним, бо сімейне життя повинно бути визнане єдиною вищою основою виховання. На думку Песталоцці, потрібно створювати умови для задо-волення природного прагнення дитини до руху. Виконання найпростіших рухів, участь в іграх, особливо в походах, екскурсіях - ось той комплекс, що готує грунт для нормального фізичного розвитку дитячого_організму. Обгрунтував проблему поєднання; продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання в зв'язку з моральним. Й. Песталоцці пропонував вчити дітей систематично і послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам варто знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології. Він створив теорію елементарної освіти, яка широко використовувалась в XIX ст,, в народних школах, зосередив увагу на проблемах початкового навчання і виховання.

 

 

САМОРОЗВИТОК:

 

1) сили серця (моральні  якості): виростають із природної  схильності до любові, віри, почуття сорому, володіння собою;

 

2) сили розуму (знання): виростають  із природної схильності до  зовнішнього та внутрішнього  споглядання;

 

3) сила рук (уміння): виростають  із природних здібностей до  розвитку тіла та його органів.

 

ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК УСІХ ПРИРОДНІХ СИЛ ЛЮДИНИ: така організація  навчання і виховання, за якої виділяються  найпростіші елементи моральної  сфери дитини, пізнання, практичної діяльності, що дозволяє безперервно просуватися від простого до більш складного, доводити доброчинні, знання та практичні навички дітей до можливого рівня досконалості.

 

Метою виховання Дістервег  вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого, народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природовіповідшсть, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її віко-ві та психологічні особливості. Завдання виховання - збудити задатки, щоб вони_ могли самодіяльно розвиватись.

 

Суть принципу культуровідповідності  полягає в тому, щоб упроцесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу, місця, та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи. Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність в служінні істині, красоті і добру". Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти.

 

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені  його: ступінь відчуття (чуттєве  пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання(мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності(творчості).

ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ Д. ЛОККА 

 

Перемога буржуазної революції  середини XVII ст., становлення нового суспільного устрою в Англії вимагали принципово нового розв'язання головних питань педагогіки: про фактори формування особистості і роль виховання, про мету його і завдання, про зміст освіти і методи навчання. Розробляючи ці проблеми, Д.Локк виступив справжнім виразником передових суспільних сил свого часу.

 

Длсон Локк (1632-1704) народився  в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа ІІІефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон Локк емігрував разом з своїм патроном, графом Шефтсбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року.

 

У філософській праці "Досвід про людський розум" (1690) Дж.Локк всебічно об­грунтував, слідом за Беконом, вчення сенсуалізму про походження знань і ідей із чуттєвого досвіду. Свою основну педагогічну працю "Думки про виховання1'1 (1693) Дж.Локк присвятив питанням сімейного виховання "джентльмена". Його книга була адресована імущим класам. Молода англійська буржуазія проклала шлях в заокеанські країни. Життя в необжитих місцях у тяжких і незвичайних кліматичних умовах вимагали від людей фізичної загартованості, моральної стійкості і наукових знань. Тому метою виховання, на думку Дж. Локка, є підготовка "' джентльмена", який уміє створювати здоровий дух у здоровому тілі та уміє поводити себе в товаристві.

 

Звичайно, основним у вихованні  джентльмена Дж. Локк вважав зміцнення  його здоров'я, оскільки він, у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він включав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну працю на свіжому повітрі.

 

Закони моралі, на думку  Дж.Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупе­реч власним бажанням виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням (не потурати їй, а рішуче припиняти примхи).

 

Освіту Дж.Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що "джентльмен" без них може обійтись, стверджував Дж.Локк.