Селянська реформа 1861 року. Зміни в правовому положенні селян. Особливості здійснення селянської реформи в Україні.Еволюційний шлях перетв

Зміст. 
Селянська реформа 1861 року. Зміни в правовому положенні селян. 
Особливості здійснення селянської реформи в Україні.Еволюційний шлях перетворення у пореформений період.

 

Вступ 
 
1. Правова основа селянської реформи 1861 р. 
 
2. Вплив реформи 1861 р. на селянство 
 
3. Вплив реформи 1861 р. на клас дворянства 
 
4.Висновки 
 
5.Список використаної літератури 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           1

Вступ. 
Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х pp. У цей час відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і разом з тим, в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою. 
Утвердження капіталістичного суспільно-економічного укладу в Україні обумовило інтенсивний розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі. Реформою 1861 p. було створено певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовленого попитом на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам'яне вугілля, залізну руду. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          2

1. Правова основа  селянської реформи 1861 р. 
Правову основу селянської реформи 1861 р. в Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов.У трьох місцевих положеннях, дія яких поширювалася на українські губернії, відбулася специфіка відносин між поміщиками та селянами, що історично склалася в різних районах України. Так, Катеринославська, Херсонська і частково Таврійська губернії, а також повіти Харківської та Чернігівської губерній, підпадали під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських". Губернії, на які поширювалося це положення, поділялися на три основні смуги: не чорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на ревізьку душу.

 Для губерній Південної України передбачався єдиний указний наділ. Розміри наділів у повітах Харківської губернії складали: вищий — від 3 до 4,5 десятин, нижчий — від 1 до 1,5 десятин. Якщо дореформений наділ перевищував встановлені норми, поміщик міг відрізати надлишок на свою користь,а це право він мав і тоді, коли після виділення селянам землі у нього залишалося в Лівобережжі менше третини, а на Півдні — менше половини земельних площин, що належали йому до 1861 p.У Лівобережній Україні поміщики одержали право на зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесення їх садиб та інші обмеження селянського землекористування. 
Відмітною рисою поземельного упорядкування поміщицьких селян Правобережної України було те, що селянам тут надавалося право на одержання повного інвентарного наділу,в випадку, якщо фактичний наділ був меншим за інвентарний, селяни могли подавати мировому посереднику клопотання про повернення в їх користування вилученої поміщиками мирської землі.

                                                          3

Однак цю можливість селянам  було реалізувати далеко не просто: по-перше, клопотання приймалися тільки від імені всього сільського товариства; по-друге, була потрібна наявність певних доказів про зменшення поміщиками розміру інвентарного наділу. Спір остаточно вирішувався губернським по селянським справам присутствієм. У 1863 p. з питань провадження селянської реформи в Правобережній Україні було видано додатково ще близько десятка законодавчих актів. 
Незважаючи на окремі винятки, документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння. Селянською реформою були створені соціально-економічні умови для формування нових класів — буржуазії та пролетаріату, закладено основу для зміни правового статусу колишніх класів — станів феодального суспільства у напрямі пристосування їх до умов капіталізму. Важливу роль у цьому процесі відіграли і наступні реформи 60—70-х pp. 
                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           4

2. Вплив реформи 1861 р. на селянство 
Скасування кріпосного права внесло серйозні зміни у правове становище селян. Положення 19 лютого 1861 p. оголошувало селян, які вийшли з кріпосної залежності "вільними сільськими обивателями" і наділило їх особистими та майновими правами: вступати в шлюб "без дозволу поміщика", самостійно вирішувати свої сімейні та господарські справи,

придбати у власність  нерухоме майно, укладати угоди. 
 
За селянами закріплювалися також права у сфері судочинства — вони могли подавати позови і відповідати на суді, виступати як представники сторін, також вони одержали право утворювати власні органи самоврядування — обирати волосні правління та волосні суди, а також сільських старост. Після викупу своїх наділів,вони ставали "селянами-власниками",їх власністю вважалося тільки рухоме майно: свійська та робоча худоба, землеробське знаряддя та домашнє начиння. Хати селян, інше нерухоме майно і земельні присадибні та польові ділянки, якими вони користувалися, залишалися власністю поміщиків. Права відмовитися від них селяни не мали. Положення 1861 p. закріпили на весь період тимчасово зобов'язального стану.

Було обмежено право  селян використовувати землю  на свій розсуд,також встановлено, що присадибну ділянку селянин мав право викупити в будь-який час, польові ж наділи могли перейти у власність селян тільки за згодою поміщика і, навіть, проти бажання громади. Якщо поміщик бажав продати польовий наділ, селянин не мав права відмовитися. 
 
Встановлений порядок і правила викупної операції означали фактично викуп не землі, а особи селянина, його права вільно розпоряджатися своєю працею і долею. Викуп оформлювався двома видами документів: викупними угодами або викупним актом.

 

                                                          5

Обчислення викупної суми по сільській  громаді здійснювалося шляхом капіталізації встановленого для даної місцевості оброку.

Оскільки вийти з-під  влади громади селянин міг  лише викупивши наділ повністю, тобто, як правило, через 49 років, виходило, що тільки тоді він міг скористатися більшою частиною особистих прав, які надавалися реформою.  
Ставши на шлях скасування кріпосного права, уряд поширив основні положення реформи 1861 р. на удільних та державних селян. Згідно з спеціальним положенням усі удільні селяни протягом двох років переводилися до розряду селян-власників. Їм надавалося право негайного викупу наділу, що значився за ними у табелях поземельного збору податків. В тих селах, де такого табелю не було, розмір наділу визначався за вищою або указною нормою, встановленою для даної місцевості. Якщо селянин користувався наділом меншим за цю норму, за ним закріплювався зменшений наділ.  
В цілому ж збереження численних кріпосницьких пережитків, які обмежували право селян, було свідченням того, що селянство ще залишалося класом не капіталістичного, а кріпосного суспільства. Адже наділення колишніх поміщицьких селян громадянськими правами та землею з визначеними для них повинностями переводило їх фактично в становище, в якому перебували мільйони державних селян, тобто сталася відмова від кріпосницько-поміщицької форми феодального ладу на користь державного феодалізму. Скасування кріпосного права в реальних умовах середини XIX ст. завдало феодальному ладу, що перебував у стані затяжної кризи, нищівного удару. 
 

 

 

 

                                                              6

3. Вплив реформи  1861 р. на клас дворянства 
Еволюційний шлях перетворення у пореформений період суспільної структури зумовив збереження економічних привілей та політичної влади за старим правлячим класом — дворянством. Після звільнення селян, дворянство, як стан феодального суспільства, вступило у період кризи і розкладу.  
У пореформений період клас дворян-поміщиків розколовся на дві верстви. Дворянство, яке вело своє господарство на капіталістичній основі, являло собою велику землевласницьку буржуазію, а поміщики, що поклали в основу господарювання відробіткову систему, складали клас дворян-напівкріпосників. Обидві ці верстви були тісно взаємопов'язані, тому що їх економічний достаток грунтувався на привілейованому феодальному землеволодінні.

До дворян-землевласників, входила група великих землевласників з інших станів. За основними ознаками — місцем у системі суспільного виробництва, засобами одержання і розмірами багатства — помісні дворяни і великі землевласники інших станів були близькими. Їх нерідко розглядають як єдиний соціально-економічний тип, об'єднаний поняттям "великі землевласники". 
В Україні за дворянством теж було збережено привілейоване становище. Привілеї та пільги дворянського класу були доповнені новими, спрямованими на зміцнення його економічної основи, з компенсацією за втрату ним права на безоплатну працю кріпосних селян. Зокрема, дворянам було надано право на одержання кредиту в державному Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлені пільги та премії за реалізацію сільськогосподарської продукції. Урядовцям-дворянам та поміщикам центральних губерній Росії були надані особливо пільгові умови придбання у власність і орендування земель в Правобережній Україні. 

                                                           7

Дворянство зберегло свою корпоративну організацію, а також  пануюче становище в управлінні країною. Дворяни очолювали училищні ради, посідали перше місце у військових присутствіях, визначали особовий склад мирових суддів.  
Величезна важливість для державного ладу процесів, які розвивалися всередині дворянства під впливом економічного розвитку, небезпека, що виникала внаслідок його послаблення, — усе це не проходило повз уваги правлячої верхівки. У царювання ОлександраIII запобігання подальшому послабленню позицій дворянства стало пріоритетним. Придворянська політика пов'язана з ім'ям Д.А.Толстого. На прийомі у царя під час призначення його міністром внутрішніх справ Толстой заявив, що не визнає "селянської Росії", протиставивши їй дворянство як головний об'єкт піклування уряду. За царювання Олександра III було вжито ряд заходів щодо зміцнення позицій дворян в місцевому управлінні. Земська контрреформа 1890 p. затвердила переважання дворян у земстві. Було розширено мережу дворянських привілейованих навчальних закладів. В тому ж напрямі здійснював свою політику і наступник Олександра III — Микола II. Але спроба відродити дворянство не як новий клас земельних власників, а на пережитках, що збереглися після скасування кріпосного права, була приречена. 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        8

4)Висновки 
Розвиток промисловості, швидке зростання міст та неземлеробського населення, залізничного, річкового і морського транспорту, розширення внутрішньої і зовнішньої торгівлі — усе це справляло істотний вплив на характерта структуру сільськогосподарського виробництва. Землеробство втягувалося у товарний обіг і поступово перетворювалося на підприємницьке, капіталістичне. Однак цей процес гальмувався численними пережитками кріпосництва, головними з яких було збереження поміщицького землеволодіння. Реформа 1861 р. залишила в руках колишніх кріпосників величезні площі землі. Селяни ж були приречені на малоземелля та безземелля, а, отже, і напівкріпосницьку кабалу. 
 
Внаслідок реформи 1861 р. селяни України втратили 1 млн. десятин або понад 15% загальної площі земель, якими вони користувались раніше. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму. 
 
Скасування кріпосного права і наступні реформи, утвердження приватної власності стали причиною серйозних змін в суспільному устрої країни. Змінилося становище не тільки селянства. У пореформений період формувалися нові суспільні класи — буржуазія і промисловий пролетаріат. Утвердження буржуазно-капіталістичних відносин відбувалося в умовах збереження численних пережитків феодального ладу, серед яких, перш за все, слід відмітити політичне панування класу дворян — поміщиків, становий поділ суспільствата ін. 

 

 

    

                                                         9

5)Список використаної літератури: 
 
- Історія України: нове бачення. — Т. І. — С. 273. 
- Кириченко В. Є. Правова регламентація селянського землеволодіння і землекористування в Україні наприкінці XIX — початку XX століть. X., 1992. 
- Российское законодательство X—XX веков М., 1989. — Т. 7. — С. 187—188. 

- Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., «Былина», 1995. 
- Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків. Право, 1999. 
- Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1995. стр. 92-95 
- Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994 стр. 8-29. 
- Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        10