Розвиток ремесла

 

Вступ

  Ряд праць присвятив Київській Русі Б.О.Рибаков. Коло його наукових інтересів широке. Це - і дослідження взаємовідносин Києва з руськими князівствами XII - XIII ст.,і аналіз літературної спадщини Київської Русі, і розгляд досягнень прикладного мистецтва. Особливо слід відзначити роботу вченого "Ремесло Древней Руси", в якій детально проаналізовані причини значного поширення ремісничого виробництва на Русі, види ремісничої діяльності, вироби ремісників та значення розвитку ремесла для розширення торговельних операцій, розвитку міст. Б.О.Рибаков не поділяє думки тих, хто твердить про економічний занепад Середнього Подніпров'я та Києва в ХІІ-ХІІІ ст. На його думку, Київська земля навіть в кінці XII ст. становила один з найрозвиненіших регіонів Русі, а Київ був її найбільшим економічним та культурним центром. Серед значної кількості робіт М.М.Тихомирова особливо слід відзначити дослідження "Древнерусские города" (5). В ньому автор доводить, що місто в Київській Русі було не просто торговищем, а значним ремісничим і торговим, політичним і культурним центром. Проблеми соціально-економічного розвитку Київської Русі знайшли своє обгрунтування в роботах українських істориків, які присвячені розвитку сільського господарства, сіл, міст, ремесла та торгівлі, грошовому обігу. Серед таких робіт виділяються дослідження В. Й. Довженка. Особливої уваги заслуговує робота "Земеробство древньої Русі". На підставі великого фактичного матеріалу, археологічних пам'яток, писемних джерел, лінгвістичних та етнографічних даних В.Й. Довженок доводить, що землеробство було панівною галуззю господарства і основою всього суспільного життя східних слов'ян з найдавніших часів. В період Київської Русі воно досягло високого для того часу рівня розвитку. Автором розглядаються питання про техніку обробітку грунту, землеробські системи, про склад культурних рослин, що вирощувалися на полях древньої Русі, про збирання врожаю і обробіток землеробських продуктів, рівень розвитку продуктивності праці землеробства, організацій селянського та панського господарств. Питанням торгівлі та торговельним шляхам, які сполучали Київську Русь з іншими країнами, присвячені роботи О. Ф. Сидоренко та О. Ємченко. їх дослідження переконливо доводять, що Київська Русь мала широкі торговельні зв'язки з країнами Близького Сходу, Візантією, західноєвропейськими та скандинавськими країнами, а українські землі відігравали важливу роль у міжнародній торгівлі. Розвиток ремесла і торгівлі привів до використання грошей в обмінних операціях.Грошовій системі України ІХ-ХІІІ ст. присвячені дослідження Котляра М.Ф., Брайчевського М.Ю., Дубиняка Р. та Цибаняка П., Пуцко В. Ведучи активні археологічні дослідження, П.П.Толочко глибоко аналізує у своїх працях соціально-економічні аспекти історії Київської Русі, зокрема, розвиток населених пунктів - міст і сіл, категорії феодально залежного населення та форми його експлуатації, форми феодального землеволодіння та структуру феодальної верхівки, стан ремесла, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Деякий фактичний матеріал для дослідження соціально-економічного розвитку Київської Русі міститься в узагальнюючих працях з історії України, дослідженнях Д. І. Дорошенка, І. П.Крип'якевича, Н.Полонської-Василенко та інших.

  І сьогодні я хочу  детально розповісти про розвиток  ремесла та міст у Київській Русі. Я вважаю, що це потрібно знати кожному, хто поважає себе і державу.

 

 

 

 

1.Розвиток ремесел і промислів

  Київська доба ознаменувалася розквітом ремесла. Ремісники мешкали в містах, феодальних замках, боярських вотчинах, сільських поселеннях. Міське ремесло відрізнялося від сільського складністю, розгалуженістю, вироби — якістю. Існувало понад 60 видів ремесел. Провідними галузями були металургія та обробка заліза. Відбулася спеціалізація ковальської справи. За даними археологічних досліджень, налічувалося до 150 видів виробів із заліза і сталі. Найбільше знайдено предметів для ведення сільського господарства — сокир, серпів, кіс, наральників, лопат, ножів, цвяхів, підков, кресал, пряжок, замків, ключів, гаків, обручів. Важливе місце займало виготовлення зброї, кольчуг. При виробленні залізних і сталевих речей застосовували зварювання, карбування, різання,обпилювання, полірування, паяння. Проводилися наварювання сталевих лез і термічна обробка заліза. Існувало до 16 спеціальностей ремісників з обробки заліза і сталі.

 

  Давньоруські ремісники досягли високої майстерності в ливарній справі, центрами якої були Київ, Львів, Володимир, Галич і Холм. За словами літописця, в Холмі для церкви Святої Богородиці майстри вилили поміст з міді й чистого олова, що "блищав,як дзеркало". Для цього храму частину дзвонів привезли з Києва, а решту вилили на місці. За наказом волинського князя Володимира Васильковича було вилито мідні двері для церкви в Любомлі. І по сьогодні красується в кафедральному храмі Святого Юра уЛьвові дзвін-велет, вилитий місцевими майстрами в 1341 p. Збереглося ім'я автора знаменитого витвору — Яків Скора. Поряд з виливанням поширеними були кування та карбування, переважно посуду. Міддю оковували щити.

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття  християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів  церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли способом тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (перегородчастої емалі). Широко застосовували техніку позолоти, оздоблення срібних виробів черню. Інтенсивно розвивалося гончарство. Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітнішими формами. Майже весь він виготовлявся на ручних гончарних кругах, обпалювався в спеціальних печах — горнах, що мали двох'ярусну конструкцію з глиняною перегородкою міх ярусами та піччю в нижньому ярусі. Майстри виготовляли миски, горщики, черпаки, кухлі, прялиці для ткачів, світильники, писанки, іграшки, речі церковного вжитку. Для нанесенняорнаменту на посуд застосовували складні штампи, іноді покривали речі поливою. Вироблялася цегла — плінфа, з якої будували князівські палаци, храми, фортеці. Високого рівня досягло склоробне виробництво, продукцію якого вивозили за кордон. Для монументального живопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси. Матеріалами для виробництва скла були пісок, поташ, вапно, кухонна сіль. Часто скло заварювали. Найпоширенішими в Україні були ремесла, пов'язані з обробкою деревини. Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. До найдавніших виробів дерев'яних справ майстрів відносять вози, колеса, човни, діжки, бодні, відра, корита, ложки. З дерева робили буквально все — від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів. Серед інших ремесел відомі кравецтво, обробка кістки та каменю, оброблення шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці — чоботи, черевики, ходаки. Прості люди широко використовували личаки, постоли. З полотна тасукна шили свити, жупани, плащі, киреї, шапки, штани, запаски, пояси, хустки, сорочки, гуні. Прядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.

  Високого розвитку набули будівельна справа і архітектура. У Києві були споруджені Десятинна церква, Успенський і Софіївський собори. Золоті ворота, в Галичі — 20 мурованих церков, серед яких Успенський собор, в Чернігові — Спаський і Борисо-Глібськийсобори. Славилися мостобудівники. Про міст через Дніпро повідомляє літопис за 1115 р. Існувало три категорії ремісників — сільські, вотчинні, міські. Ремесло у вотчині було засновано на праці залежних селян. Свої вироби вотчинні ремісники віддавали феодалу в формі натуральної ренти. Частина з них працювала у дворі феодала. Однак більшість виробів ремесла селяни виготовляли у своїх дворах. Міські ремісники поділялися на дві групи — залежних від феодала та вільних. Так, важко уявити, щоб ремісники-ювеліри могли існувати без опіки феодалів. Разом з тим ремісники-ковалі здебільшого буливільними. Деякі ремісники потрапляли через борги в залежність до купців і монастирів. У містах Київської Русі ремісники селилися за професійним принципом, утворювали спілки, що називалися дружинами. Кожна дружина, як і цехи у Західній Європі, виробляла свій статут, виконувала військові повинності перед князем. Це були зародки майбутніх цехів. Побут ремісників мало чим відрізнявся від сільського. Невелика хатина з господарськими приміщеннями (майстерня, хлів для утримання худоби і птиці) переважали серед міських жител. Ремісники обробляли городи, утримували худобу і птицю, займалися іншими видами сільськогосподарського виробництва.

  За соціальним складом ремісники були неоднорідні. З зростанням міст виділяється верхівка. Вона була нечисленною, формувалась за професійним принципом: ювеліри, майстри зброї, іконописці тощо. Це були ремісники, які працювали на задоволення потреб феодалів і церкви, збагачувалися, почали відігравати провідну роль у містах. У 1072 p. на князівському з'їзді були присутні представники заможних ремісників. Монголо-татарська навала призвела до тимчасового занепаду ремесел, зникнення окремих ремісничих професій, але поступово протягом XIV—XV ст. вони відродилися. Найбільшими центрами ремісництва стали Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. У кінці XV ст. в українських містах було понад 150—200 ремісничих спеціальностей. На всій території України добували і плавили руду. Залізо варили 8—10 год у спеціальних печах-домницях. При них були кузні, в яких робили з сирого заліза метал, придатний для виготовлення різних предметів. З 16 кг сирого заліза отримували 8—11 кг якісного металу. Частину його ремісники віддавали державі або феодалам як податок.

   Для ливарництва характерним було виникнення і розвиток замкової артилерії. Технологічно складнішим стало виробництво дзвонів, прикрас, предметів церковного вжитку. Ювеліри навчилися поєднувати різноманітні матеріали (золото, срібло, коштовне каміння,кістку, дерево, скло тощо). Зросло значення будівельної справи. Це був період інтенсивного будівництва оборонних споруд, палаців, церков, монастирів з каменю і цегли. Великими замками були Київський на Замковій горі, Луцький верхній. Кременецький. Почали споруджувати кам'яні аркові мости.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Розвиток ремісничих цехів в Україні

  Розвиток ремісничих цехів в Україні. В українських містах збільшувалася кількість ремісників, які становили значну частину населення і почали об'єднуватися в цехи. Перша згадка про ремісничі цехи в Україні датується 1386 p., коли була видана цехова грамота для шевців Перемишля. Причини їх виникнення були ті самі, що й на Заході: необхідність боротьби проти державної адміністрації та феодалів, вузькість внутрішнього ринку, оборонні цілі. У Львові за першим реєстром ремісничих цехів 1425p. існували такі цехи: пекарів, ковалів, шевців, кравців, лимарів, сідельників, солодовиків (пивоварів), Кушнірів (кожушанників). Наприкінці XV ст. у Львові було 500 ремісників 36 спеціальностей, об'єднаних в 14 цехах. Протягом XV ст. цехи поширилисяпо всій Україні. У Києві були цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, золотарів, цирульників тощо. Цехи мали власний статут, суд, свої свята, святих, прапори, до складу їх входили майстри, підмайстри, учні. На чолі цеху стояв виборний майстер.Кількість майстрів була обмеженою. Підмайстер міг стати майстром, склавши іспит — подавши шедевр (взірець певного виробу) і заплативши високий вступний внесок. Особливістю цехової організації в Україні було те, що вона об'єднувала не тільки за професійною ознакою, а й за національними чи релігійними ознаками.

  Значна частина ремісників не була об'єднана в цехи. Це так звані партачі, що формувалися з селян-утікачів, сільських ремісників і цехових підмайстрів. Вони були зародком вільнонайманих робітників. Між цеховими ремісниками і партачами точилася гостра боротьба. Часто на боці партачів виступали магнати, які використовували їх для своїх потреб, переховуючи у власних маєтках.

  З розвитком ремесла відбувалося соціальне розшарування всередині цехової організації. Майстри експлуатували підмайстрів і учнів, утруднювали їм перехід у майстри і підмайстри. Важке становище цієї категорії ремісників призвело до утворення підмайстрами в XV ст. своєї фахової організації — господи, яка захищала їхні інтереси від утисків цехової верхівки. В 1469 p. у Львові існувала господа підмайстрів ткацького цеху, в 1483 p. у Коростені — підмайстрів шевського цеху. Національно-релігійний гніт щодо українських ремісників призвів до появи категорії так званих перехожих ремісників, яка була особливо поширеною на Наддніпрянській Україні. Шукаючи кращої долі, вони переходили з одного міста до іншого. У чисельному відношенні ця категорія ремісників була невеликою.

  Цехові організації відігравали позитивну роль у розвитку міського ремесла. Вони захищали інтереси ремісників, сприяли поліпшенню якості продукції, спеціалізації виробників, їхніми негативними рисами були надмірна регламентація, соціальні протиріччя між членами цехів, неврахування інтересів покупців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Місце промислів у господарстві

  Місце промислів у господарстві. Важливе місце в господарстві займали промисли. Надзвичайно багата різноманітними природними ресурсами Україна стала одним з найважливіших постачальників сировини і напівфабрикатів для багатьох країн Європи. Одним з найважливіших промислів було виробництво заліза, що мало багатовікові традиції. Сировиною для нього були болотні руди, які добували відкритим способом. Залізорудні промисли були поширені в Київському Поліссі, на Чернігово-Сіверщині, Волині, в Галичині. Зростало значення деревообробних промислів, де працювали як залежні, так і вільнонаймані робітники. Ліс використовували в будівельній справі, для виготовлення транспортних засобів, меблів, знарядь праці. З деревини отримували також смолу, дьоготь, лико тощо. Різко зріс попит на поташ — компонент для виготовлення скла, мила, фарб. Млинарство було монополією феодалів і джерелом значних прибутків. У XIV—XV ст. землі часто надавалися разом з млинами. Млини були водяними. Крім перемелювання зерна їх використовували у різних виробництвах — валянні сукна, переробці олійних культур,для залізорудної справи, обробки дерева (тартаки).

  Отже, XIV—XV ст. характеризувалися помітними зрушеннями в ремеслі, що виявлялося у формуванні цехів, зростанні числа ремісників та їхніх спеціальностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

  У результаті тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племен на рубежі УІІІ-ІХ ст. виникла Київська Русь з центром у Києві. З IX ст. по 30-ті роки XII ст. Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними і культурними процесами. Особливу роль в становленні держави відіграли соціально-економічні фактори. Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку грунту і вирощення врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці. Вживання парової системи землеробства з двопільною та трипільною сівозмінами, висока продуктивність праці давали змогу виробляти зерна значно більше, ніж це було необхідно для задоволення біологічних потреб населення. Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорна металургія та металообробка. Давньоруські ковалі опанували всіма видами і прийомами технічної і технологічної обробки заліза, які були відомі тоді. Майстерність давньоруських ремісників набула міжнародного визнання. Ремесло розвивалося як у структурі господарства феодалів, так і на вільній міській основі. У ХІІ-ХІІІ ст. посадські ремісники починають об'єднуватися в корпорації, подібні до ремісничих цехів країн Західної Європи. Свідченням цього є назви міських кінців (районів) - гончарський, теслярський, міських воріт - ковальські та ін., а також згадки письмових джерел про артілі городників, теслярів, мостників. Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі - як внутрішньої так і зовнішньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи -"Грецький", який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, "Соляний" і "Залозний", котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ - Галич - Прага - Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Центральної і Західної Європи. Для захисту торговельних шляхів від половців неодноразово виступали з'єднані дружини руських князівств. Основними торговельними партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-камська Булгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандінавські, центральні та західноєвропейські. Об'єм і рівень торговельних операцій був досить значним, про що свідчить існування купецьких об'єднань, що спеціалізувались на торгівлі з певними країнами, або певними видами товарів. У великих містах розташовувались торговельні двори іноземних купців. Широкою була практика кредитних операцій. Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Якщо на ранньому етапі на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські номісми і міліарісії, західноєвропейські динари, то з Х ст. карбуються свої гроші - срібники та златники, а у великих торговельних операціях використовується гривна.