Проблеми розвитку і вдосконалення юридичної освіти і науки в Україні

 За даними Міністерства  освіти і науки, у 2002 р., за  напрямом “право” до вузів  зараховано 11716 студентів (2000 р. –  9484). Однак наводять і інші дані, а саме цифри “ліцензованих  обсягів”: 1999 р. – 19760 чоловік, 2000 р. – 29947 чоловік, 2002 р. – майже 27000. Навіть припускаючи “статистичні погрішності”, такі темпи зростання кількості юридичних навчальних закладів і підготовлюваних юристів є феноменальними.

 Однак чи не відбувається  “надвиробництво” юридичних кадрів? Позиція держави, викладена у зазначеній Програмі розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженій Кабінетом Міністрів України 10 квітня 2001 р., є однозначною: “Україні потрібно значно більше юристів”; “нині в Україні один юрист припадає на 2 тис. чоловік населення”. Крім цього, “в деяких регіонах країни ведеться підготовка недостатньої кількості правників”. Оглядачі також зазначають, що нині, “коли стоїть завдання формування нової генерації правників нової суспільної системи нової держави, говорити про їхнє надвиробництво немає підстав, тим більше, що досягнення показника США (один юрист на 100 чоловік населення) в доступному для огляду майбутньому Україні не загрожує”. (За іншими даними, які однак є досить суперечливими, в США налічується від 600000 до 1000000 правників).

 В останні роки  система юридичної підготовки  фахівців в Україні зазнала  істотних змін. З підвищенням  значення права у житті суспільства  суттєво розширились межі правової  діяльності в сферах державного  будівництва, економіки, забезпечення суспільного порядку та інших, а відтак значно збільшився престиж юридичної професії, попит на юристів.

 По-перше, помітно  поширилась мережа вищих юридичних  учбових закладів. Якщо у недалекому  минулому центри юридичної освіти  і науки зосереджувалися в основному у містах Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Одесі, де діють такі провідні вищі навчальні заклади, як Національний університет ім. Тараса Шевченка, Національна академія внутрішніх справ України, Харківська юридична академія, то сьогодні фахівців з вищою юридичною освітою готують Сімферопольський, Прикарпатський (Івано-Франківськ), Дніпропетровський, Ужгородський, Східноукраїнський (Луганськ) державні (національні) університети.

По-друге, з'явився ряд  нових вузів відомчого підпорядкування  і, зокрема, у системі Міністерства внутрішніх справ - Університет внутрішніх справ у Харкові, Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, Львівський інститут внутрішніх справ, Донецький інститут внутрішніх справ, Запорізький юридичний інститут, Луганський інститут внутрішніх справ, Одеський інститут внутрішніх справ. Набуває значення провідного юридичного закладу Академія служби безпеки України.

 По-третє, значно  збільшився обсяг та урізноманітнилися  форми правового навчання у неюридичних вищих учбових закладах. Поряд з традиційними формами навчання, такими, як лекції, семінари, консультації, в деяких з них, наприклад, в Українському державному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова протягом ряду років організується ознайомча практика в органах внутрішніх справ, прокуратури, суду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 В Україні істотні  суспільно-економічні зміни 90-х  років обумовили й зміни у  сфері юридичної освіти, на яку  було покладено місію підготовки  правників для розбудови української державності. При цьому відзначалось: Україні потрібно більше правників, для чого необхідно створити більше навчальних закладів.

 Результати не забарились. Нині за темпами нарощування  обсягів підготовки правників  Україна випереджає США, і вже  майже зрівнялась, або навіть випередила їх за деякими показниками (наприклад, за кількістю закладів вищої юридичної освіти). До 1991 р. правників в Україні готували 6 закладів (усі державні), 1995 р. – 96 (65 – державної і 31 – інших форм власності), 2000 р. – 163 (відповідно 116 і 47), 2002-2003 рр. – 189 (134; 55). В Україні здійснюється “державне регулювання” системи вищої юридичної освіти. Процедуру ліцензування (визнання спроможності розпочати освітню діяльність) й акредитації (надання певного типу права (рівня) провадити освітню діяльність) юридичних навчальних закладів, забезпечує Міністерство освіти та науки України. Крім того, нормативно визначено чи має схвалюватись зміст, види та форми юридичної освіти.

 Наявність великої  кількості юридичних навчальних закладів, студентів-правників та дипломованих юристів ставить питання про якість юридичної освіти. Офіційна урядова позиція є такою: “зміст і якість юридичної освіти не відповідають сучасним потребам суспільства”, “навчальні заклади, котрі готують висококваліфікованих правознавців, можна перелічити на пальцях”. Отже йдеться про кризу юридичної освіти. Втім, існують і інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є “роздутою”, і що насправді “криза юридичної освіти – це криза керівництва нею”.

 В останні роки система юридичної підготовки фахівців в Україні зазнала істотних змін. З підвищенням значення права у житті суспільства суттєво розширились межі правової діяльності в сферах державного будівництва, економіки, забезпечення суспільного порядку та інших, а відтак значно збільшився престиж юридичної професії, попит на юристів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Гусарєв С.Д., Карпов  О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. - Київ, 2001.-156 с.

2. Сорович М.К. Порівняльна  характеристика вищої юридичної освіти України і США. – К., 2002.

3. Матеріали семінару  “Проблеми вищої юридичної освіти  в Україні”. – Київ, 2003.

4. Основи законодавства України. Збірник.- К., 2009.

5. Загальна база освітньої  сфери України.- Х., 2010.