Причини створення міста,культура населення та видатні діячі нашого міста

                                                                  ЗМІСТ.         

ВСТУП

1.ПРИЧИНИ  ЗАСНУВАННЯ КАТЕРИНОСЛАВА.                                               

2.ІСТОРІЯ  СТВОРЕННЯ МІСТА.

3.ПРОМИСЛОВІСТЬ  І АРХІТЕКТУРА МІСТА.

4.КУЛЬТУРА,ОСВІТА,ВИДАТНІ  ДІЯЧІ НАШОГО КРАЮ.

5.НАСЕЛЕННЯ  ТА САМОВРЯДУВАННЯ КАТЕРИНОСЛАВА.

6.КАТЕРИНОСЛАВСЬКА  ГУБЕРНІЯ.

ВИСНОВОК

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

                                                                      ВСТУП.

Офіційна  історія міста розпочалась у 1776 році, коли російська імператриця  Катерина II вирішила збудувати «Південну  пальміру»- столицю Російської імперії  порівнюючи Санкт Петербург — «північна Пальміра». Планувалось побудувати вищий за папський собор Петра і Павла в Римі (Ватикан). Величезним планам не було дано збутися. Плани були забуті коли Катерина ІІ-га померла.

В результаті російсько-турецьких війн 1768—1774 рр. та 1787—1791 рр. землі Південної України відходять до Російської імперії і починають активно колонізуватися російським урядом. Це дає поштовх заснування нового столичного міста Катеринослав і розвиток вже щільно колонізованій козаками придніпровському краю. У 1775 р. тут створюється Азовська губернія.

Щоб керувати цими землями, потрібен був адміністративний центр. Таким центром повинен  був стати Катеринослав. 18 червня 1775 р. на генеральній мапі Азовської губернії означено було місце розташування губернського центру, а 14 жовтня складено план запроектованого губернського міста на р. Кільчені при впадінні у Самару. Для заснування Катеринослава попервах була обрана місцевість «при впадінні річки Кільчені в Самару, в 3 верстах від історичного Старо-Самарського ретраншимента або Богородицької фортеці» (Макаревський «Материалы для историко-статистического описання Екатеринославской Епархии»), [с.1].

У «Деле  о г. Екатеринославе за 1776 р.» мається рапорт губернатора В. О. Черткова — Г.Потьомкіну від 23 квітня 1776 р. і при ньому кошториси і плани будівництва міста та прилеглих укріплень (дивись додаток до довідки). У тому ж 1776 р. розпочалося будівництво міста.

На початку  червня 1778 року губернатор В. О. Чертков перебрався в нове місто з усіма відділеннями азовської губернської канцелярії.

У 1782 р. м. Катеринослав налічувало 2194 душі населення, мав чотири церкви — російську, грецьку, католицьку і вірменську, мав два училища для дітей дворян і різночинців. Для залучення у місто торгових людей запровадили чотири ярмарки. Окрім цього, по неділях дозволено було улаштовувати торги, на які приїздили не тільки мешканці довколишніх містечок, але й продавці з Кримського півострова.

Цей Катеринослав опісля називався Першим (Катеринослав І), Лівобережним, Кільченським.

Але незабаром  з'ясувалося, що місце для губернського центру було обрано досить невдало: під  час весняних і осінніх повеней  все заливалося водою, що призводило до спалахів епідемій, а найголовніше — місто було далеко від судноплавного до початку порогів Дніпра. .Це призвело до того, що наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість.

1.Причини заснування Катеринослава.                                                                     Місто Дніпропетровськ «народилося» наступного року після знищення Запорозької Січі. 1776 року імператриця Катерини II підписала план забудови міста Катеринослава, як «південної столиці» російської держави. Вже те, що місто було названо іменем самої цариці, багато про що свідчить. Нове місто, за задумом Катерини II, мало стати перлиною російської імперії, як і північна столиця Санкт-Петербург, втіленням її честолюбних планів. Річ у тім, що імператриця мріяла «прорубати вікно» до Азії, на Схід, подібно до її попередника, Петра I, який будівництвом Петербурга, як казали дотепники, «прорубав вікно до Європи» тим, що Росія вийшла на береги Балтійського моря. Катерина II прагнула забезпечити Росії вихід до берегів Чорного моря та приєднати до своєї імперії землі Кримського ханства та Туреччини. Російська імператриця мріяла увічнити своє ім’я в історії вигнанням з Європи турків, чого ніхто з монархів Західної Європи до цього часу зробити не зміг.[c.2] 
 
Для заснування Катеринослава спершу було вибране місце у гирлі річки Кільчені, лівої притоки Самари. Це недалеко від сучасного м. Новомосковська. Однак невдовзі виявилися прорахунки у виборі місця для майбутньої столиці, тож було прийнято рішення про її перенесення на високий правий беріг Дніпра в район слободи^* Половиці між Старим Кодаком та Новими Кайдаками.[c.3] 
 
Назву «Половиця» вчені пояснюють по-різному. Історик-крає-знавець Д.І. Яворницький вважав, що козацька слобода іменувалася так за назвою невеличкої річки Половиця, яка зливалася із двох річечок неподалік від уливання у Дніпро. Звідси, начебто, й така назва: «пів-ріки», «половина». Михайло Шатров, автор книги «Місто на трьох пагорбах», запропонував два інших варіанти пояснення цього слова. Перший ─ від українського слова полуниця, якої росло в цих місцях настільки багато, що колеса козацьких возів фарбувались у червоний колір. Другий ─ від слова «полова», «половий» ─ жовтуватий, за кольором глиняного грунта, на якому стояла слобода. Існують й інші пояснення цієї назви. Деякі краєзнавці вважають, що назва походить від імені першого поселенця Половика. Інші – від того, що слобода знаходилася на половині (половиці) шляху від Старого Кодаку до Нових Кайдаків. 
 
                                                                                                                                                                2.Історія створення міста.                                                                                                            Точна дата заснування Половиці невідома, але на карті 1751 р. вона вже значиться слободою на карті Де-Боскета. У 1769 році вона була зруйнована татарами, але невдовзі знову відбудувалася. Особливо швидко Половиця почала зростати після зруйнування Січі, коли значна частина козаків осіла на цих землях. Ось як згадувала козацьке поселення стара жителька Половиці: «В левадах, було, росте капуста, як цебро за розміром, огірки, соняшники, тютюн і всяка там всячина… Слобода була чималенькою, і люди жили все заможні, – багато мали скотини, коней, хліба, сіна, бджіл… Горою стояли козацькі вітряки..., криті очеретом. На Дніпрі теж – водяні млини... стукотять день і ніч».[c.4] 
 
Сьогодні від слободи не залишилося жодного сліду, крім землі, на якій вона була розташована. Зараз – це центральна частина Дніпропетровська.  
 
Якщо ім’ям Катерини назвали місто, то життя вдихнув у нього князь Григорій Потьомкін. До речі, він був прийнятий запорожцями до свого війська, якому козаки, за своїм звичаєм, дали прізвисько як і всім новакам. Дивлячись на перуку князя, яку він носив згідно з євро-пейською модою того часу, не розуміючи чи роблячи вигляд, що цього не розуміють, запорожці прозвали його Грицьком Нечесою.  
 
Світлійший князь мав багато планів щодо нового міста. Передбачалося будувати місто «по-столичному» широко, з розмахом. Планувалося будівництво 12 фабрик (фактично було побудовано лише 2), „судилища”, біржі, подвір'я для приїжджих, театру, університету, ака-демії мистецтв, консерваторії, ботаничного саду. Для проектування були запрошені видатні вчені, будівельники, композитори. За проектом відомого архітектора Івана Старова центр міста розташовувався на одному із трьох пагорбів. Він повинен був містити: Палацеву пло-щу (нині площа ім. Шевченка), замкнену палацем генерал-губернатора (нині Палац студентів), прямокутну Соборну (нині Жовтневу) площу, забудовану адміністративними будівлями із Преображенським собором у середині. До речі, Іван Старов є автором Таврійського палацу й Олександро-Невської Лаври в Санкт-Петербурзі. 
 
Офіційне заснування Катеринослава відбулося таким чином. У 1787 р. до Катеринослава прибула імператриця Катерина II з численним почтом, до якого входив імператор Австро-Угорщини Йосип II. Під час урочистих закладин фундаменту Преображенського собору імператриця поклала в його основу перший камінь, додавши 8 монет загалом на 67 рублів, що на той час була значною сумою. Другий камінь поклав імператор Австро-Угорщини, який не вірив у побудову не лише храму, а й взагалі нової столиці. З цього приводу він пожартував: «Ми з імператрицею Катериною в один день зробили велику справу: вона поклала перший камінь в основу собору, а я другий, й останній». Втім, третій камінь поклав князь Потьомкін. [c.5]                                                                                                                             Слова Йосипа II виявилися дещо пророчими. За проектом, Преображенський собор мав величезні розміри (довжина 71 сажень, ширина – 21, висота – 65) міг дорівнювати лише собору Святого Петра в Римі. Але через брак коштів на будівництво він був побудований майже через півсторіччя, у 1835 р., та й був зменшений рівно у 6 разів. Автором нового проекту був відомий архітектор А.Д. Захаров, який створив Кронштадтський собор та Адмиралтейство в Петербурзі. Зараз про початкові розміри Преображенського собору свідчить огорожа, яка побудована на фундаменті, закладеного за першим проектом. 
 
Біля церковної огорожі зі східного боку собору й досі височить верстова миля німий свідок перебування цариці в нашому місті. Такі пірамідки ставились уздовж шляхів на відстані 10 верст одна від одної, щоб можна було вираховувати відстань. Ця верстова миля, як і багато інших таких же по всій Україні, була споруджена напередодні подорожі Катерини ІІ до наших країв у 1787 р. 
 
Напроти Монастирського острова того ж року почалося будівництво генерал-губернаторського палацу для намісника краю князя Потьомкіна. Палац, в якому, до речі, князь не був жодного разу, збудували на землях, відкуплених у відставного запорозького осавула Лазаря Глоби. 
 
Палац Потьомкіна – одна з найкращих будівель нашого міста, відома нам як Палац студентів ім. Ю.Гагаріна. Знаходиться він у парку ім. Т.Г. Шевченка – улюбленому місці відпочинку мешканців та гостей Дніпропетровська. Парк розкинувся на місці сада, закладеного тут два століття тому козаком Лазарем Глобою. Будучи знаним садівником, він розбив три великих сада, залишок життя провів у одному з них, де й був похований у 1793 р. На місці поховання запорозького козака у 1972 р. був встановлений пам'ятник, а пізніше його ім'я було надано чудовому парку, який прикрашає наш Дніпропетровськ й досі (це парк імені Л. Глоби). 
 
Однак, будівництво міста темпами, визначеними Потьомкіним, так і не розгорнулося. Чергова війна з Туреччиною, раптова смерть самого князя у 1791 році, а у 1796 році й імператриці, призупинили будівництво «південної столиці». За часів Павла I місто потрапило в опалу, було переведено до рівня другорядних населених пунктів. Його назву було змінено на Новоросійськ. У 1802 р. імператор Олександр I повернув місту і первинну назву, і права та привілеї губернського міста. Але «південною столицею» воно так і не стало.[c.6]  
 

3.Промисловість  і архітектура міста.                                                                                            До сьогодення збереглися фінансові документи, які свідчать про витрати на будівництво південної столиці. Копії цих ордерів експонуються у музеї історії розвитку фінансової системи Дніпропетровської області. Так, із розпорядження князя Г.О. Потьомкіна видно, що на 1786 рік на будівництво міста Катеринослава казною Російської імперії було виділено 200 тис. руб. Відомості Катеринославської Казенної палати свідчать, що в 1794–1795 роках було значне перебільшення витрат понад розпису бюджету: на «харчування населення» у зв'язку з недородом хліба у губернії – 150 тис. руб., на перевезення із Кременчука і «устроєніє» в Катеринославі моста – 101 тис. руб., на шовково-панчошну фабрику – 151 тис. руб. Крім того, у ці роки надавалися кошти на закупівлю дров для опалювання казенних будинків та на будівництво кам'яної церкви. Цікаві факти пов’язані з мандрівкою Катерини II до Криму з відвідуванням Катеринослава у 1787 р. Так, для покриття частини витрат було введено терміновий податок 20 коп. з кожної душі, що загалом склало 2 млн. руб. Тільки доставка трьох тисяч коней обійшлася казні у 5 млн. руб.Фактично історію міста складають два періоди, які дорівнюють приблизно одному століттю кожний. Вони, характеризуються різними темпами його розвитку. У першу половину своєї історії місто росло повільно, життя в ньому ледь жевріло, ─ воно було було глухою провінцією.  
 
У 1808 р. у місті працювали: суконна фабрика, близько 30 заводів, з них ─ по 8 сальних і свічних, 9 цегляних і по одному мильному та пивовареному. Щорічно проводилося 4 ярмарки. 
 
Перші казенні підприємства ─ суконна та шовково-панчішна фабрики ─ з’явилися в Катеринославі у 1794 р. Цікаво, що обидві фабрики під назвою «Катеринославські» були започатковані не в Україні. Суконна ─ в білоруському містечку Дубровна Могилівської губернії у власному маєтку князя Г.Потьомкіна, а шовково-панчішна ─ у містечку Купавна під Москвою. Для розміщення виробничих корпусів та осель для робітників по річці Сурі виділили земель 7 565 га. З Білорусії було перевезено, окрім машин, 292 майстрових і 205 фабричних селян. Нова слобода отримала назву Сурсько Литовське, тому що білорусів здавна називали «литвинами», як мешканців Великого князівства Литовського. 1798 року у фабричному поселенні мешкало 1193 особи (638 чоловіків і 555 жінок). Пізніше шовкову фабрику закрили, а суконну перевели у нові кам’яні корпуси. До речі, один із них зберігся до наших часів. Це ─ колишній ткацький корпус, будівля якого сьогодні відома як хлібозавод № 1, що знаходиться по проспекту Карла Маркса між вулицями Пастера та Привокзальною. 
 
Збільшення населення міста Катеринослава показано у таблиці:

 
У пер. пол. ХІХ ст. Катеринослав мав  хаотичну і різнохарактерну забудову одно- та двоповерховими будинками. Над  містом на горі одиноко височів Преображенський  собор. Проспект був занадто широкий  для губернського міста. Саме таким  побачили Катеринослав і залишили спогади  про нього діячі російської культури: поет О.С. Пушкін, критик В.Г. Белінський, актор М.С. Щепкін, полководець О.В. Суворов, художник І.К. Айвазовський.

4.Культура,освіта,видатні  діячі нашого краю.                                                                       У 1820 р. до Катеринослава у розпорядження генерал-лейтенанта                      І.І. Інзова на службу був висланий за „небезпечні” вірші Олександр Пушкін. Будинок, де він мешкав, точно досі не встановлений, але достовірно відомо, що поет бував у канцелярії Інзова. Цей будинок зберігся до наших часів (проспект Карла Маркса, 64), а на його фасаді встановлено відповідну меморіальну дошку. Нині там розташований Літературний музей Придніпров’я. А напередодні сторіччя від дня народження російського поета одна з вулиць міста змінила назву на його ім'я (тепер це проспект Пушкіна). Через 2 роки, у 1901 р., по ній було споруджено пам'ятник Пушкіну за кошти городян.  
 
3 ім'ям Олександра Пушкіна пов'язані ще два епізоди з історії нашого міста. Про один із них він сам писав у листі: «Справжня подія подала мені привід написати цей уривок. У 1820 році, в моє буття в Катеринославі, два розбійники, скуті ланцюгами, перепливли через Дніпро і врятувалися. Їх відпочинок на острівку, потоплення одного із охоронців мною не вигадані». Тут мовиться про фабулу поеми «Брати-розбійники». 
 
Другий епізод ще цікавіший. Князь Г.Потьомкін замовив відомим майстрам у Німеччині статую Катерини II, аби встановити її в Катеринославі до прибуття імператриці. З невідомих причин замовлення не було вчасно виконано, а після смерті Потьомкіна про пам'ятник і зовсім забули. Викупив його О.М. Гончаров, дідусь Наталії Гончарової, майбутньої дружини Олександра Пушкіна. Але встановити пам’ятник в своєму маєтку через якісь причини він так і не зміг. Згадав він про статую імператриці перед весіллям онуки Наталії, бо, не маючи достатньо грошей, вирішили дати у посаг за нареченою... «мідну бабусю». Саме так дотепно називав її поет. Олександр Пушкін не зміг за життя продати статую. Через багато років пам'ятник був придбаний дворянами Катеринослава й встановлений на Соборній площі неподалік Преображенського собору. Вже на початку XX століття його було перенесено на постамент проти історичного музею (там, де нині стоїть пам'ятник М.В. Ломоносову). На жаль, під час окупації Дніпропетровська німцями у Другій світовій війні бронзовий пам’ятник було вивезено до Німеччини. 
 
У одному із найкрасивіших місць Дніпропетровська ─ на Монастирському острові ─ на знак глибокої любові та пошани до великого сина українського народу стоїть пам'ятник Кобзарю ─ українському народному поету Тарасу Григоровичу Шевченку. Сам поет у Катеринославі не бував, але відпочивав у друзів 1845 року в районі села Старий Орлик, розташованого у гирлі річки Орілі. Нині це околиця нашого міста. Там він намалював два пейзажі ─ «На Орілі» та «Краєвид з кам'яними бабами». 
 
У сер. ХІХ ст. Катеринослав залишався звичайним губернським містом. Стати йому справжньою «південною столицею» заважало кілька причин. В опису міста у «Военно-статистическом обозрении Российской імперії» були визначені чинники, які перешкоджали зростанню Катеринослава: «Трудно сказать, чтобы Екатеринослав возвысился когда-либо на степень значительного торгового города. Главными причинами тому: 1. Положение его в стороне от сообщений, ведущих к портовым и значительным торговым городам; 2. Трудность переправы через р.Днепр и переезда через пески на левом берегу Днепра и 3. Близость значительных по торговле городов Харькова и Кременчга, где с большой выгодой можно делать закупки всякого рода товаров…»[c.7] 
 
Катеринослав, хоч і повільно, але будувався. Катерининський проспект з'єднав «верхнє» місто (там, де Преображенський собор) із «нижнім» (там, де колись була Половиця). Сам проспект набував більше гідного вигляду: дві окремі проїжджі частини його було забруковано, вздовж центральної алеї посаджені тополі, клени, бузок. Особливістю міста стали різні назви вулиць по обидва боки проспекту й обернена нумерація будинків відносно залізничного вокзалу, побудованого вже наприкінці XIX ст. 
 
У цей час з'являється й знаменита Озерна площа, створена на місці засипаного озера, частина якого збереглась у парку ім. Глоби. Зараз на місці давньої площі знаходиться ринок, який має в народі назву «Озерка».

5.Населення  та самоврядування Катеринослава.                                                             Перші зведення про населення міста (Катеринослав , Кильченский, на левом березі р.Дніпро) зустрічаємо в «Матеріалах для історико-статистичного опису Екатеринославской єпархії». З «Матеріалів» випливає, що в 1778 році Азовський губернатор Чертков, губернська канцелярія, усі її відділення і керування переїхали в місто Катеринослав з Белявской міцності. Разом з адміністрацією приїхали в місто купці, ремісники і різне звання люди. У 1781 році місто мало жителів – 270 купців, 874 міщан і цехових (ремісників), 1050 – різного звання людей, а всего 2194 чоловік. Необхідно врахувати, що під «різними людьми» малися на увазі будівельники, прислуга й інший кріпак і не кріпак люд, а також просто обивателі. Отже, у це число жителів не ввійшли дворяни, що служать губернської канцелярії, розквартировані в місті солдати, який повинно було бути досить багато для гарнізону майбутньої міцності й участі в будівельних роботах. Т.о. у Катеринославі 1781 м уже могло нараховуватися до трьох тисяч чоловік. Значна кількість купців і ремісників свідчить про становлення міста як великого промислового торгового губернського центра. 
У місті було 4 церкви – дві православні, для росіян, українців і греків, одна католицька й один вірменська. Найменування церков указує на національний склад міського населення. До початку перекладу міста в 1784 році на правий берег Дніпра в ньому вже числилося 3575 жителів.[c.8]Сьогодні Дніпропетровська область – друга за територією в сучасній Україні. Але так було не завжди. У 1783 р. було утворено Катеринославське намісництво, яке складалося з 15 повітів.У 1784 р. в намісництві налічувалося 706 тисяч чоловік на території майже 153 тис. кв. км. До речі, за площею його територія майже у 5 разів перевищувала територію сучасної Дніпропетровської області, яка нині складається із 22 районів! До складу намісництва входили землі сучасних Донецької, Запорозької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Херсонської областей. Але за два століття кілька разів проводилися адміністративно-територіальні реформи, за якими межі змінювалася. Населення новоствореного намісництва збільшувалося швидко. Так, 1793 року воно складало вже 819 тисяч осіб. [c.9] 
 

6. Катеринославська  губернія.                                                                                                   У 1796 р. російський цар Павло І ліквідував намісництва, замінивши їх губерніями. Тоді й був Катеринослав перейменований на Новоросійськ, а намісництво – на Новоросійську губернію. Але вже 1802 р. наступник Павла І цар Олександр І поділив Новоросійську губернію на Катеринославську, Миколаївську та Таврійську губернії. Населення краю швидко зростало завдяки політиці російського уряду, який роздавав землі скасованого Війська Запорозького царським чиновникам, поміщикам, офіцерам та заохочував переселенців різноманітними пільгами.  
 
Інші населені пункти нашого придніпровського краю були засновані у різні часи і за різних обставин.