Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2014 в 22:11, реферат
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих. [1] В моєму рефераті: об’єктом дослідження є писемність та наукові знання у Київській Русі;
Вступ……………………………………………………………… 3
Основна частина
Поширення писемності в Київській Русі…………………… 4
Поширення наукових знань в Київській Русі………………. 6
Висновок…………………………………………………………..11
Список використаної літератури………………………………...12
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
Видавничо-поліграфічний інститут
Кафедра видавничої справи та редагування
Реферат з дисципліни «Історія України»
на тему:
«Поширення писемності та наукових знань
в Київській Русі після прийняття християнства»
Зміст:
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих. [1] В моєму рефераті: об’єктом дослідження є писемність та наукові знання у Київській Русі; предмет – поширення писемності та наукових знань в Київській Русі після прийняття християнства ; мета – зробити загальний висновок про значення писемності та наукових знань у Київській Русі; завдання – дослідити поширення писемності та наукових знань у період запровадження християнства в Київській Русі.
2.1 Поширення писемності в Київській Русі
На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Одним з найважливіших серед них стала писемність, поширення якої в східнослов'янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст. [2] Iз прийняттям християнства на наших землях поширилася старослов’янська, або староболгарська книжна мова – мова православної церкви. [3] Суттєво відрізняючись від розмовної мови, вона все ж мала з нею спільні риси, оскільки ґрунтувалася на близькій, теж слов'янській мові, і тому була зрозуміла, особливо освіченим людям – духівництву, князям та боярам. [3] Вчені кажуть, що у Київськiй Русi iснувало два варiанти писемної літературної мови: церковнослов’янська, якою писалися найважливіші богослужбові книжки, та церковнослов’янська зі значними вкрапленнями живої мови (для пізнішого часу її називають книжною староукраїнською) – нею писали різні документи та літературні твори світського спрямування. [3] Втім, обидві писемні мови істотно відрізнялися від розмовної, живої тогочасної української мови, якою користувалися в усному мовленні. [3] Також, після введення християнства, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Нового письма потребувала держава і церква. Це письмо називалось "кирилиця", воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово кириличне письмо витіснило стару писемність. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники" 1073 і 1076 рр., "Слово про закон і благодать", "Мстиславове Євангеліє", "Повість минулих літ" та інші. [2] Пам'ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах - пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду. Важливими писемними пам'ятками є знайдені у Новгороді, Зве-нигороді та інших містах берестяні грамоти - переписка городян про господарські справи. [2] Оригінальними пам'ятками давньоруського письма є графіті XI-XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. [2] Особливий інтерес становить так звана "Софійська азбука", виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 грецьких і 4 слов'янських: Б, Ж, ПІ, Щ. Згідно з С.О.Висоцьким, "Софійська азбука" відображає один із перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови . Цікавими пам'ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. [2] Всі ці пам'ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення. [2] Для проникнення писемності на Русь позитивне значення мали торговельні зв'язки з різними країнами Заходу і Сходу, особливо з Візантією. Київські купці під час торгівлі знайомилися з грошовим обігом, початками арифметичних знань, мірами ваги тощо. [2] У X - XII ст. писемність переростає в освіту. Розвиток освіти у Київській Русі грунтувався на власних національних традиціях і використанні античного та болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Християнство, основою якого була писана книга, сприяло поширенню початків писемності та грамотності. Після церковної реформи Володимира Великого, виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони потрібні були не тільки для впровадження нового християнського культу, але і для функціонування органів державного управління, розвитку торгівлі, укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. [2]
2.2 Поширення наукових знань в Київській Русі
Науково-природничі знання в Київській Русі, як і в інших країнах середньовічної Європи, перебували під сильним впливом «Шестоднева» Іоанна, екзарха болгарського, а також трактатів Козьми Індикоплова. В уяві останнього земля становила собою чотирикутник, який омивається з усіх сторін океаном, всередині має моря — Середземне і Каспійське — і два заливи — Перський і Аравійський. За океаном знаходиться земля, оточена стіною, що переходить у небосхил. [4] Звичайно, ця фантастична будова землі і неба задовольняла далеко не всіх. Із географічного опису «Повісті минулих літ» можна зробити висновок, що Нестору земля уявлялась інакше. Говорячи про спадщину трьох синів легендарного Ноя, він називає майже всі країни Європи, Азії і Північної Африки, їх моря, ріки, острови. В детальному описі шляху «Із Варяг в Греки» він підкреслює, що із Варязького моря можна припливти до Риму, а від Риму в Понтійське (Чорне) море, в яке впадає річка Дніпро, котра системою річок і озер пов'язана з тим же Варязьким морем. [4] Широка виробнича діяльність, розвиток ковальського, ювелірного, склоробного, керамічного та інших ремесел обумовили освоєння знань в галузі фізичних і хімічних властивостей матеріалів. Торгівля, монументальне будівництво, літочислення сприяли розвитку математичних і астрономічних знань. [4] Знання русичів з математики не були на високому рівні, їх освоєнню сприяли звичайні практичні потреби виробників та купців, вони базувались на основних чотирьох математичних діях – додавання, віднімання, множення та ділення. Також в системі лічби знали дроби, обчислення відсотків й площі. При вимірюваннях довжини русичі використовували «природні» мірила: долоня, п’ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між двома витягнутими руками). [5] Мірилом для обчислення проміжків часу стали астрономічні цикли, використовувались різні принципи хронологічних обчислень – сонячні та місячні роки, індикти (п’ятнадцятирічні періоди або Велике коло). [5] До сьогодні збереглась така пам’ятка, як математичний трактат, присвячений принципам обчислення часу. Його автор – філософ, математик та астроном Кирик Новгородець, він брав безпосередню участь в тогочасних суспільних подіях. Твір складається з 27 розділів, присвячених хронологічним сюжетам: у вступі (розділи 1–5) автор підраховує кількість років, місяців, тижнів, днів та годин, що минули від створення світу (5508 р. до Р.Х.); 6 розділ присвячений проблемі індикта, який широко застосовувався у Візантії; 7 розділ містить питання про так зване сонячне коло (період у 28 років, після якого кожний рік Юліанського календаря припадає на той самий день тижня); 8 розділ присвячений місячному колу (період у 19 років з аналогічною повторюваністю); 9 розділ трактує «віки світу»; наступні чотири розділи (10–13) присвячені так званим поновленням від початку літочислення; в 14 розділі говориться про високосність і визначається кількість високосних літ від початку світу до дня написання трактату; в 15 розділі мова йде про Велике коло (період у 532 роки), по завершенні якого місячні фази припадають на ті ж самі календарні дати і дні тижня; 16–20 розділи містять підрахунки звичайних та місячних тижнів, днів, годин тощо; 21–27 розділи присвячені дробовим частинам години. Високий рівень будівельної справи Русі свідчить про гарну обізнаність майстрів-будівельників з геометрією. [5] Знову ж таки саме виробничі потреби стали поштовхом до освоєння такої науки як хімія. Найбільшого розвитку отримала металургія та скловиробництво, оскільки ці види промисловості вимагали оволодіння знаннями про властивості речовин, які використовувались в процесі переробки. [5] Так наприклад чорна металургія виробляла предмети зі сталі різного ґатунку. А, отже, її виробники були дуже добре обізнаними на технічних прийомах перетворення речовин (руди на метал). Яскравим свідчення цього є мистецтво опанування бронзи. [5] На ще більш високий рівень можна поставити склоробну справу та дотичні до неї галузі. Тут можна говорити про виготовлення кольорового скла та скляних мас, що були застосовані в інших сферах виробництва (виготовлення скляних намистин, скляних браслетів, посуду) та у будівництві (виготовлення полив’яних плиток для оздоблення храмів і палаців). Особливо високого рівня набуло мистецтво емалі та черні. Ще більшою складністю відзначалось виготовлення смальти для декоративних мозаїк в давньоруських храмах. Русичі мали спеціальні майстерні де займались цією справою. В Києві така майстерня знаходилась на території Печерського монастиря, її майстри виготовляли смальту дуже широкого кольорового діапазону. [5] Наприклад, мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору налічують 150 відтінків основних кольорів: понад 20 синього і жовтого, 15 зеленого, 10 рожевого. Складнішою була справа з червоними барвниками, оскільки вони були набагато дорожчими і складнішими у процесі виготовлення. Тому червоні кольори отримувались в основному за рахунок природних матеріалів – мінералів та цегляних камінців. Наприклад, для отримання зеленої смальти використовувався оксид міді. Він був головним барвником, оскільки при додаванні до нього глини, майстри отримували зелено синій відтінок. Сірка давала жовтий колір, оксид марганцю – бузковий. Окрім цих головних барвників існували набагато складніші «рецепти»: до складу черні входили срібло, олово, мідь, сірка, поташ, бура, сіль. [5] І, як видно, для успішного виготовлення такої широкої палітри кольорів, потрібні були гарні барвники та непроста технологія, яку на належному рівні опанували руські майстри. [5] Знання з хімії використовували і у військові справі. Це стосується не лише виготовлення холодної зброї. На Русі знали так званий «грецький вогонь» – легкозаймисту речовину, яку кидали у спеціальних сфероконічних посудинах, вони виступали як самозапалювальні бомби. Порох та його властивості русичі отримали від половців, проте він використовувався із залякувальною метою. Іншою стороною освоєння хімічних властивостей різних матеріалів є виготовлення різноманітних отрут, про що знаходимо відомості у письмових джерелах (1157 р. київськими боярами отруєно було Юрія Довгорукого, в 1171 р. його сина Гліба). [5] Дуже важливу роль в житті Русі відігравала астрономія, проте її тогочасний зміст вкладається у сучасне поняття астрології. [5] «Ізборник» 1073 р. містить спеціальний астрономічний трактат. Це є оригінальна інтерпретація системи Птолемея. За цим трактатом в центрі Всесвіту знаходиться земля, довкола якої обертаються кілька небес. Перші з них – планетні, тобто пов'язані з рухомими тілами, які пересуваються кожне за своєю орбітою відносно нерухомого неба. Давньоруською мовою планети звалися «заблудницями», це точний переклад грецького терміна. Крім Сонця та Місяця було відомо ще п'ять планет (решту було відкрито після винайдення телескопа). [5] Необхідність боротьби з хворобами і травматизмом викликало зародження лікувальної медицини, хірургії, анатомії, фізіології. Першими медиками на Русі були відуни, знахарі, волхви, чарівники. Після введення християнства активної протидії вони отримали з боку духовенства. З ХІ-ХІІ ст. поряд із знахарями з’являються лікарі. Лікарі існували в усіх великих містах і мали свою фахову практику. Про деяких з них є свідчення у письмових джерелах. Так, маємо згадку про лікаря при дворі чернігівського князя Святослава Давидовича. Свої лікарі були у князів Володимира Мономаха, Юрія Довгорукого та ін., напевно, своїх власних медиків мали і представники духовенства. Однак переважна більшість лікарів обслуговували широкий людський загал, незалежно від їхнього соціального статусу. [5] Найдавнішими розділами медицини були акушерство та хірургія. Народження дитини є дуже складним, важким і небезпечним процесом, тому з'явилися баби-повитухи. Існували і своєрідні хірурги, які лікували травми, якими нерідко супроводжувалися лови, а ще більше – збройні сутички. Набагато складніше було лікувати внутрішні хвороби, особливо – інфекційні. Численні пошесті чуми, холери, віспи час від часу викошували цілі країни. Нездатність усвідомити справжню природу тієї чи іншої хвороби внутрішніх органів, недоступних для безпосереднього сприймання, породжувала містичні уявлення про вплив потойбічних сил. Саме цим значною мірою можна пояснити тісний зв'язок стародавньої медицини з чернечим життям. На Русі практикували лікарі-чужинці: греки і вірмени, а також існувала й свого роду перепідготовка кадрів. Серед іноземців знаємо, наприклад, лікаря-вірменина (його ім'я не згадується в джерелах), що діяв у першій половині XII ст. А ось князь Володимир посилав свого лікаря в Грецію для вдосконалення медичних знань. Монастирі також мали серед ченців медиків. Серед них – лаврський ченець Даміана та найвидатніший медик Русі Агапіт який прийняв постриг в Печерському монастирі і діяв там до кінця життя, здобувши неабияку народну славу і популярність. Широке визнання лікарською практикою за часів Київської держави здобули також ченці Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сіріанин, Февронія. [5]
Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток та поширення писемності і наукових знань. Завдяки розвитку писемної культури, давньоруська література, суспільна думка, літописання досягли світового рівня. Створення кирилиці набуло широкого вжитку і залишилося основою сучасного алфавіту ряду слов’янських народів. Важливою сторінкою давньоруської писемності є графіті, яке збереглося у наші часи, це малюнки, виконані на стінах споруд: храмів, в’язнях брам. [4] На Русі широкого розповсюдження набуло освоєння знань в галузі фізичних та хімічних властивостей матеріалів, набуло розповсюдження математичних і астрономічних знань, що слугувало базою для розвитку у сучасності усіх наук. Розвивалась медицина. [4] Отже, запровадження християнства у Київської Русі дало великий поштовх для розвитку суспільства у різноманітних галузях, що стало дуже важливою «сходинкою» у розвитку сучасної культури та науки.
1. Вплив християнства
на культуру в Київській Русі. — Режим
доступу : http://www.km.ru/referats/
2. Писемність і освіта. — Режим
доступу : http://pidruchniki.ws/
3. Писемність, освіта, наукові
знання, література та музика Київської
Русі й Галицько-Волинської держави. —
Режим доступу : http://ukrmap.su/uk-uh7/287.
4. Розвиток писемності, освіти
та науки в Київській Русі.
— Режим доступу : http://bibliofond.ru/view.
5. Освіта і наукові
знання в Київській Русі. — Режим
доступу : http://knowledge.allbest.ru/