Перша світова війна

Зміст

Введення

1. Світ напередодні першої світової війни

2. Росія у першій світовій війні

3. Чи була неминуча перша світова війна

Висновки

Література

Додаток

Введення

У серпні 1914 року світ ще не знав, наскільки грандіозної і катастрофічну стане оголошена в перший день останнього літнього місяця війна. Нікому ще не було відомо, які незліченні жертви, лиха і потрясіння принесе вона людству і який незгладимий слід залишить в його історії.

У результаті досі небачених за масштабами бойових дій загинули і виявилися скаліченими десятки мільйонів людей, закінчили своє існування чотири імперії - Російська, Німецька, Австро-Угорська та Османська, руйнувань зазнало немислиму кількість всього того, що було створено людьми протягом не однієї сотні років.

Крім цього, світова війна стала однією з незаперечних причин перевернули життя Росії революцій - Лютневої та Жовтневої. Стара Європа, протягом століть зберігала провідні позиції в політичному, економічному і культурному житті, почала втрачати лідируюче положення, поступаючись його нарождающемуся новому лідерові - Сполученим Штатам Америки.

Ця війна по-новому поставила питання про подальше співіснування різних народів і держав.

Та й у людському вимірі ціна її виявилася небувало висока - великі держави, що входили до складу протиборчих блоків і прийняли на себе основний тягар бойових дій, втратили значну частину свого генофонду. Історична свідомість народів виявилося настільки отруєним, що надовго відрізало шляху до примирення тим з них, які виступали в ролі супротивників на полях битв. Минулих ж її горнило і вижили світова війна «нагородила» хай і загнаним всередину, але постійно нагадував про себе жорстокістю. Була серйозно підірвана віра людини в надійність і розумність існуючого світопорядку.

1. Світ напередодні першої світової війни

На рубежі XIX-XX століть співвідношення сил на міжнародній арені різко змінилося. Геополітичні устремління великих держав: Великобританії, Франції і Росії, з одного боку, Німеччини з Австро-Угорщиною - з іншого - призвели до надзвичайно гострого суперництва.

В останній третині XIX століття геополітична картина світу виглядала наступним чином. США і Німеччина за темпами економічного зростання стали випереджати і, відповідно, витісняти на світовому ринку Великобританію і Францію, одночасно претендуючи на їх колоніальні володіння. У зв'язку з цим вкрай загострилися відносини між Німеччиною і Великобританією в боротьбі як за колонії, так і за панування в морських акваторіях. У той же період утворилися два дружніх блоку країн, остаточно розмежувати відносини між ними. Почалося все з австро-німецького союзу, утвореного в 1879 році за ініціативою канцлера Отто фон Бісмарка. Згодом до цього альянсу приєдналися Болгарія і Туреччина. Трохи пізніше склався так званий Четверний союз, або Центральний блок, який поклав початок серії міжнародних договорів, що призвели до створення в 1891-1893 роках опонуючого російсько-французького блоку. Далі, в 1904 році Великобританія підписала три конвенції з Францією, які означали встановлення англо-французького «Серцевого згоди» - «Entente cordiale» (Антантою цей блок став називатися на початку 1840-х років, коли в суперечливих відносинах цих двох країн намітилося нетривалий зближення ). У 1907 році з метою врегулювання колоніальних питань щодо Тибету, Афганістану та Ірану був укладений російсько-англійський договір, який фактично означав включення Росії до складу Антанти, або «Троїстого угоди».

У нараставшем суперництві кожна з великих держав переслідувала власні інтереси.

Російська імперія, усвідомлюючи необхідність стримування експансії Німеччини та Австро-Угорщини на Балканах і зміцнення там власних позицій, розраховувала на відвоювання в Австро-Угорщині Галичині, не виключаючи при цьому встановлення контролю над які у володінні Туреччини чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.

Британська імперія ставила за мету усунути головного конкурента - Німеччину і зміцнити власне становище провідної держави, зберігаючи панування на морі. Одночасно Великобританія планувала послабити і підпорядкувати своєму зовнішньополітичному курсу союзників - Росії і Франції. Остання жадала реваншу за поразку, понесене в ході франко-пруської війни, а головне - хотіла повернути втрачені в 1871 році провінції Ельзас і Лотарингію.

Німеччина мала намір завдати поразки Великобританії, щоб захопити у неї багаті сировинними ресурсами колонії, розгромити Францію і закріпити за собою прикордонні колонії Ельзас і Лотарингію. Крім того, Німеччина прагнула оволодіти великими колоніями, належали Бельгії та Голландії, на сході її геополітичні інтереси простиралися до володінь Росії - Польщі, України та Прибалтиці, а ще вона розраховувала підпорядкувати своєму впливу Османську імперію (Туреччини) і Болгарію, після чого спільно з Австро -Угорщиною встановити контроль на Балканах.

Націлившись на якнайшвидше досягнення своїх цілей, німецьке керівництво всіляко шукало привід для розв'язування військових дій, і він в кінцевому підсумку знайшовся в Сараєво ...

2. Росія у першій світовій війні

15 червня 1914р. в місті Сараєво сербський студент-терорист Гаврило Принцип застрелив спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружину. У відповідь на це вбивство Австро-Угорщина 10 липня пред'явила Сербії ультиматум, який містив ряд завідомо неприйнятних вимог. Дізнавшись про це ультиматумі, міністр закордонних справ Росії С. Сазонов вигукнув: «Це європейська війна!».

У той же день відбулося засідання російської Ради міністрів. Військове керівництво країни вважало за необхідне провести загальну мобілізацію, закликавши до армії 5,5 млн. чоловік. Військовий міністр В.А. Сухомлинов і начальник Генерального штабу М.М. Янушкевич наполягали на цьому, сподіваючись на швидкоплинну (тривалістю 4-6 місяців) війну.

Представники ж російського МЗС, не бажали давати німцям привід для звинувачення Росії в агресії, були переконані в необхідності лише часткову мобілізацію (1,1 млн. осіб).

Імператор Микола II підписав наказ про загальну мобілізацію 31 липня.

Німеччина висунула Росії ультиматум з вимогою загальної демобілізації протягом 12 годин - до 12.00 1 серпня 1914 року.

Увечері зазначеного дня німецький посланник Ф. Пурталес прибув в російський МЗС. Почувши у відповідь на питання - чи припинить Росія загальну мобілізацію - категоричне «ні», Пурталес вручив главі російського зовнішньополітичного відомства Сазонову офіційну ноту про оголошення війни.

Подальші події розвивалися стрімко і невідворотно. 2 серпня Німеччина вступила у війну з Бельгією, 3 серпня - з Францією, а 4 серпня в Берліні було отримано офіційне повідомлення про початок військових дій проти неї Великобританією. Таким чином, дипломатичні баталії в Європі змінилися кривавими битвами.

У тому, що подальші події серпня 1914-го розгорнулися за тим сценарієм, якого ніхто не міг і припустити, на перший погляд не було ніякої логіки. Насправді ж такий їх поворот був зумовлений цілим рядом обставин, факторів і тенденцій.

З перших же днів серпня перед урядами країн, що воювали встали не тільки невідкладні завдання щодо безперебійного поповненню діючих армій людськими ресурсами і бойовою технікою, але й не менш нагальні політико-ідеологічні проблеми.

Російське керівництво волало до патріотичних почуттів співгромадян з перших же днів війни. 2 серпня імператор Микола II звернувся до народу з Маніфестом, в якому традиційне миролюбність Росії протиставлялося незмінною агресивності Німеччини.

8 серпня на засіданні Державної думи вірнопідданість імператору, а також віру в правоту його дій і готовність, відклавши внутрішні розбіжності, підтримати солдатів і офіцерів, які опинилися на фронтах, висловили представники більшості політичних партій і об'єднань. Загальнонаціональний гасло «Війна до переможного кінця!» Був підхоплений навіть ліберально налаштованими опозиціонерами, які ще зовсім недавно ратували за стриманість і обережність Росії в зовнішньополітичних рішеннях.