Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, збері

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНІЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра українознавства

ДИПЛОМНА  РОБОТА

Випускника  освітньо-кваліфікаційного рівня

„Бакалавр”

Тема:

Періодичні видання Східної  України початку ХХ століття у  фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивчення

Виконавець: студентка 4 курсу 408 групи

Гуманітарного інституту,

спеціальність 6.020100 „Документознавство

та  інформаційна діяльність”,

Керівник: кандидат філологічних наук,

доцент  кафедри українознавства

Київ 2009

 

Зміст

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Періодичні видання східної України  початку ХХ століття

1.1 Передумови появи україномовних  періодичних видань

1.2 Становлення української преси  після Російської революції 1905 року

1.3 Цензурні утиски щодо українських  газет та журналів

1.4 Мовні питання на сторінках  періодичних видань, що знаходяться  у Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського

Розділ 2. Фонди національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського: надходження та зберігання газетних і журнальних видань

2.1 Фонди бібліотеки як унікальне  зібрання джерел інформації

2.2 Огляд періодичних видань  громадсько-політичного спрямування  у фондах бібліотеки ім. В.І.  Вернадського

2.3 Зберігання часописів православної  церкви

2.4 Сатирично-гумористична преса як складова газетного фонду бібліотеки

2.5 Надходження Катеринославської  періодики до книгосховищ бібліотеки  ім. В.І. Вернадського

Висновки

Список використаних джерел

 

Перелік умовних скорочень

РСДРП – Російська соціал-демократична робітнича партія

УСДРП – Українська соціал-демократична робітнича партія

УРДП – Українська радикально-демократична партія

НБУВ – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

УНТ – Українське наукове товариство

ТКДА – „Труды Киевской Духовной Академии”

ООН – Організація Об’єднаних Націй

РУП – Революційна Українська Партія

УНР – Українська Народна Республіка

 

Вступ

Преса є елементом національного  життя, одним із найважливіших знарядь  пропаганди політичних ідей, формування і вираження громадської думки, поширення наукових знань, інформації про внутрішні та зовнішні проблеми держави.

Преса дуже тісно пов’язана з  повсякденним життям суспільства. Вона поширює ідеї, думки, інформацію через  друковане слово. Розвиток преси  нерозривно пов’язаний з економічним, політичним та культурним розвитком держави. Будь-які зміни у суспільному житті негайно відображаються у друкованих засобах інформації, тобто преса – дзеркало щоденного життя народу.

Відомо, що на початку ХХ ст. територія  сьогоденної України знаходилась  під владою трьох держав: Австро-Угорщини, Польщі та Російської імперії. Якщо на території Західної України преса могла розвиватися і видаватися українською мовою, то на території Східної України періодичні видання національною мовою всіляко переслідувались заборонами та цензурою. Цензурні переслідування в Росії зумовили сконцентрування на тривалий час українського книговидання в Галичині. Спершу тут на видавничому русі істотно позначався конфлікт між народовцями і „москвофілами”, який стосувався не тільки мови видань, але й шрифту: „москвофіли” друкували книжки штучним „язичієм” (спершу варіантом „старогалицької” книжної мови, яку з часом дедалі більше наближали до російської), народовці прагнули вживати українську загальнонаціональну мову.

Особливо велике кількісне зростання української періодики на території Наддніпрянщини припадає на період після революції 1905 – 1907 рр., коли була знесена довголітня цензурна заборона українського слова. В цей період значно зменшились обмеження на видання книг, газет, журналів українською мовою. Окрім цього, значно розширилась географія поширення періодичних видань українською мовою. Тепер така періодика почала видаватися не лише в Галичині, Закарпатті та Буковині, але й на території Східної України та за кордоном.

Деякі газети і журнали виходили недовго, іноді припинялися на перших номерах. Причиною цьому були різні аспекти: найчастіше вони переставали видаватися через матеріальну скруту, але й нерідко через заборону владою. Жорстокі репресії чинилися, насамперед, проти найбільш революційних видань.

Актуальність роботи обґрунтовується тим, що періодичні видання Східної України початку ХХ ст. є невід’ємною частиною всеукраїнської періодики, яка зберігається у фондах НБУВ. Періодика початку ХХ ст. неодноразово привертала увагу дослідників. Проте чимала кількість праць з цього питання не вичерпує глибини наукової проблеми, зокрема того питання, які ж видання цього періоду зберігаються у фондах НБУВ, коли вони надійшли, як комплектуються, у яких фондах знаходяться. Тому всебічне вивчення функціонування періодичних видань початку ХХ ст. у фондах НБУВ має велике значення для осмислення їх як частини національної культури.

Проблемі дослідження періодичних  видань Східної України початку  ХХ ст. присвячено ряд статей та монографій таких науковців: А. Животка [17], М. Тимошика [61; 62], М. Жовтобрюха [19], Н. Сидоренко [54], О. Сидоренко [55; 56; 57], О. Демченка [13], Б. Чернякова [67], І. Крупського [37; 38; 39], С. Денисюка [15].

Праці цих науковців висвітлюють  проблеми історії української преси (А. Животко), історію видавничої справи (М. Тимошик), мову української періодичної преси (М. Жовтобрюх), сатиричну пресу України (Є. Демченко), учнівську та студентську пресу (Б. Черняков). Окремим періодичним виданням та подіям початку ХХ ст. присвячені праці Н. та О. Сидоренків, С. Денисюка, І. Крупського.

У жодній із цих праць не вказується, які саме тогочасні періодичні видання  зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, адже НБУВ є найповнішим зібранням  унікальних періодичних видань, починаючи з XVIII ст. На сучасному етапі назріла проблема систематизації напрацьованих раніше знань і доповнення їх новими.

Мета дослідження − узагальнення та систематизація знань про розвиток періодики Східної України поч. ХХ ст., її надходження та зберігання у фондах НБУВ.

Завдання дипломної роботи:

1)  проаналізувати проблеми існування журналів та газет на території Східної України;

2)  висвітлити мовознавчі проблеми преси на матеріалі періодичних видань бібліотеки ім. В. І. Вернадського;

3)  охарактеризувати періодичні видання Східної України, які видавалися як українською, так і російською мовами;

4)  визначити кількість періодичних видань початку ХХ ст., які зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Об’єктом дослідження є періодичні видання Східної України початку ХХ ст. у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Предмет дослідження: різновиди та специфіка газетних і журнальних видань Східної України початку ХХ ст., що зберігаються у НБУ ім. В. І. Вернадського, їх вивчення, надходження та зберігання.

Методи дослідження: порівняльно-історичний метод дає можливість вивчити проблему існування кожного періодичного видання у хронологічній послідовності, починаючи з 1905 року; описовий метод дозволяє розглянути проблему функціонування періодичних видань у фондах НБУВ з різних позицій: вивчити не лише покажчики та літературу з цього питання, але й дослідити каталоги бібліотеки. У науковому дослідженні використано такі прийоми наукового аналізу, як синтез та аналіз. Вони дають можливість класифікувати періодичні видання за спрямуванням: громадсько-політичні, часописи православної церкви і сатирично-гумористична періодика та об’єднати отриману інформацію про періодичні видання різного спрямування і сформувати повне уявлення про періодику початку ХХ ст., яка зберігається у фондах НБУВ.

Апробація отриманих результатів. Результати дипломної роботи були оприлюднені на ІХ Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених „Політ − 2009. Сучасні проблеми науки” у секції „Документознавство та інформаційна діяльність”, яка проходила 8 − 9 квітня 2009 року в Національному авіаційному університеті.

Структура роботи. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Список використаних джерел містить 75 позицій.

 

РОЗДІЛ 1. ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ  СХІДНОЇ УКРАЇНИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

1.1 Передумови появи україномовних  періодичних видань

На  початку ХХ ст. видання преси українською мовою було заборонене Валуєвським циркуляром та Емським указом. Окрім цього Валуєвський циркуляр (1862 р.) наніс нищівного удару справі українського книговидання, яке починало розвиватися, а Емський указ імператора Олександра II від 30 травня 1876 р. забороняв видання будь-яких книжок українською мовою, крім історичних документів, етнографічних матеріалів і дозволеної цензурою художньої літератури. Преса Наддніпрянщини зазнавала жорстоких переслідувань цензурою, тому зрозумілим є той факт, що кількість видань значно скорочувалась. У цей час українство певною мірою представляв лише єдиний друкований орган – місячник „Киевская старина”. На початку 1903 р. у Києві з'явилося перше число нелегального часопису „Вісник української київської студентської громади”, у Житомирі вийшов часопис „Мысль”, який видавали учні Волинської духовної семінарії.

Ситуація  поліпшилась після революції 1905 р. Маніфест 17 жовтня 1905 р. докорінно  змінив ситуацію: легально почали видаватися газети партій, з'явилися видання  рад і профспілкових організацій. Водночас епоха першої російської революції принесла в газетну справу докорінні зміни. Швидкий темп політичного життя, міжпартійна полеміка, скликання Державної думи – все це стало поштовхом до кількісного зростання періодики. Почали видаватися подібні газети й на території України. Завдяки розвиненій поліграфічній базі найбільша кількість преси друкувалася в Києві [29, с. 65].

На  початку ХХ ст. у Російській імперії, під владою якої знаходилась Наддніпрянська Україна, склалася загальноекономічна криза. Фабрики і заводи закривалися, звільняли тисячі робітників. Так, у Харкові було 16 тис. безробітних, у Катеринославі – понад 15 тис., у Донбасі звільняли кожного п’ятого робітника. Почалися страйки та демонстрації, які охопили Київ, Одесу, Катеринослав.

Склалися  такі умови, що українські товариства, громади та партії були урядом заборонені, або ж перебували в ембріональному стані, тому серед робітничого класу  України все більше поширювалися ідеї класової боротьби, які затіняли ідею національно-визвольного руху. Однією з основних причин переміщення акценту боротьби була національна структура українських міст. Адже швидкий промисловий розвиток Наддніпрянської України викликав приплив населення майже з усіх регіонів Росії. Внаслідок цього в деяких містах Катеринославської, Херсонської і Київської губерній помітно переважало російське населення. Наприклад, у Миколаєві на початку ХХ ст. росіян було 66,3 %, а українців – 27,5%, у Харкові відповідно – 62,8% і 26%, в Одесі – 47,4% і 9,2%, у Києві – 54,5 % і 21%.

Професор  І. Крупський зазначає: „Саме на російський та зрусифікований пролетаріат  імперії опиралася й заснована 1898 р. у Мінську РСДРП, члени якої проводили значну ідеологічну роботу і в Україні. Так, друкований орган  РСДРП „Искра” лише протягом 1903 р. надрукував 93 кореспонденції, присвячені Києву і Київській губернії” [38, с. 105]. Члени РСДРП не лише налагодили нелегальне розповсюдження в Україні своєї газети, а й організували видання російською мовою „Киевского социал-демократического листка”. Зрештою, їм вдалося провести за своїм сценарієм у 1903 р. у багатьох містах України масовий політичний страйк. Звичайно, цей страйк не захищав національних інтересів українців, про що і наголошувалося в листівці, яку видала РСДРП. В ній навіть не згадувалося про українських пролетарів.

Однак з наростанням революційних подій  в імперії усе частіше лунають  голоси на захист прав поневолених  націй. Українська громадськість при  першій же нагоді – на мітингах та зборах – неодноразово ухвалює резолюції  із вимогою скасувати заборону українського друку. Такі вимоги надходили на адресу міністра внутрішніх справ з Києва, Харкова, Одеси.

Після „кривавої неділі” (09 січня 1905 р.) революція  почала захоплювати всі верстви  населення. Вищі прошарки суспільства  були незадоволені, молодь вірила тим, хто проповідував антидержавні теорії, земські та міські діячі надіялись на конституцію, промислові та торгівельні діячі підтримували революційні ідеї та давали пожертви на революцію. Україною у січні – лютому прокотилася хвиля страйків на підтримку петербурзьких робітників. Влітку 1905 р. збунтувалася команда броненосця „Потемкин”.

Зрештою, активність українських політичних партій та громадських організацій, особливо „Просвіти”, наростання невдоволення народних мас урядовою політикою, змусили Миколу ІІ погодитися на деякі демократичні зміни. Маніфестом 17 жовтня він обіцяв надати народам Росії „свободу особи, слова, сумління, зібрань та союзів”. Так почали виникати нові партії, які стояли на захисті інтересів української нації. Після 17 жовтня протистояння в країні зростало. У Чернігові, Києві, Одесі та інших містах відбулися чорносотенні погроми. На хвилі опору погромникам почали організовуватися бойові дружини. Саме вони й стали головною силою у боротьбі проти тогочасної влади, на яку спиралися російські есери, більшовики й анархісти.

Протистояння  закінчилося у грудні 1905 р., коли в деяких містах України відбулися  збройні повстання. Найзапекліші бої  точилися у Горлівці, Катеринославі. Після поразки повстань революційна  хвиля почала спадати [38, с. 107].

У грудні 1905 р. у Києві відбувся ІІ зїзд Революційної української партії, на якому вона була перейменована  на Українську соціал-демократичну робітничу  партію (УСДРП). У цей час Українська демократична партія і Українська радикальна партія утворили Українську радикально-демократичну партію (УРДП). Політичний рух був досить жвавий, дуже гостро стояло питання про стосунки між українськими і загальноросійськими партіями. Впродовж 1906 р. УСДРП кілька разів намагалася об’єднатися з РСДРП, але через теоретичні розбіжності цього так і не сталося. Ще однією важливою прикметою 1906 р. був початок роботи І Державної думи. У виборах до наступної, ІІ Державної думи, значних успіхів досягли організації „Спілки”. Вони спромоглися провести 14 своїх депутатів. Практично всі українські партії обстоювали у цей час ідею автономії України у складі Росії.