Переклад у середньовіковій Німеччині

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

Переклад у середньовіковій  Німеччині

 

 

 

 

Студентки 2-Д групи (19)

         Бузарєвої Є. О.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси-2012

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Древньоверхньонімецька мова
2. Вплив латинської мови на древньоверхньонімецьку  мову
3. Особливості перекладу в Німеччині

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Історія німецької мови бере свій початок в ранньому середньовіччі, коли починають контактувати між  собою мови древніх германців, створюючи  грунт для утворення спільної мови. Більш ранній розвиток німецької мови безпосередньо пов'язан з розвитком прагерманської мови, що походить з праіндоєвропейської мови. Процес розвитку давньоверхньонімецької мови, що є першим ступенем на шляху до німецької сучасної, пов'язують зі другим пересуванням приголосних, яке відбувалося в VI столітті.

Перший етап розвитку, що тривав з початку VII століття до 1050, називається древньоверхньонімецьким періодом. Приблизно три століття після цього (до 1350) триває середньоверхньонімецький період. У період з 1350 по 1650 відбувається розвиток ранньонововерхньонімецької мови, з 1650 - нововерхньонімецької мови, розвиток якої триває і сьогодні. Точне датування періодів розвитку німецької мови не може бути визначеним, тому рамки умовні. Крім того, процес розвитку німецької мови відбувався нерівномірно, що зумовило безліч відмінностей, що існують на рівні діалектів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Древньоверхньонімецька мова

Поява древньоверхньонімецької  мови не має чіткого датування, однак лінгвісти сходяться на думці, що його формування визначено іншим пересуванням приголосних у кінці V століття. В історії німецької мови прийнято вважати датою завершення цього періоду 1050 рік.

Передумовами формування мови на тлі сучасного німецькомовного простору стали міграційні процеси, що відбувалися раніше, за часів Великого переселення, падіння Римської імперії і утворення в цьому  регіоні ряду німецьких держав, які, проте, проіснували недовго (наприклад, королівства остготів і вестготів). Найсильнішою державою на першій стадії середньовіччя стає Франкська імперія Меровінгів, заснована королем Хлодвігом I в 482 році. До складу цього королівства наступні кілька століть входять інші німецькі землі (на яких мешкали бургундці, алемани та інші), які створюють основу для загального мовного простору і складання в ньому спільної мови. Процес включення земель продовжився при Каролингах в VIII столітті, коли кордони королівства дійшли до Ельби і Залі на сході, Ебро на заході і до Риму на півдні. В 843 році державу, побудовану Карлом Великим, було розділено на три частини по Верденської договору. Східна частина королівства, першим королем якої став Людовик II Німецький, стала регіоном становлення німецької нації.

Німецька мова на цій стадії свого розвитку все ще не являє собою єдиного цілого, проте держава і церква сприяли тому, щоб багато германських мов пішли на зближення. Так, алемани, баварці, жителі Тюрінгії, саксонці і франки стали формувати власні діалекти. Складанню спільної мови сприяв і розвиток літератури в цей період. Проте, навіть беручи до уваги очевидне зближення окремих мов, між східними і західними мовами спостерігалося значне розходження. Причиною такої диференціації була занадто сильна романізованість цих народів.

 

 

2.Вплив латинської мови на древньоверхньонімецьку мову

Вплив латинської мови на германські мови було особливо відчутно в період християнізації німецьких земель, в  першу чергу через те, що введення нової релігії передбачало і  введення багатьох термінів, які були пов'язані з християнством. Специфічною  рисою процесу запозичення нових  слів було те, що германці не переносили слова з латини повністю, а утворювали з них (при безпосередньому знанні етимології вихідного слова) слова власні, такі, що мали німецькі словотворчі засоби.

Частина слів, запозичених з латини, не несе релігійного характеру. Багато з них мали цілком буденне значення, аналоги таких слів існували, однак, в силу низки причин, прижилися в німецькій мові.

 

3.Особливості перекладу в Німеччині

В Німеччині перші пам’ятки перекладу відносяться до VIII ст. і являють собою переклади католицьких молитв. Їх можна вважати й першими пам’ятками письма древньоверхньонімецькою мовою. К кінцю VIII – початку IX століття здійснюються переклади Євангелія від Матфея (з якого зберіглись лише окремі фрагменти), «Отче наш», «Символ віри», однієї з проповідей Августіна та трактату єпископа Ісідора Севільського «Про християнську віру проти язичників». Говорячи про останній, дослідники відмічають, що, не дивлячись на складність змісту та стилю, перекладач зумів виконати своє завдання і проявити надзвичайне вміння користуватися для переробки латинського оригіналу засобами рідної мови. Згодом була створена німецька версія «Євангельської гармонії».

 «Тітіан» (II ст.), також перекладений з латини (оригінал було написано

автором – ймовірно, сирійцем за походженням – грецькою мовою). В ній переважає принцип точної, буквальної передачі, що доходила до збереження порядку слів.

Слід також згадати  про твори «Геліанд» та «Отфрид».

 

На межі X – XI ст. розгортається діяльність монаха Санкт-Галленського монастиря Ноткера Губатого, якого також називали Ноткером Німецьким

(950 – 1022). Він був викладачем  монастирської школи і знаючи  за досвідом, з якими труднощами  пов`язано навчання незнайомої учням латини, він писав своєму єпископові: «Так як я хотів, щоб наші учні мали доступ до них (церковних книг та довідникових матеріалів, що написані латиною та підготовляють до читання книг), я наважився на дещо, досі не відоме, а саме я спробував перекласти латиські твори на німецьку мову… Я знаю, що спочатку це Вас налякає, як дещо незвичне. Але поступово ці переклади, певно, здаватимуться Вам цілком припустимими, і невдовзі Ви матимете змогу їх читати і зрозумієте, що рідною мовою зазвичай осягають те, що чужою не розуміють зовсім,чи розуміють лише частково».

Нарівні з церковно-педагогічною літературою подібного роду Ноткер перекладав з латини й філософсько-теологічні праці Аристотеля («Риторика» та «Категорії»), Марціана Капелли («Шлюб Філології  та Меркурія»), Боеція («Втіха філософією»), а також псалми Давида, «Буколіки» Вергілія та ін., коментуючи свої переклади. При цьому йому довелося прикласти  чи мало зусиль, створюючи відповідні терміни і передаючи поняття, які були відсутні в німецькій  мові (тим більше що, наприклад, переклади  Аристотеля були взагалі першою спробою  передати ідеї видатного грецького  мислителя рідною мовою). Відповідно до цілі своєї роботи Ноткер орієнтувався на «профанів», що не знали латину і  старався, щоб текст був зрозумілим читачеві.

Хоча в цілому Ноткер користувався буквальним перекладом, він все ж  рідко послуговується транслітерацією, застосовуючи активно словотвір  шляхом калькування і конверсії. На прикладі перекладів Ноткера бачимо, якою великою могла бути роль перекладу  в розвитку словникового запасу мови (наприклад: якщо словниковий запас  слів «Тітіана» складає 2300 слів, то в Ноткера це вже 7000 слів).

В XII – XIII ст. в Європі стають популярними світські тексти. Нестала винятком й Німеччина, де інтенсивно опановувався французький рицарський роман. З’являються переробки «Пісні про Роланда», «Романа про Трою», «Івейна» та «Ерека» Гартмана фон Ауе і цілої низки інших творів. Особливої згадки потребує «Парцифаль», що належить до творчої спадщини видатного автора цієї епохи Вольфрама фон Ешенбаха (1170 –1220). Наслідуючи більшою мірою своє джерело – «Книгу про Персеваля» Крет’єна де Труа, автор німецької версії в певних моментах відхиляється від останнього, до того ж для пояснення розходжень з оригіналом вдається до перекладацької містифікації, посилаючись на певне джерело, що написане арабською і зберігається в Толедо, про яке сам дізнався від людини, на ймення Кіот (і якого немовби дозволив собі обійти сам Крет’єн). Перекладаючи роман “Парцифаль”, Вольфрам фон Ешенбах перевершив обсяг оригіналу в три рази.

В XIV – XV століттях спостерігається подальший розвиток перекладної літератури. Особливо треба відзначити анонімний переклад Біблії, надрукований у 1465 (1466) р. в Страсбурзі.

Хоча джерелом послугувала  Вульгата Ієроніма, а мова відрізнялася своєю важкістю і мала велику кількість  кальок з латини, поява Святого  Письма німецькою мовою стала  своєрідним провісником майбутньої Реформації. Також перекладалися  релігійні твори (наукові в середньовічному  розумінні) та художні тексти, включаючи  деякі твори античних авторів, розквіт  чиїх перекладів, однак, відбувся вже  пізніше – в епоху Відродження.

 

 

 

 

 

 

Висновок

Німецька мова вважалася  тоді „lingua vulgaris et illiterata” і пройшла  „школу латині” у підрядкових  перекладах того часу. Тому перекладацька  практика німецького середньовіччя  відзначалася значною амплітудою коливань, сягнувши від буквальних та, частково, еквівалентних перекладів Ноткера, який відтворюючи латинську абстрактну лексику, запропонував велику кількість новотворів, до пізніших вільних перекладів лицарської літератури XIII ст. Взявши за взірці твори провансальської лицарської літератури, німецькі автори практично створювали власні твори.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кияк Т.Р., Науменко А.М., Огуй О.Д. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет» , 2008. – 543с.

 

2.       Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу: навч.посібник. – К.: Вища шк., 1982. – 166 с.; К.: Юніверс, 2003. – 280 с.

 

3. Нелюбин Л.Л. Наука о переводе (история и теория с древнейших времём до наших дней) : учеб. пособие / Л.Л. Нелюбин, Г.Т.Хухуни. – М. : Флинта : МПСИ, 2006. – 416 с.

 

4. Ющук І.П. Вступ до мовознавства: навч.посібник – К., 2000. – 357 с.

 

5. Koller W. Einführungindie Übersetzungswissenschaft. – 4.Aufl. –Wiesbaden; Heidelberg:Quelle,1992.– 343 S.