Передумови виникнення людського суспільства

На відкритому просторі потрібна фізична перебудова організму мавпи: перевагу мали ті особини, які могли довше протриматися на двох ногах - у випрямленому положенні. У високій траві для того, щоб побачити ворогів таке положення тіла, безсумнівно, більш вигідне. І Рамапітеки стали на ноги. Вона відрізнялася від усіх інших людиноподібних мавп тим, що її ікла не видавалися вперед в порівнянні з іншими зубами. Зовнішність рамапітека була, таким чином, менш звіроподібні, ще більш схожа з людською, але ймовірно, рамапітек не належав до еволюційної гілки, що веде до людини.

На території Південної  Африки в 1924 р. були знайдені ще більш  цікаві для висвітлення питання  про предків людини останки нового антропоїда – австралопітека (Назва цієї істоти походить від слів «Аустраліс» - південний і «пітекос» - мавпа і може бути переведене як «південна мавпа). Згодом, у 1935-1951 рр., були знайдені останки принаймні 30 особин цієї мавпи. Як виявилося, австралопітек за своєю будовою стояв ближче до людини, ніж всі інші відомі науці, в тому числі і нині існуючі антропоїдні мавпи. Таз і стегнові кістки австралопітека близькі до людських; австралопітеки в основному пересувалися на двох ногах у вертикальному або майже вертикальному положенні. Австралопітеками прийнято вважати всіх двуногоходячих мавп, з об'ємом мозку до 880 см ³.

 Причина переходу  австралопітеків до прямоходіння  пояснюється загальними умовами  їхнього життя і боротьби за  існування. Протягом попередніх  сотень тисячоліть мавпи на  відміну від тварин, що ведуть  наземний спосіб життя, були четверорукими істотами, широко застосовували свої кінцівки, в першу чергу передні, саме для хапальних рухів. Але на відміну від інших мавп, які жили на деревах у тропічному лісі, пересуваючись по деревах за допомогою всіх чотирьох кінцівок і хвоста, австралопітек жив в місцевостях, вже в ті далекі часи майже безлісих і напівпустельних - на заході і в центрі Південної Африки. Ці умови визначили перехід від лазіння по деревах до наземного життя, до пересування за допомогою лише нижніх кінцівок.

 На це вказує будова кісток верхніх кінцівок австралопітека. Його великий палець протиставлявся іншим пальцям і на відміну від великого пальця у сучасних антропоїдів був відносно великий. Тому австралопітеки цілком могли виконувати своїми руками такі хапальні операції, які важкодоступні або недоступні для сучасних нам вищих мавп.

 Наступною важливою  особливістю австралопітека, теж  нерозривно пов'язаної з прямоходінням,  є риси будови черепа, що вказують  на більш вертикальну, ніж у  інших антропоїдів, посадку голови. Це видно з того, що на значній частині потилиці австралопітека не було вже сильних шийних м'язів, які повинні були утримувати голову на вазі при горизонтальному положенні тіла. Така посадка голови австралопітека повинна була сприяти в подальшому більш прискореному розвитку мозку і черепа предків людини.

 Всі ці взаємно  пов'язані особливості, що склалися  протягом сотень тисяч років  в умовах наземного життя, поставили  мавп типу австралопітека в  особливе, порівняно з іншими людиноподібними мавпами, становище, відкрили перед ними абсолютно нові можливості в боротьбі за існування. Звільнення передніх кінцівок від опорних функцій і розширення їх хапальної діяльності зробили можливим розвиток діяльності австралопітека за абсолютно новим шляхом – шляхом, на якому все більше і частіше відбувається використання різних предметів, в першу чергу палиць і каменів, як природних знарядь.

 Про величезне, принципово важливе значення цієї обставини для подальшої еволюції предків людини свідчать дослідження останків інших тварин, знайдених разом з кістками самих австралопітеків. Дослідження викопних черепів павіанів, знайдених там же, де були виявлені кістки австралопітеків, показало, що 50 з 58 цих черепів мали пошкодження у вигляді тріщин в результаті ударів великої сили, завданих якимись важкими предметами. Знайдено також кістки великих копитних тварин, кінці цих кісток були зламані й розбиті. У «кухонних купах» австралопітеків знайдено уламки панцирів черепах, кістки ящірок, панцирі прісноводних крабів. Можна припускати, отже, що крім збирання рослинної їжі, пташиних яєць австралопітеки добували дрібних тварин, ловили ящірок, крабів, а іноді нападали і на порівняно великих тварин, користуючись при цьому камінням і палицями.

 Постійне вживання  м'яса тварин цими давніми мавпами на відміну від тих мавп, які жили на деревах і харчувалися переважно рослинною їжею, сприяло їх прискореному прогресивному розвитку. М'ясна їжа дозволила предкам людини швидше й повніше вдосконалюватися з покоління в покоління, тому що мала великий вплив на розвиток їхнього мозку, доставляючи мозку необхідні для його розвитку речовини в більшій кількості, ніж рослинна їжа, і в більш концентрованому, легше засвоюваному вигляді. Посилене постачання мозку речовинами, потрібними для його зростання, було абсолютно необхідним. Боротьба за існування була пов'язана із застосуванням первинних, необроблених знарядь, вона вимагала безперервного розвитку й ускладнення умовно-рефлекторної діяльності, зростання кмітливості і винахідливості.

 Таким чином, вивчення  мавп типу австралопітека дає уявлення про визначену і вельми важливому ланку в еволюції наших предків і, крім того, досить ясно показує, як повинні були виглядати ще не виявлені через неповноту геологічного літопису прямі попередники і предки людини . У всякому разі це були дуже близькі за своїм типом до австралопітека, такі ж високорозвинені людиноподібні мавпи. Вони повинні були мати приблизно однакову з австралопітеком фізичну будова і вести подібний з ним спосіб життя. Мавпи ці заселяли, очевидно, велику територію в Африці і на півдні Азії. В область їх розселення, ймовірно, входили й південні частини СРСР, про що свідчать недавні знахідки останків людиноподібної мавпи в Східній Грузії. Цей вид людиноподібної мавпи був близький, як вважають, до дріопітека і отримав найменування «удабнопітека», по місцевості Удабно, де знайдені останки цієї мавпи.

 Що ж стосується  інших представників роду мавп, то ці «молодші брати» наших  далеких предків безнадійно відстали  й залишилися в стороні від  тієї головної дороги еволюційного розвитку, яка вела від мавпи до людини. Деякі види високорозвинених мавп кінця третинного періоду все більш пристосовувалися до життя на деревах. Вони залишилися назавжди прив'язаними до тропічного лісу. Біологічний розвиток інших мавп в боротьбі за існування пішов по шляху збільшення розмірів їх тіла. Так з'явилися мавпи величезних розмірів - мегантропи, гігантопітеки, останки яких знайдені на півдні Китаю, а також мавпи типу сучасної горили. Але їх груба сила, що дозволяла успішно боротися за життя в первісному лісі, наростала на шкоду вищої сфери життєвої діяльності, на шкоду еволюції мозку.

 

4. Роль праці у виділенні людини з тваринного світу як одна з найважливіших передумов формування людського суспільства

 

 Мавпи типу австралопітека  під тиском боротьби за існування в корені змінили свій спосіб життя, перейшовши в пошуках їжі від лазіння по деревах тропічного лісу до наземного життя. Одночасно відкрились і абсолютно нові можливості для розвитку мозку цих мавп, що визначалися переходом до прямої ходи, а також тим, що голова стала поступово набувати вертикальне положення.

 Але найсуттєвіше, вирішальне, полягало при цьому  зовсім не в одних тільки чисто біологічних передумовах становлення людини, блискуче розкритих Дарвіном.

 Основоположники марксизму  встановили той найважливіший факт, що всі ці біологічні передумови могли слугувати основою переходу від тваринного стану до людського не самі по собі, а тільки завдяки праці. У своєму чудовому творі «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину» Ф. Енгельс писав: «Праця - джерело всякого багатства, стверджують політико-економісти. Вона дійсно є такою поряд з природою, що доставляє йому матеріал, який вона перетворює на багатство. Але вона ще й щось нескінченно більше, ніж це. Вона - перша основна умова всього людського життя, і то в такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину ».

  Пізньотретинні мавпи типу австралопітека ще не вміли виготовляти штучні знаряддя і користувалися лише готовими, наявними в природі, - палицями і камінням. Але вони, очевидно, вже не могли існувати без вживання таких, хоча б спочатку даних самою природою, знарядь, бо не мали природного озброєння, яке могло б протистояти природному озброєнню їх кровожерливих супротивників зі світу хижих звірів - у них не було ні гострих кігтів, ні таких зубів, як у хижаків.

 Але зате в постійному  користуванні, а потім у виготовленні  знарядь (спочатку у вигляді  простих палиць і гострих каменів)  зароджувалася трудова діяльність, на перших порах ще значною  мірою інстинктивна, потім все більш систематична і усвідомлена. Трудова діяльність була не індивідуальною, а колективною, об'єднує і згуртовує стадні групи наших найвіддаленіших предків такими міцними і гнучкими узами, яких не знає і не може знати жодна інша тварина, також провідним є стадний спосіб життя.

 У процесі закріплення,  розвитку та ускладнення цієї  первинної трудової діяльності  настільки ж повільно, але нестримно  і послідовно змінювався весь  організм наших предків. У першу  чергу все більше і більше розвивалися їхні руки, а разом з ними і мозок. Поглиблювалася і розширювалася вища нервова діяльність.

 На початковому  етапі формування людини, до якого  належить поява мавп типу австралопітека, назрівали, зрозуміло, тільки  передумови для виникнення трудової  діяльності і людського суспільства. Але саме звідси, з віддалених часів глибини тисячоліть, починається дорога до праці в цьому сенсі цього слова, до навмисного виготовлення штучних знарядь первісними людьми.

 Значення другого  етапу, пов'язаного з виготовленням знарядь праці, надзвичайно велике. З ним починається розвиток людини у власному розумінні цього слова, а разом з тим - історія суспільства, історія людського мислення й мови. Правда, перші люди, які виділилися з тваринного царства були ще, за словами Енгельса, так само не вільні, як і самі тварини. Але кожен крок у розвитку праці був кроком до звільнення людини від повного підпорядкування стихійним силам природи.

 У праці, у добуванні  засобів існування за допомогою  штучно вироблених людьми знарядь  праці виникали і зміцнювалися соціальні зв'язки: стадо мавп, що взяли палиці, поступово і дуже повільно перетворювалося в людський колектив - в общину первісних людей.

 

5. Висновок

 

Отже, походження людини по-різному трактується релігією й наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму (лат. сгеаге — творити), тобто творення світу, всіх речей та істот богом. З такої точки зору, людське суспільство і світ були створені Богом за шість днів і практично ніяких передумов створення людини не було, була лише пустота. Хіба що, як передумови в цій теорії можна виділити, створення Землі, рослинного і тваринного світу, протягом попередніх п’яти днів. І то, чи можна назвати це передумовами?

Наука доводить, що передумови виникнення людини склалися природним  шляхом. Наш Всесвіт (Метагалактика) має такі фізичні властивості, що в ньому можливе утворення складних систем і - за певних умов - живих організмів. Наукою достовірно встановлено, що людина походить від тваринних предків, отже, її появі передував дуже тривалий (кілька мільярдів років) шлях біологічної еволюції. Процес перетворення тварини в людину почався кілька мільйонів років тому. Безпосередніми предками первісних людей вважаються австралопітеки; далі послідовно формуються такі перехідні типи, як «людина вміла» (лат. homo habilis), пітекантропи, синантропи, неандертальці (ранні й пізні). У цьому процесі діяли закономірності природного добору, але його об'єктами ставали не тільки окремі індивіди, а цілі групи передлюдей: перевагу мали ті, в яких найбільше проявлялися згуртованість, взаємо-підтримка, а також пластичність, варіантність поведінки, здатність пристосуватися до мінливих обставин. Ймовірно, що істотну роль відіграв такий біологічний фактор, як мутації, генетичні зміни, які вплинули на анатомічні й фізіологічні характеристики, значно розширили можливості мозку. Питання про біологічні передумови виникнення людини, безперечно, ще вимагає дослідження.

Відомий вислів «Праця створила людину» справедливий, якщо розуміти, що він не вичерпує чинників антропогенезу, а виділяє ту ключову обставину, яка відрізняє людську життєдіяльність від тваринної. Адже найскладніші форми життєдіяльності, поведінки тварин біологічно запрограмовані і в основному стереотипні: кіт діє по-котячому, собака- по-собачому, корова - по-коров'ячому і т.д. А людина — по-людськи: вона працює, виробляє. Праця — це виготовлення й застосування знарядь. І доки передлюдина використовувала природні елементи як знаряддя, не виготовляючи їх самотужки, тоди вона була лише людиноподібною мавпою і лише з розвитком мислення і початком повноцінної праці вона стає людиною, хоча й не дуже схожою на людину сучасного типу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

 

1. В. И. Ленин, Государство и революция, Соч., т. 25.
2. Ф. Энгельс, Роль труда в процессе превращения обезьяны в человека, М.: 1953
3. Баранов П.: Предки людей стали прямоходящими благодаря мутации?
4. Биган Д. Планета человекообразных // В мире науки. — 2003. — № 11
5. Матюшин Г. Н. У истоков человечества, 1982.
6. Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. Історія первісного суспільства, К.: 1999
7. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества, М.: Высшая школа, 2007
8. Всемирная история. Энциклопедия: в 10-ти т./Ред. И. Лурье, М. Полтавский.- М.:Государственное издательство политической литературы, 1956. т.1
9. Першиц А.І., Монгайт А.Л., Алексєєв В.П. Історія первісного суспільства, К.: 1980
10. Семенов Ю.И. Как возникло человечество, М.: Наука, 1966