Охарактеризувати розвиток українського мистецтва в часи незалежності 90 – початку 2000-х років

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

(ХІФУДУФМТ)

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне завдання

з дисципліни: «Історія української культури»

на тему: «Охарактеризувати розвиток українського мистецтва в часи незалежності 90 – початку 2000-х років»

 

 

 

 

 

Перевірив         Виконала

Викладач:         студентка І курсу

Романова І.В. ________       групи 11УП

    (підпис)       Фетісова Ю.В.

 

 

 

 

 

Харків

2011

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей.

У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З'являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією - гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну середню освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає системі освіти по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансових труднощів, вчителям нерегулярно виплачується зарплата. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість неспроможна фінансувати ПТУ. Масово закрилися дитячі садки. Реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет ім. Тараса Шевченка, Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Крім державних, з'являється велика кількість комерційних вузів. Внаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

Попри фінансові та ін. труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах “Морський старт”, “Глобалстар”. А також у космічних програмах “Спектр”,“Марс-96”, “Шатл-97”, “Океан”, “Природа”. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що в 1992-1996 рр. за кордон виїхали тисячі наукових співробітників.

З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в кінематографі (виробництво власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури. Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-небудь поїздки стали недоступними. У зв'язку зі значним скороченням життєвого рівня (за рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе нижче межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

1 листопада 1991 р. Верховна Рада  України прийняла Декларацію  прав національностей України, в якій гарантувалися рівні економічні, політичні , соціальні та культурні права усім народам, національним групам, що проживають на її території. Крім того, парламент прийняв Закон «Про національні меншини в Україні», спрямований на національно-культурний розвиток. Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтеліґенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування виявилися у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів. Прикладом може служити Донецький оперний театр ім. А.Солов'яненка, художнім керівником якого є В.Писарєв. Тут не припиняються прем'єри спектаклів, з успіхом проходять зарубіжні гастролі, організовуються національні і міжнародні фестивалі.

Після розпаду Радянського Союзу Україна зробила спробу цивілізовано вирішити проблему повернення культурних цінностей в рамках міждержавного механізму СНД. За її ініціативою 4 лютого 1994 р. в Мінську глави 11 держав-членів СНД підписали угоду “Про повернення культурних цінностей”. Однак російський парламент денонсував підпис Президента Б. Єльцина під угодою і оголосив її нечинною.   З січня 1993 р. почала діяти Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Фактом її створення держава підтвердила свою турботу за національну спадщину, привернула увагу української громадськості та Уряду до проблеми збагачення своєї культури. Стурбованість українських установ та організацій дискримінаційним характером закону Російської Федерації про культурні цінності, переміщені в роки другої світової війни, була дипломатичними каналами офіційно доведена до відома голови Державної комісії РФ по реституції культурних цінностей тодішнього міністра культури Російської Федерації Є. Сидорова.

Під егідою ЮНЕСКО проведено міжнародні наради в Чернігові (1994 р.) “Проблема повернення національно-культурних пам’яток, втрачених або переміщених під час другої світової війни”, у Києві (1996 р.) “Правові аспекти реституції культурних цінностей: теорія і практика”, організовано українсько-російський “круглий” стіл (1997 р.), присвячений цій проблемі. В ході ділових творчих дискусій були прийняті відповідні резолюції, де відзначалося, що справедливе вирішення проблеми повернення пам’яток культури країнам їх походження є важливою сферою міжнародного співробітництва і що лише на засадах доброї волі та тісної спільної праці можливе подолання руйнівних наслідків для національних культур незаконного відчуження і втрат культурних цінностей. Впливові міжнародні форуми з цієї проблеми, як, скажімо, конференція у Нью-Йорку (1994 р.), в Будапешті (1993 р.), у Мінську (1992, 1997 рр.) дали відчути, що культурні цінності є основою розвитку сучасної цивілізації й важливим елементом формування свідомості народів.

У 2000 р. був прийнятий Закон України «Про охорону культурної спадщини». На підставі цього Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 затверджено Список історичних населених місць України (міста та селища міського типу). Він налічує 401 населений пункт із цінною історико-культурною спадщиною12. Наразі існуючі видання про пам’ятки архітектури й містобудування, зокрема, чотиритомник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1983–1986 рр.), включають лише пам’ятки місцевого й національного значення13. Так само складено й Довідник Державного реєстру національного культурного надбання «Пам’ятки архітектури і містобудування України» (подарункове видання 2000 року). Щоправда, в останньому вже присутні загальні відомості про архітектурно-містобудівну спадщину кожної області та міст Києва й Севастополя. Наприклад, про Київ сказано, що найціннішими в ньому є пам’ятки епохи Київської Русі, доби Гетьманщини (українське Відродження і бароко), часів класицизму й історизму. Архітектурна спадщина радянського періоду визначається найпрестижнішими урядовими будівлями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Горбик В. О., Кот С. І. До питання  про висвітлення історичних міст  і сіл у «Зводі пам’яток  історії та культури» // Дослідження історії малих та середніх міст України в контексті дальшого розвитку історичного краєзнавства. – Чернігів, 1990. – С. 53–62.

2. Горбик В. Багатотомний «Звід  пам’яток історії та культури  України» – наукова база складання  Державного реєстру нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини // Пам’яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. Наук. вид. – К., 2007. – С. 98.

3. Закон України «Про охорону культурної спадщини». Офіційне видання. Парламентське видавництво за станом на 15 березня 2005 року. – К., 2005.

4. Верменич Я. В. Історичне місто, термін // Енциклопедія історії України. – Т. 3, Е-Й. – К., 2005. – С. 573–574.

5. Трегубова Т. А., Водзинский Е. Е. Изучение и учет исторических населенных мест Украины // Строительство и архитектура. – 1990. – № 10. – С. 8–9.