Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела

У результаті цілковитої або значної руйнації пам'ятки перестають функціонувати в історичному минулому. Саме історикам досить часто вдається повернути їх до життя, але на новому етапі існування і функціонування — власне джерельному. Це стає можливим завдяки тому, що найбільш суспільно значимі джерела навіть після знищення оригіналів продовжують існувати у вигляді копій (списків), описів, замальовок, споминів про них, уривків у інших джерелах тощо. Окрім згаданих, існують й інші причини цілковитої або часткової руйнації джерел. Це, зокрема, цілеспрямовані дії людей, що можуть викликатися як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами: впливом певної ідеології, політичними мотивами, бажанням приховати якісь факти або показати їх у іншому світлі, особистими, сімейними інтересами тощо. Можна згадати безліч прикладів знищення унікальних пам'яток минулого як у світовій історії, так і в історії України. Йдеться про руйнації храмів, спалення ікон, книг, архівних документів та ін. Іноді автори власноруч спалювали свої щоденники, спогади, листи, політичні, публіцистичні та художні твори з огляду на можливе переслідування з боку каральних органів або через власне небажання залишити їх нащадкам.

Об'єктивно-суб'єктивні  причини зумовлюють і фальсифікації  пам'яток минулого, повні або часткові. До повних фальсифікацій належать найрізноманітніші підробки, а до часткових — інтерполяції, тобто фальсифіковані вставки до оригінальних документів, або вилучення їх частин. Суспільні інтереси, як правило, призводять до підробок офіційних документів, що регламентують взаємини держав, земель, суспільних станів, окремих осіб тощо. Особисті інтереси нерідко спонукають до фальсифікації не лише документальних джерел, що також є поширеним явищем, а й інших різновидів пам'яток — творів прикладного та образотворчого мистецтва, оповідних, історіографічних джерел тощо.

Як приклад можна  згадати підробки документів, що стали  поширеним явищем у період утвердження  самодержавства та імперської ідеї в  Московській державі. Цар, князі, бояри  створювали фантастичні генеалогії та родоводи, що виводилися від Юлія Цезаря, Августа Й навіть від античних богів та героїв. З цією метою підроблялися розрядні книги, статейні списки, грамоти тощо. Чимало підробок пов'язані з рішеннями органів влади та умовами панування на захоплених землях. Наприклад, "Переяславським статтям" 1659 p., з метою їх підробки і фальсифікації, було дано назву "Статті Богдана Хмельницького з додатками". Насправді ж статті Богдана зникли, а залишилися лише "додатки" Юрія Хмельницького. Підроблялися документи і в інтересах представників окремих станів, зокрема православної церкви. Це підробні грамоти Андрія Боголюбського (1159 р.) про визнання незалежності Києво-Печерського монастиря від влади Київського митрополита, Льва Галицького про затвердження виключного права єпископського суду за монастирем Святого Миколая тощо. Підробки приватних актових документів про спадщину, розподіл майна, володіння становими привілеями — родоводами, гербами мали масовий характер. Не випадково однією з причин виникнення прикладної, а згодом історичної дипломатики (актового джерелознавства) стала потреба у розробці наукових методів встановлення і виявлення фальсифікацій документальних джерел. Великого поширення набула фальсифікація документів у період радянського тоталітаризму та масових репресій.

Таким чином, для істориків-джерелознавців надзвичайно важливим є вивчення всіх обставин функціонування історичних пам'яток на першому, доджерельному етапі, встановлення тих об'єктивно-суб'єктивних факторів, що впливали на них саме в цей період, коли в джерелах закладався масив інформації, який згодом може бути використаний істориками з науковою метою.

Водночас кожен історик, обираючи певну тему дослідження, завжди базується на власних наукових інтересах, уявленнях, поглядах, спостереженнях тощо. У процесі пошуку та вивчення історичних джерел історики використовують досвід своїх попередників, а також розробляють власні методики, класифікаційні схеми, визначення джерелознавчих понять, збагачують історичну науку в цілому й джерелознавство зокрема своїм індивідуальним баченням ролі та місця певних груп або окремих джерел у складі джерельної бази історичної науки. Надзвичайно важливим є з'ясування того, які саме об'єктивно-суб'єктивні фактори впливають на дослідника у процесі вивчення джерел та формулювання на їх основі певних наукових висновків, що можуть бути обґрунтованими або поверховими, такими, що наближають нас до правдивого трактування джерела або віддаляють від істини.

Висновки

Протиставлення "об'єктивного" і "суб'єктивного" є однією із найбільш складних і суперечливих проблем сучасної історичної науки. Досить часто побутує думка про те, що "об'єктивність" — неодмінно позитивна ознака будь-якого дослідження, а значить й історичного джерела, а "суб'єктивність" — якість негативна, оскільки виражає погляди й уявлення окремої особи — автора або дослідника історичного джерела. Насправді ж історичне джерело є носієм різнопланової інформації, що органічно поєднує у собі обидві якості. Вміння розрізняти їх, встановлювати взаємодії між ними, є однією з важливих складових процесу вивчення та використання джерел.

Будь-яке джерело містить  у собі певний обсяг соціальної інформації, оскільки на першому етапі існування  воно було елементом інформаційних  процесів, що відбувалися у суспільстві. На другому етапі, будучи об'єктом  історичного дослідження, джерело виступає носієм історичної інформації, що дає відомості про зміст і характер соціально-інформаційних процесів минулого.

Уже те, що джерело відображає рівень інформаційного оснащення людей  — суспільних груп, колективів, осіб, діяльність яких вивчається, свідчить про його наукову цінність. Пізнання ступеня інформованості авторів джерел, їх здатності створювати й використовувати інформацію дає можливість дослідникові розкрити мотиви та передумови поведінки людей, їхніх учинків, рішень тощо.

Джерельна інформація складається  з різних видів — економічної, наукової, технічної, політичної, культурної, релігійної і т. ін. Істориків цікавлять  усі види інформації. Проте, в залежності від мети конкретного історичного  дослідження, кожен історик вирішує, який вид інформації є для нього основним і відповідно до цього відбирає саме ті джерела, або ту їх частину, які містять потрібні йому відомості.

Водночас слід пам'ятати, що джерельна інформація — невід'ємна ознака джерела, яка фіксується на певному  носії: камені, глині, кістці, папері, дискеті, кіноплівці, магнітній стрічці тощо або передається усно. Історик у науковому дослідженні не може використати ніким і ніде не зафіксовану інформацію. Навіть усні джерела, що функціонують у народній традиції, до того як їх використати, мають бути зафіксовані з допомогою звукозапису або письма. Незафіксована інформація, наприклад, творіння людської думки, розмови, ідеї, спогади, навіть плітки та всілякі вигадки, може бути назавжди втраченою для майбутніх поколінь. Тому кожна освічена людина, не кажучи вже про професійних істориків, має сприяти збереженню і збагаченню джерельної бази, залученню нової інформації до наукового та суспільного вжитку, вести щоденники, фіксувати унікальні події, цікаві природні, архітектурні та художні пам'ятки, щоб зберегти важливі відомості про сьогодення для нащадків.

Список використаної літератури

1. Богдашина О. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія: Навч.-метод. посіб.. — 2.вид., доп. та перероб. / О. Богданишина // Харків.: Тарбут Лаам, 2005. — 192 с.
2. Боровський Я. Є., Варшавчик М. Я., Войцехівська І. Н., Ганжа О. І., Голобуцький П. В. Джерелознавство історії України: Довідник:Навч. посібник для студ. вузів / П.В. Голобуцький // НАН України; Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. — К., 1998. — 211с.
3. Воронов В. Джерелознавство історії України: Курс лекцій / В. Воронов // Дніпропетровський національний ун-т. — Д. : Видавництво Дніпропетровського університету, 2003. — 336с.
4. Історичне джерелознавство : Підруч. для студ. іст. спец. вищ. навч. закладів / Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, Б. І. Корольов та ін. - К. : Либідь, 2003. - 486 с.
5. Конончук І. Джерелознавство: Навч.-метод. посіб./ І. Конончук // Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : НДПУ ім.М.Гоголя, 2004. — 88с.
6. Архівознавство. Археографія. Джерелознавство [Текст] : міжвідом. зб. наук. пр. Вип. 6 / [Держ. ком. архівів України, Укр. наук.-дослід. ін-т архівної справи та документозн., Нац. акад. наук України [та ін.]] ; [редкол.: Г. В. Боряк, І. Б. Матяш, І. Н. Войцехівська та ін.]. - [К.] : [б. в.], 2003. - 286 с.
7. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності / Л. Зашкільняк //  Львів. - 1999. - С. 117.