Модернизм в Украине

 

 

 

 

ПРАКТИЧНЕ N 1

1. Модернізм як певна  мистецька філософія, певна модель  літ. розв. ХХ ст., естетичний рух.

Модернізм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту.

Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в 70-х роках XIX століття.

Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки. Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком слугує творчість унанімістів та експресіоністів.

Модернізм затверджує приорітет форми над змістом. Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм, «новий роман»), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою (екс пресіонізм, екзистенціалізм). Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої... Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».

Література модернізму є рішучим протестом і запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю, демі-фологізмом, аметафізичністю. Модернізм був своєрідним протестом проти соціальних процесів (міжкласове протистояння, війни). Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо. Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.

ОСНОВНІ РИСИ МОДЕРНІЗМУ

- новизна  та антитрадиціоналізм (хоча модерністи  ніколи не поривають із літературною  традицією цілком );

- у творах  затверджується перевага форми  над змістом;

- заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;

- широко  використовуються такі художні  прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;

1.Оієнтація  на мистецтво Заходу, на вічні закони буття.

2. Індивідуалізм

Замість масовізму, - повернення в епіцентр твору “Я” авторового, героєвого, читачевого.

3. Символомислення

Модерністи повернулися до символу як основного знаряддя пізнання і відтворення світу.

4. Ідеологічність

Для модерніста дуже характерна переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність, він зазвичай пропагував власний рецепт перебудови. Не випадково, що саме в цю добу зародилися 2 моделі життєустрою, що силилися перетворити світ. – комунізм та фашизм.

5. Психологізм

Вся увага переноситься на особистість, її внутрішній стан.

6. Усюдипроникаючий ліризм. (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці) Настроєність, посилена увага до переливів почуттів, емоційних станів, інтиму.

7. Серцевинний  естетизм

Якщо реаліст думав, “що сказати”, то для модерніста велике, часто головне значення мало “ як сказати”. Краса для модерніста – не тільки форма, а й зміст. Він вбачає свою місію у творенні і удосконаленні світу за законами краси і мистецтва.

8. Дегуманізація.

Модерний митець нехтує реальністю, деформує, знищує її людський аспект, тобто дегуманізує.

9. Волюнтаризм

Приніс у модернізм такі риси, як догматизм, інакодумство, а то й епатажність.

10. Схильність до містицизму, підсвідомого.

Заперечення реальності, суттєвого, об’єктивного.

2. Шарль Бодлер і  Фрідріх Ніцше як теоретики модерності (Стаття "Художник модерного життя")

Шарль Бодлер став першим митцем, який привернув увагу до сучасності й визначив її відображення як головну мету мистецтва. У статті «Художник модерного життя» він писав: «Насолода, що ми її отримуємо від репрезентації сучасного, походить не лише з краси, якою його оздоблено, але також із його суттєвої прикмети – бути сучасним».

На питання, що робити сучасному митцеві, Бодлер відповідає: зосередитися на модерному, сучасному. Образ сучасного митця включає денді, фланера, людину світу, людину натовпів, дитину, філософа, обсерватора життя. Потяг до Краси й Ідеалу втілився в конструюванні особливої поетичної мови, у надзвичайній інтелектуальній формальній дисципліні, в ефектності рими, ритму, в парадоксальності думок, почуттів. Про це яскраво свідчить його книга «Квіти зла».

Фрідріх Ніцше заклав філософський дискурс модерності. Він безжально знищив усі ілюзії попередньої епохи. Його праці знаменували бунт проти ери надії, певності, ентузіазму, віри в прогрес, проти механістичності точних наук – ери, якою було ХІХ століття. «Бог помер», - проголосив Ніцше, залишилася людина, яка має стати тим, ким вона є. Тільки тепер людина себе може повністю зрозуміти і реалізувати. Звідси і постала ідея митця як деміурга ( Всевишнього творця), який наділяє красою камінь, залізо, дерево. Ця краса разом із логікою, структурою, мудрістю приносить у хаотичний світ порядок і гармонію. Митець або ж філософ у пошуку істини набували статусу «надлюдини». Ті, хто не підпадав під цей критерій, зневажалися ( ідея вивищеності над натовпом, масою). Цю ідею в українській літературі сповідували Леся Українка, В. Винниченко і герої твору О. Кобилянської «Він і вона»,.

Ще одна ідея Ніцше стосується волюнтаризму ( все існуюче у світі є воля до влади, могутності). Крім того, він закликав забути минуле, пережити життя в неісторичний спосіб, що стало б фундаментом справжнього гуманізму. Заперечення минулого було не стільки актом забуття, скільки критичної оцінки самого себе.

3. Стаття Наливайка

Компаративний підхід характерний і для відомої наукової розвідки Д.Наливайка «Про співвідношення «декадансу», «модернізму», «авангардизму». В ній наголошується, що в українському літературознавстві відбулося «переосмислення типології та періодизації літературного процесу кінця XIX – початку XX ст.», у зв’язку з чим озвучено думку про розширення «епохи модернізму». Співвідносячи типологію модернізму з реаліями української літератури, науковець обстоює думку про «декаданс раннього модернізму», вказує на його органічний зв’язок з романтизмом (особливо пізнім, передусім з Ш.Бодлером).

Заслуговує на особливу увагу розмірковування Д.Наливайка у зв’язку з осягненням місця декадансу в історії літератури. Науковець вбачає в декадансі скоріше специфічний умонастрій «кінця віку», явлений через «потяг до занепаду», – джерело «витончених переживань». ніж художню систему. Д.Наливайко обстоює думку, навіть дещо парадоксальну: «український модернізм існував як необхідність», а оскільки за його концепцією, декаданс підпорядкований модернізмові, то і на нього поширюється ця сентенція.

4. Специфіка формування укр. модернізму, його хронологічні рамки. Етапи розвитку модернізму

У розвитку модернізму можна виділити три етапи: декаданс, власне модернізм і авангардизм.

Декаданс

Декаданс (від франц. decadence — занепад) з'явився в період занепаду реалістичної доби наприкінці XIX століття у Франції. Його особливості: відчуття зневіри, втоми, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. Декадентські настрої проявилися у творах таких письменників, як Артюр Рембо, Стефан Малларме, Поль Верлен у Франції, Моріс Метерлінк, Еміль Верхарн в Англії, Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський в Україні, Дмитро Мережковський, Федір Сологуб, Зінаїда Гіппіус, Олександр Блок, Андрій Бєлий у Росії. Оскільки декаденство характерне для багатьох модерністських течій, його не варто виділяти в окрему стильову течію.

Модернізм

Особливості власне модернізму виявилися у творчості таких письменників, як Франц Кафка, Ернест Хемінгуей, Герман Гессе, Вільям Фолкнер, Габріель Гарсія Маркес, Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Микола Хвильовий, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус.

Авангардизм

Авангардизм (франц.— передня лава) — тип художнього мислення і спосіб зображення дійсності, який виник у перші десятиліття XX століття, підкреслюючи експериментальні, новаторські пошуки у мистецтві.

Авангардизм (від франц. сторожа, передовий загін) з'явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства, стихійної революційності, руйнування банальної офіційної культури. Авангардисти пародіюють усталені мистецькі цінності, традиційні художні засоби, руйнують межі між мистецтвом для еліти і масовою культурою.

А. Димшиц відзначав, що «справжні авангардисти — художники дуже різноманітні, від майстрів агітації до найтонших психологів — прагнули і прагнуть до підвищеної активності художньої форми з метою найбільш ефективного, найбільш вражаючого втілення ідейного змісту мистецтва».

До авангардизму зверталися Бертольд Брехт, Поль Елюар, Давид Бур-люк, Володимир Маяковський, Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Валер'ян Поліщук. Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, експресіонізм. Традиції авангардизму продовжують літературні групи Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Віктор Недоступ), ЛУГОСАД (Іван Лучук, Роман Садловський, Назар Гончар). Неоавангардизм є завершальним етапом розвитку модерністської доби.

•Отже, своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто виокремлення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення — визначення свого місця і ролі в сучасному світі.5. Напрями укр. модернізму.

Декаданс

в українській літературі – явище багатопланове і суперечливе. Протягом довгого часу відчувалася пряма залежність від змісту його назви – decadеnсе, занепад. Водночас декаданс як синонім занепаду символізував початок нового мистецтва, епохи вишуканої культури як в Україні, так і загалом у Європі. І саме це пом’якшувало дефініцію декадансу як «кризового» явища культури.

• Імпресіонізм

У літературі імпресіонізм не склався як окремий напрямок, але його риси знайшли відображення в натуралізмі і символізм.

Перш за все характеризується вираженням приватного враження автора, відмови від об'єктивної картини реальності, зображенням кожної миті, що повинно було спричинити за собою відсутність сюжету, історії та заміною думки сприйняттям, а розум - інстинктом.

В українській літературі поетика імпресіонізму відбилася у творчості М.Коцюбинського, B.Стефаника, М.Черемшини, частково О.Кобилянської, а також Г.Михайличенка, М.Хвильового, Є.Плужника, М.Яцківа, Н.Кобринської та ін.

• експресіонізм

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю.

В українській літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір "Я (Романтика)"), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.

Визначальні риси експресіонізму.

¦зацікавленість глибинними психічними процесами;

¦заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

¦оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

¦суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;

¦бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).

•Неоромантизм (новоромантизм) в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний та інші.

Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

Визначальні риси неоромантизму:

- неоромантики  змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

- герої неоромантиків  переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;