Лісова пісня

«Лісова пісня»

Леся Українка

 

Історія написання

Найвищим мистецьким здобутком  Лесі Українки є «Лісова пісня». Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба.

Ідея створити «Лісову  пісню» була навіяна спогадами дитинства.

За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія таке визначення твору дала сама Леся Українка.

«Лісова пісня» — нова жанрова  форма, створена Лесею Українкою, проблемна  філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, силу великого кохання.

 

Ідейно-тематичний зміст

В одному з листів Леся писала, що ця драма була створена на честь  «волинським лісам». Ця місцевість дивовижно мальовнича, казкова й  нині.

Разом із героями-людьми —  Лукащем, його матір’ю, дядьком Левом і Килиною — у драмі діють також казкові істоти, якими народна фантазія заселила ліси й води, поля й гори. Про міфічних істот ми дізнаємося вже з «Прологу», у якому з’являються жителі лісового озера: Водяник, Русалка, «Той, що греблі рве». Потерчата, а пізніше — Перелесник, Лісовик, Куць, «Той, що в скалі срщить» та ін. Усіх цих істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людині. Саме зіставлення світу людини і світу природи в їх гармонійних і дисгармонійних взаєминах — тема «Лісової пісні». Конфлікт, розвиток дії підпорядковані провідній ідеї — утвердженню думки, цю світ урятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й .здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину і світ.

 

Композиція

Найхарактернішою композиційною  особливістю «Лісової пісні» є органічне  переплетення світу природи і  світу людини. Драма складається  з прологу й трьох дій, кожна  з яких співвідноситься з різними  порами року: із зародженням (весна), розвитком (літо) і згасанням (осінь) високого почуття кохання.

Сюжет розвивається стрімко. Дитина лісу Мавка, розбуджена голосом  сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається од зимового сну (зав’язка). Вони закохуються. Проте кохання  Лукаша згодом в’яне, як і все в  природі пізнього літа. Він не в  змозі зробити вибір між вимріяним  світом і буденщиною. Тоді й з’являється  молодиця Килина — втілення бездуховності  й моральної обмеженості. Вона в  усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси (розвиток дії). Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає  бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в  скалі сидить» (передкульмінація).

У третій дії драми Лукаш  стає вовкулакою, але Мавка жаліє коханого, прощає його і повертає йому людську подобу. Одначе надто багато смутку довелося, пережити Мавці — вона перетворюється на Вербу. Мати й Килина, які понад усе прагнуть багатства, постійно сваряться й бідніють. Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство (кульмінація). Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі, де був іцасливим з коханою, і поступово замерзає (розв’язка).

Леся Українка зазначала, що в «Лісовій пісні» і ремарки  мають самостійне художнє, а не тільки «служебне» значення. Ремарки у творі об’ємні й поетичні, вони викликають в уяві читача відповідні пейзажі, на тлі яких розгортаються події, сприяють детальнішому розкриттю світу дійових осіб.

 

Глибокого психологізму образів  авторка досягає за допомогою  монологів. Скажімо, останній монолог  Мавки хоч і сумний, проте оптимістичний, він сповіщає про невмирущість духовного  й вічність краси: попіл із водою  зростить нове дерево й «стане початком тоді мій кінець».

 

Стильові особливості

«Лісова пісня» за стилем —  неоромантичний твір. У чому це виявляється? Уже сам жанр — драма-феєрія —  передбачає поєднання реального  й фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливо потужний ліричний струмінь.

Конфлікт твору полягає  в зіткненні духовно-піднесеного  й матеріально=приземленого в душі героя (Лукаша).

 

У «Лісовій пісні» зіставляються  два світи — гармонійно-досконалий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-примітивний (утілюється в стилі життя людського суспільства).

Ціла тканина драми  наскрізь символічна, усі її персонажі  й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і «Той, що греблі рве» символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість і  поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи (світу духовного). Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя.

Глибоко символічні центральні персонажі. Лукаш уособлює людину як таку, яка є архетипом людини. Власне, у драмі зосереджується увага  передусім на дослідженні саме його психологічного світу. Відповідно дві  грані його душі — духовна й  матеріальна — утілюються у двох парах образів: досконалого дядька Лева і ще досконалішої Мавки; примітивної  матері й ще примітивнішої Килини. Отже, це суто модерністський спосіб зображення: не вплив середовища, не зіткнення з тими чи іншими людьми визначають учинки, життєву настанову Лукаша, а, навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в ньому (Лукашеві) переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева і згодом Мавки, коли переважає матеріальна, — утілюється в образах матері, а згодом Килини.

Одним із найдавніших фольклорних  символів дівочої краси й кохання  вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ використовується в  драмі. Ясної весняної ночі після  першого поцілунку Лукаша Мавка  скрикує: «Ух, зірка в серце впала», і в останньому видінні Лукаша Мавка «спалахує раптом давньою  красою в зорянім вінці».

Зрада Лукаша й перші страждання Мавки припадають на пізнє літо й  осінь. Через художній паралелізм у  фольклорі опаданням листя восени підсилюється гіркота від розлуки:

 

Ой піду я у садочок, там лист опадає.

 Порадь мене, подруженька,  милий покидає.

 

Особливо багато фольклорної  символіки у фіналі «Лісової пісні». Характерна для народних балад метаморфоза  перетворення дівчини на тополю спадає на думку в сцені перевтілення заклятої Килиною Мавки у вербу  «з сухим листом та плакучим гіллям», гра Лукаша на сопілці, вирізаній  із цієї ж верби; пожежа, під час  якої мати з Килиною виносять «на  клунках та мішках скулених Злиднів», зустріч Лукаша з Долею.

Провідна ідея — утвердження  необхідності згармонізовувати, одухотворювати світ людей — реалізується всіма засобами не тільки в змістовій, а й у формальній площині. Експресія, ритм, гармонія відчуваються в усьому — у зміні настрою дії відповідно до змін природи, у чергуванні персонажів реальних і фантастичних, у багатстві руху, світла, музики.

 

 

 

 

Проблематика

Послідовно неоромантичною є проблематика твору.

 

- Людина і природа.  Леся Українка розглядає природу  як більш згармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм і то специфічна його форма — психологічний паралелізм-, кожна дія починається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в’яне його кохання, а з ним — і одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює нероз’ємний багатофанний (від психофізичного до містичного) зв’язок людини з довкіллям, з природою.

- Людина і мистецтво.  Леся Українка переконує, що  справжнє мистецтво може породжувати  лише чиста, світла душа; саме  спромога до мистецької творчості  є найпевнішою ознакою такої  душі. Критерії, сутність, а отже, і  мета досконалого мистецтва —  у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи), і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він утрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні, — тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу.

Як змінюється музика, так  змінюється все навколо: береза шелестить  кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий  день змінюється на ясну, місячну весняну  ніч. Мавка спалахує раптом давньою  красою в зорянім вінку. Лукаш  кидається до неї з покликом щастя.

Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною  й богоподібною істотою, прилучається до Бога у творенні світу.

 

Першопричина людського  горя, зла — у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає і зрештою  гине, бо неспроможний згармонізувати, зрівноважити у своїм єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне, побутове, вона знищує себе.

- Шляхи подолання зла.  У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиниіі шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то тим самим зрадив і змертвив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти, підтримати.

- Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки  й Лукаша, найсвітліші в драмі  та й у всій творчості Лесі  Українки. Лише покохавши одне  одного, герої стають по-справжньому  щасливими, власне, тоді починають  жити. Тільки коли картина гармонії  світу в першій дії (весняний  пейзаж) увінчується коханням двох  людей, вона набуває завершеності  й довершеності. Тобто лише любов  є основою світу, саме вона  дає сенс існуванню, є надметою  всього. Проте, зіставляючи два  різко протилежні образи Мавки  й Килини, авторка наголошує, що  не кожен здатен кохати. Кохання  — це постійна готовність до  жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її  душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

- Трагедія самозради. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

- Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір  і Килину. Та вони ж самі. їхній  егоїзм, невситима жадібність і  лють отруюють усе довкола  та їх самих. Усі їхні інтереси  скеровані на придбання статків.  Однак вони не розживаються, а  все бідніють, бо багатство для  них — не засіб, а мета. Це  накликає обов’язково Куця і Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (у душі). Апофеоз самознищення зла — спровоковане Килиною спалення господарства (тобто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконало-духовного) мати й Килина тікають у село з надією на щастя. Однак і там їм не поведеться, бо втікачки везуть із собою Злиднів. Отже, корінь їхніх нещасть у них самих.

Основні образи

Лукаш — зовсім молодий  хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов  як потаємне незбагненне почуття. А  для Мавки, як і решти лісових  створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння  з Перелесником, які вона знала  до цього. Не подібна її любов і  на почуття самого Лукаша:

 Л у к а ш

Чудна у тебе мова, але  якось

 так добре слухати…  Що ж ти мовчиш?

 Розгнівалась?

М а в к а

Я слухаю тебе…

 твого кохання…

(Бере в руки голову  його, обертає проти місяця

 і пильно дивиться  в вічі).

Л у к а ш

Нащо так? Аж страшно,

 як ти очима в  душу зазираєш…

 Я так не можу! Говори, жартуй,

 питай мене, кажи, що  любиш, смійся…

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило  кохання в лісовій істоті, яке  «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї  цвіту», не знає, які дива може творити  тихий голос його сопілки. Щедрі  поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого  житейського практицизму. Вони явилися  Мавці весняної місячної ночі, але  сам Лукаш і занедбав їх під  стріхою хати, під впливом матері й Килини.

Мавка, без сумніву, ідеалізований  і сильний образ: на шляху до щастя  їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.

Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаіча квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.