Легенди про хрещення Київської Русі

Тепер залишається з’ясувати, а хто ж конкретно хрестив  київський люд після повернення Володимира додому? Як повідомляє «Повість минулих літ» під 988 роком: «Володимеръ  же поим царицу, и Настаса, и попы Корсуньскыя, мощи святого Климента, и Фива, ученика его... а сам прииде Кыеву». На думку Михайла Брайчевського, херсонеський священик Анастас послав стрілу з запискою, в якій радив Володимиру перекрити водопостачання міста. Не дивно, що саме Анастас відразу стає особистим духівником князя. Схоже, саме він на чолі херсонеських священиків і хрестив киян. Адже в «Повісті минулих літ» про участь у вказаному дійстві київського митрополита і його єпархій — Новгородської і Ростовської, а також імовірно — Білгородської, Чернігівської і Володимир-Волинської, не згадується жодним словом. При цьому не варто піддавати сумніву літописний ентузіазм киян: «И бяше видити радость велика на небеси и на земли». Вагомі причини для цього мали усі жителі міста. Вперше за сто років бездарного правління Рюриковичів у них з’явився реальний шанс відчути себе громадянами могутньої і впливової країни. Адже на її чолі стоїть великий правитель, який захистив їх від печенігів і за якого віддав свою сестру сам грецький імператор. Щодо християн, то відтепер їм вже не треба критися зі своєю вірою і, дякуючи князю-одновірцю, вони незабаром будуть прославлять Господа у величному кам’яному храмі. Й справді, досить швидко (996 року) Володимир збудував кафедральну Богородицьку (Десятинну) церкву. Правити службу в ній було довірено Анастасу. Конфлікт між князем і митрополитом Феофілактом вичерпався лише смертю останнього 990 року та призначенням його наступника Іоанна І.

15 липня (28 липня за  новим стилем) 1015 року Володимир несподівано для всіх помирає. На цей час у Києві вже налічувалося близько чотирьохсот храмів, серед них кілька римо-католицьких та ірландський. Це є доказом того, що Володимирова Русь була широко відкрита усій Європі. За упокой його душі молилися священики усіх християнських конфесій міста. Адже за 27 років свого правління у якості християнина Володимир здійснив чудо — перетворив Київ з варварського кубла розбійників-варягів на християнську столицю Східної Європи. Схоже, саме це не на жарт стурбувало Константинополь. Крім того, там добре пам’ятали про переслідування митрополита Феофілакта та безпідставне возвеличення зрадливого попа Анастаса. Останній під час захоплення Києва військами короля Болеслава Хороброго 1018 року переметнувся до нього на службу і втік із ним до Польщі. Тому неодноразові прохання Ярослава Мудрого і його синів до Константинопольської патріархії канонізувати Володимира ні до чого не привели. Врешті-решт він був визнаний рівноапостольним святим Московською митрополією. Власне судження про добрі та гріховні справи Володимира зробив і руський люд, назвавши його в народних билинах Красним Сонечком.

Які висновки можна зробити  зі вказаного? Як виявляється, серця  наших пращурів були зігріті вогнями  нової віри не останніми, а одночасно  з більшістю народів Європи. Про це добре пам’ятають ієрархи православної церкви, які в святцях знайшли місце для всіх святих хрестителів Русі — князя Аскольда, княгині Ольги та Володимира Великого. Другий висновок не менш очевидний. Лише за правління власних правителів — Аскольда і Володимира, а не зайд — Рюриковичів, Київська Русь стала християнською й таким чином приєдналася до інших європейських країн. Сьогодні її величність Історія вже вкотре поставила нашу країну перед вибором: залишатися в сірій зоні невизначеності чи врешті-решт стати членом об’єднаної Європи. Переважна більшість українців хоче останнього. Отже, справа лише за лідером, який би втілив цю споконвічну мрію в життя.