Козацькі літописи – визначні пам’ятки духовної культури України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра «Культурології та інформаційної діяльності»

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Історія Української  культури»

на тему “Козацькі літописи – визначні пам’ятки духовної культури України”

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

І курсу

Історичного факультету

Групи ДІД – 13

Литвин Юлія

Перевірив:

 Нікольченко Ю.М. доц.кафедри 

 

 

Маріуполь – 2013

Зміст

 

Вступ 3

Літопис Самовидця 4

Літопис Григорія Грябянки 6

Літопис Самійла  Величка 7

Список використаної літератури 8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Козацькі літописи – історико-літературні  твори 2-ї половини XVII – середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Вони також є важливими пам’ятками літератури. Мова більшості літописів – книжна, близька до народно розмовної. Особливе значення серед літописів мають історичні твори,присвячені козацькім війнам. Звідси їх умовна назва – «козацькі», «козацько-старшинські» літописи.

 До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи – Самовидця (про події 1648-1702 років, вірогідний автор – Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648-1700 років).

 Джерелами козацьких  літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали, твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи – Самовидця (про події 1648-1702 років, вірогідний автор – Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648-1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну  війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів  були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 30-х pp. XVIII ст. невідомий  автор склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році. У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.

Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.

У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV-XVI столітті.

Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори – Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

Літопис Самовидця

Літопис Самовидця – козацький  літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії  Східної Європи 17 століття, зокрема  періоду Хмельниччини і Руїни  в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького.

Літопис Самовидця складається  із вступу, який оповідає про стан України  перед Хмельниччиною, і двох головних частин: перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- друга – доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Самовидця писаний  доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я. Це стало можливе після праць Вадима Модзалевського про Романа Ракушку-Романовського. У 1920-их pp. низка авторів (Віктор Романовський; Олександр Оглоблин і особливо Микола Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізу автобіографічного матеріалу в Літописі, дійшли висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 істориком-аматором Д. Сєрдюковим), що автором Літопису Самовидця найправдоподібніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя – священик у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство Іван Биховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба, полковник корсунський (М. Андрусяк, Михайло Возняк) та ін.

Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених  у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші – це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846); більш науково підготоване видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971, Дзира Я.) і «Harvard Series in Ukrainian Studies» (1972).

Літопис Григорія Грябянки

Літопис Григорія Грабянки – козацький літопис 2-ї половини XVII – початку XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою.

Користувався популярністю серед старшини Війська Запорозького, поширювався у багатьох списках. В центрі уваги Літопису події Хмельниччини 1648-1654 рр. та Руїни.

Літопис Грабянки – одна з найвидатніших пам'яток української  історіографічної прози кінця XVII – початку XVIII ст. За ним, а також за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але така назва досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій – битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України і яка надто далека від традиційної літописної форми. Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів.

Найбільше Грабянка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом», який був вперше виданий 1674 р., довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Веспасіана Каховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 рр.; а особливо поемою поляка Самійла Твардовського «Громадянська війна», виданою в Калішу 1681 р. Крім того, Грабянка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльських, Мацея Стрийковського, Олександра Гваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало. «Літопис Григорія Грабянки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот.

Літопис Самійла Величка

Літопис Самійла Величка  складається з 4 частин: перша –  «Сказание о войне казацкой з  поляками через Зеновія Богдана  Хмельницького…» – змальовує  події 1648-1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, – щоденника польського хроніста Шимона Окольського – власний коментар; друга і третя частини, які охоплюють 1660-1686 та 1687-1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії; у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.

Літопис Величка написаний  українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис  є одним з найголовніших і  найбільш вірогідних творів української  історіографії 2-ї половини 17 – початку 18 століття. Вперше опублікований Київською  Археографічною комісією у 1848-1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Літопис гадяцького  полковника Григорія Граб’янки  (Переклад з староукраїнської  Р.Г. Іванченка). – К., 1992. – 192 с.

2. Літопис Самовидця. –  К., 1971.

3.Шевчук В. Козацька держава. – К., 1996.

4.Когород Б.Л. “Козацькі літописи і їх місце в українській історіографії”  : навч. посіб. для студ. іст. ф-ту 2002. - 68 с. - Бібліогр.: с. 65-66.