Контрольная работа по "Истории"

МІНІСТЕРСТВО  СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ

СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

 

Кафедра управління персоналом та економіка праці

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Історія України»

Варіант № 14

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка І курсу

Факультету «Економіка та управління»

Спеціальності «Управління  персоналом та економіка праці»

Групи УПБ-1-12

Заочної форми навчання

Шепельська Т. Ю.

Перевірив:

Викладач  Кучменко Е. М.

 

 

 

 

Київ – 2012

 

Зміст

Вступ 3

1. Політичне та соціально - економічне становище західноукраїнських земель. 4

2.Суспільно-політичний рух. «Руська трійця». 7

3.Революція 1848р. в Австрійській імперії та її наслідки для трудящих Галичини і Буковини. 11

Висновки 13

Рекомендована література 14

 

 

Вступ

Наприкінці XVIII ст. відбувся черговий переділ України. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії. У 1774 р. імперія Габсбургів загарбала північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава. Північну частину нового краю, названого Буковиною, заселяли українці. Протягом XVI—XVII ст., раніше, ніж Галичина та Буковина, під владу Габсбургів потрапило Закарпаття.

Таким чином, західноукраїнські  землі стали колонією Австрійської монархії. Крім немилосердного визиску  з боку феодально-абсолютистської  держави, політики онімечення, в Галичині тривав процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, а на Буковині —  румунізації українського населення. Подвійний, а то й потрійний національний і соціальний гніт, багатовікова роз´єднаність  стали серйозним гальмом не лише економічного, а й духовного поступу  українців.

Східна Галичина разом  з частиною польських земель входила  до "королівства Галіції та Лодомерії  з центром у Львові. На чолі Галичини був губернатор, якого призначав  Відень. Буковиною певний час управляла  військова влада, а в 1786 р. її було приєднано до Галичини, разом з  якою вона перебувала до 1849 р., а потім  була перетворена в окрему провінцію. Закарпаття, у зв´язку з тим, що підпорядкування Угорщини Відню  було дуже умовним, фактично управлялося  з Будапешта. Отже, навіть перебуваючи  у складі однієї держави, західноукраїнські  землі були розчленовані на три частини.

1. Політичне та соціально-економічне становище західноукраїнських земель.

Економіка Галичини, Буковини, Закарпаття була найвідсталішою серед австрійських провінцій, їхня промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Розвивалися  винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфорово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна  галузі промисловості, виробництво  грубого сукна. Проте панівне  становище займало ремісництво.

Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало  головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпацтво. Позаекономічний  примус і насильство перестали діяти  як економічний чинник розвитку панщинного господарства і тільки загострювали суперечності цієї системи виробництва. Чи не найгіршим становище селян  було в Галичині, де під час літніх сільськогосподарських робіт панщина  сягала 6 днів на тиждень.

Австрійські правителі, як і їх попередники, бачили у західноукраїнських землях насамперед джерело для поповнення державної казни та армії. Але  водночас вони змушені були подбати  про забезпечення там хоча б елементарної соціальної справедливості та порядку. Тому австрійська імператриця Марія-Терезія (1740—1780) та її син Йосиф II (1780—1790) здійснили  т.зв. реформи "освіченого абсолютизму", які мали на меті поліпшити матеріальне  становище жителів імперії. Одним  із головних об´єктів реформаторської  політики стала Галичина, де правляча польська шляхта довела місцеве населення  до крайнього зубожіння та морального занепаду і яка була потенційним  джерелом державних смут і заворушень. Перетворення зачепили насамперед аграрні  відносини, церкву й освіту.

Найжаданішою для галицького населення  була аграрна реформа. Вона передбачала: 1) звільнення селян з особистої  залежності від поміщиків; 2) передання  права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; 3) заборону збільшувати  поміщицькі землеволодіння за рахунок "прирізки" селянських земель; 4) обмеження  панщини, тривалість якої не могла перевищувати 3 днів на тиждень; 5) заборону проживати у селі лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися займатися сільським господарством, тощо.

Важливою для західноукраїнських земель була церковна реформа, яка докорінно  змінила на краще становище греко-католицької  церкви. її основними положеннями  були: 1) зрівняння прав католицько!, протестантських і греко-католицької  церков та забезпечення віруючим цих  віросповідань однакових можливостей; 2) підпорядкування церкви державі  та надання священикам статусу державних  службовців із відповідною платнею; 3) заборону місцевій верхівці римо-католицької  церкви переводити греко-католиків  на латинський обряд та вживати термін "уніат", що мав образливий підтекст.

Тісно була пов´язана з церковною  освітня реформа, яка, серед іншого, передбачала: 1) ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування  у навчальних закладах та відкриття  у Львові на місці єзуїтської колегії  університету (1784); 2) створення греко-католицьких  семінарій для навчання українського духовенства; 3) запровадження системи  початкових і середніх шкіл, причому  на рівні початкової школи навчання для дітей мало проводитися рідною мовою.

Реформаторська діяльність Марії-Терезії  та Йосифа ІІ була на той час прогресивним явищем. Реформи викликали в західноукраїнському  суспільстві почуття глибокої вдячності  та відданості Габсбурзькій династії. Однак уже незабаром прогресивні  нововведення було зведено нанівець наступними австрійськими правителями. Єдиною інституцією, яка зберегла всі  надбання і навіть суттєво зміцнила їх після започаткування у 1808 р. Галицької  митрополії, була греко-католицька церква.

У відповідь на обмеження попередніх здобутків селяни посилюють антифеодальну  боротьбу, що проводилася в різних формах: скарги, втечі, підпали, розправи, відмова від сплати податків, невиконання  розпоряджень адміністрації маєтків. Своєрідною формою протесту був рух  опришків, що поширювався на Прикарпатті. Опришки нападали на панські й державні маєтки, забирали або нищили майно, руйнували панські двори, розправлялися з феодалами та адміністрацією.

Постійною та наймасовішою формою антифеодальної боротьби була відмова широких мас  селянства від виконання феодальних повинностей. Кульмінаційним пунктом  селянського руху напередодні революції 1848—1849 рр. були антифеодальні виступи 1846—1848 рр. на східно-галицьких землях. Це був удар, від якого феодально-кріпосницька система вже не могла отямитись. Повстання було придушене, проте  стало однією з вирішальних передумов  скасування панщини не лише в Галичині, а і в усій Австрії.

 

 

2.Суспільно-політичний рух. «Руська трійця».

Піднесення національного  руху в Західній Україні відбувалося  в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій, ліквідовано панщину спочатку в Галичині, а згодом – на Буковині та Закарпатті.

2 травня 1848 р. у Львові  була заснована перша українська  політична  організація „Головна Руська Рада” на чолі з єпископом Г. Яхимовичем, взяла на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848-1851 рр.

Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини, заселеної переважно українцями, від західної (польської) та надання їй національно-територіальної автономії, за запровадження навчання в усіх освітніх закладах рідною мовою. За ініціативою Головної Руської Ради за національну символіку галичан було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням лева на синьому полі. 15 травня 1848 р. вперше вийшов український тижневик „Зоря Галицька”. Влітку 1848 р. вперше проводилися вибори до австрійського парламенту, в якому українцям вдалося здобути 39 депутатських місць.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя  та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання “Руська трійця”.

Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811—1843), І. Вагилевич (1811—1866) та Я. Головацький (1814—1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін “руська” для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним  впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени “Руської трійці” своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери ЇЇ вжитку і впливу, прагненні “підняти дух народний, просвітити народ”, максимально сприяти пробудженню його національної свідомості. Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного “ходіння в народ” стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але “Руська трійця” не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для  членів гуртка став рукописний збірник  власних поезій та перекладів під назвою “Син Русі” (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком “Руської трійці” став підготовлений До Друку збірник “Зоря” (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби Народу, оспівування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і

віденською, і львівською цензурою. Перша намагалася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступила не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книжки українською мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

Для молодих авторів забороненої  “Зорі” розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у  не-благонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: “ Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність”. Проте навіть у цих несприятливих умовах члени “Руської трійці” не припинили активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською, польською чи німецькою мовами, водночас у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. “Трійчани” енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови в побут національної інтелігенції. У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів -“Читанку”, написаний живою розмовною українською мовою (термін “читанка” належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті  побачила світ “Русалка Дністровая”. І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у “3орі”, лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, “гражданським” шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст “Русалки Дністрової” визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до ЇЇ поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

“Русалка Дністровая”  стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності “Руської трійці”. Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під верховенством Польщі. Довше від інших обстоював ідеї “Руської трійці” Я. Головацький. Проте й він під впливом М. Погодіна приєднується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії.

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об’єднання  “Руська  трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спробиі спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.