Конституційний Суд України: політико-правова природа, склад, компетенція

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

предмет

"Порівняльне  конституційне право"

на тему:

"Конституційний  Суд України:

політико-правова природа, склад, компетенція"

 

 

 

 

КИЇВ-2002

Зміст

Вступ            3

1. Конституційний Суд України  — єдиний орган конституційної

юрисдикції в Україні

1.1. Конституція України — Основний  Закон держави    4

1.2. Конституційний контроль як  інститут забезпечення дії 

принципу верховенства Конституції       6

1.3. Основні риси Конституційного  суду як судового органу   9

2. Порядок формування конституційного Суду і його склад            10

3. Функції та повноваження Конституційного  Суду України

3.1. Основні функції Конституційного  Суду України             14

3.2. Повноваження Конституційного  Суду та судді Конституційного

Суду України                   16

4. Порядок діяльності Конституційного  Суду України і процедури

розгляду справ

4.1. Форми звернення до Конституційного  Суду              21

4.2. Колегії суддів як складові  частини Конституційного Суду           23

4.3. Процес конституційного провадження у справі             25

4.4. Процедури розгляду Конституційним  Судом певних категорій

справ                    27

Висновки                    31

Література                    33

 

 

 

 

Вступ

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути Президента України, Конституційного Суду, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Рахункової палати та ін.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі в цілому. З перших років незалежності було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України замість колишніх союзних законів і підзаконних актів та істотно оновлено чимало чинних законів. Складається якісно нова система права України.

Важливим етапом в українському державотворенні й законотворчості, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Ця Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю.

Разом з тим, чинна Конституція стала основою якісно нової системи права України, кожної з її галузей і, насамперед, провідної — конституційного права України. Вона зумовила оновлення всіх інститутів — конституційного права: основ конституційного ладу; прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; форм безпосереднього народовладдя; організації державної влади і місцевого самоврядування тощо.

Конституція України підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об'єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій.

 

 

1. Конституційний  Суд України — єдиний орган  конституційної юрисдикції в Україні

1. Конституція України — Основний Закон держави

Одним із основоположних принципів організації та функціонування правової держави є верховенство конституції в системі нормативних актів, її пряма, безпосередня дія. Конституція держави посідає особливе місце в системі законів. Вона є Основним Законом України і має верховенство на всій її території. Конституційна законність є реально діючою системою конституціоналізму, що забезпечує повну дію конституції.

Конституційна законність означає:

1. Правовий характер самої Конституції України як Основного Закону держави. Конституція повинна виражати принципи демократії, свободи і справедливості, закріплювати права і свободи людини і громадянина, насамперед, ті, що відображені у міжнародних стандартах і нормах, втілювати засади правової держави.

2. Верховенство Конституції України  у правовій системі України.

Усі закони та інші акти органів державної влади й органів місцевого самоврядування приймаються на основі Конституції. Закони та підзаконні (у тому числі відомчі) акти, що суперечать Конституції, не мають юридичної сили. Так, у ст. 8 Конституції України зазначено, що «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

Конституція є одним із найзначніших політичних документів, бо регламентує політичні відносини, політичну систему, юридичні основи політики держави, політичних прав і свобод особистості. Вона являє собою елемент не тільки правової, а й політичної культури суспільства.

Ідеологічне значення Конституції України полягає в тому, що в ній відображені певні світоглядні цінності, які через Конституцію впливають на свідомість та поведінку людей, сприяють формуванню їх демократичного світогляду, політичної та правової культури, соціальної активності.

Разом з тим Конституція України — це, перш за все, юридичний документ. Її політична та світоглядна спрямованість посилює саме правовий вплив на суспільний розвиток. Конституція має усі властивості закону, є частиною діючого права, але частиною особливою.

Конституція як Основний Закон є провідним елементом чинного права і його стрижнем і базою сучасної правотворчості. Вона, як правило, найбільш стабільний юридичний акт, який має найвищу юридичну силу. Такий статус Конституції у правовій системі демократичного суспільства, її особлива юридична природа визначаються характером і колом суспільних відносин, які вона покликана регламентувати. Конституція закріплює основи конституційного ладу, основи правового статусу людини і громадянина, устрій, організацію державної влади і місцевого самоврядування.

У процесі розвитку, конкретизації в законах конституційних положень не виключається небезпека їх викривлення, звуження сфери дії прав та свобод, встановлення таких процедур і механізмів їх реалізації та захисту, які в силу своєї неповноти, нікчемності можуть ускладнити або взагалі звести на нівець здійснення цих прав та свобод. Крім того, низький рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві породжує ще більшу небезпеку — порушення прав і свобод при застосуванні навіть досконалих законів виданням підзаконних актів, діями посадових осіб. Тому положення про безпосередню, пряму дію конституції має принципове значення. Це, зокрема, дозволяє, звертаючись за захистом прав і свобод до суду, посилатися безпосередньо на конституційні норми.

 

2. Конституційний контроль як інститут забезпечення дії принципу верховенства Конституції

Принципи верховенства Конституції, конституційної законності не реалізуються автоматично. Специфічним інститутом забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції є конституційний контроль, який означає спеціалізований механізм охорони конституції як нормативного правового акта найвищої юридичної сили. Він є специфічною функцією компетентних державних органів у забезпеченні верховенства конституції в системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії в діяльності суб'єктів суспільних відносин.

Світова практика конституціоналізму свідчить, що державними інститутами, які здійснюють конституційний контроль, є:

— глава держави, парламент і уряд;

— спеціалізовані органи конституційного контролю у вигляді органів конституційного нагляду (квазісудові органи);

— судові органи.

Судовим конституційним контролем є перевірка на відповідність конституції об'єктів такого контролю судовими органами. Існують два різновиди судового конституційного контролю: 1) конституційний контроль, здійснюваний судами загальної юрисдикції; і 2) конституційний контроль, здійснюваний спеціалізованими судами.

Особливість першого різновиду такого контролю полягає у тому, що конституційність об'єктів контролю перевіряють суди загальної юрисдикції, розглядаючи конкретні справи за звичайною процедурою (децентралізований контроль), або верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати з особливої процедури (централізований контроль).

Так, у США, Аргентині, Норвегії суд загальної юрисдикції може визнати закон неконституційним. Якщо справа доходить до верховного суду і він також визнає закон таким, що не відповідає конституції, то таке рішення верховного суду стає обов'язковим для всіх судів. В Австралії, Індії, на Мальті конституційність закону має право перевіряти лише Верховний Суд після того, як справа надійде до нього після розгляду судами нижчого рівня. Формально закон, визнаний Верховним Судом неконституційним, продовжує діяти. Але дія його блокована судом, оскільки жоден суд застосовувати його не буде. Неконституційний закон, таким чином, позбавляється судового захисту. Фактично він втрачає юридичну силу. Парламент, як правило, такий закон скасовує1.

Для здійснення конституційного контролю у верховних судах деяких держав створюються спеціальні конституційні колегії, палати (Конституційна колегія Національного Суду Естонії тощо).

Особливість другого різновиду судового конституційного контролю полягає в тому, що конституційність об'єктів контролю перевіряють конституційні суди (централізований контроль), які мають спеціальну конституційну юрисдикцію, що здійснюється через процедуру самостійного судочинства — конституційного правосуддя. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне правосуддя складають конституційну юстицію.

Конституційне правосуддя як різновид правосуддя має такі ознаки:  
1) наявність конституційних судів як спеціалізованих судових органів конституційного контролю; 2) автономний статус судів в ієрархії судових органів; 3) самостійна процесуальна форма відправлення конституційного правосуддя; 4) юридична сила рішень конституційного правосуддя, рівнозначна юридичній силі конституції; 5) особлива система законодавства, що регулює конституційне правосуддя.

Конституційне правосуддя — це поєднання двох основ: сутності конституційного контролю та форми правосуддя, в результаті чого ми маємо справу з самостійним видом державно-владної контрольної діяльності у спеціалізованій формі конституційного правосуддя.

 

Конституційне правосуддя як різновид правосуддя має такі ознаки:

1. наявність конституційних судів як спеціалізованих судових органів конституційного контролю;
2. автономний статус судів в ієрархії судових органів;
3. самостійна процесуальна форма відправлення конституційного правосуддя;
4. юридична сила рішень конституційного правосуддя, рівнозначна юридичній силі конституції;
5. особлива система законодавства, що регулює конституційне правосуддя.

 

 

3. Основні риси Конституційного суду як судового органу

У Конституції України норма про Конституційний Суд включена до розділу VIII «Правосуддя» та розділу XII «Конституційний Суд України». У  
ч. 3 ст. 124 Конституції України (розділ VIII «Правосуддя») говориться, що «Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції», а в ст. 147 (розділ «Конституційний Суд України») закріплено положення про те, що «Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні».

Закон України «Про Конституційний Суд» (ст. 4) основними принципами діяльності Конституційного Суду називає: верховенство права, незалежність, колегіальність, рівність прав суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень. Зазначені вище положення правильно відображають державно-правову основу його діяльності як судового органу конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу через конституційне правосуддя.

Є підстави вважати, що Конституційний Суд поруч з судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади — незалежну судову владу. В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору на правову природу Конституційного Суду. Зокрема, Конституційний Суд розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

Необхідно відмітити у зв'язку з цим, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4) передбачає, що діяльність Конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність.