Громадянська війна у Росії

Есе на тему «Громадянська війна у Росії»

Шатілов Євгеній 5 група

Конфлікт, який точився у Росії на межі 10-х і 20-х років ХХ ст. мав глибокі соціальні, економічні і психологічні передумови. Першим з них можна назвати сам досвід демократичного будівництва і перетворень, який отримала Росія після лютневої революції 1917 року. У таких умовах активна частина населення справедливо бачила більшовистський переворот абсолютно протизаконним і почувала себе позбавленою важелів впливу на владу. Серед них виділялося активне офіцерство, або монархічно налаштоване, або навпаки прихильники демократичних перетворень – і ті, і ті однаково опинилися у антибільшовистському таборі. Передумовою створення незалежних військових формувань у 1917 році – «добровольчих батальйонів» та «батальйонів смерті», що було першим досвідом подібного у Російській імперії. Тому ідейна та матеріальна база для формування цих підрозділів зберіглась і при формуванні білих і червоних військ.

На початку 1918 року мають місце ряд подій та процесів, які стають безпосередніми причинами війни: по-перше підписання Брест-Літовського миру, яке з ганебними умовами якого не погоджувалися навіть союзники більшовиків, ліві есери. Для російського офіцерства це взагалі було порушення усіх домовленостей і ганьба, яку вони не могли допустити. 5 січня розігнані Установчі збори – мрія багатьох поколінь демократичних сил Росії, що іще раз продемонструвало повний розрив більшовиків зі змістом понять «легітимність», «законність» та «порядок». У лютому березні розпочинається червоний терор – поки, що неофіційно, однак заручників розстрілюють вправно – причиною було вбивство Урицького. Видно, що більшовики повністю збираються знищити інтелігенцію, буржуазію і військових – у таких умовах компромісів бути не могло. До того додається і надскладна економічна ситуація 1918 року, що змусило вводити закон про продрозкладку – такі дії позбавили більшовиків частини підтримки робочих і селян. Вагому роль грало і національне питання – не дивлячись на лозунги усі були зацікавлені на збереженні Росії у дореволюційній території, тоді як національні території претендували на незалежність. Тож Антибільшовистський табір поступово наповнювався незгодними.

Як виглядав типовий вояка білих та червоних сил у 1918 році? Нашивки Добровольчої армії одягали перш за все офіцери різного віку, у більшості 30-60 років, і лише мінімум з них були монархічного спрямування, як говорили червоні – лідери добровольчої армії грали активну участь у знищені самодержавства у лютому 1917 року. З ними шинелі одягають і колишні гімназисти, студенти, інтелігенти – їх невелике число, однак вони теж репрезентовані у білих силах. Після закінчення льодового походу до армії денікіна приєдналася бригада чисельністю 2 тис чоловік – єдиний випадок за всю громадянську, коли повний підрозділ перейшов на бік воюючих сторін. Натомість склад новонародженою червоної армії був куцим – тут і колишні революційні матроси, і латиські комуністи, добровольці серед селян і робітників (а також ті з них, хто призвані примусово). Кого серед них не було, або майже е було – це колишніх фронтовиків, які вже втомилися від війни і грали пасивну роль уподальших подіях. У пригоді стали бл. 20 тис. військових спеціалістів, які перейшли на бік більшовиків і стали налагоджувати виробництво зброї та почали обучати нових офіцерів.

У який часовий проміжок точилася громадянська війна: у російській історіографії панує думка, що вона тривала з лютого 1917 по 1921 роки – тобто громадське протистояння розпочалося одразу після скинення самодержавства. Воєнні історики ж схиляються до проміжку 1918-1920 рр. – час безпосередніх повномасштабних воєнних дій. З ними погоджується Д.Бофа,однак він відсуває дату початку війни до червня 1918 року, тобто до повстання Чехословацького корпусу, яке на його думку призвело до виникнення консолідованого опору більшовикам. Власне для мене громадянська війна починається з льодового походу добровольчої армії – тобто тоді, коли вже були розігнані установчі збори і танула надія, що більшовиків можно було змістити уникаючи воєнних дій. Закінчується на мою думку війна у листопаді 1920 року, коли у Криму було розбите останнє велике угруповання білих сил. Боротьба з отаманами, окремими повстаннями у червоній армії і на флоті, з виступами селян у 1921-1922 варіант носить відбиток своєрідного терору і остаточного встановлення своєї влади – не вважаю, що ці процесі відповідають глобальному визначенню, як громадянська війна.

Хід громадянської війни ми розглянемо комплексно говорячи про лідері білих і червоних. Війна йшла переважно на трьох фронтах – Північному, Східному і Південного. На останньому діяла добровольча армія під проводом Антона Денікіна, на Східному – Сибірська армія під командуванням спочатку Капеля, потім Колчака, на півночі – Північна армія відповідно. Проти них діяли відповідно Пінічний, Південний і Східний фронти Червоної армії, сформованою за активної участі М.Троцького. 1918 рік відмічений повстанням Чехословацького корпусу, завдяки цьому полоса уздовж Трансібу від Владівостоку до Поволжжя, де виникло два антибільшовистські уряди: Комітет членів установчих зборів (КОМУЧ) у Самарі та Симбірський уряд в Омську. Наступ Капеля літом 1918 року призвів до втрати більшовиками Казані і Симбірську, однак до осені Сибірська армія була відкинута назад. У той же момент розгорталася іноземна інтервенція – у березні 1918 року на Лондонській конференції було прийняте рішення про широку інтервенцію державами блоку – японці, англійці та американці укріпилися на ключових далекосхідних пунктах, греки, французи – на Чорноморському узбережжі. Німці, порушуючи Брестський мир здобули територію Ростовської і Воронезької губернії. Підтримка Антанти зброєю дозволила у 1919 році антибільшовистським силам відновити наступ: літом 1919 року наступали одночасно і Колчак, який прийшов до влади у Омську шляхом військового перевороту, і Юдєніч, який розвивав наступ на Петроград, і Денікін, захопивши південні українські і російські області, розвиваючи наступ на Москву. Це був найкритичніший момент радянської влади. В жовтні 1919 року був зупинений Юденіч, потім почався загальний контрнаступ проти військ Східного фронту, який привів до поразки Колчака (який буде розстріляний на початку 1920 року). На Півдні Радам допоміг союз з атаманом Махном, який своїм рейдом порушив комунікації Денікіна, наблизивши його поразку. Врешті Денікін був відкинутий на південь Україниі у середині 1920 року армія вже під командуванням Врангеля контроювала лише Крим. З розгромом Північної армії білих у Мурманську і Архангельську остаточно зникла загроза краху радянської влади. Протягом серпня вели бої на Каховському плацдармі і Південному фронту під командуванням Фрунзе вдалося відтіснити Врангеля на півострів. У жовтні-листопаді 1920 року під час Чонгарської операції Добровольча армія, не дивлячись на допомогу Антанти була остаточно розбита. На цьому активне протистояння червоних і білих сил завершилося.

Чому доля протистояння вирішилася саме так? Зпершу звернемо увагу на особистий фактор: громадянська війна не була битвою військових талантів, скоріше по обидва боки виступали «менеджери від армії». В умовах специфіки громадянської війни головним чином грала роль не маневри та тактичні розрахунки а саме забезпечення армії матеріалами, зброєю і відновлення людських ресурсів. Тут талант Троцького, продемонстрований вже під час жовтневого перевороту, повністю переграв опонентів – лідери білих були військовими або політиками, однак жоден з них нормальне оснащення армії, роботу служб у тилу забезпечити не міг. Крім того, білі залишилася осторонь основної локації людських і промислових ресурсів, єдине в чому в них не було потреби – це хліб та вугілля, однак Троцький і тут поставив ці ресурси на монополію зміг подолати цей неделолік. Знову таки більшовики діяли жорстоко і були заряджені глобальними цілями – не відняти і того, що багато червоноармійців справді були ідейними борцями. В той час білі так і не змогли виробити єдиного програмного документу чи хоча б ідеології, і увесь час плавали від монархізму до демократії, Крім того, соціальна база білого руху, як не крути и була значно вужчою – цьому посприяло те, що білі намагалися відновлювати на підконтрольних територіях дореволюційний порядок, що було неможливим. Червона армія більше того опинилася на усіх готових запасах озброєння і спорядження російської імперії – тож постачання антанти було не фактором переваги, а лише фактором компенсації. Національна політика білих – також прорахунок. Суттєву підтримку їм могли надати національні підрозділи, наприклад УНР, якщо б лідери їх покинули гасло «єдиної і неподільної Росії». Ось в чому я бачу прорахунки білих і переваги червоних.

Що таке Громадянська війна для Росії? Головну її трагедію я вбачаю у господарському розоренні і втрат мирного населення – усе ж таки більшість у цій війні займало інертну позицію, однак така стратегія не завжди вберігала від небезпеки. Це була війна стійкості, війна на виснаження де противники або перемагають, або ламаються. Тут неможливо відділити бойові дії від массових розстрілів, страт, реквізицій, холодних квартир Петрограду. Все це був один комплекс братовбивчої війни. Радянська історіографія малює війну, як колосальну перемогу. Жертви? А куди без них. Класових ворогів не шкода, прихильники – загинули за ідею. Громадянська війна поступається лише Великій Відчизняній по кількості образів у фольклорі та кінематографі. Росія перейшла на ідею громадянської війни, як національною трагедії, де з обох сторін полягли кращі люди – тема ця стає все менш актуальною. Для мене врешті решт Громадянська війна – це мільйони росіян, що ховаються, намагаються вижити, не знають чого чекати від білих і червоних, не знають, хто є хто. Громадянська війна жахає не тому, що це власне війна, а тому що у ній ворог не інакший, він такий же як і ти, можливо твій сусід, однополчанин або родич. Якщо обрати фразу, якої я б охарактеризував Громадянську війну в Росії то це б звучало так: проблема вибору, само ідентифікації. Саме від нього залежала твоя стратегія, становище і врешті решт життя.