Гетьманування Кирила Розумовського 1750- 1764 рр

    Велич і могутність  Олексія Розумовського  , звичайно  ж , не могли  не позначитись  на становищі його численної  родини в Україні ,  з якою  він підтримував постійні зв’язки  і якій допомагав матеріально. З часом усі його родичі  стали заможними й посіли  чільне  місце серед представників української  панівної верхівки. Та особлива  увага була звернена на молодшого  брата  фаворита – Кирила , доля  якого виявилася не менш дивовижною , до того ж тісно пов’язано  з долею України.

 

 

 

 

 

Висновки  до розділу 1 :

Отже , після приходу до влади Єлизавети Петрівни становище України дещо поліпшилось       Влітку 1744 року імператриця Єлизавета здійснила тривалу подорож до України-Гетьманщини , зокрема  міст Києва і Глухова , а також відвідала рідні місця свого фаворита  Олексія Розумовського  - місто Козелець на Чернігівщині. Після  Петра І   це були перші відвідини України  російським монархом.  Заключним етапом цих відвідин стало клопотання української старшини про відновлення Гетьманства на Україні .   Цариця , зважаючи на підтримку й прохання свого фаворита  поставилася до самої ідеї відновлення гетьманства досить прихильно , вона , безперечно , врахувала ту традиційну політику своїх попередників, особливо Петра І  , спрямовану на всіляке обмеження( А й то на повну ліквідацію ) автономії України. Тому й з остаточним вирішенням цього питання в Санкт-Петербурзі не квапилися. 

 І лише через  6 років  це клопотання було здійснено  і було обранно гетьманом Кирила Розумовського  в 1750 році. Гетьман був поставлений під чіткий контроль цариці особливо у фінансовій справі .Указ 1754 року вимагав , щоб гетьман  надсилав до Петербурга   докладні звіти про всі прибутки і витрати . Тобто  повної незалежності Україна не мала , а лише формально була так вважалась.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2  «ГЕТЬМАНУВАННЯ КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО »

                Розділ 2.1 життєвий шлях Кирила Розумовського

    Датою народження  Кирила Розумовського вважається 18 березня 1728 р.( зазначена  у написі  на його могилі в місті Батурині) . За іншими даними , що спираються  на власноручну  записку Кирила  Розумовського і його рід , датою  його народження слід вважати 18 березня 1724 рік. Велику роль в історії України відіграли брати Розумовські, Кирило і Олексій. Зоря їхнього життя нічим не віщувала майбутньої блискучої кар'єри. Олексій народився 17 березня 1709 року, в селі Лемеші Чернігівський губернії, де через 19 років, 18 березня 1728, народився  на світ Кирило Розумовський. Батьком знаменитих братів був простий козак Григорій Розум, який всупереч свого прізвища, в житті ні в чому не досяг успіху. Після чергової сутички з батьком , коли той п'яний ганявся за сином з сокирою в руці, вже навчений грамоті в сільській парафіяльній школі Олексій втік з будинку в сусіднє село, де залишився жити у дяка і з молодих років долучився до співу в церковному хорі. Так він прожив до 22 років. Проїжавши в 1731 році через Козельск складався на російській службі полковник Вишневецький примітив молоду людину  з прекрасним голосом, який був черезвичайно гарний, і як зазначила Катерина II (1762-1796 рр), що Олексій був одним з найкрасивіших чоловіків, яких їй доводилося бачити. З цим полковником козацький син і потрапив в Петербург, де став співати у придворній українській капелі . Коли почалося Правління Анни Іоанівни в 1730 це були суворі тимчасові роки.. Анна пильно стежила за розвагами двоюрідної сестри, побоювалася, як би не дозріла проти неї змова. Коли ж Єлизавета, яка любила не тільки танцювати, а й по трішки музикувати, зійшлася з півчим без роду і племені, душа Анни заспокоїлася.Єлизавета проводила велику частину в Олександрівській слабоді . Після смерті Анни в 1740 і чергового палацового перевороту в ніч з 24 на 25 листопада 1741 року прийшла до влади царівна Єлизавета. Для Олексія це був зоряний час.  Який за допомогою свого статусу при дворі , зміг забрати свого брата до царського двору . [16. М.Гнатюк , Л.Громовенко , Л.Семака , Ю.Павленка. ]

 

      Юнаком  Кирило Разум потрапив з глухого українського села до  Царського двору ,  де під керівництвом найкращих тогочасних педагогів і вихователів вдосконалював свою освіту , початки  якої одержав на Батьківщині. Для завершення освіти у березні 1743 року Олексій Григорович відправив Кирила за кордон  під ім’ям дворянина  Івана Обидовського. Наставником при цьому  став  ад’юнкт Російської академії наук Григорій Теплов, якому судилося  впливати  не тільки  на подальше життя  молодого Розумовського – майбутнього гетьмана України , а й  на остаточну долю самої української державності .  Перед від’їздом Кирило одержав  від брата інструкцію, яка була написана близькою до нього людиною , вірогідно   В.Ададуровим. Окрім  загальних  настанов  молодій людині  стосовно  поводження за кордоном , інструкція містила  головну вимогу – здобути належні знання , аби бути  в майбутньому  гідним  для служби іі імператорській величності . Водночас , за іменним указом імператриці , від Г. Теплова  вимагалося під час перебування за кордоном самому ретельно  вивчати досвід роботи іноземних академій і прилучати до цього і свого підопічного. [ 2.Бердута]

             Навчаючись у Німеччині ( Кенігсберг , Берлін , Геттінгем ) під  керівництвом  таких відомих  вчених  , як Ейлер  і Штрубе – Членів Російсьокої  академії наук  , а також  у найпрестижніших  навчальних закладах Франції  та Італії , Кирило Розумовський  здобув досить ґрунтовну європейську освіту .

        На  весні 1745 року Кирило прибув до  Петербургу . отримавши невдовзі  придворний чин  дійсного камергера , молодий Розумовський з головою  занурився   у веселе , безтурботне життя вельмож Єлизаветиного двору. Маючи гарну  зовнішність  і природний розум , він, за свідченням Катерини ІІ , зумів зажити у вищому світі пошани , навіть любові. Не без особистої симпатії Катерина писала у  свої мемуарах , що Кирило Григорович  користувався популярністю у придворних красунь. До успіху  при дворі та прихильності імператриці  Єлизавети  додалося ще й престижне одруження у 1746 році  з родичкою цариці Катериною Наришкіною.  У травні  того ж року Кирило Розумовський  був призначений  президентом Російської академії наук. Водночас , з огляду на молодість і недосвідченість президенства, фактичне керівництво академією було  доручено його вихователю Г.Теплову , який офіційно  зайняв посаду асесора при  академічній канцелярії.

    Слід зазначити , що діяльність Кирила Розумовського  на посаді президента Російської  академії наук , з перших кроків  була виваженою і конструктивною  та свідчила про неабиякий  його особистий інтелект . Перший виступ президента Розумовського перед професурою  у червні 1746 року мав по суті , програмний  характер і передбачав  значні позитивні зміни  у діяльності  академії. Висловивши , зокрема , думку про те , ЩО слава академії не може  бути великою і шляхетною , якщо вона не поєднується з користю  , молодий президент  вже як державний діяч , зажадав , аби  академія мала  не тільки науковий  напрям у своїй діяльності , а й навчальний . Тобто , академія  , за задумом  Кирила Григоровича , мала  стати ще й університетом , загальноросійським  вищим навчальним закладом .

         За час президенства Кирила  Розумовського , що тривало 20 років ( до 1765 року) , в академії з’явилася  ціла  плеяда місцевих академіків. Окрім Ломоносова , це були: Тредіаковський . Крашенников , Попов , Котельников , Козицький , Румовський, Сафонов .  [ 5.Іванченко]

       Тим  часом у політичному  житті  України визрівали події. Останнім  поштовхом до остаточного прийняття  імператрицею Єлизаветою рішення  про відновлення гетьманства стало ускладнення на цей час міжнародного становища  Росії ( на заході  погіршилися стосунки з Пруссією , а на півдні с Туреччиною). Не бажаючи за такої ситуації викликати невдоволення  української старшини  й розпалювати її сепаратистські настрої , Єлизавета  5 травня 1747 року підписала указ « Про обрання Малоросії Гетьмана за дотеперішніми правами і звичаями» . При  цьому український офіційній делегації , яка до того часу перебувала у Петербурзі , дали водночас зрозуміти , що мова може йти про обрання лише молодшого Розумовського . однак через те , що Кирило Розумовський не поспішав міняти придворне життя в столиці на гетьманські турботи і на сере , буденне , як йому видавалося , життя  в глухій провінції , « обрання» гетьмана  затягнулося до початку 1750 року . За цей час у Кирила Розумовського народилася дочка й син ( Наталка і Олексій)  , а сам він одержав почесний чин підполковника лейб-гвардії Ізмайловського полку. [ 17.Путро]

       Проте  у січні 1750 року члени української  делегації , генеральні старшини  Гудович і Ханенко нарешті привозять до Глухова царську грамоту,  в якій мовилося : «Бути в Малій Росії Гетьману як і досі». Під останнім визначенням мовилося малися на увазі сумнозвісні умови , на яких після справжнього погрому Петром І  в 1708-1709 рр. гетьманом став Іван Скоропадський . Водночас у цій грамоті імператриця урочисто обіцяла своїм «вірним  підданим   малоросійського народу « « всіх вольностей , прав і привілеї , які  від часу прийняття під державу Всеросійську Гетьмана Богдана Хмельницького  з Військом запорозьким  і всім малоросійським народом .. мали , свято непорушне  і ціло дотримуватись». Хоча вже всім було зрозуміло , в тім числі й самій Єлизаветі , що «Березневі статті»(1654) на той час майже повністю були перекреслені і йшлося  про жалюгідну їхню тінь.

1.       Відтак  сценарій « обрання» гетьмана , розроблений  і санкціонований у Петербурзі , почав утілюватися в життя. Його режисером в Україні  став спеціальний царський посланець граф Гендриков , який прибув з цією метою до Глухова, доправивши спеціальну  жалувальну грамоту  на гетьманство. [http://www.pisni.org.ua/calendar/3.html ]

 

         22 лютого 1750 року мешканці Глухова  стали свідками  урочистої події . З самого ранку за гарматними  пострілами , що пролунали як сигнал , на міському майдані , зібрався  великий натовп  городян. Сюди  ж прибули десять  козацьких  полків . О 9-й годині  ранку розпочалася  сама церемонія обрання гетьмана . З двору російського послання  у супроводі загону озброєних  козаків  і російських гренадерів , а також військових музик  виїхала багато споряджена карета , в якій перебував граф Гендриков зі своїми асистентами та секретар Колегії іноземних справ  Степан Писарев , який тримав  у руках  велику срібну з позолотою тарелю , на якій лежала царська жалу вальна грамота.  Слідом за каретою йшли  представники старшини генеральний суддя Яким Горленко , генеральний підскарбій  Михайло  Скоропадський , генеральний хорунжий Микола ханенко , генеральний  бунчужний Дем’ян   Оболонський , бунчукові товариші  Іван гамалій , Яків Маркович та інші несли українські й російські прапори , а також гетьманські клейноди  були покладені на два столи , вкриті  червоним сукном . Відкрив

«Раду» граф  Гендриков , який  у короткій промові  нагадав про волю імператриці відновити  гетьманство в Україні  , де кілька разів запитав у присутніх , кого вони бажають собі в гетьмани? Люди були одностайними

« Графа Кирила Розумовського». [ 10. Рибалка]

    Після святкової  кононади  зі 101 гармати і пострілів  угору з козацьких рушниць  царська жалувана грамота і гетьманські  клейноди були занесені до Миколаївської церкви , де відбувалася урочиста літургія. Потім  у резиденції Гендрикова  відбувся великий банкет  , під час якого особисто господарю генеральна старшина подарувала 10 тисяч рублів .

      Царським  указом  від 5 червня 1750 року було  затвердженно « обрання» Кирила Розумовського гетьманом  України, а жовтні 1750 року  під його владу було передано Запорізьку січ . Резиденцією нового гетьмана  став Батурин.

        13 березня 1751 року новообраний гетьман  , який усе ще залишався в  Петербурзі  урочисто присяг  імператриці у придворній церкві  « вірним , добрим  і слухняним  рабом і підданим бути ..чин  гетьманства  над Військом Запорізьким  і над народом  малоросійським  вірно  та постійно тримати ,  і все те  Військо і народ  малоросійський  до вірності , служби  та послуху приводити , і з жодними  сторонніми государями без відома  і без указу її величності  ніякої переписки й пересилки  собою не мати…».  

 

 

 

 

 

 

 

 

  Розділ 2.2  «Судова , воєнна та освітня реформа Кирила Розумовського»

      Прихід  Кирила Розумовського до влади  відбувся  у  березні 1750 р. У червні  того самого року царський  уряд  затвердив обрання К. Розумовського                   гетьманом. 13 березня 1751 р. новообраний гетьман, який ще залишався в                    Петербурзі, урочисто присягав імператриці у придворній церкві «вірним,             добрим і слухняним рабом і підданим бути..]. Прийшовши до влади гетьман переконався в необхідності радикальних перетворень  у системі управління гетьманського адміністративного апарату . Намагався  сприяти перебудові  Гетьманщини , з військової на цивільну шляхетську  державу, на зразок Речі Посполитої

1. Намагався розширити  політичні права старшини  , відновив старшинські з’їзди , які повинні  були поступово перетворитися на шляхетський парламент , на зразок Речі Посполитої ;
2. Намагався досягти фінансової автономії , але за указом від 1754 року , Царським урядом був встановлений контроль за фінансами Гетьманщини . Гетьман повинен був надавати звіти про прибутки та видатки;
3. Здійснив військову реформу ( запровадив однакове озброєння козаків );
4. Запровадив  судову реформу ( від 17 листопада 1760  року);
5. Виступив  з проектом запровадження  в Україні  спадкового Гетьманства ,  закріплення його  за родом  Розумовських;
6. Планував відкрити  університет в Батурені ;
7. Прагнув перетворити Батурин на Петербург.

   Найголовнішою  його  реформою це була судова. Яка  була розпочата ще за,  часів  гетьманування Данила Апостола ( 1727-1734 рр)    

 

 

 

                                            Судова реформа

             У 1743 році  було закінчено  складання  кодексу законі « Права  , за  яким судиться малоросійський  народ». Але царський уряд його  не   затвердив цей  кодекс , і в 1756 році переслав його гетьману на перегляд на Україну , де спеціально була створена комісія . Але після корегування цього кодексу , він все-таки не був затверджений.   

       З 17 листопада 1760 року  в  Гетьманщині було  встановлено новий                            порядок судочинства . Назва нововведених  судів була запозичена з термінології  судової системи шляхетської Польщі, що мала місце в Україні до Визвольної війни XVII ст. Сфера діяльності створених судів регламентувалася відновленими   положеннями Литовського статуту 1588 року    До того часу  на Лівобережній Україні  діяли козацькі суди: Генеральний суд , полковий , сотенний  і сільський ( суд громади) . За реформою Гетьманщина була поділена  на двадцять судових повітів , у кожному повіті  знаходився :  «Земський суд»,

« Підкоморський суд», « Гродський суд», а найголовнішим був

« Генеральний суд»

       Щодо  « Генерального суду» очолювали  його два генеральні судді , а  до його складу  входили вибрані  від старшини представники кожного  з 10 полків. «Генеральний суд»  розглядав  справи генеральної старшини , полковників , бунчукових і військових товаришів  та осіб , які перебували  під  особистою опікою  гетьмана. Цей  суд став органом нагляду  за  місцевими судами  та найвищою  апеляційною  інстанцією,

після позбавлення судових функцій «Генеральної  військової канцелярії» ( від 17 лютого 1763 року).      «Гродський  суд » утворився в результаті  перетворення полкового суду . Головуючими в цих  судах залишалися полковники , а суддя і писар  називалися  вже не полковниками , а гродськими . Цей суд розглядав  кримінальні справи. [ 5. Іванченко]

      Також було  запроваджено « Підкоморський і земський суд» ( в кожному полку їх було по  два, а в Ніжинському  було три». «Підкоморський суд» розглядав  справи про  землю та межування  , а «Земський суд» розглядав справи цивільного характеру , до їх складу входили виборний  від шляхетства суддя з двома помічниками – коморниками.

      Судова  реформа завершилась в кінці 1763 року . Вона була затверджена «Генеральною  Радою» , яка відбулася у Глухові. Загалом судова реформа , яка  була здійснена Кирилом Розумовським  відповідала  інтересам козацької  старшини.