Гетьман Іван Мазепа – покровитель Української Православної Церкви

Тривала присутність військ Мазепи на Правобережній та Західній Україні сприяла посиленню там позицій УПЦ. Слід відзначити, що царська Росія, хоч і відверто вороже ставилася до УГКЦ, однак з тактичних міркувань не поспішала з підтримкою ініціатив Мазепи, бо Річ Посполита була союзницею Московської держави проти Швеції і явно порушувати існуючий стан речей у міжконфесійних відносинах у регіоні було з точки зору Москви у даний момент недоцільним. У цьому контексті зрозумілішими стають і рішення Замойського синоду УГКЦ (1720р.), скликаного наприкінці Північної війни, коли українські війська вже повернулися на Гетьманщину. Тоді в Речі Посполитій було вжито заходів по ґрунтовному розмежуванню УПЦ та УГКЦ, зокрема в греко-католицьких парафіях мали вилучити із вжитку православні книги, було зроблено важливі кроки на шляху латинізації церковного обряду тощо [13, с. 98].

Гетьман надавав величезну матеріальну допомогу УПЦ, насамперед Київській митрополії та провідним українським (в першу чергу київським) монастирям, в першу чергу Києво-Печерській лаврі, котра за гетьманату Мазепи переживає свій "срібний вік".

Мазепа надав надзвичайно велику фінансову допомогу православним храмам та монастирям у їх побудуванні та реставрації, чимало з них і нині є цінними пам’ятками архітектури (дзвіниця у Софійському соборі, Свято-Іллінська, Свято-Микільські церкви («Набережна» та «Притиска» на київському Подолі). Було збудовано Свято-Троїцьку надбрамну церкву та церкву Всіх Святих над Економною брамою Києво-Печерської лаври, реставровано Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври. Гетьман реставрував чи перебудував, оздобив храми практично в усіх київських і чернігівських монастирях, також в головних центрах лівобічної Гетьманщини (Глухів, Переяслав та ін.).

2.2. Роль І. Мазепи в розвитку архітектури та образотворчого мистецтва

Центр мистецького життя в Україні з другої половини XVII ст. переноситься до Наддніпрянської України, де фундаторами і меценатами мистецтва стають українські гетьмани, полковники та церковні діячі, що походять із демократичних козацьких верств. Особливо великий внесок у розвиток української культури зробив гетьман Іван Мазепа.

За часів свого правління І.Мазепа, людина високого художнього смаку, що музичив і сам створював ліричні пісні, першорядну увагу приділяв розвиткові освіти й прикрашанню міст України чудовими, щедро декорованими спорудами, головним чином храмами у стилі українського бароко. Особисті естетичні вподобання дозволяють говорити про особливий «мазепинський» стиль у цьому напрямі [16, с. 39].

Особливо інтенсивно в період гетьманства Івана Мазепи розвивався Київ як церковний і освітній центр України, повноправно виступаючи її духовно-культурною столицею. І.Мазепа, в минулому учень Києво-Могилянської колегії, значно більше за своїх попередників піклувався про стан міста і його жителів, розбирав скарги киян, виявляючи при цьому неабияку кмітливість.

За активної участі Івана Мазепи в останньому десятилітті XVII століття в Києві розгорнулося монументальне будівництво. Одним із перших, зведених на його особисті кошти, храмів міста був Богоявленський собор Братського монастиря, освячений 1695 року. У 1703 році гетьман почав будівництво нового кам'яного корпусу Києво-Могилянської академії. Особливо піклувався І.Мазепа про поповнення академічної бібліотеки, передаючи їй книги з власного зібрання. Тому не дивно, що тодішній київський митрополит Варлаам Ясинський називав І.Мазепу "обновником, промисленником і благодійником Братського монастиря", а Феофан Прокопович у присвяті своєї драми "Володимир" величав гетьмана "ктитором" (засновником) "преславної Академії Могило-Мазепіанської Київської".

Мазепинське будівництво в Києві не обмежувалося Братським монастирем і академією на Подолі. Коштами гетьмана були оновлені, добудовані і прикрашені храми давньоруської доби — Кирилівська церква й головна святиня міста Софійський собор, при якому тоді ж, у 1699—1707 роках, було споруджено велику кам'яну дзвіницю, що стала композиційною домінантою верхньої частини Києва [1, с. 235].

У часи І.Мазепи оновився й вигляд Печерська. У 1690—1696 роках тут виріс величний Микільський собор із високою дзвіницею, монастирською трапезною та іншими спорудами. З ініціативи й коштами І.Мазепи великий обсяг робіт був проведений у Києво-Печерський лаврі. Ще до 1695 року на гроші гетьмана навколо цього древнього монастиря були споруджені кам'яні стіни з чотирма вежами, у бароковому стилі оформлено Троїцьку надбрамну церкву, позолочено верх і прибудовано бічні вівтарі великої лаврської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. У 1696—1698 роках над Економічними воротами лаври звели п'ятибанну церкву Всіх Святих із родовим гербом гетьмана, а навпроти лаври — Вознесенську церкву жіночого монастиря, ігуменею якого була мати гетьмана. 1701 року було оновлено будинок лаврської друкарні. 1706 року побудували нову Печерську фортецю із воротами. Онуфріївські ворота довгий час називали Мазепиними. Троїцьку надбрамну церкву гетьман з'єднав із дивовижним бароковим ансамблем усієї лаври.

Великі масштаби церковного будівництва у київських монастирях розпочинаються у 1690-х роках, коли гетьман уже ствердився на своїй посаді, віднайшов дотичні моменти порозуміння зі зверхниками української православної ієрархії.

Надзвичайно багато зробив Мазепа для Києва, Переяслава та Чернігова. В Києві його коштом 1690 р. було зведено новий кафедральний собор із каменю при монастирі Св. Миколи, 1698-го при ньому ж – церкву Св. Богоматері, при Печерському – церкву Всіх Святих, при Братському – велику нову церкву Св. Єпіфанії. Його пожертвами та зусиллями в 90-х рр.. було реконструйовано Софіївський кафедральний собор у Києві, обнесено кам’яною огорожею Печерський монастир – вельми дорогий захід на ті часи, зроблено прибудову й позолочено баню церкви Вознесіння Марії при тому ж монастирі. За свідченнями мазепинських старшин, наведенними в Праці Позняка «Про Бандерську комісію», гетьман був причетним і до створення дзвінниці з великим дзвоном, зберігався до наших днів [4, с. 202].

Світське будівництво мазепинської України, хоча й мало менші масштаби, позначилося такими монументальними будовами, як, наприклад будинок Київської академії (1703-1704 рр.).

Гетьман також дбав про військове будівництво. І. Мазепа добре розумів значення моря для України, тому розпочав акцію над розбудовою корабельного будівництва та фортифікації Причорномор’я. Цікаво, що Мазепа найбільше скріплював фортечні споруди над Азовським морем. Це робилося звичайно, без розголосу, часто потайки, тому, власне не збереглися про цю діяльність відповідні документи.

Щедро жертвував український гетьман і на храм поза Україною – на його кошти будували і прикрашали церкви і собори в Росії (в Рильську), Речі Посполитій (у Вільно), на Близькому Сході.

З інших галузей образотворчого мистецтва доби великі успіхи мало малярство – церковне і світське (зокрема, портретове), різьбярство, а головне– граверство, репрезентоване такими визначними майстрами, як: Олександер і Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський, Іван Мигура, Данило Галяховський та інші.

2.3. Меценатська діяльність І. Мазепи в галузі освіти і науки

І. Мазепа - державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильніше були виражені патріотичні мотиви, уболівання за долю України.

Розуміючи значення шкільництва, І. Мазепа особливо дбав про найвище огнище освіти – Академію в Києві. Його заходами Академія була зреформована на зразок західноєвропейських вищих шкіл. Заснована 1615 р. як звичайна братська школа, вона по двадцятьох роках діяннями митрополита Могили перетворилася на колегіум, а заходами Мазепи досягла рангу академії. Тож не дивно, що Феофан Прокопович пойменував її «Могило-Мазепіаною». Саме так називалася вона у вступі до одного з його київських рукописів 1705 р. «Схід зорі над Парнасом Могило-Мазепіани» [12, с. 72].

У добу І. Мазепи відроджується Київ як духовний центр України. Головним культурно-національним осередком міста і всієї України знову стає Києво-Могилянська колегія, яка пережила скрутні часи Руїни. Зміцнення української державності в останній чверті ХVII ст. створювало для цього навчального закладу відповідну матеріальну базу, а відновлення культурних зв’язків із Заходом і відкриття широкого поля культурної діяльності на Сході допомагало колегії згуртовувати видатні професорські сили, що здобули підготовку здебільшого в університетах Західної Європи, і притягувало до неї широкі маси студіюючої молоді. Імена Варлаама Ясинського, Йоасафа Кроковського, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, мабуть, найвизначнішого вченого-енциклопедиста тогочасної України та інших професорів колегії свідчать про високий науковий рівень її навчання.

Відома ще низка університетів, які стояли на сторожі інтересів обителі, у підпорядкуванні якої була Києво-Могилянська колегія (14 січня 1698 р.2, 10 лютого 1704 р.3). У липні 1702 р. гетьман надав право ректору Г. Одорському заселити поблизу Фастова слободу Плисецьку, люди б якої віддавали обителі «послушания». 18 серпня 1703 р. І. Мазепа затвердив за академією двір міщанина Йосипа Скородки, який передав своє майно у власність навчального закладу.

Загалом гетьманування Івана Мазепи значно підвищило роль та значення Києво-Могилянської академії у суспільно-політичному житті України. Вона стала як справжнім центром підготовки кадрів для Гетьманщини, так і просвітницьким осередком, який позитивно вплинув на формування духовних орієнтирів національної еліти [16, с. 39].

В Україні склалася традиція вільного доступу до освіти, тож серед вихованців Академії були представники різних станів, і насамперед, старшинства. Воно найбільше прагнуло до освіти, яка давала чимало переваг.

В добу Мазепи друкарство на Україні доходило до найвищої ступені розвитку. Перед друкарського уміння веде Печерська Лавра в Києві, що на той час вважалася найкращою друкарнею цілого слов’янства і цілої Східної Європи. В Києві видавалися стоні поважних книг релігійного і світського змісту, прегарно оформлених і старанно зредагованих, часто друкованих у двох фарбах та з чудовими гравюрами. Багато видань було спеціально підтримано гетьманським урядом.

В добу Мазепи в Україні було багато шкіл при монастирях, церквах та приходствах. Вчили в них монахи, священики та дяки. Чужинці свідчать, що в Україні за добу Хмельницького-Мазепи вміли читати не тільки всі чоловіки, але й жінки, а латину та інші мови знали не тільки старшини й священики, але й звичайні ченці Києво-Печерської лаври. В церквах всі молилися з молитовників. Освіта йшла в парі з вихованням. Для цього видавалися спеціальні книжки, образки з притчами, казками й сміховинками.

Музика й пісня в Україні розвивалися на ґрунті народної пісні й тому вони мали велике виховне значення, охоплювали та споювали всі верстви населення України.

Отже, внесок гетьмана Івана Мазепи був важливим як у царині матеріальної культури, так і в духовному житті України. Саме за його гетьманування особливого розквіту досягли усі галузі української культури, а мазепинський ренесанс ще довго світив над Україною після полтавської катастрофи й поразки політичних планів. Цьому сприяла активна позиція Івана Степановича на ниві меценатської діяльності. Цей аспект діяльності великого українського гетьмана залишаться актуальним і понині як взірець меценатства для сучасників.

Висновки

Отже, із викладеного можна зробити такі висновки. Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по 1640 рік. Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р. Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.

Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича, але провадилася вона іншими темпами й подекуди іншими методами. Ця політика цілком виразно сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим  і Туреччину. Боротьба з із Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував  лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Загалом гетьман дбав про інтереси всього народу, всієї країни. Він зробив вагомий внесок в духовно-культурну спадщину країни. З самого початку свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Певною мірою він продовжував традицію, закладену в першій чверті XVII ст. козацьким гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, який свою полководницьку та державну діяльність поєднував з активною підтримкою розвитку освіти й науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бойко О.Д. Історія України: Навч. посіб. – 3-е вид., випр., допов. / О.Д. Бойко. – К.: Академвидав, 2005. – 687 с.
2. Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. / І. Борщак. – Львів.: «Червона калина», 1991. – 255 с.
3. Грушевський М. Шведсько-український Союз 1708 р. / М. Грушевський // Великий українець. – 1992. – №9. – С. 24-28.
4. Довжук І. В. Історія культури України. / І. В. Довжук. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. – 552 с.
5. Журавльов Д. В. Мазепа: людина, політик, легенда. / Д. В. Журавльов. – Х.: Фоліо, 2007. – 382 с.
6. Карпенко М. Гетьман Іван Мазепа як будівничий Української держави. / М. Карпенко. – Суми: Вид-во «Ярославна», 1999. – 324 с.
7. Костомаров Н. И. Гетман Иван Степанович Мазепа. / Н. И. Костомаров. – К.: Радуга, 2005. – 64 с.
8. Мицик Ю.А. Нові документи гетьмана Івана Мазепи / Ю.А. Мицик // Пам’ятки України. – 1991. – № 6. – С 15-17.
9. Павленко С. Міф про Мазепу. / С. Павленко– Чернігів: Сіверянська думка, 1998. – 248 с.
10. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. / С. Павленко. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 602 с.
11. Павленко С. Чи зраджував І. Мазепа Карла XII? / С. Павленко // Пам'ять століть. – 2005. – №1. – С. 90.
12. Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. / С. Павленко– К.: Вид.дім «КМ Академія», 2005. – 304 с.
13. Пуцко В. Гетьман Іван Мазепа і розвиток українського мистецтва / В. Пуцко // Київська старовина. – 1995. – № 1. – С. 98-104.
14. Таирова-Яковлева Т. Мазепа. / Т. Таирова-Яковлева. – М.: Молодая гвардия, 2007. – 271 с.
15. Універсали Івана Мазепи / Упор. І. Бутич. – К. –Львів, 2002. – 757 с.
16. Чернявська Г. Меценатство гетьмана Івана Мазепи / Г. Чернявська // Пам’ять століть. – 2000. – № 4.– С. 39.