Джерельна база та археологічне вивчення історії країн Східного Середземномор'я у давнину

- біблійські тексти;

- апокрифічні твори;

- твори раніш невідомої общини.

 

 

1.2 Біблійні тексти

 

Як відомо, Біблія являє собою  зібрання досить різноманітних пам'яток: законодавчі тексти, фрагменти хронік і літописів, соціально-політичні і релігійні памфлети як в прозаїчній, так і в поетичній формі, справжні історичні документи і історичні повісті, сказання, твори навчального і релігійно- філософського характеру, духовні і ін. Всі ці різнорідні твори створювалися в різний час на протязі цілих століть (від ХІІ ст. до н.е. до середини ІІ ст. до н. е.). Біля 100 р. н.е. пройшла їх кодифікація і канонізація сінедрионом в Ямнії. До VІІ- VІІІ ст. н.е. був остаточно зафіксований не підлягаючий ніяким змінам біблійний текст, який в цьому виді зберігся до наших днів під назвою масоретського тексту. Переважна більшість всіх інших біблійних рукописів датуються ХІІ-ХVІ ст. н.е.

Вивчення рукописів і фрагментів біблійних книг, а також в кумранських коментарях на біблійні книги було знайдено вельми примітний факт: незліченні виправлення біблійного тексту, запропоновані біблійною критикою за останні два століття, як правило, не підтверджуються давніми в наш час біблійними рукописами із Кумрану. Видання всіх знайдених біблійних текстів відкриє нову сторінку в вивченні і науковій критиці біблійної літератури.

 

1.3 Апокрифічна література

 

Кодифікація біблійних книг і створення  канону Святого писання супроводжувалося забороною і вилученням літературних творів, які по тим чи іншим міркуванням  були признані не відповідними єврейському  вченню. Не включені в біблійний  канон твори отримали назву «зовнішніх»  або «сторонніх книг». Більш поширена грецька назва-апокрифіти ( скриті книги) і псевдоепіграфи (хибно написані), тобто приписані тим чи іншим , в більшості випадків легендарним, біблійним героям.

 

Апокрифічна література містить обширний і багатий матеріал по соціальній і культурній історії Іудеї ІІ ст. до н.е. - І ст. н.е. Апокрифічна література, в якій знайшли відображення сподівання соціальних низів, носила опозиційний по відношенню до панівної ідеології характер. Це привело до того, що апокрифічна література була признана єритичною, читачам її погрожували різними карами, а самі твори піддавалися гонінням. В результаті частина цієї багатої літератури (церковні автори нараховують близько 70 старозавітних апокрифів) від якої відмовилось офіційне іудейство, загинула, і тільки частина її (біля 30) була збережена християнством, яке побачило в деяких з цих апокрифів родинні для себе риси (серед них: книги Маккавєєв, Премудрості Ісуса, сина Сираха ( бен-Сира) , Премудрості Соломона, Товіт, Йудиф, Юбілеї, Енох, Заповіт 12 патриархів). Однак оригінали апокрифів були втрачені, і дійшли вони до нашого часу в перекладах на грецьку, латинську, сірійську, ефіопську, старослов'янську і вірменську мови.

Нова сторінка в вивченні апокрифічної літератури починається в зв'язку з відкриттям серед кумранських рукописів фрагментів апокрифічних книг Юбілеїв, Еноху, Заповіту 12 патриархів і деяких інших на єврейській і арамейських мовах. Знахідка фрагментів творів на мові їх оригіналу серед кумранських рукописів з нетривалістю встановила факт дохристиянського походження їх основного ядра і підтвердила здогади вчених про виникнення їх в сектантських колах, близьких до євреїв.

 

1.4 Невідомі раніш твори

 

Третю і найбільш важливу групу  кумранських рукописів складають невідомі до цих пір твори, в яких знайшли відображення образу життя і ідеологічні уявлення опозиційної іудейської общини, яка влаштувалася в Іудейській пустелі. Важливими з цієї групи рукописів являються твори, отримавши в науці наступні умовні назви:Устав, текст Двох колонок, Дамаський документ, Війна синів світла з синами темряви, Благодарственні гімни, Коментарі на біблійські книги, збірники есхатологічних і месіаністичних текстів, та інші.

 

Кумранські коментарі представляють собою новий літературний жанр в після біблійській літературі. Композиція і характер коментарів визначаються тим, що автори бачили в кожному вірші коментуємих біблійських текстів таємні передбачення, сакральний сенс яких був невідомий навіть пророкам, записавши їх зі слів бога.

Таким чином, відкриття кумранських рукописів ( та частина яка дійшла до наших часів), свідчить про високий рівень духовності кумранської общини. Вивчення та дешифрування цих рукописів, може дати багато відповідей не тільки на запитання багатьох істориків та дослідників, а історії загалом ( тих її пробілів), які утворилися після вивчення інших джерел з різних регіонів та країн.

 

2.Джерела з історії  Угариту

 

Розкопками в м. Угарит розкриті руїни великого царського палацу, жрецької і ряду інших бібліотек з численними пам'ятниками угаритської писемності (близько 1450-1200 років до н. е.). Відкрилася невідома досі література релігійно-міфологічного характеру, яка має паралелі з розповідями Санхоніатона і Старого Завіту. Після руйнування Угарита залишився величезний пагорб заввишки близько 20 метрів і площею понад 25 гектарів. Поки розкопана лише шоста частина цієї площі.

Серед руїн Угариту були знайдені тисячі глиняних табличок. У їх числі економічні, юридичні, дипломатичні та господарські документи, записані на восьми мовах з п'яти видів письма. Група французьких археологів під керівництвом Клода Шеффера виявила написи на раніше невідомій мові, що отримала назву «угаритська». В її основі лежить один із найдавніших алфавітів, що складається з 30 клинописних знаків.

Знайдені в Угариті таблички містять не тільки світські документи, а й літературні твори, що відкрили нам очі на релігійні уявлення і звичаї того часу.

Більше трьох тисячоліть Угарит перебував у повному забутті, і ще сімдесят років тому було невідомо, де знаходилося це колись квітуче, що згадується в багатьох стародавніх текстах фінікійське місто.

 

 В 1929 році під час розкопок  увагу вчених відразу ж привернув  пагорб, розташований у важкодоступній  закруті річки. Місцеві жителі  називали цей пагорб Рас-Еш-Шамра - «Кроповий пагорб». Вже при перших розвідувальних розкопках тут були знайдені статуетки, посуд, похоронне начиння і таблички з письменами. «Кроповий пагорб» став головним об'єктом досліджень.

Самий нижній шар пагорбу відноситься  до неоліту - приблизно до VII ст. н. е. Самий верхній і важливий - до фінікійської епохи, яка почалася в XVI ст. і раптово перервалася до кінця бронзового століття (приблизно 1200 рік).

В одному з ранніх шарів археологи  натрапили на поховання та залишки  поселень, які, очевидно, відносяться до періоду між III-II ст. до н. е. У гробницях лежали останки людей. При них збереглися прикраси - в більшості своїй це були намиста, браслети, невеликі намиста з трубочок і спіралей, шпильки і т. д. Руїни стародавнього Угарита - одні з найбільш значних на Близькому Сході, адже фінікійці споруджували свої будинки і палаци з каменю, а не з широко поширеної цегли-сирцю.

Розкопками в Угариті відкриті залишки добре укріплених міських стін зі склепінчастими воротами, ряд храмів, впорядковані будинки; особливо важливо було відкриття царського палацу з двоколонним вхідним портиком і численними приміщеннями, розташованими навколо декількох великих внутрішніх дворів. В античній гавані, яку араби називають Міна-ель-Бейда (Біла гавань), були знайдені залишки великих складів. У портовому кварталі можна бачити руїни скромних осель XV і XIV століть до н. е.. Шлях до царського палацу проходить через Нижнє місто. Добре збереглися вулиці шириною в 3-4 м які оточували великі квартали будинків. Дуже близько від палацу знаходився житловий квартал знаті. Стіни багатьох вілл сягають двох метрів висоти, раніше у них був і другий поверх. У внутрішніх дворах цих будинків розташовані колодязі. Кожен будинок, побудований більше трьох тисяч років тому, мав власне водопостачання. У підвалах деяких будинків є власні склепи: померлим в дорогу на той світ давали воду, вино, олію, м'ясо і кров жертовних тварин.

Руїни царського палацу розташовані  в півтора кілометрах від гавані Міна-ель-Бейда. Палац складається з цитаделі і власне царської резиденції.

 

Чітко збереглися контури численних  залів, внутрішніх і передніх дворів. Велика кількість інших приміщень  служили робочими кімнатами для  царських переписувачів й чиновників.

В Угариті були знайдені численні глиняні судини, вкриті розписом. Серед них є екземпляри мікенського походження, як, наприклад, кубок із зображенням восьминога і кратер із зображенням колісниці. З Єгипту потрапили в Угарит витончені алебастрові вази. В архівах царського палацу знайдено масу глиняних табличок з просторовими клинописними текстами, написаними частково на шумерській і вавілонській, частково на хеттській і єгипетській мовах. До царської бібліотеки відносилися також школа переписувачів і «бюро перекладачів». Глиняні таблички містять описи фіксованих податків, які повинні були платити в царську казну спілки ремісників; записи про сплату данини, відраховувалися Угаритом іншим державам - найчастіше хетам і єгиптянам, про отримання ним самим данини від більш слабких міст; мобілізаційні списки; списки населення, зайнятого на громадських роботах; рахунки по торговельних угодах і вказівки будівельникам .У бібліотеці були виявлені і численні вказівки щодо вчинення ритуалів. У всіх деталях викладено правила обрядів культу родючості, прихильниками якого були фінікійці. «Ветери-нарна книга» містить рекомендації для лікування хворих тварин. Були знайдені буквар, словники і тексти вправ.

Мабуть, найбільшу цінність серед  знахідок в Угариті являє собою маленький, всього в 10 см завдовжки, брусок глини з тридцятьма знаками, який відшукали в 1949 році серед багатьох інших глиняних табличок в кімнаті для переписувачів царського палацу. Це був перший в історії людства алфавіт! Не дивно, що клинописні таблички з Угарита зацікавили всіх учених. Дата складання таблички відноситься, ймовірно, до XIV, а може бути навіть до XV ст. до н. е. Ця алфавітна система з 30 клинописних знаків, передавала тільки приголосні звуки, використовувалася для запису текстів на незнайомій вченим мові.

Як невдовзі з'ясувалося, це була древня мова ханаанської групи, близька  до давньоєврейської мови середини II ст. до н. е. Фінікійцям вдалося вдосконалити клинопис так, що їх знаки тепер позначали  не цілі слова або склади, для  чого необхідні були сотні або  навіть тисячі знаків, а передавали слова буквами, які зображувалися  з допомогою клинописних знаків.

 

Ще однією з найзначніших знахідок в Угариті стали - ноти, написані клинописними знаками щонайменше близько трьох з половиною тисяч років тому! Це найдавніша з відомих до цього часу спроб письмово зафіксувати мелодію. Розшифрувати значки було непросто, але тим не менше вчені зуміли це зробити. І в травні 1974 року в одній з аудиторій Каліфорнійського університету (США) відбувся незвичайний концерт - знову пролунала повстала з небуття давня мелодія. Ось що дивно: весь її музичний лад виявився близьким та зрозумілим людям другої половини XX століття. Стародавня музика була виконана на лірі, що представляла собою точну реконструкцію стародавнього інструменту, знайденого в Сирії і відносився приблизно до тих же часів, що й музика.

Під час розкопок Угаріта вченні знайшли залізний клинок в бронзових піхвах, що відноситься до XIV століття до н. е. Тобто до періоду, коли вперше почали гартувати залізо. Знайомство з залізом відноситься до більш раннього часу, але при цьому мова йшла здебільшого про метеоритне залізо, яке оброблялося для виготовлення прикрас і культової начиння, і тільки пізніше з'явилися залізні інструменти і зброю. Потім, у середині XIV століття до н. е., хетти навчилися обробляти залізо, і скоро до багатьох інших виробів, якими торгували фінікійці, додалися залізні. Новий метал дав новій епосі своє ім'я - залізний вік, який розпочався на Сході приблизно з 1200 року до н. е.. За іронією долі Угарит, як і багато прибережних міст східного Середземномор'я, загинув саме близько 1200 року до н. е. - під ударами з півночі так званих народів моря.

З цього можна зробити висновок, що фінікійці першими винайшли писемний алфавіт, музичні тексти та залізо. Що дає можливість не лише пізнати  культуру стародавнього Угариту, а й фінікійської культури загалом.

 

3.Стародавня Ебла. Джерела з історії

 

В стародавній Еблі селяни спочатку знайшли базальтову чашу, яку здали в міський історичний музей. А в 1964 році сирійський уряд запропонував італійському археологу Паоло Мат'є приступити до розкопок пагорба Телль-Мардіх. Раніше тут знаходилося незначне поселення, але-саме тут, на півночі Сирії, було зроблено сенсаційне відкриття. Паоло Матьє довго вивчав художні вироби, які раніше були знайдені в різних районах Сирії, і прийшов до висновку, що всі вони повинні були виходити з одного центру. Деякі історичні хроніки таким центром називали Еблу - місто, що існувало в Сирії з давнини, але ніхто з учених не знав, де воно розташовувалося. Виявилося, що Ебла - столиця могутньої держави на Близькому Сході, змагалася з Єгиптом і Аккадським царством.

У 1975 році експедиція виявила найбільший з коли-небудь розкритих сирійських архівів-17000 глиняних табличок з текстами XXV-XXIII ст. до н. е. Це було найбільше відкриття! До цих пір найдавнішими вважалися  письмові джерела Месопотамії на шумерській мові. Таблички, знайдені в  Еблі, написані частково шумерським клинописом, частково невідомою мовою, яку учені назвали «еблаїт». Царський палац був не лише офіційною резиденцією правителів країни, а й центром її економічного і культурного життя. У палаці була і школа, в якій готували державних писарів і чиновників, причому навчання велося на двох мовах - шумерській і Ебла. Тут на глиняні таблички переписували літературні тексти, заносили в хроніку найважливіші історичні події з життя держави.

На деяких табличках, написаних  невпевненою рукою учнів, збереглися навіть позначки вчителя. Глиняні таблички розповіли, наприклад, і про те, як проходили іспити в цій школі. Школяр-писар писав табличку під  контролем «старшого брата» - дуб-Зузу. Потім учитель перевіряв написану табличку, погоджував відмітку з «директором» школи і лише після такого обговорення ставилася остаточна відмітка.

Після кожного сезону археологічних  розкопок в районі Алеппо вчений світ все більше і більше дізнавався про  Еблу. До цих відкриттів учені не могли і припускати, що в ту далеку епоху укладалися і розривалися міжнародні договори. В одному з їх документів говорилося, що цар Ебли звертається з проханням до царя Ассірії, щоб той гарантував і полегшив торгівлю Ебли в самих далеких районах від її кордонів, хоча Ебла і сама здійснювала політичний і економічний контроль над 17 тодішніми державами.

Дешифрування глиняних табличок допомогла  вченим встановити і клас по соціальній структурі ебланського суспільства. Жителі Ебли ділилися на дві групи - думу-Ніти (привілейовані городяни) і бар-ани (нечисленні іноземці). Думу-Ніти (що означає «сини Ебли») були корінними еблаітамі, народилися в Еблі і користувалися всіма правами і привілеями своєї країни. До них відносилися представники самих різних професій: гончарі, скульптори, теслі, текстильники, мірошники, пекарі та ін Друга група - власне іноземці, а також раби, військовополонені, купці і складалися в ебланських армії найманці. "