Австрійська імперія у ХVІІІ столітті

АВСТРІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ХVІІІ СТОЛІТТІ

 

Спадкові володіння Габсбургів у ХVІ – ХVІІІ століттях перетворилися на одну з найбільших держав Європи. Основне її ядро становили землі з німецьким (австрійським), угорським і слов’янським населенням. Різні за мовою, культурою, звичаями і традиціями народів, які там жили, володіння Австрії тривалий час пов’язувало між собою лише те, що вони належали одній династії. Розвиток товарного виробництва і формування єдиного ринку перетворювало всі ці регіони на єдине утворення. Прагнення Пруссії збільшити свої володіння за рахунок Габсбургів породило австро-прусський конфлікт.

Спроба Габсбургів створити з німецьких  земель справжню імперію, зроблена під  час Тридцятилітньої війни (1618-1648), завершилася для них поразкою. Династія після цього спрямувала всі зусилля на збереження, зміцнення і примноження своїх спадкових володінь. Зберігати їх доводилося через постійну небезпеку з боку Османської імперії; зміцнювати, позаяк Австрійська імперія, що стала формуватися, народжувалася як багатонаціональна держава; примножувати – внаслідок свого імперського становища (таким є внутрішній сенс будь-якої імперії).

Після першого поділу Польщі (1772) до Австрії відійшли Південна Польща й українські землі – Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина. На кінець ХVІІІ століття до володінь Габсбургів входило понад два десятки народів – німці, чехи, словаки, українці, угорці, поляки, хорвати, румуни, італійці та інші. Цікаво, що найчисленнішою складовою тут були слов’яни (українці, поляки та ін.).

Мало втручаючись у справи всієї  Священної Римської імперії, Габсбурги  почали зміцнювати владу в своїй багатонаціональній та досить неспокійній державі. Для цього потрібна була сильна абсолютна влада. Були сформовані центральні органи влади. Найважливішими центральними установами були: Державна рада – дорадчий орган при імператорі; придворна австрійська канцелярія на чолі з канцлером – виконавчий орган; „придворна військова рада” (гофкрігсрат). Поступово з „канцелярії” виділилося міністерство закордонних справ, яким керував канцлер.

Національний  склад імперії австрійських Габсбургів ХVІІІ ст.

 

 

 

 

 

Утворенню централізованої абсолютистської  австрійської держави передувала тривала (ХVІ – ХVІІ ст.) і запекла боротьба прибічників та противників Реформації. Під її прапором відбувалася більшість народних антифеодальних виступів і національних рухів в Чехії. Протестантизм сприйняла частина дворянства.

Боротьбу з Реформацією (контрреформацію) розпочав наприкінці ХVІ століття імператор Рудольф ІІ (1552-1612, 1576). Вихований при іспанському дворі єзуїтами, він здійснював політику жорстокого переслідування протестантів. Розпочавши створення Австрійської імперії, Габсбурги потребували підтримки католицької церкви і щедро її обдаровували (за рахунок власності, конфіскованої у протестантів). На початку ХVІІІ століття протестант вважався державним злочинцем. Селян, які не бажали приймати католицизм, виселяли з Австрії або віддавали в солдати.

Звичайно, в багатонаціональній імперії  Габсбургів національні проблеми стояли на першому місці. Приєднані до Австрії народи відчували своє залежне становище і несумісність власних національних інтересів з цілями й завданнями Габсбургів. Селянські та інші виступи ХVІІ – ХVІІІ століть були спрямовані не лише проти феодалізму чи його залишків – вони мали яскраво виражене національне забарвлення. Проте солідарність (з лат. міцний; єдність дій) дворянства різних національностей дозволяла подолати ці виступи. Політика придушення поєднувалася з певними поступками. До того ж у ХVІІІ столітті починається формування капіталістичних відносин, що почало перетворювати імперію на єдиний господарський організм. Зміцнювалися й розширювалися економічні зв’язки між регіонами й формувався єдиний внутрішній ринок. Відень – столиця імперії – перетворився на великий промисловий і торговий центр. Все це забезпечило достатню міцність багатонаціональної Австрійської імперії.

З ростом могутності Австрії не бажали миритися ні Франція, ні Іспанія, ні Пруссія. Нові війни принесли Габсбургам тяжкі поразки. З середини ХVІІІ століття їхня монархія почала слабнути. Найнебезпечнішим її суперником була Пруссія на чолі з Фрідріхом ІІ. Протягом першого ж року свого правління „освічений” Фрідріх без оголошення війни захопив найбагатшу австрійську провінцію Сілезію. Нова австрійська правителька Марія-Терезія (1717-1780, 1740) заявила, що вона готова „віддати останню спідницю”, аби повернути Сілезію. Але й Семилітня війна (1756-1763) не принесла їй успіху.

У послабленій Габсбурзькій монархії найдалекоглядніші політики почали розуміти необхідність здійснення реформ. Реформи в дусі „освіченого абсолютизму” були здійснені Марією-Терезією та її сином Йосифом ІІ (1741-1790, 1765).

Найважливішою була військова реформа. Було запроваджено новий порядок формування армії – замість найманства запроваджувалася система рекрутських наборів. Для підготовки офіцерських кадрів у Відні було засновано військову академію.

Велика увага приділялася фінансовій реформі. Було запроваджено загальний військовий податок. Від нього не звільнялися дворяни й церква.

В галузі освіти для навчання робітників були створені технічні й ремісничі училища. Для підготовки інженерів у Відні відкрили Гірничу і Торговельну академії, технічні й сільськогосподарські навчальні заклади. Було закладено основи початкової і середньої загальної освіти. Віденський університет звільнено від контролю католицької церкви.

Низка заходів обмежувала привілеї католицької церкви. Закривалося багато монастирів; здійснено часткову конфіскацію (секуляризацію) церковних земель; єзуїтів було вигнано з Австрії; скасовано закони про переслідування протестантів.

Значне місце в перетвореннях  займали судові реформи. Функції суду тепер здійснювала лише держава; розроблені нові цивільний і кримінальний кодекси; обмежено застосування смертної кари.

В 1781 році вийшов указ, який скасовував особисту залежність селян. Це відіграло позитивну роль у розвитку капіталістичних відносин в імперії Габсбургів.

Висновки:

1. Протягом ХVІ – ХVІІ століть спадкові володіння Габсбургів стали форпостом у боротьбі з османською агресією, що об’єднало різні народи навколо Відня. Спробувавши протягом 1618-1648 років створити зі своїх володінь і німецьких князівств єдину католицьку державу і зустрівши опір з боку низки передових країн Європи, Габсбурги взялися до створення абсолютистської імперії зі своїх німецьких, угорських, слов’янських та інших земель. Імперія потребувала сильних центральних органів управління і могутньої бюрократії.

2. Створюючи свою багатонаціональну  імперію, Габсбурги потребували підтримки католицької церкви. Протягом ХVІ – ХVІІ століть здійснювалася політика контрреформації, жорсткого переслідування протестантів. Не менш складними були й питання міжнаціональних відносин. Політика „онімечування” зазвичай зустрічала опір. Габсбургам вдалося протягом тривалого часу (до 1918 р.) зберегти єдність своєї багатонаціональної держави.

3. Ослаблення імперії  з середини ХVІІІ століття змусило Габсбургів здійснити низку реформ у дусі „освіченого абсолютизму”. Внаслідок реформ було ліквідовано найбільш грубі прояви феодалізму. Зросло товарне виробництво і зміцнювалися ринкові відносини. Зберігаючи роль дворянства, реформи давали простір і для діяльності буржуазії.