Зельман Ваксман – лауреат Нобелівської премії

Курсова робота на тему:

Зельман Ваксман – лауреат Нобелівської премії.

 

Зміст

1. Вступ.
2. Коротка біографія Зельмана Ваксмана.
3. Основний творчий набуток.
4. Висновок.

 

 

1. Вступ

         Зельмана Абрахама Ваксмана називали одним із найвизначніших благодійників людства. Він був лауреатом Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини, всесвітньо відомим мікробіологом, який винайшов найрозповсюдженіший з антибіотиків — стрептоміцин. Неможливо не враховувати його внеску одночасно в історію, медицину, фармакологію та загалом в життя людства. Напередодні нової світової війни виникла гостра необхідність створення нових препаратів для контролю над різними інфекціями та епідеміями, що могли виникнути під час бойових дій. Саме тому Абрахам Вексман разом з командою вчених досліджував декілька років 10 тисяч різних ґрунтових мікробів у пошуках антибіотиків, що могли б руйнувати бактерії, не заподіюючи шкоди людині, і все ж таки добився свого. У 1940 році дослідницька група виділила актиноміцин, котрий виявився високотоксичним антибіотиком. Через два роки учені відкрили стрептотріцин — антибіотик, високоефективний у відношенні збудника туберкульозу. У 1943 році послідовники знайшли стрептоміцин у штамі актиноміцет. Почалась нова ера у боротьбі з туберкульозними захворюваннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Коротка біографія Зельмана Ваксмана.

          2.1 Народився 20 липня 1888 року в містечку Нова Прилука на Вінничині. Дата народження в літературі називається різна (2 або 22 липня), але 20 липня вказується у власноручній біографії. Сім'я Зельмана належала до міщан середнього достатку. Батько й дід народились у Вінниці. Його мати, Фредія (Лондон) Ваксман, була власницею промтоварного магазину, а батько, Яків Ваксман, орендарем земельної ділянки. Він закінчив місцевий хедер (єврейська початкова релігійна школа), де єврейські хлопчики вивчали основи іудаїзму і в такий спосіб розпочав свій шлях «нагору» в науці.

          2.2. Після прибуття у Філадельфію в 1911 р. він на якийсь час зупинився у своїх сестер, що володіли фермою недалеко від Метьючена (штат Нью-Джерсі). До цього часу у Ваксмана вже проявився інтерес до біології, і, як він згадував згодом, життя на фермі вселило в нього «бажання з'ясувати хімічні і біологічні механізми землеробства і його основні принципи». «Поруч із землею я вирішив шукати відповідь на численні питання про циклічність життя в природі, що почали повставати переді мною», говорив він. Щоб одержати відповіді на ці питання, Ваксман поступив у сільськогосподарський коледж, у якому почав вивчати мікробіологію ґрунту, і в 1915 році одержав ступінь магістра природничих наук; у цьому ж році він став громадянином США.

          У 1916-му Зельман одружився з Бертою Деборою Митник, яка виїхала до Америки з Прилук (аж дивно, що назви її міста і його села виявилися такими співзвучними). Незабаром у них народився син.

          Протягом усієї своєї наукової кар'єри Ваксман завжди цікавився екологією ґрунтових мікробів і їхньою взаємодією. Його перша наукова праця містила перелік різних мікроорганізмів і їхньої комбінації, включаючи велику групу актиноміцет. Навіть у даний час роль актиноміцет у формуванні і родючості ґрунту цілком не встановлена; у той час, коли Ваксман почав дослідження мікробіології ґрунту, мікроорганізми практично не приймалися в розрахунок. Перші ж експерименти переконали його в тому, що актиноміцети мають важливе значення, але він поки не міг використовувати біохімічні методи для продовження цієї роботи. Закінчивши вивчення хімії ферментів як студент-дослідник в Каліфорнійському університеті в Берклі, у 1918 році Ваксман одержав ступінь доктора філософії.

          До медичних проблем Ваксман узявся трохи згодом: його помітні успіхи в цій галузі припали на роки Першої світової війни. Вчений отримав новий тип пептону — продукту, необхідного для виготовлення ліків проти дифтерії. Однак більше його цікавило вивчення мікробіології грунту. У 1924 році Ваксман із дружиною і п'ятирічним сином Байроном поїхав до Рима на з'їзд ґрунтознавців. Користуючись нагодою, Зельман вирішив відвідати Україну. Під час непу до іноземців у Радянському Союзі ставилися цілком лояльно. Та все ж Батьківщина зустріла Ваксмана непривітно: вражали бідність і занедбаність усього довкола. Майже всі родичі померли або загинули під час громадянської війни. "Коріння" в Україні у вченого не залишилося. Він повернувся в Рутгерс, де спочатку читав лекції, а в 1925 році був призначений професором, у 1931 році — професором по мікробіології ґрунту й у 1943 році — професором мікробіології.

            У Рутгерсі Ваксман став провідним спеціалістом в області мікробіології ґрунту, науки, що із простого нагромадження уривчастих спостережень перетворилася в наукову дисципліну. Займаючись одночасно викладанням, підготовкою наукових і популярних публікацій, він продовжував дослідження з біохімії ґрунту і взаємозв'язків між організмами в процесі його формування.

           З 1931 р. він паралельно почав вивчати морські мікроорганізми. Проводячи протягом дванадцяти років по кілька місяців на борту науково-дослідницьких суден, Ваксман винайшов метод боротьби з обростанням дна морських кораблів. Це збільшувало їх швидкість і було важливо напередодні війни. Із початком бойових дій учений знову став у пригоді американській армії: в умовах вологого тропічного клімату (війна точилася в тихоокеанському регіоні) на оптичних та електричних приладах утворювалася пліснява, яка руйнувала апаратуру.

 

 

1. Основний творчий набуток.

            Нобелівська премія в галузі фізіології та медицини (1952) «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

Свою наукову працю вчений присвятив дослідженню екології ґрунтових мікробів та взаємодії між ними, зокрема, так званих актиноміцет. Грибки-актиноміцети, які стали для З.Ваксмана «улюбленцями», принесли йому світову славу (серед наукових праць вченого особливе місце посідає 3-томна монографія «Актиноміцети»). Вчений відкрив «санітарні» властивості ґрунтових мікробів-антагоністів. 1932 — Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулася до З.Ваксмана з пропозицією вивчити процес розкладу палички туберкульозу (палички Коха). 1940 — вчений разом з однодумцями відкрив стрептоміцин — високоефективний у протидії збудникам туберкульозу. Було виділено низку антибіотиків. А такі препарати, як стрептоміцин, неоміцин, актиноміцин, і кандинецин широко використовуються в сучасній лікувальній практиці та ветеринарії.

 

 

 

 

8. Висновок.

         Отже не можна не відзначити ролі стрептоміцину у боротьбі з туберкульозними захворюваннями. Але на даний час є уже більш вдосконалені засоби по боротьбі з цими захворюваннями: ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол. Сприяє подоланню і уникненню хвороби й рівень обізнаності населення. Але на даний час цей рівень щодо проблеми туберкульозу не можна вважати задовільним. Населення в цілому і особливо, люди, які належать до так званих груп ризику захворювання на туберкульоз, повинні знати, що захворюванню сприяє наркоманія, алкоголізм, ВІЛ-інфекція, цукровий діабет, виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки, шкідливі професійні впливи (запиленість), тютюнокуріння, а також контакт з хворими на заразні форми туберкульозу. Отже найбільш дієвим способом профілактики туберкульозу є ведення здорового способу життя, заняття фізкультурою та спортом, дотримання санітарно-гігієнічних норм поведінки в побуті, приділення належної уваги стану свого здоров’я. Задля своєчасного звернення по медичну допомогу і якнайшвидшої діагностики, від чого залежить успіх лікування, важливими також є знання населення про найбільш типові скарги, які можуть виникати при туберкульозі на початку захворювання. При наявності постійного кашлю, що триває понад 2-3 тижні, підвищення температури тіла понад 2 тижні, пітливості, безпричинного схуднення необхідно негайно звертатись до лікаря. Тільки так можна уникнути загрози епідемії туберкульозу!