Павло Скоропадський

Павло Скоропадський

Пересварена і корумпована Центральна Рада, не спроможна виконувати забов’язання згідно підписаного Брестського миру, перебувала на межі розвалу. Ренегат Винниченко навіть закликав проголосити владу Совєтов та розпочати переговори з режимом Леніна - Троцького. Рівень хаосу підсилювався з кожним днем. Настав момент дії.

24 квітня 1918 року відбулася вирішальна зустріч Павла Скоропадського з начальником штабу німецьких військ генералом Гренером. «Ви можете розраховувати в разі вдалого заколоту на сприяння німецьких військ в справі поновлення порядку... На день заколоту ми будемо дотримуватися нейтралітету...», заявив той.

29 квітня у столиці відбувся Всеукраїнський З’їзд Хліборобів. 6432 делегати постановили: «Для спасіння країни нам необхідна сильна влада, нам потрібен диктатор, згідно старовинних звичаїв - Гетьман».

Сім з половиною місяців Другого Гетьманату лишилися в пам’яті українців як період відносної стабільності та впевненості. Протягом правління Скоропадського уряд прийняв близько 400 законодавчих актів, першими з яких стали «Закон про поновлення прав приватної власності на землю та вилучення за ринковою ціною частини землі у великих землевласників з метою наділення нею малоземельних селян» і «Закон про поліпшення правового статусу та умов праці робітничого класу».

Одразу було вирішене кримське питання. Заключаючи Брестський договір делегація Центральної Ради відмовилася від Криму (вам це ні чого не нагадує?), чим викликала здивування навіть у німців. Павло Скоропадський був лаконічним: «Україна не може існувати без Криму - це буде якійсь тулуб без ніг», і добився заключення договору з Кримом про повернення його до складу України на правах автономії.

Оперативно було вирішено питання з українським флотом: дізнавшись про обрання Гетьманом Павла Скоропадського та відновленні Української держави, усі (!!!) кораблі флота, склад яких на 80% складався з українців, миттєво підняли синьо-жовті штандарти. Згодом Гетьман домігся повернення захоплених німцями кораблів та допоміжних суден.

Без зайвих розмов і нікому не потрібних референдумів Гетьман Скоропадський почав творити збройні сили. Військовим міністром було призначено колишнього командуючого 4 армією, генерала-українця Рогозу, начальником штабу - полковника Сливинського. Було прийнято закон про створення мережі середніх і вищих військових навчальних закладів, курсів перепідготовки офіцерських кадрів, готувалося відкриття Академії Генштабу. У червні 1918 сформовано Сердюцьку дивізію (5000 багнетів), почалося комплектування Особливого офіцерського корпусу, підпорядкованого персонально Гетьману. Затверджено план створення 8 піхотних корпусів та 4 кінних дивізій, для чого мав відбутися призов 85000 новобранців. Окремими родами військ стали авіація та флот.

Наука і культура. За Гетьмана Скоропадського почалося масове відкриття українських почаькових шкіл, на базі гимназій було створено 150 державних українських середніх шкіл. Засновані нові державні університеті у Києві та Кам’янці-Подільському, приватний у Полтаві. Відкрилося Головне управління мистецтв і народної культури, Національний архів, Державна бібліотека, Галерея малювання і різьблення, Драмтеатр, Національна опера, Кобзарська і Симфонічна школи, Всеукраїнська Академія Наук і Академія мистецтв. Їх очолили вчені і діячи культури із світовим ім’ям - академік Вернадський, Олександр Кошиць, Іван Огієнко, Георгій Нарбут ...

Гетьман Скоропадський на практиці реалізував принцип соборності українських земель, повернувши до складу України Мозирський і Пінський повіти Мінської губернії, Стародубщину, українські повіти Курщини та Вороніжчини. Пам’ятаючи заповіт Гетьманів Самійла Кішки, Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького про те, що західний кордон нашої держави має, як і за часів Святослава і Володимира, проходити по Віслі, Павло Скоропадський повернув Холмщину та Підляшшя.. Були заключені договори з Грузією та Росією, встановлені політичні та військові союзи з Доном і Кубанню. Румунія визнала за нами право на південну Бесарабію. За короткий термін Українську державу офіційно визнали 30 держав, 10 з яких відкрили у Києві дипломатичні представництва. Україна ж мала власних послів чи дипмісії в 23 країнах.

Проте роль Києва як традиційного геополітичного центру слов’янської цивілізації викликала сплеск ненависті з боку як білих шовіністів, так і червоних радикалів. Денікін називав Гетьмана «другим Мазепою», а Троцький - «українським Бонапартом».

У листопаді німецькі ліві екстремісти вчинили революцію, і армійські підрозділи союзників почали готуватися до евакуації. Відчувши зміну ситуації, курс на збройне повстання взяли всі вороги Української держави: соціалісти, більшовики, монархісти. Спільними зусиллями зоологічних шовіністів-українофобів, зазомбованих більшовиками люмпенів, обдурених солодкоголосими пацифістськими центральнорадівськими гієнами козаків Гетьманат було повалено.