Ніколе Саркозі

КЗ «Кочетоцька ЗОСШ-інтернат І-ІІІ ст.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему: «Ніколя Саркозі

(Nicolas Sarkozy)»

 

 

 

 

 

 

 

     Роботу виконала 
Учениця 11 класу 
Мельник Вікторія

 

 

 

 

               

 

                                                                     2012-2013 н.р.

Ніколя́ Поль Стефа́н Саркозі́ де Надь-Боча (фр. Nicolas Paul Stéphane Sárközy de Nagy-Bócsa; *28 січня 1955, Париж) — французький державний і політичний діяч, 23-й президент Франції, 6-й Президент П'ятої республіки з 16 травня 2007 р. по 15 травня 2012 р. В народі його часто кличуть на прізвисько «Сарко».

Саркозі відомий у Франції своєю жорсткою позицією щодо порядку і правопорушників з часів, коли він був міністром внутрішніх справ країни. Він здобув прихильності серед виборців новою більш лібералізованою моделлю економічного розвитку країни і намаганням провести низку реформ в різних сферах життя країні. Він був кандидатом від правої партії Союз за Народний Рух і переміг у президентських виборах, випередивши соціалістичного кандидата Сеголен Руаяль.

Ніколя походить з родини угорського емігранта Поля Саркозі де Надь-Боча (угор. 'nagybócsai Sárközy Pál') та французької матері Андре Малла (фр. Andrée Mallah).

Його батько народився  в Будапешті у 1928 р. і походив  з родини дрібних угорських аристократів. У 1944 році він мусив тікати від  наступаючої Радянської Армії до Німеччини. Після війни, побоюючись репресій через своє соціальне походження, Поль прибув спочатку до Австрії, а  потім до Німеччини. В Німеччині, неподалік від французького кордону  він підписав п'ятирічний контракт з Французьким Іноземним Легіоном і служив певний час в Алжирі. За допомоги угорського доктора легіону  йому вдалося уникнути війни у  французькому Індокитаї — він  був визнаний нездатнім до служби і демобілізований. Оселившись спочатку в Марселі, він пізніше переїхав до Парижу, де і зустрів Андре  Малла — мати Ніколя Саркозі.

Мати Ніколя походила з  родини дрібних буржуа — її батько був багатим лікарем з сефардійської єврейської родини, яка майже повністю асимілювалася у французьке суспільство і прийняла католицьку віру. Поль і Андре одружилися і мали трьох дітей: Ґійом (1952), Ніколя (1955) та Франсуа (1957). У 1959 р. батько Ніколя покинув сім'ю і пізніше ще двічі одружувався і мав ще двох дітей у інших шлюбах. Хоча Поль Саркозі мав добрий бізнес і жив заможно, він відмовлявся допомагати матері Ніколя та його дітям. Дід Ніколя та батько матері допомагав сім'ї матеріально та мав великий вплив на малого Ніколя. Тому що батько залишив сім'ю дуже рано.

В школі Ніколя вчився посередньо, але після її закінчення поступив до Паризького Університету Нантерр і отримав диплом юриста. Він також вчився в Школі Політичних Студій Парижу, але не закінчив її. Після зарахування до асоціації юристів, Ніколя почав працювати в юридичній компанії, спеціалізуючись в сімейному і діловому законодавстві. Пізніше, він навіть допомагав матері відсудити аліменти від власного батька.

22 вересня 1982 р. Ніколя  Саркозі одружився з Марією-Домінік Кульолі, дочкою фармацевта з Корсики. У 1985 р. у них народився перший син П'єр, а через два роки, у 1987 другий син Жан. У 1984, вже будучи мэром Нейї-сюр-Сен, Саркозі познайомився з Сесілією Сіґане-Альбені (Cécilia Ciganer-Albeniz), котора була жінкою власника місцевого телеканалу. У них зав'язався роман, которий завершився розлученням з першою дружиною у 1996 р. Того ж року він одружився з Сесілією. У 1997 р. у них народився син Луї. Під час різних політичних заходів 2002-2005 рр., Сесілія дуже часто супроводжувала чоловіка і допомагала йому у його політичній боротьбі. В їхніх відносинах були певні проблеми, поширювалися чутки про розлучення, але в січні 2006 р. сам Саркозі повідомив, що всі негаразди були позаду і подружжя знову живе разом. У 2007 році Сесілія розвелась з Ніколя Саркозі, пробувши першою леді Франції всього 5 місяців. Вона забрала їх спільного сина і поїхала в Н"ю Йорк до свого коханця - журналіста, молодшого за неї на 6 років. Саркозі не дуже страждав за колишньої дружиною. Уже через місяць він познайомився з Карлою Бруні і уже через декілька місяців бурхливого роману відбулося їх весілля. Така поспішність з весіллям пояснюється тим, що Саркозі був запрошений на прийом до королеви Англії, де головною умовою був прихід із дружиною. Франція з обережністю сприйняла одруження Президента країни з скандально відомою моделлю. В Англії їх зустріли плакатами, на яких була зображена оголена Карла під час відвертої фотосесії. 19 жовтня 2011 року Карла Бруні-Саркозі народила доньку в паризькій клініці "Ля Моетт". Це перша донька Президента Франції. Крім неї у нього є ще троє синів від попередніх шлюбів.

Політичне життя

 

Політична кар'єра Саркозі почалася у 22-річному віці, коли він у 1977 р. став членом міської ради одного з багатих передмість Парижу. В ланах Ново-голлістської партії RPR (Rassemblement pour la République — Об'єднання за Республіку) він здобув впливових друзів і підтримку членів партії. Коли він організовував передвиборчу кампанію на посаду мера одного з провідних членів партії у 1983 р., кандидат раптом захворів і молодий Ніколя висунув свою кандидатуру, переміг і став одним з наймолодших мерів міст у Франції. На цій посаді він перебував до 1988 року, коли його було обрано депутатом до Національної Асамблеї. У віці 38 років він вже став Міністром Бюджету країни. Саркозі завжди сприймали, як протеже Жака Ширака, з яким у нього були тісні та дружні стосунки. Однак в президентській кампанії 1995 року він несподівано підтримав опонента Ширака — Едуарда Баладюра. Після перемоги Ширака Саркозі позбувся міністерського портфелю.

 

Нове сходження Ніколя Саркозі почалося з парламентськими виборами 1997 року, коли він спочатку став одним з лідерів партії, а після відставки голови партії і головою Ново-голлістської партії RPR. На наступних виборах в Європейський парламент партія отримала один з найнижчих результатів і Саркозі був усунений з керівництва партії.

Міністр внутрішніх справ (2002—2004 рр.)

 

Поступово стосунки Саркозі та Ширака почали налагоджуватися і після переобрання Ширака на другий термін, Саркозі було запрошено на посаду міністра внутрішніх справ Франції. На цій посаді він запропонував низку ініціатив, зокрема по підвищенню безпеки дорожнього руху. За результатами опитування населення Саркозі був однією з найбільш поляризуючих особистостей Франції, і мав як числених прихильників, так і опонентів. Він відзначився жорстким відношенням до порушників правопорядку, збільшенням кількості поліції на вулицях міст, впровадженням рейтингів безпеки міст. Критики закидали йому авторитарну систему керівництва та запровадження законів, які на думку правозахисників порушували деякі громадянські права.

Міністр Фінансів

 

Зі змінами у кабінеті міністрів 31 березня 2004 року його було призначено Міністром Фінансів країни. На цій посаді він ініціював низку  нововведень — зменшилася доля держави  в приватних підприємствах, відбулося  невелике зменшення цін на побутові товари. В інших випадках він також  прагматично підтримував націоналізацію деяких підприємств. В цьому ж  році він висунув свою кандидатуру на лідера партії Союз за Народний Рух СНР, отримав перемогу з 85 % голосів і пішов у відставку з посади міністра. В наступному році за його досягнення на державній роботі він був нагороджений Жаком Шираком Орденом Почесного Легіону.

Міністр внутрішніх справ (2005—2007 рр.)

 

13 березня 2005 року його  було знову обрано до Національної  Асамблеї, однак вже в червні  його запросили на посаду міністра  внутрішніх справ в уряді Домініка  де Вільпена. Жорстке відношення Саркозі до правопорядку не змінилося, і більше того, події вуличних повстань 2005 року та його ставлення до боротьби з правопорушеннями зажили йому слави по всій країні. Він, зокрема, став відомий завдяки різкій та контроверсійній характеризації повсталої молоді Парижу як «покидьків» та «гангстерів». Деякі критики вважають, що такі войовничі заяви та епітети спровокували ще більше невдоволення та поширення протестів. Як наслідок цих повстань він запропонував низку законів, які б започаткували реформування еміграційного законодавства країни та вдосконалили систему інтеграції емігрантів у французьке суспільство.

Президентські вибори 2007 р.

Див. також статтю: Президентські  вибори у Франції 2007.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Саркозі під час президентських виборів 2007 р.

 

Ніколя Саркозі довгий час залишався одним з провідних політиків Франції. За час його головування в партії «Союз за Народний Рух» СНР кількість членів значно збільшилася. В пресі він також висловлювався за впровадження реформ в різних сферах життя країни. Він, зокрема, пропонував більш спрощену систему оподаткування, запровадження системи зменшення безробіття та посилення вимог на отримання допомоги від держави.

 

14 січня 2007 р. партія  СНР висунула Саркозі на посаду президента у виборах 2007 року. В лютому 2007 р. відбулися перші телевізійні дебати між претендентами на посаду президента. Жак Ширак висловив свою підтримку кандидатури Саркозі і вже з початку перегонів він був фаворитом серед інших кандидатів. В першому турі 22 квітня 2007 р. він отримав 31,18 % голосів і вийшов у другій тур з кандидатом від Соціалістичної партії Сеголен Руаяль. В другому турі 6 травня 2007 р. він отримав впевнену перемогу над Руаяль з 53,5 % голосів. Зразу після перемоги він підтвердив свій намір впровадити реформи та закликав до національної єдності усіх мешканців Франції. Попри це, в ніч після оголошення результатів виборів в декількох містах країни відбулися сутички його опонентів з поліцією та акти вандалізму.

 

Нагороди

• Кавалер Великого хреста ордена Почесного легіону (2007, за посадою Президента; кавалер з 2004 року)

• Кавалер Великого хреста Національного ордена заслуг (2007, за посадою Президента)

• Орден Золотого руна (Іспанія, 2012 рік)

• Кавалер Великого хреста ордена Бані (Великобританія, 2008)

• Кавалер Великого хреста ордена Карла III (Іспанія, 2004)

• Командор ордена Леопольда I (Бельгія, 2004)

• Кавалер ордена «Стара Планіна» зі стрічкою (Болгарія, 2007)

• Кавалер ордена Золотого Орла - «Алтин Кира» (Казахстан, 2009)

• Кавалер ордена князя  Ярослава Мудрого I ступеня (Україна, 2010)

• Орден Слави (Вірменія)

• Орден Перемоги імені  Святого Георгія (Грузія, 2011 рік)