Гетьман Павло Полуботок

Гетьман

Павло Полуботок

Павло Леонтійович  Полуботок народився близько 1660 року в заможній козацько-старшинській родині на Чернігівщині.

Батько — Леонтій Артемович — ще за гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича зробив неабияку кар'єру. Він був писарем Чернігівського полку, чернігівським сотником, генеральним бунчужним, генеральним осавулом, переяславським полковником. Йому належали землі на території Чернігівського і Переяславського полків, а після одруження сина Павла на племінниці гетьмана І. Самойловича він був одним із найближчих людей гетьмана (додалися ще і землі в Любецькому і Сосницькому «ключах»).

Права Леонтія  Полуботка та його спадкоємців на ці маєтності були закріплені царською грамотою.

Під час  гетьманування І. Мазепи Леонтій  Полуботок був усунутий з полковництва за те, що «промишляло гетьманстве...» В нього конфіскували частину маєтностей. Знеславлений батько майбутнього гетьмана повернувся до Чернігова і невдовзі, у 1695 році, помер.

Сталося так, що Павлу Полуботку  довелося розпочинати свою діяльність під пильним Наглядом з боку Івана  Мазепи. Між тим Павло зумів звестися на ноги. Спочатку він був простим козаком, згодом він виконував важливі доручення. Коли Мазепа цілком переконався в порядності Павла, то змінив гнів на милість і призначив Полуботка (близько 1705 року) очолювати уряд чернігівського полковника.

У 1708 році, коли Мазепа перейшов на бік Карла  XII, Полуботок не пішов за ним, а одним з перших серед небагатьох козацьких полковників прибув до Глухова на військову раду, яка була скликана за вимогою Петра І для обрання нового гетьмана Лівобережжя.

Полуботок розраховував на гетьманство. Проте вирішальне слово на глухівській раді належало цареві, який відхилив кандидатуру Павла, пояснюючи це тим, що він «очень хитер и может Мазепе уравниться». Проте «за его к Нам, Великому Государю, верную и усерднорадетельную службу... непоколебимую верность» отримав жаловану грамоту на кілька маєтностей, що були власністю Мазепи та Орлика.

У подальшому Полуботок швидко збагачувався як за рахунок надання земель за вірну службу гетьманом Скоропадським, так і скуповування.

В своїх  маєтностях він споруджував млини, гуральні, гути, рудні, що давало йому великі прибутки. Все це, з одного боку, посилювало визиск селян, міщан, козацтва, а з другого, сприяло залюдненню цих земель, піднесенню промислового виробництва й торгівлі. Полуботок активно вів торгівлю зерном, горілкою, тютюном.

Головна резиденція Полуботка знаходилась у Чернігові. Тут, у центрі міста, була його двоповерхова кам'яниця, але мешкав Павло разом з родиною на околиці Чернігова — Застріженні.

Оскільки  Скоропадський, будучи хворим, доручив Павлу «вести діла», то по смерті його Полуботок 7 липня 1722 року скликав нараду старшин. Тут було вирішено відрядити до Москви посланців з проханням дозволити обрати нового гетьмана України. Та під час зустрічі цар лише пообіцяв розглянути це питання і поки що не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив управління Павлу Полуботку, призначивши його наказним гетьманом. Проте його повноваження російським урядом офіційно затверджені не були. В указі, який незабаром надійшов із Москви на ім'я Полуботка, говорилося:

21 липня 1722 року Вельямінов прибув до Глухова. Малоросійська колегія почала прибирати до своїх рук фінанси і все правління Лівобережжя, обмежуючи цим владу старшин. Старшинська верхівка стала виявляти своє незадоволення, яке зростало все більше, бо Малоросійська колегія обклала маєтності старшин, церков та монастирів податками й повинностями.

Назрівав  конфлікт Полуботка і старшини з Малоросійською колегією. Наказний гетьман і старшинська верхівка неодноразово звертались до царя зі скаргами на зловживання з боку колегії та з проханням дозволити обрати нового гетьмана.

Наприкінці  січня 1723 року Вельямінов виїхав до Москви для особистого звіту Петру І про становище в Україні та діяльність Малоросійської колегії, Слідом за ним Полуботок відрядив шість посланців з черговим проханням до царя на дозвіл обрати гетьмана.

Долю гетьманського уряду було вирішено під час зустрічі царя з Вельяміновим. 16 квітня 1723 року Петро І видав указ, в якому істотно розширював повноваження Малоросійської колегії.

Сподівання  Полуботка на гетьманство були марними. До того ж до Москви на нього постійно йшли доноси.

22 травня 1723 року Полуботок отримав виклик до Петербурга. Однак наказний гетьман не поспішав виконувати цей наказ, розраховуючи використати час для згуртування козацької старшини на захист їх «прав та вольностей». Однак підтримки серед старшин він не знайшов, до того ж в Україну повернувся Вельямінов, і зволікати з від'їздом стало небезпечно.

13 червня 1723 року Полуботок, генеральний писар Савич і генеральний суддя Чарниш у супроводі слуг вирушили до Петербурга.

З серпня, після  двотижневої зупинки в Москві, вони прибули до Петербурга, не знаючи про те, що до Глухова з царським указом від 23 червня 1723 року був відправлений кур'єр.

Отже, цей  документ зводив нанівець наміри й  домагання Павла Полуботка. Наказний гетьман і старшини продовжували «докучати» цареві. Так, 13 вересня Полуботок подав Петру І чергові чолобитні з проханням «вместо Малороссийской коллегии учинить генеральний суд в седьми персонах». Коли у листопаді Петру І подали нові «коломацькі чолобитні», він наказав Полуботка та інших старшин посадити до Петропавловської фортецю.

18 грудня 1724 року в казематах Петропавловської фортеці Павло Полуботок помер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота

учениці 8 класу

Василенко Алли