Течії в європейській літературі й мистецтві

Понятия:

 

• натуралізм*1
• позитивізм
• теорія трьох чинників (І.Тен)2
• символізм*
• символ
• сугестія
• естетизм*
• декаданс
• „Бог мертвий” (Ніцше)
• „надлюдина” (Ніцше)
• неоромантизм*
• імпресіонізм*
• драма-дискусія

 

 

 

Персоналии:

 

• Еміль Золя
• Гі де Мопассан
• Артюр Рембо
• Поль Верлен
• Оскар Уайльд
• Генрік Ібсен
• Бернард Шоу
• Джек Лондон
• КнутГамсун

 

 

 

 

 

1 Знаком * відмічено літературні напрями, течії, школи та інші угруповання.

Знати:

• представники та їх основні твори,
• автори маніфестів (якщо є),
• час та країни, де винили та яскраво розвинулися ці тенденції;
• концепція людини та світу,
• специфічні художні прийоми

 

2 Прізвище у дужках означає, що дане поняття належить цьому письменнику або мислителю або ж стосується саме його творчості.

 

3Щодо персоналій знати:

• приналежність письменника до національної літератури
• назви основних творів (див. список літератури)
• приналежність до літературних напрямів, течій та ін. угруповань
• літературні зв’язки, філософські засади, творчі контакти
• художня специфіка: жанри, художні прийоми, типи персонажів ітд.
• зміст і особливості поетики основних творів (які розглядалися на лекції)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• натуралізм -течія в європейській літературі й мистецтві, що виникла в 70-х рр. XIX ст. й особливо широко розвинуласьу 80-90-х рр. найбільше почав розвиватися у Франції (Е.Золь). Натуралізм досліджував людину та її життя в суспільстві, прагнучи показати її з максимальною реалістичністю і приділяючи особливу увагу взаємодії людини і того середовища, в якій вона існує. Завдання натуралізму . полягало в «) вивченні людського характеру, що передбачає введення в художню творчість наукових методів пізнання.Представники : Еміль Золь –автор циклароманов «Ругон-Маккары», куда входили: «Чрево Парижа», «Жерминаль», «Земля», «Западня», «Нана» и др., всего 20 романов), Е. де Гонкур - ЖермініЛассерте», «Актриса . Г. де Мопассан («Жизнь», «Милый друг»)Ж. К. Гюисманс («Там, внизу», «Наоборот», «По течению»)А. Доде («Набоб»).

 

 

•позитивізм  -середина  19 століття. Франція ,в літературі провідними стають романи та повісті, які "досліджують" життя людини протягом тривалого часу та розкривають процес формування особи або певної частини суспільства у найважливіших моментах їх еволюції. При цьому автори намагаються втілити саму динаміку розвитку суспільних явищ у всій їх складності й суперечливості. Він спирався здебільшого на наукові знання, які використовував в боротьбі з феодалізмом та іншими соціальними несправедливостями. французький письменник Оноре де Бальзак об'єднує понад 90 романів і повістей у цикл, якому дає назву "Людська комедія". У ній на прикладі життя однієї родини йдеться про формування нових суспільних відносин: зростання класу буржуазії. Занепад і виродження дворянства та зубожіння широких верств простого люду.

    Історію російського  суспільства в переломні моменти  його розвитку відтворює в  романі-епопеї "Війна і мир" Л.Толстой, А.Стурбова, стурбований "Думкою народною". У багатьох своїх творах Толстой вдається не лише широкого діапазону художніх картин, а й глибоких філософських роздумів і масштабних аналітичних узагальнень.

 

 

•теорія трьох чинників (І.Тен)  Родоначальник культурно-історичної школи французький історик, мистецтвознавець ІпполітТен (1828—1893 pp.). Соціологізм І. Тена базувався на трьох факторах:1) раса (особливості національного характеру, ознаки спадковості); 2) середовище (природа, клімат, соціальні умови, географічні, політичні обставини, економіка); 3) момент (історична епоха, її традиції, рівень культури).

Заслуга І. Тена в тому, що він намагався пояснити особливості мистецтва об'єктивними суспільними умовами. Недоліком є те, що вчений обмежував літературу відображенням, ігнорував специфіку мистецтва, його естетичну своєрідність, прирівнював художні твори до історичних джерел. Послідовниками І. Тена були Ф. Брюнетьєр, Г. Лансон (Франція), В. Шерер, Г. Гетнер (Німеччина), О. Пипін, М. Тихонравов (Росія).

 

 

• символізм  Одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст.. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

              Теоретиком символізму вважається  Ш. Бодлер. Він висунув теорію  «системи відповідностей», за якою  всі предмети і явища, всі чуття  і почуття невидимо зв'язані  в одну невиразну, містичну цілість. Завдання митця — побачити  ці зв'язки, розплутати їх, показати  таємничу залежність усього на  світі. У 1880—90-х pp. у Франції з'являється ряд послідовників Бодлера — символістів. Найталановитіші його продовжувачі — П. Верлен, А. Рембо, C. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (С. Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (М., С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, А. Бєлий, В. Іванов).

          Визначальні риси символізму:

       - войовничий  бунт проти надто консервативної  і регламентованої суспільної  моралі;

       - підкреслене  естетство (захоплення витонченою  поетичною формою і недооцінка  змісту);

       - культ  екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;

       - спроби  вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності  буття, зазирнути до «світу в  собі».

 

• символ - Символ - предмет або слово , умовно виражає суть якого-небудь явища .

 

Символ містить в собі переносне значення , цим він близький метафорі Однак ця близькість відносна Метафора - ... Понад пряме уподібнення одного предмета або явища іншому Символ значно складніше за своєю структурою і змістом Сенс символу неоднозначний і його важко , частіше неможливо розкрити до кінця .. символ містить в собі якусь таємницю , натяк , що дозволяє лише здогадуватися про те , що мається на увазі , про що хотів сказати поет. Тлумачення символу можливе не стільки розумом , скільки інтуїцією і почуттям . Створювані письменниками - символістами образи мають свої особливості , у них двуплановое будова на першому плані - . певне явище і реальні деталі , на другому ( прихованому ) плані - . внутрішній світ ліричного героя , його бачення , спогади , народжуваних його уявою картини Явний , предметний план і потаємний , глибинний сенс співіснують в символістської образі символістам особливо дороги духовні сфери. до проникненню в них вони й прагнуть.

 

 

• сугестія (від лат. suggestio - навіювання) процес впливу на волю і почуття людини, навіювання, гіпноз. Це – ін’єкція поетичності в образ. Вона

робить образ символічним, розширює його виражальні спроможності через

утворення різноманітних асоціативних зчеплень. За допомогою сугестії

читач має змогу пережити естетичну емоцію. Вона несе в собі емоційний

заряд. Сугестія нашіптує, навіює читачеві широкі можливості трактування

художнього образу; дає різні ракурси бачення одного й того ж явища.

Сугестивний образ або навіює більше, ніж одне значення, або нашіптує

зовсім інше, аніж те, що пропонується.

 

 

ЕстетизмАнглійський естетизм – другий найважливіший літературне напрям модернізму. Суть естетизму проста – найголовнішим цінністю не добро, не моральність, а краса. Краса вище моральності, чи, по крайнього заходу, вони рівноцінні. Красу не можна судити з погляду моральності, це ж різні явища, які у різних площинах. Краса то, можливо аморальної, нести зло, але він не втратить своєї цінності в людини.Оскара Уайльда (1854-1900) – найяскравіший представник англійського естетизму у літератур

 

 

ДекадансНапрям, назваякого в перекладіозначаєзанепадництво. Літературознавець В. Щурат (той самий, який назвав збірку І. Франка «Зів'ялелистя» декадентською і якому Франко відповівсвоїмвіршем-запереченням «Декадент») трактував декаданс як темненатхнення, як неясну, затемненунічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатнапережитисамостійну, «безпредметну» тугу і піднятися «в ідеалусвіт», занедбавши так званугромадянську тему, і суспільні: проблеми.

 

Уперше декадентами стали називати у Франціїсимволістів, яківідійшливідіснуючоїлітературноїтрадиції. Пов'язаноцебуло з тим, що в 80-х pp. XIX ст.французька молодь, незадоволенаопортунізмом (пристосовництвом), щозапанувавуФранції, демонстративно відійшлавідполітики і повністювіддаласьнауці, філософії, естетиці.

 

 

„Бог мертвий” (Ніцше)Ніцше не вважав, щоособистісний Бог коли-небудь жив, а потім помер в буквальному сенсі. Смерть Бога слідрозуміти як моральну кризу людства, під час якоговідбуваєтьсявтратавіри в абсолютніморальнізакони, космічний порядок. Ніцшепропонуєпереоцінитицінності і виявитибільшглибинніпластилюдськоїдуші, ніжті, на яких заснована християнство.

 

 

НАДЛЮДИНА НІЦШЕ (Ніцше надлюдина) — концепція, сформульована в творчостінімецькогофілософаФрідріхаНіцше, якмета, доякоїповиннопрагнутилюдина в своємурозвитку. Єдиногорозуміння точного значеннятерміну не існує.Ніцше говорить про надлюдинувперше у «Веселійнауці», тема надлюдини є однією з цетральних у філософськійповісті «Так казав Заратустра».

. Його «надлюдина» - цегармонійналюдина, в якійорганічнопоєднуютьсяфізичнадосконалість, високіморальні та інтелектуальніякості. «Надлюдина» - це «нова людина», «для якоїнемаєавторитетів, Бога, це «людинамайбутнього».Пошукирелігії та Бога є характерними для «посередньої» людини, якійпотрібенабсолют для того, щобйомупідкоритися. Усе це невластиве «надлюдині». Тому Ніцшепобоювавсядемократії, оскільки вона передбачає мораль рівності, що, на його думку, підтримує «маленьких людей», тих, яких «занадтобагато».

 

 

•неоромантизм   - умовнаназваестетичнихтенденцій, щовиникли в літературі на межі 19 — 20 століть. Течіяранньогомодернізму.стильовахвилямодернізмувизначальноюрисоюякої є подоланнярозривуміждійсністютаідеалом, характернимдляромантизмузавдякимогутнійсиліособистості (надособистість), здатноперетворитибажаненадійсне. Представники : Кнут Тамсон, Стівенсон, Кіплінг, Леся Українка, ОленаТеліга, Олег Ольжич.

изначальнірисинеоромантизму:

       - неоромантикизмальовувалипереважнонемасу, а яскраву, неповторнуіндивідуальність, щовирізняється з маси, бореться, — часомпоприбезнадійнуситуацію, — зізлом, зашкарублістю, сірістюповсякденна;

- героїнеоромантиківпереймаютьсятугою за високоюдосконалістю у всьому, характеризуютьсявнутрішнім аристократизмом, бажаннямжити за критеріямиідеалу, а не буднів;

       - головнаувагазосереджувалася на дослідженнівнутрішньогосвітулюдини, через який неоромантики намагалисязазирнути у світдуховний;

       - зовнішніподії (також і соціальні) у творахнеоромантиківвідступають на задній план;

       - неоромантики  часто вдаються до умовних, фантастичнихобразів, ситуацій, сюжетів;

       - відмовавідтипізації, натомістьзастосуваннясимволізму.

 

 

 

 

Імпресіонізм– (відфранц.– враження) – течіямодернізму, якавизначаєтьсяпрагненняпередатимінливімиттєвівідчуттятапереживання [4, 17].Імпресіонізмсформувався у Франції у кінці ХІХ.Ознаки «імпресіоністичногостилю» — відсутністьчіткозаданоїформи й прагненняпередатипредмет в уривчастих, миттєвофіксуючихкожневраженняштрихах, щовиявляли, однак, приоглядіцілого, своюєдність і зв'язок.Якособливийстильімпресіонізмізйогопринципомцінностіпершоговраженнядававможливостівестиоповіданнячерезтакі, нібисхопленінавмання, деталі, щопорушувалистрогупогодженістьоповідальногоплану й принципвідборуістотного, алесвоєю «бічною» правдоюнадавалирозповідінадзвичайнуяскравість і свіжість, а художнійідеї — несподіванурозгалуженість і багатоликість. Залишаючисьстильовимявищем, імпресіонізм не означав, особливо у великих письменників (наприклад, А. П. Чехов, І. О. Бунін й ін.), ламанняхудожніхпринципівреалізму, а позначався в збагаченніцихпринципів, описів.

 

До початку 20 ст. виниклокількастильовихрізновидівімпресіонізму на загальнійреалістичнійоснові. Родоначальниками «психологічногоімпресіонізму» вважаютьбратів Ж. й Е. Гонкурів («поетинервів», «цінителінепомітнихвідчуттів»), цейнапрямокпродовжений у творчості К. Гамсуна («Голод»), раннього Т. Манна (у новелах), С. Цвейга, Ф. Анненського. Трепетнімальовничі описи зустрічаються в творчостіЕ.Золя («Сторінкалюбові»), Е. П. Якобсена (у новелі «Могенс»), у російськійлітературі — в творчостіА.Чехова та Буніна. Екзотичнібарвистіособливостіімпресіонізмупроступають у творчості Р. Л. Стівенсона і Дж. Конрад, пізніше у С. Моема і Поля Верлена, йоговірш «Поетичнемистецтво» (1874, опубліковано 1882) звучитьодночасно і як поетичнийманіфестімпресіонізму, і як передвістяпоетикисимволізму.

драма-дискусія

 

 

 

Бернард Шоу — один ізкласиківсвітовоїдраматургіїXXстоліття. (к

мистецтва проблемного, ідейного, заснованого на правдіжиття.)

Бернард Шоу — творець «драми-дискусії».