Киномистецтво і Київ

Київський університет

Імені Бориса Грінченка

Інститут мистецтв

Кафедра ОМД

 

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

з навчальної дисципліни

«Києвознавство»

на тему:

«Киномистецтво і Київ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка

I-курсу

Групи ДЗБ-1-10 4.0д

Перепад’я Ольга Ігорівна

Прийняла:

Лаврова Людмила Яківна

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

План:

1. Вступ

2. Перші успіхи (1920—1950-i роки).

    I.Німе кіно.

    II.Звукове кіно.

3. Поетичне кіно (1950—1980-i роки).

4. Сучасність.

5. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка.

6. Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

7. Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість».

8.Висновок.

5.Використані джерела

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

Кінематограф– наймолодший вид мистецтва, виникнення якого безпосередньо пов 'язане з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії.

На відміну від інших  видів мистецтва, дату народження кінематографа можна назвати абсолютно точно – 28 грудня 1895 р. Саме в цей день у Парижі брати О. і Л. ЛЮМ'ЄР продемонстрували свою першу кінопрограму, що містила коротенькі документальні замальовки: «Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзда» та ін. Фільми братів Люм'єр. Споконвічна потреба людини в образному осмисленні дійсності породила цей масовий вид мистецтва.

Кіно – синтетичне за своєю природою, воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії. Саме тому кінематограф оперує багатьма виражальними можливостями, запозиченими з інших видів мистецтва.

2.1. Німе кіно

З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П.Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».

Особливу роль у становленні  українського кіномистецтва відіграли  фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Цікаво також те, що Довженко, який знаходився у лавах Армії УНР, тепер знімав фільм Арсенал «з іншого боку». Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».

2.2. Звукове кіно

У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О.Соловйова «Фронт».

Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, але, незважаючи на поширені чутки, так і не отримав «Оскар»

Сценарій Олександра Довженка «Україна в огні», який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора — шельмуванню. Одною з причин цього, про що Довженкові натякнули, було те, що у сценарії нічого не було сказано про вирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом. Крім того, у фільмах воєнних років за вказівкою «вождя» пропагувалася ідея швидкої та легкої перемоги над фашизмом.

Хоча українські фільми 1945-53 рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», їх велику цінність складають високий рівень акторської гри (на екрані в цей час з'являються Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук) і високофахові роботи кінооператорів («Подвиг розвідника», режисер Борис Барнет, оператор Данило Демуцький; «Тарас Шевченко», 1951, режисер Ігор Савченко, оператор Данило Демуцький та інші).

4. Поетичне кіно (1950—1980-i роки)

У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери Марлен Хуцієв і Фелікс Миронер), «Спрага» (1959, Євген Ташков), «Іванна» (1960, Віктор Івченко), «Сон» (1964, Володимир Денисенко) «За двома зайцями» (1961, режисер Віктор Іванов).

країнський кінематограф 1960-70-х років представлений іменами  світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).

У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів (див. Дисидентський рух). Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»).

Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станіслав Говорухін), «Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский), «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, режисер В'ячеслав Криштофович).

4.Сучасність

У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу («Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма).

На рубежі 2000-х р. низка  українських акторів знімається у закордонних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

Iсторичні теми також  стали провідними у творчості  режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) і «Залізна сотня» (2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів та воїнів Української повстанської армії.

Протягом останніх років  в український кінематограф прийшло  нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорам» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». 2003 року Україна висунула фільм «Мамай» Олеся Саніна на здобуття премії «Оскар». Проте фільм не потрапив до підсумкового списку номінантів.

У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм.

Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі «Кіношок» в Анапі (Росія).

В 2006 році відбулася також прем'єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).

В 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху», українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію «Оскар». Того ж року у конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Ротердамі відбулася світова прем'єра Las Meninas (режисер Ігор Подольчак). Фільм брав участь у 27-х міжнародних кінофестивалях, в 10 з них у конкурсній програмі, в інших в офіційній селекції.

Серед фільмів з найбільшими  бюджетами можна відзначити Сафо ($1,95 млн), Двоє і війна ($2 млн).

5. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка.

Кіностудія імені Олександра Петровича Довженка була створена в 1927-1928гг. У жовтні 1927р. почалися зйомки першого фільму "Ванька і Месник" (режисер А. Лунін). 
     З ім'ям Дзиги Вертова пов'язана поява першого звукового документального фільму кіностудії «Симфонія Донбасу». У 1929 році було знято вже 10 фільмів. Найбільш видатний з них - "Земля" О.Довженка. У 30-их роках в кіно з'явився звук і колір. Першою кольоровою стрічкою кіностудії став фільм "Сорочинський ярмарок" М.Екка, 1939р. 
     Серед досягнень кіностудії - нагороди 75 Міжнародних і 65 Всесоюзних кінофестивалів. Є й найвища нагорода Американської кіноакадемії, яку отримав фільм "Райдуга" Марка Донського. У роки Великої Вітчизняної війни Кіностудія виїхала в Ашхабад. У роки евакуації також знімалися фільми, серед яких «Як гартувалася сталь». У 1943 році Марк Донськой зняв фільм за романом Ванди Василевської «Райдуга», який став відомий всьому світу. 
     З 1957 року кіностудія носить ім'я їм. Довженка (саме тут Олександр Петрович зняв кращі свої фільми. "Земля", "Іван" та "Щорс", які стали класикою 60-70-ті роки стали видатними в історії українського кіно: "Тіні забутих предків" С.Параджанова " Білий птах з чорною ознакою "Ю.Іллєнко," Камінний хрест "Л.Осикі," Вавилон ХХ "І.Миколайчука. Наприкінці 60-х років на студії починає працювати телевізійний художній кінематограф. В цей же час відкривається Театр-студія кіноактора, де почали свою діяльність Г.Гринько, Б.Брондуков, І.Миколайчук, Р.Недашковская, М.Криніціна. 
     У 1981 році Г.Кохан зняв перший в історії кінофільм про сиву давнину - "Ярослав Мудрий". У 1987 році на кіностудії почало працювати молодіжне об'єднання «Дебют», метою якого було виявити молоді таланти і дати їм путівку у велике мистецтво. 90-ті роки - час самого серйозного іспиту для іскусства.Снімаются фільми патріотичного звучання про нашої давньої, і не дуже, історії. 
     У 200-2002 роках були реалізовані великі проекти складно постановочних фільмів "Богдан Хмельницький (режисер Микола Мащенко) і« Молитва за гетьмана Мазепу »(режисер Юрій Іллєнко). 
     Територія кіностудії займає площу більш ніж 17,5 га, кіностудія має вісім знімальних павільйонів. Один з них, площею 2520 кв.м, є найбільшим в Європі. Павільйон розрахований на одночасну роботу в ньому десяти знімальних груп. В павільйонах обладнані три басейни. Є і натурний басейн, оснащений системою хвилеутворення, який дає змогу, не виїжджаючи на море, знімати морські баталії, корабельні аварії, проводити підводні зйомки, комбіновані та прямі зйомки на воді.

В 1958 р. відзнятий фільм «Сашко», режисер Євгеній Брюнчугін.

В 1964 р. відзнятий фільм «Тіні забутих предків», режисер С.Параджанов.

В 1970 р. відзнятий фільм «Білий птах з чорною ознакою» (Золота медаль VII Московського міжнародного кінофестивалю; відбіркова премія «Срібні сирени», МКФ, Соренто, Італія, 1972), режисер Ю.Іллєнко.

Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка — це сучасне кінопідприємство, здатне вирішити найскладніші завдання при зйомках фільмів різної постановочної  складності та будь-яких жанрів.На кіностудії працюють понад 300 режисерів, операторів, художників, художників-декораторів, художників-гримерів, звукооператорів високої професійної кваліфікації.При кіностудії функціонує Театр кіноактора, в штаті якого до 90 акторів різного віку.

6. Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.

   Датою створення КНУ театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого вважається         1 вересня в 1904 р., Коли на підставі Статуту, затвердженого 5 березня 1899 р. Міністерством внутрішніх справ Російської імперії, в той час у Києві було відкрито музично-драматична школа Миколи Лисенка (з 1912 р -. Імені Миколи Лисенка). 
      2 вересня 1918 р. відповідно до "Законопроектом Головного управління у справах мистецтв і національної культури і Ради Міністрів Української держави" № 180 школа була реорганізована в Музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка. 
     У 1934 р. на базі драматичного в результаті реорганізації інституту, факультету був створений Київський державний театральний інститут. У цей же період в інституті був створений Навчальний театр, який працював до початку війни. 
     У 1935 році була відкрита аспірантура зі спеціальності «Театральне мистецтво». 
Під час війни 1941-1945 рр.., У 1941 році Київський державний театральний інститут був об'єднаний з Державним інститутом театрального мистецтва імені А. В. Луначарського (Росія), але вже після повернення з евакуації з Москви, в 1944 р. інститут отримав видозмінене назва - Київський державний інститут театрального мистецтва. 
    У 1945 р. з нагоди 100-річчя від дня народження видатного українського драматурга і театрального діяча І. К. Карпенка-Карого інституту було присвоєно його ім'я. 
    У 1961 р. було прийнято постанову Ради Міністрів УРСР про створення на базі інституту факультету кінематографії. Інститут почав готувати фахівців для національного кінематографа - кінорежисерів, кінооператорів, кінознавців. 
    Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 242-р Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого реорганізовано в Київський державний університет театру, кіно і телебачення імені, І. К. Карпенка-Карого. 
    Указом Президента України від 21 серпня 2004 р. за вагомий внесок колективу університету у розвиток національної освіти і науки, а також беручи до уваги загальнодержавне і міжнародне значення його діяльності, Київському державному університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, був наданий статус "національного". 
     Сьогодні КНУ театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого - це провідне багатопрофільний навчальний заклад IV рівня акредитації у сфері вищої мистецької освіти Університет є активним учасником загального процесу гуманітарного розвитку суспільства, збереження і примноження духовної цінності України. Специфікою викладання в ньому є орієнтація на підготовку неповторною творчої індивідуальності.В університеті працюють близько 400 кваліфікованих науково-педагогічних працівників, серед яких 5 академіків і член-8 коресподентов Академію мистецтв України, 11 докторів наук, 67 кандидатів наук, а також велика кількість відомих, своєю творчістю викладачів, які мають почесні звання народних і заслужених артистів, заслужених діячів мистецтв України та ін..В університеті діє аспірантура і асистентура-стажування для підготовки науково-педагогічних і творчих кадрів вищої кваліфікації. Постійно триває процес нарощування наукового потенціалу університету за рахунок захисту молодими науковцями докторської та кандидатської дисертації з профілюючих для університету наукових спеціальностей, таких як «Театральне мистецтво» та «Кіно,-телемистецтво».