Художня культура Київської Русі

 
Культура Київської Русі постала  на ґрунті матеріальних і духовних здобутків тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю. Часті міграції населення, які  відбувалися у стародавні часи на її теренах, сприяли жвавому культурному  обміну між народами. Але водночас вони призводили й до значної руйнації окремих культурних утворень, які інколи й зовсім зникали внаслідок асиміляції або знищення.

 

У мистецтві Київської Русі значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис.

 

З культовою архітектурою Київської Русі пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. Першими художниками на Русі були греки та місцеві "книжники" - майстри мініатюри, далі - творці фресок та мозаїк. Жанри, що їх розвивали майстри, - це біблійні, алегоричні образи, портрет, побутові сцени з князівського життя.

 

Ще до запровадження християнства на Русі існувала певна традиція живопису, а з християнізацією вона розвивається і стає важливим елементом культури середньовічної держави. Невід'ємною частиною споруд київської держави Х-ХІІІ ст. були розкішні прикраси, зокрема в церквах. Візантійська церква, а за нею і українська прагнули викликати у віруючих сильні емоції, переживання. І тому зовнішня архітектура і внутрішня декоративність, прикраси і увесь молитовно-літургійний обряд мали служити цій меті. Ідеологія візантійського православ'я була втілена найяскравіше у храмовому розписі в його двох найголовніших формах І його двох найголовніших формах: іконописанні та стінописів.

 

Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живопис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку школу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фресок залишилися лише уламки.

 

Мозаїки і фрески Софіївського собору в Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового  мистецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мозаїк і близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нараховує 177 відтінків. Фрески мали як релігійний сюжет, так і цілком світський зміст.

 

Мозаїки Софіївського собору відзначаються  високою технікою виконання. Прикраси собору доповнюють фрески, а серед  них окремо вирізняються портрети членів Ярославової князівської родини. Це були перші зразки світського малярства у давньоруському мистецтві.

 

З середини XII ст. в самостійних  князівствах — Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському — створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку. Усі вони були об'єднані єдиним стильовим напрямом, але мали і свої особливості. Характерними пам'ятками цього періоду є храми Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівський (1146 р.), Василівський (1183 р.), Борисо-Глібський (1128 р.) і Успенський в Чернігові (40-і роки XII ст.).

 

Серед усіх видів образотворчого мистецтва  чи не найбільше вражають мозаїки  Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого  монастиря та ін. Настінні мозаїки використовувались у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII століття: ними прикрашали інтер'єри князівських палаців і майже усіх храмів за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Це мистецтво вимагало великої  майстерності. На основу наносили шар тиньку, швидко покривали зображення фарбами і втискували кубики різноколірної смальти. З найменших кубиків (4x7 мм) викладали обличчя, руки, з більших - одяг, фон, предмети.

 

Вражає виняткова насиченість  кольору софіївських мозаїк, що досягалася використанням величезної кількості відтінків смальт (усього 177 відтінків). Найбільш вживаними кольорами були золотий, зелений, коричневий, синій, жовтий, червоний, пурпуровий, срібний та ін. Кубики втискувалися під різними кутами, завдяки чому зображення переливалося у світлі сонця і лампад. До X ст. у візантійському мистецтві склалися певні правила і порядок викладання мозаїк, але на Русі вони мали свою специфіку. І сьогодні, як і багато віків тому, милують око справжні шедеври мистецтва: образи "Пантократора", "Оранти", "Деісуса", "Благовіщення" Київської Софії та інших соборів.

 

Проте основним видом давньоруського образотворчого мистецтва був фресковий  живопис. Специфіка його полягає  в тому, що він робиться на вологому тиньку, а завершується і підправляється згодом. Художній ефект від фрескового живопису надзвичайний, тому не дивно, що у XII ст. він витіснив мозаїку. У Київській Русі впродовж X-XI ст. поширювалася техніка живопису візантійських художніх шкіл. Однак, місцеві майстри вносили нове, і з кожним десятиліттям давньоруський фресковий живопис набуває самобутніх національних рис. Кольорова гама фресок здебільшого стримана. Домінують оливкові, рожеві, блакитні, зелені та коричневі тони. Це можна простежити на прикладі софіївських "Воскресіння", "Зішесття в пекло" та ін.

 

Поряд з монументальним живописом  на Русі розвивається іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису.

 

За християнською легендою, першим іконописцем вважають євангеліста  Луку. Відомості про ікони містять  давньоруські літописні джерела Х ст. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Найвідомішою іконописною майстернею XI-XII ст. була Печерська, де працював Алімпій зі своїми учнями. В кінці XI ст. склалася київська іконописна школа. З нею пов’язані такі шедеври іконопису, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), які зберігаються у Третяковській галереї, ікона «Борис і Гліб» (XIII ст.), що експонується у Київському музеї російського мистецтва. З іменем Алімпія окремі дослідники пов’язують ікону «Печерської Богородиці».

 

Видатним іконописцем Київської  Русі був Алімпій Печерський. Серед  ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, присвячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загрозою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

 

Розвиток живопису підтверджують  і портретні мініатюри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський Псалтир" (1078—1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського Псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. На них зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також мати Ярополка, Гертруда. Високою майстерністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Розп'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

 

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю, вироби художнього ремесла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших містах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

 

Запровадження християнства на Русі справило мало великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. Зводяться Десятинна  церква, Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П’ятниці на торгу в Чернігові. Ще одним відомим храмом Київської Русі є Михайлівська церква Видубицького монастиря. Її було закладено в 1070 р. на березі Дніпра. Головною спорудою ансамблю Києво-Печерського монастиря був Успенський собор. Його було зведено в 1073-1075р.р., а зруйновано під час другої світової війни. У наш час його відновлено. На Володимирській гірці у 1108-1113 р.р. було зведено Михайлівський собор (зруйновано у 1934-1935р.р. для будівництва урядового центру, який теж відновлений у наш час. На першому місці - Софійський собор. За розмірами собор перевищував візантійські храми. На стінах собору було багато фресок зі сценами мирського життя: полювання на диких звірів, народні ігри, гуляння і т.д.

 

Унікальною пам’яткою скульптури є саркофаг Ярослава Мудрого (Х-ХІ ст., зберігається у Київському Софійському  соборі) з білого мармуру, вкритий  чудовим рослинним орнаментом з  християнською символікою. Центральний мотив саркофагу – це три хрести із різноманітною символікою, що втілюють образ Св.Трійці, основного об’єкта новоприйнятого християнства. Численні скульптурні мармурові елементи прикрашали Десятинну церкву - одну із величних храмів княжої України-Руси. Значну кількість рельєфних орнаментальних прикрас має собор Софії Київської .

 

До нашого часу збереглися фрагменти  кам’яних скульптур, якими прикрашались фасади Борисоглібського собору в Чернігові (1120-1123). Йдеться про шість  досконалих кам’яних капітелей, знайдених під час розкопок в оточенні собору. Найбільш відомою є капітель із зображенням дракона й орла.

 

Київська Русь, засвоївши кращі  досягнення народів східних слов’ян, протягом ІХ-ХІІ с. відбудувала самобутню  і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії.

 

Щодо скульптури, то православна  церква засуджувала статуарну скульптуру. Тому з прийняттям християнства у 988 р. було знищено значну кількість  язичницьких скульптур. На сьогодні найвідомішою з них є статуя Святовида (знайдена у 1848 р. на р. Збруч Тернопільська обл..), яка нині зберігається в Польщі. Та все ж скульптура була важливим елементом християнських церков: це рельєфи, огорожі хорів, капітелі колон, рельєфи антаблементів тощо. Основним матеріалом був мармур та рожевий шифр.

 

Цікавою пам'яткою давньоруської  дрібної пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія  з дитям. Його знайшли в руїнах Десятинної церкви. Як вважають дослідники, він був виготовлений місцевими  майстрами для оздоблення фасаду церкви.

 

Збереглися шиферні плити в  Спаському соборі Чернігова, Михайлівському Золотоверхому монастирі та в  Кисво-Печерській лаврі. Рельєфи на плитах виконані з великою майстерністю, що свідчить про високий рівень розвитку різьбярства. Визначним досягненням київських різьбярів на камені є невеличкі іконки. Найчастіше на них зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас та ін.

 

Високого рівня розвитку досягло  на Русі І декоративно-ужиткове мистецтво. У ньому виявилися риси давньоруської естетики, а також багатовікові традиції східних слов'ян. Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької та християнської ідеології.

 

Надзвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла. Відливали безліч предметів - від ґудзиків до дзвонів. Відомими прикладами художнього литва є мідний хорос, знайдений на Подолі у Києві. Також значного поширення набрало кування та карбування міді, срібла, золота. До бронзових та залізних виробів застосовували техніку інкрустації золотом, сріблом. Особливо тонкою була техніка скані, яка використовувалася при виготовленні жіночих прикрас, окладів книг тощо.

 

Техніка емалей прийшла на Русь з  Візантії. Процес виготовлення перегород частих емалей - один із найскладніших, і київські майстри досягли в цьому значних успіхів. Характерним для давньоруських виробів з емалі є синій, червоний, зелений і білий кольори Технікою перегород частої емалі прикрашали коштовні золоті вироби - діадеми, барми, колти, гривни, рясни та Ін. Найвідомішими творами ювелірного мистецтва Русі вважають дві діадеми князівського парадного вбрання.

 

Давньоруські майстри добре  володіти технікою склоробства, майолікове! кераміки. Цьому сприяло будівництво  кам'яних храмів, для внутрішнього декору яких використовували смальту, керамічні плитки. Ними викладали підлоги в храмах і палацах Києва, Білгорода та інших міст. У галицьких монументальних будівлях широко використовували рельєфні плитки із зображеннями грифонів, орлів, соколів.

 

Склороби, крім смальт, виготовляли  різноколірні браслети, намиста, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають дослідники, давньоруські майстри знали  секрет виготовлення кришталю.

Поширеним видом ремесла на території  Русі були також різьба по дереву і  кості. Різьбярі по дереву прикрашали фасади зрубних будівель, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба по кості, особливо північних регіонів Київської  держави, здобула визнання не тільки у себе в країні, але й міжнародне.

 

Таким чином, культурний розвиток Русі ІХ-ХПІ  ст. перебував на високому європейському  рівні. Про це свідчить розвиток оригінальної місцевої літератури, певний рівень освіти та наукових знань. Вироби декоративно-прикладного мистецтва, що вийшли з руських майстерень, дивували технікою виконання та художньою досконалістю. На жаль, несприятливі зовнішньополітичні чинники наступних століть перервали яскравий і неповторний культурний процес Київської держави.