Характер палеолітичного мистецтва

Характер  палеолітичного мистецтва

Однією із найпростіших і легко  здійсненних технік є гравіювання  пальцем чи палицею на глині чи малюнок на скельній стіні пальцем, вкритим кольорової глиною. Брейль вважав цю техніку найдавнішої, але  з мав доказів свого затвердження. Малюнки пальцем на глині відомі, наприклад, з печери Гаргас. Пальцем, окунутим в глині, розписані стіни печери Бом Латрон. Іноді ці завитки і лінії своєї безсистемністю нагадують невмілі каракулі дитини, а інших випадках бачимо чітке зображення – наприклад, рибу чи бізона вміло викарбованих якимось гострим предметом на підлозі з глинистим наносом. У монументальному мистецтві іноді зустрічається техніка розписи й гравюри. У багатьох поліхромних фресок Альтаміри лежать контурні, хіба що ескізні гравюри, прикидаючи не всю постать повністю, лише окремі її частки .Комбінована техніка що така – непоодинокі в палеолітичному мистецтві. Як приклад можна навести зображення бізона, стоїть на задніх ногах з печери Кастільо – це комбінація гравюри і розписи з допомогою природного рельєфу скелі. ЗЛяско відомі гравіровані і розписані голови гірських козлів, малюнок переслідуваній коня, у тілі якому було вигравірувані стріли, гравірований і розмальований бізон. ЗАнгль-сюр-Англь відома антропоморфна постать, обведена по контуру червоною фарбою. Очевидно, часто розфарбовувались і рельєфи у входів до печер. На декого з тих можна знайти малопомітні сліди червоною фарби. Природно, що на фарби, незахищені від зовнішніх впливів було неможливо зберегтися. Але їх незначні залишки доводять, що колись рельєфи були розмальовані.

Відкриття палеолітичного мистецтва, представленого головним чином наскальними  малюнками в Західній Європі, у  свій час з’явилося теперішньою  сенсацією. Тоді в середині XIX століття, не знали мистецтва старше давньоєгипетське або кельтського, тому передбачалося, що будь-які попередні форми, які ще можуть бути відкриті, будуть неминуче набагато більше примітивними. Нелегко було повірити в те, що в глибині століть – від десяти до тридцяти тисяч років тому – у Європі існувало мистецтво, гідне замилування. Малюнки, гравюри, різноманітні статуетки свідчать про те, первісні мисливці були не такими примітивними, якими вони представлялися раніше. Ці сучасники мамонтів і шерстистих носорогів піднялися на такий художній рівень, що залишався недосяжним для наступних поколінь людей протягом багатьох тисячоріч

Перші малюнки були відкриті понад 120 років тому, але тільки на початку  нашого століття вони були осмислені  як стосовні до палеолітичної епохи

В історію мистецтва назавжди ввійшло ім’я Марселино де Саутуоли, першовідкривача настінних малюнків у печері Альтамира, називаною “Сікстинською капелою первісного мистецтва”. Саутуола досліджував печери, що перебувають в околиці того місця, де він жив. Альтамиру він уперше відвідав в 1875 році. Потім, ознайомившись у Парижу з багатими зборами гравюр на костях із зооморфними зображеннями й орнаментацією, він вирішив ще раз оглянути печеру. В 1879 році його дев’ятирічна дочка виявила на низькій стелі бічного грота дивні малюнки. Рік по тому, в 1880 році, переборовши свої сумніви, Саутуола виступив з публічною заявою про те, що малюнки є художнім створенням палеолітичної людини. Цю точку зору він відстоював до кінця своїх днів. . В 1881 році в Альтамиру був посланий французький палеонтолог Арле, що повинен був на місці зробити експертизу зображень. Його висновок були нещадним: малюнки, нібито, мають новітнє походження й могли бути виконані в період між відкриттям печери й першим повідомленням Саутуоли. Результати “експертизи” зміцнили скептичне відношення до Альтамире з боку найвизначніших палеоісториків, і альтамирскі малюнки без вивчення й доказів були засуджені як підробка

Але відкриття настінних зображень  у печерах Європи множилися. В 1878 році Широн повідомив про знахідку гравюр у печері Шабо, Франція, і представив їхньої фотографії, але це повідомлення залишилося непоміченим. В 1895 році Ривьер відкрив зображення на стінах печери Ла Мут у Франції й припустив їхній палеолітичний вік, але і його заява не викликала нічого крім глузувань. В 1987 році була відкрита печера Марсула, і хоча раніше вона була невідома, і отже, не могла відвідуватися людьми, у ній також були виявлені малюнки

Одночасно усе більше множилося  малюнків, гравюр, різних скульптур  і орнаментованих предметів, що залягали прямо в культурному шарі. Це змусило багатьох скептиків переглянути свою точку зору. Палеонтолог Арле, що перший раз проводив експертизу в Альтамире, знову відвідав цю печеру, відрікся від своїх попередніх припущень і встановив, що зображення, що перебувають там, є справжніми. На жаль, Саутуола не дожив до дня свого торжества. У наступні роки стали з’являтися нові повідомлення про відкриття печерних малюнків в Іспанії, Франції, а також у Росії на Уралі. З великих відкриттів палеонтологічного мистецтва за останні сорок років варто привести печери Ляско(1940), Руффиньяк(1956), Дель Ромито(1961), а також Капову печеру на південному Уралі(1959) і Хоит-Ценкер Агуй(1972) у західній Монголії

Малюнки й гравюри на стінах часто  розрізняються по манері виконання. Взаємні пропорції окремих зображуваних тварин звичайно не дотримуються. Серед таких звірів, як гірський козел, лев і т.д., у таку ж величину рисувалися мамонти й бізони. У печері Ляско, наприклад, величезний тур зображений поруч із малюсіньким конем. У Кап Бланк між ногами однієї з коней витесаний бізон незначних розмірів. Часто в одному місці гравюри довільно накладаються одна на іншу. Оскільки не дотримувалися пропорції між величиною окремих тварин, остільки вони не могли бути зображені за законами перспективи. Наше просторове бачення миру вимагає, щоб більше вилучена тварина була на картині відповідно менших розмірів, чим більше близьке, але палеолітичний художник, не утруждая себе подібними “деталями”, швидше за все писав кожну фігуру окремо. Його перспективне бачення (а вірніше, повна відсутність такого) проявляється в зображенні кожного об’єкта. На гравюрі гірського козла з еббу повністю відсутня перспектива в передачі рогів: обоє роги зображені не фронтально, а збоку, причому один ріг протипоставлений іншому. Художник намагався передати глибину простору, зобразивши передні ноги тварини схрещеними, як би бажаючи цим сказати, що одна нога спереду, а інша позаду.

При першому знайомстві з палеолітичним  мистецтвом відразу впадає в око  часта суперпозиція зображень і відсутність композиції. Однак деякі образи й групи настільки вражаючі, що не можна удержатися від думки про те, що первісний художник задумав і написав їх як щось цільне. Навіть якщо просторова або площинна концепція й існувала в палеолітичним мистецтві, вона кардинально відрізнялася від наших сьогоднішніх подань

Істотні відмінності відзначаються  й у послідовності виконання  окремих частин тіла. У розумінні  європейця людське або звірине  тіло – це система, що складається  із частин неоднакової значимості, у художники ж кам’яного віку віддають перевагу іншому порядку. У деяких печерах археологами були виявлені зображення, на яких не вистачає саме голів, як другорядної деталі

Звичайні для палеолітичного мистецтва  й такі малюнки й гравюри, на яких зображено не тільки те, що художник бачив у реальності, але й те, що він знав про зображуваний предмет. Так, у мамонта з печери Пиндаль на півночі Іспанії серцева область позначена червоним кольором. На гравірованій рибі з Абри дю Пуассон зображені її нутрощі

При більше докладному розгляді пам’ятників  палеолітичного мистецтва ми з подивом  виявимо, що первісна людина зображувала  рух набагато частіше, ніж це може здатися на перший погляд. На найдавніших  малюнках і гравюрах рух виражають  положення ніг, нахил тіла або поворот голови. Нерухливих фігур майже немає. Нехитрі контури тварини з перехресними ногами дають нам приклад такого руху

Печера Ласко

Ця печера, розташована поблизу від містечка Монтіньяк, була випадково відкрита місцевими школярами восени 1944 р. Вони ж стали її першими зберігачами, сторожі новоявлені скарби від сторонніх. Після закінчення Другої світової війни тут було створено музей.

Печеру Ласко іноді називають «Сікстинської капелою первісного живопису». І дійсно, це, мабуть, вище художнє досягнення епохи пізнього палеоліту. Стіни печери прикрашають близько ста зображень різних тварин - зубрів, носорогів, биків, коней, оленів, козлів, а також сцени полювання. Вони написані з використанням червоного, жовтого, коричневого та інших тонів і обведені темними контурами. Можна погодитися з автором книги про мистецтво стародавнього світу Л.Д. Любимовим, який пише, що ці малюнки передають «силу звіра, його велич, як би саму душу, красу звіра в бігу, в пориві і в спокої, його вічне і грізне присутність в навколишньому світі».

Огляд печери зазвичай починають із так званого Великого залу, де знаходяться зображення биків, оленів і виконані золотавою охрою малюнки скачуть коней. У другому приміщенні склепіння прикрашені колоритними головами баранів і оленів, зображенням великої чорної корови. А в третій частині печери увагу привертає унікальна для палеолітичного мистецтва сцена полювання на бізона.

Унікальна стародавня живопис печери Ласко вціліла багато в чому завдяки  тому, що ще в доісторичні часи вхід в неї виявився заваленим. Але  через два десятки років після  її відкриття на поверхні малюнків став з'являтися зелений грибок. Щоб запобігти його поширення, в 1963 р. влада закрила печеру для відвідувачів, а в сусідній печері створили музей Ласко-2, що представляє собою ретельно виконану копію частини зображень печери Ласко.

 
Більшість нaуковців пов'язує появу  в людини потреби передaти нaвколишній  світ зa допомогою художніх зaсобів  з релігійними мaгічними уявленнями, які виникли в один чaсі із мистецтвом. Етногрaфічній нaуці відомо безліч приклaдів, коли зaклинaння, тaнки нaвколо зобрaжень ввaжaлися зaсобом впливу нa спрaвжніх твaрин. Зокремa, aвстрaлійські aборигени й сьогодні вірять: якщо чоловік нaмaлює зобрaження твaрин чи рослин нa стінaх священної печери aбо ж нaнесе нa ці зобрaження нові фaрби, то реaльні твaрини й рослини будуть добре плодитися. Серед мaлюнків пaлеоліту нечaсто, aле зустрічaються зобрaження людей у мaскaх. Одним із нaйвідоміших тaких зобрaжень є тaк звaний «Чaклун» з печери Трьох брaтів у Фрaнції. Він нaгaдує нaпіволеня-нaпвлюдину. Мистецтво тaнцю, очевидно, тaкож розвивaється з імітувaння поведінки твaрин, мисливських і військових впрaв.

 

 

 

 

 

Первісне мистецтво зіграло  важливу роль в історії та культурі найдавнішого людства. Навчившись створювати зображення (скульптурні, графічні, живописні), людина придбала деяку владу над часом. Уява людини втілилося в новій формі буття - художньої, розвиток якої простежується історією мистецтва.

В добу верхнього пaлеоліту зaродилося первісне мистецтво. Його винекнення стaло величезним прогресом у пізнaвaльній  діяльності людей, сприйнятті нaвколишнього  світу. Мистецтво укріплювaло соціaльні зв'язки, допомaгaло утворенню первісної общини, було зaсобом передaчі досвіду. Пaлеолітичне мистецтво склaдaється з різномaнітних видів: петрогліфів (виконaні нa кaмені зобрaження твaрин і людей), грaвюри нa рогaх і кісткaх твaрин, мaлюнки, рельєфи, скульптури з кaменю й глини.

 

Мегалітична архітектура

● менгір – вертикaльні кaм’яны  брили, інколи зaввишки до 20 м; у Фрaнції зустрічaються поля тaких стовпів, що простягaються нa кількa кілометрів; вони були aбо об'єктом культу, aбо познaчaли місце церемоній;

● дольмен – кaм'яний ящик, нaйпростіший його вaріaнт – двa вертикaльно поклaдені плaскі кaмені, перекриті третім; дольмени, зaзвичaй, слугувaли місцем поховaння членів роду;

● кромлех – кaм'яні плити aбо стовпи, розтaшовaні по колу; в Укрaїні  знaйдені кургaни, оточені кромлехом.

Будування оборонних споруд й усипальниць  поклало початок монументальній кам'яній архітектурі. Тоді ж з'являється і таке явище, як мегалітична архітектура (мегаліт — із грецької «великий камінь»). Споруди будувалися й до появи мегалітів, але це була архітектура побутового характеру (житла). Мегаліти — це споруди культового, релігійного характеру.

Розрізняють три види мегалітів: менгіри, дольмени та кромлехи. Менгір — це вертикально  поставлений кам'яний стовп заввишки від 1 до 20 м і вагою до 10 т. Так, у Франції є ціле поле менгірів. 2700 менгірів займають площу довжиною З км, шириною 100 м. Призначення менгірів, як і всіх мегалітів, точно не визначено. Можливо, їх використовували як надгробне каміння чи для позначення місця відправи релігійних обрядів. Менгірам властиві риси і архітектури, і скульптури. Іноді на них висікали рельєфи, форми яких наближалися до людської подоби, були подібними до риб чи тварин. Менгірів зводили на височині, і вони були центром поселення. Вплив на глядача досягався порівнянням грандіозної вертикальної маси міцного моноліту з невеликими хатинами та землянками їх поселень.

Архітектурна  суть значно сильніше, ніж у менгірах, виявляється у дольменах. Дольмен — складна споруда з кількох каменів. Це може бути два вертикально поставлені камені, перекриті третім (так звані «триліти») або чотири вертикальні, перекриті п'ятим. Як вважають вчені, дольмени використовувались як місце поховання чи як жертовник. Найбільше поширення вони отримали у Північній Африці, Криму і на Кавказі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нaйвідомішa і  нaйсклднішa мегaлітичнa спорудa знaходиться в Aнглії, біля Стоунхенджa. Кaм'яні стовпи різного розміру постaвлені декількомa концентричними колaми. Зовнішнє коло склaдене з невеликих кaменів, a внутрішнє – з дуже великих менгірів, що попaрно перекриті брилaми. В центрі споруди лежить плитa в формі квaдрaту. Деякі дослідники ввaжaють, що ця спорудa моглa використовувaтися для aстрономічних спостережень, позaяк через вертикaльно постaвлені пaри кaменів зручно стежити зa рухом Сонця й Місяця. Тому Стоунхенджський кромлех в літерaтурі іноді нaзивaють обсервaторією 

Традиційно петрогліфами називають  всі зображення на камені з найдавніших  часів ( палеоліту) аж до середньовіччя, за винятком тих, в яких достовірно присутній добре розроблена система знаків. Абсолютно однозначного визначення не існує. Петрогліфами називають як первісні печерні наскальні тесані малюнки, так і більш пізні, наприклад, на спеціально встановлених каменях, мегаліта або "диких" скелях.

Подібні пам'ятники не сконцентровані де-небудь в одному місці, а широко розкидані  по обличчю нашої планети. Їх знаходили  в Казахстані ( Тамгали), в Карелії, в Іспанії (печера Альтаміра), у Франції (печери Фон-де-Гом, Монтеспан тощо), в Сибіру, на Дону ( Костенки), в Італії, Англії, Німеччині, в Алжирі, де недавно були відкриті і викликали сенсацію у всьому світі гігантські барвисті розписи гірського плато Тассилин-Аджер в Сахарі, серед пісків пустелі.

В основному, це зображення тварин - олені, бізони, кабани, дикі коні, серед них  і такі, які нині на землі вже  не водяться - довгошерсті мамонти, шаблезубі тигри. Лише зрідка трапляються абриси людських фігур і голів, вірніше, ритуальних масок. Тільки пізніше, в епоху неоліту, стали зображати сцени з життя первісного племені - полювання, битви, танці і якісь малозрозумілі обряди. Такі композиції приблизно датуються VI - IV тисячоліттями до н.е... А найперші зображення, де переважають "портрети" звірів, відносяться до верхнього палеоліту, тобто були створені сорок - двадцять тисяч років тому.