Уроки читання з ігровим сюжетом

Оскільки учні при визначення числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один - багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показники однини і множини – закінчення (книга - книги).

Визначаючи число іменників, учні повинний дотримуватись певної послідовності дії: встановити, один чи більше предметів називає слово; визначити закінчення іменників у множині.

Це полегшує роботу вчителя над розширеним уявленням про число, зокрема, у іменників, які мають форму множини, але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називають сукупність предметів (каміння).

Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. При опрацюванні теми “Рід іменників” учитель має показати дітям, що: іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього; для того, щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини; рід деяких іменників слід заміняти (собака – ч.р.).

У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами.

Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити: зміна іменників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами; крім відмінкових закінчень для зв’язку слів використовуються прийменники; називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий - ніколи не вживається без прийменників; решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них [21, с. 127].

Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в четвертому класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу. Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.

Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв’язки слів у реченні.

Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов’язані між собою граматично і за змістом, тобто словосполучення. Уже на початковому стані вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчень в мовленні.

На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменників слід пов’язати виробленням уміння розрізнити відмінки.

При визначенні відмінків треба привчити учнів дотримуватися потрібної послідовності дії: знайти слово, з яким пов’язаний іменник; від цього слова поставити запитання до іменника, відмінок якого визначається; за питанням визначити відмінок [26, с. 55].

Так учні свідомо оволодівають умінням визначати відмінки.

Подання вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками.

Вивчений іменник в початковий класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови, усвідомлення роду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному і пасивному мовленні школярів.

Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових школах вивчаються лише особові займенники.

Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.

Програмою 1-4 класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю.

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:

- займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;

- займенники не називають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;

- визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;

- займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ої особи ще й за родами;

- займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів [22, с. 97].

Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.

Вводяться терміни “перша, друга, третя особи”. Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники він співвідносяться з іменниками чоловічого роду, вона – жіночого, воно – середнього, інші особові займенники форми роду не мають.

Опрацьовуючи загальні відомості про займенник, треба обов’язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.

Наступна робота по формуванню граматичного поняття “займенник” спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:

- займенники змінюються за відмінками;

- зміна займенників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;

- називний і давальні відмінки ніколи не вживаються без прийменників;

решта відмінків можуть вживатися як з прийменниками, так і без них [34, с. 85].

Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою – це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками.

2.2 Опрацювання прикметника

 

Завдання вивчення прикметника в 1-4 класах полягають у формуванні граматичного поняття “прикметник” як частини мови, що пов’язана з іменником, у вироблені навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному і пасивному мовленні.

Учні повинні засвоїти, що прикметник: називає ознаку предмета; залежить від іменника; відповідає на запитання який? яка? яке?; робить мовлення більш точним, емоційним і багатим [27, с. 36].

Підготовка до усвідомлення поняття “прикметник” починається ще в період навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може мати кілька ознак кольору, смаку, розміру, призначення.

Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановою відповідних питань: олівець (який?) червоний, чашка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.

Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою учитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечення вживання прикметників.

Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника.

Подальша робота над застосуванням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних способів і виробу з ряду синтаксисів точного слова [Додаток 5].

Вивчаючи рід прикметників, учні мають з’ясувати, що: прикметники в однині змінюються за родами; рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов’язаний; прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення – ий; прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення – а (я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення – е (є); у множині прикметники за родами не змінюються [19, с. 17].

Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменників прикметники змінюються за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметником утворює словосполучення.

Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що прикметники мають два числа однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов’язані.

З терміном “число” учні вперше зустрічаються в першому класі, однак в другому класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком “однин - багато”. Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметника це самостійна, й повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом “один – багато” можна тільки предмети, а не ознаки, а ознака приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник в множині).

Знайомлячись з відмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника.

Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками і поставити відмінкові питання прикметника.

Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника із зв’язаним з ним прикметником різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? - зелений, якого? - зеленого).

Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодих школярів.

Отже, вся система робить з граматичним категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінь користується прикметники в різних мовних ситуаціях.

 

2.3 Робота над дієсловом 

 

Вивчення дієслова як частини мови, її форми і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподіляється за класами.

Під час вивчення теми “Дієслово” слід:

- сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;

- розвинути уміння свідомо вживати дієслова в активному і пасивному мовленні;

- виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів 1 і 2 дієвідмін [8, с. 57].

Усі ці завдання розв’язуються одночасно. Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

- дієслово – це слова, що називають дію;

- дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? і т.д.

У процесі застосування числа дієслів учні усвідомлюють, що:

- дієслово змінюється за числами;

- дієслова мають два числа – однину і множину;

- у реченні дієслово – присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет – іменник (займенник) [11, с. 43].

Підготовча робота до сприйняття учнями поняття “число дієслів” починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити?, а в іншому - що робить?

Формуючи поняття роду дієслів, досягається розуміння учнями того, що: форми мають тільки дієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду пов’язаних з ними іменників (займенників).

Опрацьовуючи часові форми дієслова, учні з’ясовують, що:

- дієслова змінюються за часами;

- дієслова мають три часи: теперішній, минулий, майбутній;

- дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять;

- дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять;

- дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбувається після того як про неї сказали.

Свідоме застосування учнями часових форм готує грунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.

Внаслідок ознайомлення з дієвідмінювання учні повинні знати, що:

- дієслова теперішнього і минулого часу змінюються за особами і числами;

- дієслова мають 1-у, 2-гу, 3-тю особу однини і множини;

- існують два типи дієвідмін – І і ІІ;