Українська мова – національна мова українського народу, державна мова України

Лінгвоцид через втручання у внутрішню структуру мови. Це був особливий винахід радянської системи: із мови свідомо усували самобутні, специфічні ознаки, деформації був підданий правопис, фонетика, граматика і особливо лексика. З української мови робили бліду, незграбну копію російської. Юрій Шевельов згадував: “Редакція журналу “Комуніст” розсилала списки слів на дві колонки: слова, яких не вживати, слова, яких уживати”. Деякі російськоукраїнські словники цього часу фактично є російськоросійськими, оскільки вони подають переклад російських слів на кальки російських слів. Святослав Караванський назвав ці словники “могильниками української лексики, що збиватимуть з пантелику не лише сучасників, а й прийдешні покоління”. Унаслідок такої мовної політики українська мова зводилася до примітивного газетного словника. Таких самих втручань зазанала й українська термінологія.

Лінгвоцид через приниження престижу мови. Протягом століть українську оголошували мовою “холопською”, “селянською”, згодом “колхозною”, одним словом, непрестижною. Цей стереотип формувався багатьма засобами і є надзвичайно стійким: комплекс меншовартості української мови не вдалося викорінити дотепер.

Лінгвоцид через боротьбу з друкованим словом. Забороняли видання українських книжок, часописів; в останнє десятиліття тенденцію скорочення українськомовних друкованих видань (книжок, газет, журналів) зумовлюють уже не законодавчі заборони, а економічні чинники.

Список використаної літератури:

Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Дрогобич, 1994.

Конституція України. – К.,1996.

Масенко Л. Мова і політика. К.,1999.

Радчук В. Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство. 2002. № 2-3.

Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. – 2001. – № 4.

Царук О. Українська мова серед інших слов’янських. Етнологічні та граматичні параметри. Дніпропетровськ, 1998.

Лінгвоцид через освіту. Відома стара істина: