Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2013 в 17:37, реферат
Фонему вивчає функціональна фонетика, або фонологія. Функціональна фонетика зароджується в 70–х роках XIX ст. у дослідженнях німців Вінтелера та Зіверса, а пізніше Єсперсена, підготували перехід до нової точки зору на звукові одиниці мови і разом з тим поділ підходів до опису звукової сторони мови на власне фонетичний та фонологічний.
Переломними у фонетиці стали ідеї Бодуена де Куртене. Науковець розмежував вчення про звуковий бік мови на антропофоніку, що має справу зі фізичною, матеріально вираженою звуковою субстанцією, і психофонетику, де звукова оболонка мови розглядалася як явище психічне, ментальне, а тому функціональне. На позначення такого явища Бодуен використав термін фонема як базова одиниця психофонетики.
Вступ 3
Поняття про фонологічну систему. Нейтралізація. 4
Фонологічні школи: подібності й відмінності 7
1.1 Ленінградська фонологічна школа; 7
1.2. Московська фонологічна школа. 10
Висновки 15
Список використаної літератури 17
Таким чином, проблематика наукових
пошуків представників ЛФШ
Представники Московської фонологічної школи (далі МФШ), до яких належать Р. І. Аванесов, В. М. Сидоров, О. О. Реформатський,
П. С. Кузнецов, М. Ф. Яковлєв, М. В. Панов, розробили концепцію фонеми, що традиційно розглядалася у світовому мовознавстві як опозиційна щодо поглядів представників ЛФШ.
Велике значення для розвитку поглядів МФШ відіграли праці Миколи Феофановича Яковлєва, фахівця з вивчення мов Північного Кавказу, відомого своєю плідною діяльністю зі складання алфавітів та розробкою питань національної писемності для не писемних народів Радянського Союзу.
На початку 20-х років М. Ф. Яковлєв у статті «Математична формула побудови алфавітів» (1928), посилаючись на думки свого вчителя, дослідника мов Кавказу, П. К. Услара, викладає свою фонологічну концепцію, згідно з якою фонеми – це ті звуки, «за допомогою яких відбувається розрізнення слів у мові. Точніше кажучи, ми маємо визначати, як фонеми відображають ті звукові відмінності, котрі виділяються у мовленні як найкоротші звукові моменти для розрізнення значимих елементів мови». Це було чи не перше визначення фонеми з часів Бодуена де Куртене, позбавлене психологізму.
Провідне місце в концепції фонеми представників МФШ посідає розроблене Р. І. Аванесовим вчення про різну якість позицій, у яких реалізується фонема. На його думку, «фонеми розрізняють не значення слів та форм як таких, а лише звукову оболонку, оскільки відмінності в звуковій оболонці слів лише вказують на відмінність у значенні, але не розкривають самого характеру цієї відмінності». Вчений виділяє найменші звукові одиниці, під якими він розуміє такі вимовно-слухові елементи, котрі виділяються в слові при його послідовному, так би мовити, лінійному поділі, як одиниці найпростіші, мінімальні, далі не подільні, що займають мінімальний відрізок часу».
Ці найкоротші звукові одиниці, що вживаються в тотожній позиції і слугують для розрізнення в мові звукової оболонки слів і словоформ, являють собою самостійні фонеми за умови, якщо вони не обумовлені фонетичною позицією. Якщо ж вони залежать від позиції, то не здатні виконувати смислорозрізнювальну функцію, отже й не утворюють самостійних фонем і є лише різновидом однієї й тієї ж фонеми.
Р. І. Аванесов виділяє два принципово відмінні типи позиційних чергувань:
а) позиційні чергування, що утворюють паралельні ряди, не перетинаються та не мають спільних членів;
б) позиційні чергування, що утворюють ряди, які частково перетинаються та мають одного або ж декілька спільних членів.
Позиції, сприятливі для
максимального розрізнення
Вчення Р. І. Аванесова про різну якість позицій розвинув та доповнив О. О. Реформатський, який логічно пов’язав його з двома функціями фонеми: перцептивною та сигніфікативною. Слідом за Р. І. Аванесовим О. О. Реформатський виділяє сильні та слабкі позиції, що випливають з основних функцій фонем: «З погляду перцептивної функції сильною є та позиція, в якій ці фонеми вимовляються і чуються чітко, тобто де фонетичне оточення лише мінімально впливає на реалізацію фонеми, слабкою ж вважається та позиція, де фонеми вимовляються та чуються не у своєму основному виді, тобто там, де фонетичне оточення сильно впливає на їх реалізацію. З погляду сигніфікативної функції сильною позицією буде та, в котрій протиставлені фонеми, що входять в опозицію, розрізняються і розрізняють; слабкою позицією – та, в якій ця опозиція нейтралізується, фонеми, що входять до цієї опозиції, припиняють розрізняти і розрізнятися і збігаються в одному звучанні…»
О. О. Реформатський на основі теорії позицій проводить важливе для МФШ розрізнення варіантів та варіацій фонем. Звучання фонеми в сильній позиції відповідно до перцептивної функції визначається як основний вид фонеми, наприклад, приголосні в інтервокальній позиції; звучання в перцептивно слабких позиціях – як варіація фонеми (за термінологією
Р. І. Аванесова – звуковий синонім), наприклад, різні відтінки фонеми /т/ у словах мат – мать, мят – мять, а в сигніфікативно слабких позиціях – як варіант фонеми(за термінологією Р. І. Аванесова – звуковий омонім), наприклад, луг – лук, рог – рок.
Слід також розглянути вчення про гіперфонему, яке розвинули інші представники МФШ – В. М. Сидоров та П. С. Кузнецов, в рамках стратифікаційного структурного поділу фонемного рівня на фонемний і гіперфонемний підрівні. У випадках, коли на фонемному підрівні не завжди точно можна визначити, з яких фонем утворено морфему, оскільки звучання звукової одиниці уподібнюється до звучання одразу декількох фонем,
В. М. Сидоров та
П. С. Кузнецов пропонують
Узагальнюючи основні положення фонологічної концепції МФШ і порівнюючи її з концепцією ЛФШ, можна констатувати:
1. Обидві теорії фонем – ленінградська і московська – відповідають фактам мови, але між ними є ряд відмінностей.
2. На відміну від представників
ЛФШ, котрі, як уже
3. Представники МФШ вибудовували
свою фонологічну концепцію в
рамках уявлень про мову як
про складну ієрархічну
4. Представники ЛФШ до
варіантів однієї фонеми
5. МФШ не виявляла великого
зацікавлення до вивчення
6. У фонологічній концепції
МФШ особлива роль при
М. В. Панова «Про значення морфологічного критерію для фонології», в якій постулюється неможливість визначити приналежності звукової одиниці до певної фонеми без використання морфологічного критерію. Обсяг та межі поняття фонеми визначаються тотожністю морфеми, позиційні чергування також встановлюються при зіставленні морфем. Тому ряд позиційних чергувань голосних у тотожних кореневих морфемах /в дá/, /вóды/, /нá въду/, тобто/ / -/о/ -/ъ/ представники МФШ визначають як одну фонему, за яку приймають звукову одиницю в сильній позиції – /о/, відповідно /е / і /ъ/ класифікують як варіанти фонеми /о/. В той час як ЛФШ в цьому випадку класифікує /е/ і /о/ як різні фонеми, оскільки Л. В. Щерба та його послідовники пропагували автономність фонетики та заперечували використання морфологічного критерію для ідентифікації фонем; представники ЛФШ відкидають вчення про різну якість позицій і розглядають ці звукові чергування як чергування різних фонем у складі однієї морфеми.
Висновки
Узагальнюючи основні положення фонологічної концепції МФШ і порівнюючи її з концепцією ЛФШ, можна констатувати:
1. Обидві теорії фонем – ленінградська і московська – відповідають фактам мови, але між ними є ряд відмінностей.
2. На відміну від представників
ЛФШ, котрі, як уже
3. Представники МФШ вибудовували
свою фонологічну концепцію в
рамках уявлень про мову як
про складну ієрархічну
4. Представники ЛФШ до
варіантів однієї фонеми
5. МФШ не виявляла великого
зацікавлення до вивчення
6. У фонологічній концепції
МФШ особлива роль при
М. В. Панова «Про значення морфологічного критерію для фонології», в якій постулюється неможливість визначити приналежності звукової одиниці до певної фонеми без використання морфологічного критерію. Обсяг та межі поняття фонеми визначаються тотожністю морфеми, позиційні чергування також встановлюються при зіставленні морфем. Тому ряд позиційних чергувань голосних у тотожних кореневих морфемах /в дá/, /вóды/, /нá въду/, тобто/ / -/о/ -/ъ/ представники МФШ визначають як одну фонему, за яку приймають звукову одиницю в сильній позиції – /о/, відповідно /е / і /ъ/ класифікують як варіанти фонеми /о/. В той час як ЛФШ в цьому випадку класифікує /е/ і /о/ як різні фонеми, оскільки Л. В. Щерба та його послідовники пропагували автономність фонетики та заперечували використання морфологічного критерію для ідентифікації фонем; представники ЛФШ відкидають вчення про різну якість позицій і розглядають ці звукові чергування як чергування різних фонем у складі однієї морфеми.
Відмінності двох фонологічних теорій приводять до того, що по-різному визначається фонологічний склад різних значимих одиниць і відповідно по-різному встановлюється загальний склад фонем у системі російської мови.
Тому, очевидно, що нейтралізація фонологічної опозиції відбувається в кожній мові у своїх строго певних умовах.
Список використаної літератури
Л. Р. Зиндер. – М. : Высш. шк., 1979. – 312 с.
М. : Наука, 1976. – 287 с.
Л. В. Щерба. – Л. : Наука, Ленингр. отделение, 1983. – 155 с.
М. : Высш. шк., 1963. – 311 с.
И. А. Бодуэн де Куртенэ – М. : Изд-во АН СССР, 1963. – Т. І. – 382 c.
Информация о работе Поняття про фонологічну систему. Нейтралізація