Читання як компонент навчання іноземної мови

Вступ

Відповідно до Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти та Концепції  навчання іноземних мов у середній загальноосвітній школі, основною метою  навчання іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізації сучасного світу.

Основою комунікативної компетенції  є комунікативні вміння, сформовані на основі мовленнєвих знань і  навичок, а також соціокультурні та соціолінгвістичні знання, вміння.

У контексті формування потрібного рівня комунікативної компетенції  всі види мовленнєвої діяльності необхідні для ефективного оволодіння мистецтвом комунікації, подальшої  освіти та розвитку особистості. У методиці питання навчання читання завжди займали особливе місце. У всі періоди соціально-політичного розвитку суспільства на перший план виходили різноманітні аргументи на захист особливого значення читання, та незмінним залишається той факт, що саме мистецтво читання стає системоутворюючою основою для формування інформаційно-академічних вмінь. Саме ці вміння дозволяють людині ефективно орієнтуватися в зростаючих інформаційних потоках, а також вибудовувати власну освітню траєкторію з врахуванням своїх індивідуальних потреб та зростаючих можливостей сучасної системи освіти.

Отож читання – це один із чотирьох видів мовленнєвої діяльності (МД). Сьогодні кожен із чотирьох видів  МД не розглядається ізольовано, адже всі аспекти мовлення тісно взаємопов’язані і спрямовані на оволодіння іноземною мовою як засобом комунікації. Оволодіння комунікативною компетенцією в читанні створює надійну основу для розвитку та вдосконалення вмінь говоріння, а також письма та аудіювання.

Таким чином завданнями дослідження  виступають розкриття змісту навчання читання, визначити роль антиципації в процесі читання та шляхи її розвитку, наведення етапів роботи з текстом, послідовного ходу вправ в учнів та розвитку їх мовленнєвої компетенції в цілому.

Предметом дослідження є вивчення шляхів оптимізації навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

1. Читання як компонент навчання  іноземної мови

Читання – це один із видів мовленнєвої  діяльності, що має велике пізнавальне  значення і фактично реалізує всі  три основні цілі навчання – практичну, виховну і загальноосвітню. Воно застосовується у всіх класах, але домінуючим видом мовленнєвої діяльності є на старшому етапі навчання.

Читання звичайно виступає не лише як мета, а як засіб навчання самого читання (навчальне читання), а й  також інших видів мовленнєвої діяльності (усного мовлення та письма).

У курсі навчання іноземної мови з читанням іноді пов’язують три  різні види робіт, а саме:

читання уголос з метою засвоєння  техніки читання;

виконання низки вправ різного  призначення з опорою на друкований текст;

читання з метою здобуття інформації – зріле або комунікативне  читання (переважно про себе, мовчки).

Мета навчання читання, яка полягає  у тому, щоб навчити учнів читати про себе і розуміти вперше запропоновані  тексти, реалізується за допомогою третього виду роботи. Щодо двох інших видів, то вони мають лише допоміжне значення.

Навчання читання є складним і тривалим процесом, у якому розрізняють  основні дві стадії: підготовчу та стадію зрілого читання.

Підготовча стадія характерна для  початкового і середнього етапів навчання і передбачає формування техніки та елементарних умінь читання. Таким чином найпершим завданням при навчанні читання – це навчити сприймати графічні образи слів і повзувати їх із відповідними звуковими образами. Варто наголосити, що навчання техніки читання пов’язане не лише із відтворенням іноземних букв, їх сполучень і слів, а й з формуванням здатності учня виокремлювати з тексту наголошені слова, сполучення слів, синтагми, і, спираючись на це, забезпечувати необхідне інтонаційне оформлення речень.

Виокремлюють стадію зрілого читання. Його мета – навчити учнів здобувати  інформацію з нового тексту. Зріле  читання ґрунтується на раніше сформованих  навичках та елементарних уміннях. Звичайно це самостійне читання про себе.

В практиці навчання іноземних умов у школі розрізняють такі види зрілого читання:

читання з метою здобуття повної інформації з тексту, тобто ґрунтовне, вивчаюче;

читання з охопленням основного  змісту тексту, тобто ознайомлюючи;

читання з метою пошуку необхідної інформації або вибіркове, переглядове.

Головною методичною вимогою до зрілого, або осмисленого читання  є організація учнів на розуміння  того, що вони читають, власне, на здобуття інформації з тексту. «Дуже важливо, – підкреслює психолог С.К.Фоломкіна, – із самого початку навчання створити в учнів правильне ставлення до читання як виду мовленнєвої діяльності, що має своє специфічне комунікативне завдання, як до способу отримання інформації (а не до вправи з озвучування мовного матеріалу, у його запам’ятовуванні, вимові, перекладі тощо)».

Реалізація цієї мети стане можливою, якщо:

учень оволодів технікою читання та елементарними уміннями здобувати  інформацію з текстів, побудованих  на відомому матеріалі;

тексти, що їх пропонують для читання, інформативні та цікаві для учнів;

завдання для контролю розуміння  прочитаного продумані й цікаві.

Навчання осмисленого читання  розширює також можливості виховного  впливу на учнів, адже інформаційні тексти суспільно-політичного, наукового та художнього характеру сприяють формуванню позитивних якостей особистості учня – в моральному, загальноосвітньому та інших планах.

Тексти для читання іноземною  мовою виконують ряд функцій, що сприяють успішному оволодінню мовою. Загалом у методиці виділяють  кілька головних функцій іншомовного тексту:

Функція збагачення і розширення знань  учнів, в основному лексичних. У  процесі читання учні отримують  завдання знайти певні слова чи словосполучення  та знайти їх значення; знайти, виписати слова чи словосполучення за якоюсь ознакою.

Функція тренування, мета якої полягає у засвоєнні лексико-граматичного матеріалу учнями, забезпеченні вправляння в читанні, використанні певного мовного матеріалу у відповідях на запитання вчителя, під час вільного переказу змісту чи в переказі, близькому до тексту.

Функція розвитку усного мовлення учнів на основі прочитаного тексту: переказ, продовження кінцівки або придумування іншого початку, бесіда за окремими проблемами, які розглядаються в тексті.

Функція розвитку смислового сприйняття тексту, – а саме його розуміння. Завдання такого характеру спрямовані на перевірку розуміння окремих епізодів чи всього тексту, виконання вправ, які допомагають переборювати труднощі, що виникають на шляху розуміння тексту.

Зріле, або осмислене читання  завжди має бути мотивованим, тобто мати певне цільове спрямування. Мета читання формулюється у вигляді передтекстового комунікативного завдання. Водночас комунікативне завдання полягає в досягненні розуміння матеріалу, який читається, тобто розуміння зв’язків і відношень між об’єктами та явищами, викладеними у змісті тексту.  

 

2. Види читання

У методиці існують різноманітні класифікації видів читання: в слух та мовчки, перекладне і без перекладне, зі словником та без словника. В кожній зі згаданих вище пар видів читання  перший являється навчальним, тобто діяльністю, скерованою на формування зрілого, осмисленого читання. Види читання, яким вони протиставляються (мовчки, без перекладне, без словника), характеризують різноманітні сторони осмисленого читання. Вони стають метою навчання іноземної мови в школі.

Таким чином у методиці виділяють  наступні види читання: аналітичне, вивчаюче, переглядове, пошукове, ознайомлюючи і  т.д. При цьому деякі методисти (Є.І.Пассов) вважають, що це лише різні  цілі використання читання. До того ж  існує думка, що не слід занадто ділити інформативне читання, достатньо розрізняти вивчаюче та пошукове читання (Р.К.Міньяр-Белоручев).

Всі методисти єдині в тому, що для ефективного читання іноземною  мовою необхідно сформувати основні  базові технології роботи з текстом, що включають наступні вміння:

ігнорувати невідоме, якщо воно не заважає виконанню поставленої  задачі;

прогнозувати та виокремлювати  необхідну змістову інформацію;

працювати зі словником;

читати за ключовими словами;

використовувати зноски та коментарі, що зустрічаються в тексті;

інтерпретувати і трансформувати текст.

Кожне із видів читання має свою спрямованість і, відповідно до цього, свої особливості читання.

Наприклад, при вивчаючому читанні  ціль читача – глибоко, тобто на рівні змісту зрозуміти текст, вникнути у всі його деталі, сформувати своє відношення до прочитаного. При читанні іноземною мовою завжди залишається й інша задача, співвіднесена із навчальним читанням – збагатити свій словник за рахунок лексики тексту, що читається, вдосконалити вміння автоматизованого сприйняття граматичних структур.

Ознайомлююче читання передбачає самостійне читання про себе невідомого тексту з охопленням основного змісту. При такому читанні читач сприймає лише основні факти, не вдаючись до деталей. Таке читання передбачає достатньо розвинутий механізм читання, вміння самостійно зрозуміти або обійти незнайомі слова, вміння орієнтуватися в тексті, тобто знаходити, виокремлювати основну інформацію, відокремлювати її від деталей.

При переглядовому читанні учні швидко переглядають текст, визначають про що він, і вибирають з нього основну інформацію.

Загалом, якщо розглядати читання  не просто як навичку, що синонімічна  поняттю «швидкість читання» вслух  чи про себе, а як уміння, то необхідно  навчити:

орієнтуватися в дискурсивній структурі різних типів тексту;

впізнавати тип тексту, його комунікативне  призначення, мовні та мовленнєві особливості  його структури, випадки появи особливостей мовної культури того, хто пише;

інтерпретувати зміст тексту;

відділяти факти від думок чиїхось і суб’єктивних суджень і т.д. 

 

3. Читання як культура сприйняття  писемного мовлення. Етапи роботи  з текстом

У роботі з будь-яким текстом (друкованим, звуковим, відео) можна  виділити три основних етапи роботи: дотекстовий, текстовий і післятекстовий етапи. Очевидно, що післятекстовий етап буде присутній лише у тому випадку, коли текст використовується не тільки як засіб формування уміння читати, але і для розвитку продуктивних вмінь в усному чи писемному мовленні, говорити і писати іноземною мовою.

Основними цілями та завданнями дотекстового етапу є необхідність створення рівня мотивації учнів; активізація наявних фонових знань та досвіду, у тому числі мовленнєвого, мовного та соціокультурного характеру; по можливості скорочення мовленнєвих, мовних і соціокультурних труднощів, підготувати учнів до адекватного сприйняття складних у мовленнєвому та мовному відношенні і важливих для змісту окремих моментів тексту, використовуючи завдання випереджаючого характеру.

Основними завданнями текстового етапу  є: продовжити формування відповідних  мовленнєвих навичок та мовних умінь; проконтролювати ступінь сформованості  цих умінь та навичок; розвивати  уміння інтерпретації тексту.

Післятекстовий етап: використовувати  текст у якості мовної /мовленнєвої/ змістової опори для розвитку вмінь в усному та писемному мовленні; розвивати різноманітні інформаційно-комунікативні уміння, пов’язані з умінням систематизовувати і узагальнювати отриману інформацію, інтерпретувати образно-схематичну інформацію (схеми, графіки, карти і т.д.), а також переробляти вербальний текст у графічні схеми і таблиці, ущільнювати текст або виділяти його суть; використовувати отриману інформацію у проектній та дослідницькій діяльності.

Передтекстовий етап роботи переслідує ціль мотивувати учнів, створити у них потребу у прочитанні поки що незнайомого тексту. Вчитель дає певну комунікативну установку: для чого необхідно прочитати текст і яку інформацію можна з нього почерпнути.

Відбувається формування так званої антиципації, тобто прогнозування (угадування наперед) змісту того, що читатиметься. Це робиться у відповідності з інструкцією вчителя приміром так: «Прочитайте заголовок, прогляньте швидко текст і скажіть, про що, на вашу думку, в ньому говориться». Така попередня орієнтація спрямовує свідомість учнів у потрібну сферу пошуків значень і тим економить час читання, адже учні повинні сприймати його як цікаве заняття, в результаті якого вони дізнаються про щось нове.

Формування в учнів такої  психологічної установки на читання, для виклику в них інтересу до цього заняття і є завданням першого етапу роботи над текстом. Тут важливими є опора на життєвий досвід учнів, врахування їхніх інтересів, а також вміння вчителя зацікавити їх змістом тексту, який пропонується для читання.

Етап мотивації до прочитання тексту повинен вирішувати також завдання актуалізації вже відомої учням  лексики за темою / проблемою тексту. Цей етап проходить у формі  усної бесіди, демонстрації наочностей (фотографій, карт, буклетів, рекламок і т.д.).

Комунікативне завдання, яке дається  учням безпосередньо перед читанням тексту, може бути сформульоване у  вигляді ключових питань, відповіді  на які потрібно знайти при читанні  тексту, або якісь твердження, які  учні повинні підтвердити або  заперечити на основі інформації, отриманої з тексту. Таких запитань чи тверджень повинно бути небагато (два-три), і вони повинні зачіпати лише найсуттєвіші моменти змісту. Необхідно перевірити, чи всі учні розуміють ці запитання (твердження). Щоб вони весь час знаходились у полі зору учнів, їх потрібно заздалегідь написати на дошці чи на роздавальних картках. Такі завдання значно полегшують процес читання, оскільки із наявних у них питань чи тверджень складається ніби змістова картка тексту, за допомогою якої учні орієнтуються у змісті, акцентують свою увагу на головних моментах. Читання тексту та виконання комунікативного завдання – це другий, супроводжуючий або текстовий етап роботи над текстом.