Основні поняття і сутність теорії інноватики

Більшість економістів-аналітиків приходять до висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням нової хвилі нововведень, яка дасть тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині виявляється в:

• бурхливому розвитку науки, що започатковує нові технології;

• зникненні або радикальній перебудові традиційних галузей господарства;

• перетворенні сільського господарства на науко- і капіталомістку галузь;

• розвитку сфери послуг;

• індустріалізації країн, що розвиваються;

• тенденції до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень;

• змінах навколишнього середовища і необхідності його захисту;

• виникненні нових концепцій організаційного розвитку.

2.3. Класична теорія нововведень

Зародження класичної  інноваційної теорії припадає на початок XX ст.

Одним з перших західних теоретиків, який прийняв ідею циклів М. Кондратьева, був австрійський учений Иозеф Алоїз Шум-петер1 і його німецькі колеги В. Зомбарт та В. Мітчерліх. У своїх працях, написаних до 20-х  років, вони виходили з того, що капіталістичне підприємство є клітиною господарської  системи капіталізму, джерелом життя, оскільки в ньому діє рушійна  сила капіталістичного господарювання - підприємництво.

В. Зомбарт у статті «Капіталістичний підприємець» (1909) описує тип підприємця, характеризує його функції і бачить його основне завдання в просуванні технічних новинок на ринок. На думку  В. Зомбарта, підприємець, що зробив винахід, надалі не зупиняється на його впровадженні, а намагається розповсюдити новинку, що і характеризує його як носія  технічного прогресу. Внесок В. Зомбарта в теорію інновацій полягає саме в цьому твердженні, яке подаємо  досить узагальнено: підприємець є  носієм інновацій.

Цю концепцію нині поділяє П. Друкер . Він наголошує, що інноваційність - особливий інструмент підприємництва. Його новаторство полягає в тому, щоб знайти в існуючих ресурсах нові якості з метою створення нових благ. Більш того, у процесі нововведення створюються нові ресурси. П. Друкер підкріпляє свої твердження таким прикладом: будь-яка рослина залишається порослю (бур'яном) на полі, а будь-який мінерал - породою. Ні боксити, ні нафта, яка просочувалась із землі сотні літ тому, не вважались ресурсами, а навпаки, були перешкодою для обробки

Наприкінці 30-х років Шумпетер емігрував до США, де продовжував  активно друкуватись.

Погляди В. Мітчерліха теж  стосувались ролі підприємця в поширенні  досягнень прогресу. Його наукова  праця «Економічний прогрес» (1910) присвячена проблемам економічного розвитку і  значенню нововведень, а висновки схожі  з висновками В. Зомбарта.

Крок уперед порівняно  зі своїми колегами, як з теоретичної, так і практичної точок зору, зробив Йозеф Шумпетер, погляди якого  на процес упровадження новинок викладено  в опублікованій у 1911 р. праці  під назвою «Теорія економічного розвитку», що стала згодом класичною. У ній він розглядає технічну інновацію як економічний засіб, застосований підприємцем з метою  підвищити свій прибуток.

З цього дослідження починається  класична теорія інновацій, яка започаткувала  багато напрямів досліджень і мала безліч наукових послідовників.

Слід зауважити, що протягом півстоліття теорія Й. Шумпетера  не мала визнання в економічному середовищі і тепер переживає своє друге  народження, прямо чи опосередковано впливає на теоретичні та практичні  висновки багатьох дослідників нововведень.

Вихідним пунктом міркувань  Шумпетера, як і попередніх авторів, був динамічний розвиток капіталізму.

Динамічна теорія розвитку, на думку Й. Шумпетера, грунтується на постійних «коливаннях»» кон'юнктури, які він пов'язує із «здійсненням нових комбінацій» чинників виробництва, що викликаються до життя «динамічним підприємцем». Шумпетер розрізняє п'ять характерних випадків нових комбінацій:

1. Виготовлення нового продукту або відомого продукту з новими властивостями.

2. Впровадження нового, ще невідомого в даній галузі методу виробництва.

3. Освоєння нового ринку збуту.

4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів.

5. Проведення реорганізації (організаційна перебудова), включаючи створення монополії або її підрив у конкурентів.

Ці комбінації різні за своєю сутністю, але мають в  основі дещо спільне - елемент новизни. Саме новизну Шумпетер уважав вирішальним критерієм у визначенні нововведення.

Шумпетер дав визначення інновацій як економічної категорії  і вперше серед економістів зробив спробу дослідити можливості здійснення нововведень. Найважливішим, за теорією Шумпетера, є впровадження нових продуктів і нових методів виробництва. Він також першим серед теоретиків визначив відмінність між товарами (1) і технологічними (2) новаціями. Однак і інші комбінації (3-5) він пов'язував із впливом технічного прогресу та нововведень. Масова поява «нових комбінацій», за Шумпетером, свідчить про початок піднесення економіки.

У наступних своїх працях і перш за все в роботі «Кон'юнктурні цикли» (1939) Шумпетер удосконалює свою теорію, підходить до класифікації нововведень, уводить поняття базових  і вторинних нововведень.

Кожна інновація, що реалізує великий винахід, створює передумови для формування нових поколінь технологій і техніки - це базова інновація.

Слідом за нею виникає  низка дрібніших інновацій (вторинних). Так сформувалась теорія інноваційних пучків («кластерів»).

Й. Шумпетер відіграв велику роль у розвитку теорії економічних циклів. Проаналізувавши теорію «довгих хвиль» М. Кондратьева, він зробив висновок про те, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, у якому спалахи нововведень є причиною чергування фаз кризи і процвітання. Він доводить, що інноваційну діяльність слід розглядати тільки за умов циклічності і динамічного змагання старих товарів і технологій з новими, які приходять їм на зміну, і визнає руйнування, що постійно повторюється, «процесом творчого руйнування», дорогою від застарілого до сучасного.

Отже, узагальнюючи, зазначимо, що Й. Шумпетер став засновником усіх інноваційних концепцій, розроблених  західними економістами в наступний  період.

Основні положення інноваційної теорії Шумпетера, які безперечно сприймаються і на які послідовники спираються, зводяться до такого:

1. Рушійною силою прогресу у формі циклічного розвитку є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише в інновації, тобто впровадження принципово нових товарів, техніки, форм виробництва і обміну.

2. Уперше вводиться поняття життєвого циклу інновацій як «процесу творчого руйнування».

3. Численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків («кластерів»).

4. Шумпетер сформував концепцію рухомої, динамічної рівноваги, яка пов'язана з різними видами інновацій.

 

Слід зазначити, що на позиції  теорії И. ІІІумпетера перейшло багато визначних економістів, таких як Самуельсон, Тинберген, Форрестер, Мандель.

 

2.4. Неокласична теорія нововведень

Подальшого розвитку теорія нововведень набула після Другої світової війни, передусім у США, у результаті всебічних емпіричних досліджень і спроби теоретичного узагальнення процесів упровадження інновацій. Проблеми нововведень у цей час вивчалися  багатьма вченими. Найвідомішими серед  них є Г. Менш, Б. Твісс, Барнетт, Е. Менсфілд, Роджерс.

На той час виробництво  стикається з проблемами освоєння нових  технологій. У 1947 р. розпочинається впровадження напівпровідникової технології, яка  являла собою справжнє базисне нововведення. Мікроелектронна технологія справила всеосяжний вплив на всі аспекти  життя суспільства. У виробничих організацій виникали серйозні проблеми, оскільки нова технологія викликала  «адаптаційний лаг», тобто сама технологія розвивалась набагато швидше, ніж  відбувались відповідні їй соціальні, психологічні й організаційні зміни. Нова технологія зумовлювала зміни  в різних видах діяльності: від  управлінських, інформаційних, гнучких  виробничих систем до контролю виробничих запасів, наукових досліджень і розробок, канцелярських операцій, зміни організаційних структур підприємств та їх стратегій.

З метою обговорення комплексу  проблем, пов'язаних з нововведеннями, у 1985 р. в Нідерландському інституті  досліджень прогресу був проведений симпозіум. Розглядались конкретні  сфери діяльності, у яких упроваджувалися  нововведення: виробництво, маркетинг, робота з кадрами та ін. Симпозіум  був міжнародним, у ньому брали  участь представники країн Європи, США. Вивчення інноваційних змін було зумовлене перш за все прагматичними  цілями. Комп'ютери і роботи уособлювали  найбільш очевидні прогресивні зрушення у виробничих і управлінських  технологіях. Цій тематиці присвячено безліч публікацій. Тільки за 1975 р. у  світі опубліковано понад дві  тисячі праць, присвячених даній  проблемі, і кількість їх продовжувала зростати .

Починаючи з 60-х років  широкі дослідження з вивчення нововведень  проводились у ФРН, зокрема, професором Г. Мен-шем. Він став найпослідовнішим продовжувачем теорії Й. Шум-петера і розвинув його концепцію на сучасному рівні наукових знань.

Внеском західноберлінського  вченого Г. Менша в теорію інновацій  було уточнення класифікації інновацій  і висування «гіпотези перервності». Г. Менш дотримувався тієї точки зору, що нововведення революціонують виробництво, базисні інновації «приходять групами, або хвилями і перебувають  у безпосередньому зв'язку з кризовими  явищами або процвітанням економіки». Ця теза підтверджує теорію кон'юнктури  Шумпетера і теорію циклів М. Кондратьева.

З метою обґрунтування  твердження про «чисельність нововведень», з одного боку, і «недостатність нововведень» - з іншого Г. Менш провів аналіз історії техніки з 1740 до 60-х років XX ст. На основі одержаних даних висунув гіпотезу «про перервність», яка постулює «драматичне чергування періодів, багатих нововведеннями, і нестачі їх». Ця гіпотеза використовується для пояснення циклічних криз, депресії, проблематика яких актуальна і для України. На думку Г. Менша, кризові явища пояснюються саме тим, що не вистачає базових інновацій і відсутні умови для розвитку науки і винахідництва. Він висуває тезу про необхідність усунення перешкод стосовно інновацій через «доповнення до глобального регулювання» шляхом участі держави в здійсненні проектів нововведення для компенсації ризику, особливо відносно базових інновацій, щоб через взаємодію держави і підприємництва створити економічні умови для розроблення, реалізації та поширення інновацій.

Г. Менш приділяє багато уваги  дослідженню технологічних циклів. їх аналізу присвячена праця «Технологічний пат», яка вийшла в 1975 р. Слід зазначити, що Менш був одним з небагатьох дослідників, які зуміли розпізнати за показниками стану ринків праці  і капіталу перші симптоми загрозливої  кон'юнктурної ситуації 70-х років, коли ознаки нової всесвітньої стагнації  ще не були очевидні. Менш назвав кризу 70-х «технологічним патом», тобто  закономірною паузою в поступальному  розвитку економіки. Це така пауза (виникає  регулярно), коли країни впадають у  кризу, вихід з якої неможливий у  рамках існуючої техніки и існуючого  міжнародного розподілу праці.

У Кондратьева еволюційна теорія, або теорія рівноваги, показувалась плавною лінією, а цикл - хвилеподібною кривою навколо неї. У Шумпетера траєкторія рівноваги є ступінчатою, а теоретична модель Г. Менша інша. Він називає її «моделлю метаморфоз». За Меншем кожний тривалий цикл має форму S-no-дібної або логістичної кривої, яка описує траєкторію життєвого циклу даного технологічного способу виробництва. На завершальній стадії попереднього технологічного базису виникає новий. Момент злиття двох послідовних життєвих циклів Менш називає «технологічним патом», або точніше, структурною кризою, бо попередня S-подібна крива не зливається плавно з новою. їх накладення породжує нестабільність. Американський дослідник Р. Фостер називає таку ситуацію технологічним розривом.

Основний висновок, зроблений  Меншем, такий: «Поширена думка, що технічний  прогрес розвивається неперервно (гіпотеза неперервності) не відповідає дійсності, на противагу цьому гіпотеза дискретності пояснює драматичну суперечність між  періодами насичення нововведень  і їх недостатності. Динаміка потоків, припливи і відпливи базових нововведень  визначають зміни в економіці, які  відображаються в зміні періодів зростання і стагнації».

Г. Менш також досліджував  співвідношення між базовими і покращуючими інноваціями. Покращуючі нововведення йдуть слідом за базовими, бо розкривають  усі можливості базисної технології - засоби виробництва, продукти стають якіснішими, прогресивнішими, дешевшими. Обидві форми інновацій - базові і покращуючі постійно конкурують одна з одною. Саме це і приводить врешті-решт до періодичного S-подібного руху - довгим циклам Кондратьева [83].

Концепцію Г. Менша поділяє  американський економіст Р. Фостер, який у книзі «Обновление производства. Атакующие выигрывают» (1985), узагальнюючи великий фактичний матеріал і  використовуючи S-подібні логістичні криві як основний аналітичний засіб, зробив висновок про наявність технологічних  меж та технологічних розривів і  довів об'єктивність циклічного розвитку. Вивчаючи успіхи та невдачі корпорацій протягом тривалого часу (20-25 років), Фостер виявив закономірності і принципи цих подій. Він установив, що нововведення підкоряються певній логіці та прогнозуванню і на цій основі можлива оцінка глибини тих змін, які стануться. А для цього, на думку Фостера, компанії повинні вести продуману і сконцентровану програму накопичення наукових знань за допомогою досліджень.

Незважаючи на широкі дослідження  проблеми інноваційного розвитку у  світовому масштабі, всеохоплюючої  теорії поки що не створено. Одна з основних причин - це прагматичні, позитивістські настанови дослідників, які істинними знаннями визнають лише конкретні емпіричні дослідження і відкидають цінність філософських узагальнень. Зокрема, роботи американських учених в основному орієнтовані на прикладні знання, на вирішення окремих практичних питань фірм.